Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №400/6075/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6075/25

Суддя першої інстанції: Малих О.В.

Час та місце ухвалення судового рішення «--:--»: м. Миколаїв

Повний текст судового рішення складений: 11.12.2025

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Дегтярьової С.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

12.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 02.05.2022 по 18.07.2022 у повному обсязі та за період з 19.07.2022 по 21.05.2025 – не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

зобов`язання виплатити йому середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 02.05.2022 по 18.07.2022 у повному обсязі та за період з 19.07.2022 по 21.05.2025 – не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.02.2021 по день фактичної виплати грошового забезпечення – 21.05.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

зобов`язання нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.02.2021 по день фактичної виплати грошового забезпечення – 21.05.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позову зазначено, що на виконання рішення суду по справі №400/7148/24 від 30.09.2024 (набрало законної сили 19.12.2024) ДУ «Криворізька виправна колонія №80» 21.05.2025 нараховано та виплачено позивачу недоплачене під час служби грошове забезпечення за період з 01.02.2021 по 02.05.2022 на загальну суму 49491,29грн., однак протиправно не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до ст.116, ст.117 Кодексу законів про працю України. Крім того, з огляду на те, що грошове забезпечення за період з 01.02.2021 по 02.05.2022 виплачено позивачу з порушенням строків виплати грошового забезпечення у повному обсязі, останній вважає, що має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 03.05.2020 по 20.02.2025; зобов`язано Державну установу «Криворізька виправна колонія №80» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 03.05.2020 по 20.02.2025 у сумі 63225,64грн., з урахуванням раніше виплачених сум; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що при звільненні позивача зі служби, відповідачем не було проведено повного розрахунку, зокрема не виплачено грошове забезпечення за період з 01.02.2021 по 02.05.2022 у повному обсязі, що свідчить про недотримання вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Разом з тим, обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, зазначив, що правовідносини у даній справі за період до 19.07.2022 (набрання чинності Закону України №2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення змін Законом №2352-ІХ, а за період після 19.07.2022 - ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. З урахуванням зазначеного, враховуючи, що середньоденний заробіток позивача становить 329,58грн., суд розрахував суму середнього заробітку за період з 03.05.2020 по 18.07.2022 (807к.дн.) – 26597106грн., за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 – 60642,72грн., що у сукупності становить 326613,78грн. Крім того, в судовому рішенні суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-к та вважав за можливе застосувати критерії зменшення до суми середнього заробітку та визначив до виплати 63225,64грн. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині щодо виплати компенсації на суму невиплаченого грошового забезпечення з 01.02.2021 по 21.05.2025, вказавши на передчасність таких вимог, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою щодо проведення такої виплати.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, сторони подали апеляційну скаргу, в яких просять: позивач – скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольнити вимоги в цій частині, відповідач – скасувати судове рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що на виконання судового рішення у справі №400/7148/24, 21.05.2025 відповідачем виплачено йому перераховане грошове забезпечення за період з 01.02.2021 по 02.05.2022. Враховуючи, що відповідач не здійснив своєчасну виплату грошового забезпечення, позивач вважає, що на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку її виплати за період з 01.02.2021 по 21.05.2025. При цьому вказує, що норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує, що при вирішенні справи, суд першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено строк звернення до суду, визначений ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції Закону України №2352-IX. На думку відповідача, позивач повинен був звернутися до суду з позовом у тримісячний строк з моменту, коли він дізнався про порушене право щодо невиплати йому грошового забезпечення у повному обсязі, а саме з 19.12.2024 – дня набрання законної сили рішення у справі №400/7148/24. Крім того, в апеляційній скарзі зауважено про невірні періоди, за який підлягає стягненню середній заробіток, а саме з 03.05.2020 по 20.02.2025, хоча у позову вимоги заявлені за період з 02.05.2022 по 21.05.2025. Також, відповідач вказує, що розрахунок суми середнього грошового забезпечення у розмірі 63225,64грн. жодним чином не обґрунтований судом першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а скарга відповідача - частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.02.2021 по 02.05.2022 проходив службу у Державній установі «Криворізька виправна колонія №80», що підтверджується наказами начальника установи від 01.02.2021 №23/ОС-21, від 28.04.2022 №62/ОС-22. /а.с.11/

На виконання судового рішення у справі №400/7148/24 (набрало чинності 19.12.2024), 21.05.2025 відповідачем виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення за період з 01.02.2021 по 02.05.2022 декількома платежами у загальному розмірі 49491,29грн. /а.с.12/

Позивач, вважаючи, що при виплаті сум грошового забезпечення у відповідача виник обов`язок щодо виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за періоди з 02.05.2022 по 18.07.2022 у повному обсязі та за період з 19.07.2022 по 21.05.2025, але не більш як за шість місяців, а також вважаючи, що має право на отримання виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.02.2021 по день фактичного розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків.

Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача, до набрання чинності Закону України №2352-ІХ) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду, після набрання чинності Закону України №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Відповідно до обставин даної справи, ОСОБА_1 звільнений зі служби з 02.05.2022, що підтверджується витягом з наказу ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» від 28.04.2022 №62/ОС-22.

