Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №440/14245/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 р. Справа № 440/14245/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Р.І. Молодецький, м. Полтава, повний текст складено 09.02.26 по справі № 440/14245/24

за позовом Виконувача обов`язки керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі , Державного агентства лісових ресурсів України , Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства

до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

Виконувач обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури (далі по тексту - прокурор) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство, перший позивач), Північно - Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі Північно - Східне МУЛМГ, другий позивач), до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі по тексту - Терешківська СР, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасування рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених» від 21.02.2024 щодо відмови у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області;

- зобов`язати Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України;

- стягнути з відповідача – Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Шевченка, 1-А, с. Терешки, Полтавський район, Полтавська область, 38762, код ЄДРПОУ 21044349), на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7. м. Полтава) р/р UA118201720343130001000006160, ДКСУ м. Київ 820172 код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору на загальну суму – 4 844,8 грн.

В обґрунтування позову виконувач обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури послався на протиправність рішення Терешківської СР від 21.02.2024, за результатами розгляду подання Північно-Східного МУЛМГ, про відмову у віднесенні залісеної земельної ділянки площею 23,3133 гектарів до самозалісених земель, оскільки будь