Не погоджуючись з проведеним розрахунком при звільненні, позивач оскаржив його у судовому порядку, внаслідок чого, на виконання судового рішення у справі №400/7148/24 (набрало законної сили 19.12.2024), 21.05.2025 відповідачем виплачено йому перераховане грошового забезпечення (період з 01.02.2021 по 02.05.2022) у розмірі 49491,29грн.

Таким чином, оскільки остаточні суми при звільненні зі служби виплачено позивачу лише 21.05.2025, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 03.05.2022 (наступний день після звільнення) по 21.05.2025 (день повного розрахунку), який умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 03.05.2022 по 18.07.2022 регулюється попередньою редакцією ст.117 КЗпП України, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, однак із можливістю застосування принципу співмірності в разі істотного дисбалансу між простроченою сумою та середнім заробітком за час затримки.

Також період з 19.07.2022 по 21.05.2025 регулюється чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка обмежує виплату шістьма місяцями.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, та дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд і в межах цього шестимісячного строку може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Велика Палата зауважила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Так, кількість днів затримки за період з 03.05.2022 по 18.07.2022 становить 77 днів, а за період з 19.07.2022 по 21.05.2025 (в межах 6-ти місяців) – 184 днів; загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 261 день.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 329,58грн. /а.с.30/

Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні за періоди з 03.05.2022 по 18.07.2022, з 19.07.2022 по 21.05.2025 (в межах 6-ти місяців, а саме до 18.01.2023) становить 86020,38грн. (329,58грн.х261дн.).

Разом з цим, слід також врахувати, що Верховний Суд у постановах від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 17.12.2025 у справі №420/22799/24 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із загальним середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із загальним середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 57,53% (49491,29грн./86020,38грн. х100)

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у сумі 48848,20грн. (57,53% від 86020,38грн.).

Доводи апелянта щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду, визначеного ч.2 ст.233 КЗпП України, ґрунтуються на невірному тлумаченні законодавства.

Відповідно до ч.ч.3,5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Висновок щодо застосування ч.5 ст.122 КАС України у спорах при зверненні до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20.

Отже, з позовом до суду в даній справі позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав.

Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, слід врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 сформувала висновки, які застосовні до даної справи. Так, за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Таким чином, настання відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.

Остаточний розрахунок відповідач здійснив 21.05.2025, а позивач звернувся до суду 21.06.2025, тобто в межах строку, визначеного ч.5 ст.122 КАС України.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (надалі - Закон України №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 (надалі - Порядок №159).

Згідно ст.1 Закону України №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами ст.2 Закону України №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому вищезазначеному законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно приписів ст.ст.3, 4 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п.1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п.2 Порядку №159).

За змістом п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - органом прокуратури) добровільно чи на виконання судового рішення.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 Закону №1058-IV, ст.2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону України №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Дана правова позиція викладена у відповідності до постанов Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 10.10.2024 у справі №280/5397/19, від 18.12.2024 у справі №755/15005/23.

Як зазначалось вище, 21.05.2025 на виконання судового рішення у справі №400/7148/24 (набрало законної сили 19.12.2024) відповідачем виплачено на користь позивача грошове забезпечення у сумі 49491,29грн.

На підставі наведеного, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати йому сум грошового забезпечення за період з 01.02.2021 (моменту порушення строку виплати грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі №400/7148/24) по 21.05.2025 (дата фактичної виплати заборгованості).

Суд апеляційної інстанції зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції в частині щодо відмови позивачу у задоволенні вимог щодо виплати компенсації відповідно до Закону України №2050-ІІІ та звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, в якій Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснувала, що відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову її виплатити згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 05.03.2026 у справі №360/105/24, від 30.09.2025 у справі №160/10768/24, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23.

Підсумовуючи висновки, викладені у даній постанові, з огляду на те, що суд першої інстанції дійшов невірно визначив періоди, за які підлягає нарахуванню позивачу середнє грошове забезпечення, а також суму, яка підлягає до виплати, помилково відмовив у задоволенні позову в частині права позивача на отримання компенсації за час втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

До суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про повернення судового збору у розмірі 1816,8грн. на підставі квитанції ID:6150-8379-7219-2878 від 25.12.2025 за подання апеляційної скарги у даній справі, мотивована тим, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Слід зазначити, що практика застосування п.1 ч.1 ст.5 Закону України №3674-VІ при поданні позову з вимогами щодо нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків її виплати, викладена Верховним Судом у постановах від 25.06.2024 у справі №560/14593/23, від 27.02.2024 у справі №560/11405/23, від 08.03.2024 у справі №560/11906/23.

Згідно ч.1 ст.7 Закону України №3674-VІ сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, наявні підстави для задоволення заяви позивача щодо повернення йому судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги у даній справі.

Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за періоди з 03.05.2022 по 18.07.2022, з 19.07.2022 по 18.01.2023.

Зобов`язати Державну установу «Криворізька виправна колонія №80» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за періоди з 03.05.2022 по 18.07.2022, з 19.07.2022 по 18.01.2023 у сумі 48848,20грн.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька виправна колонія №80» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №400/7148/24 за період з 01.02.2021 по 21.05.2025.

Зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №400/7148/24 за період з 01.02.2021 по 21.05.2025 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Державну установу «Криворізька виправна колонія №80».

Повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги згідно квитанції ID:6150-8379-7219-2878 від 25 грудня 2025 року у сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 80коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

Судді С.В. Дегтярьова О.В. Яковлєв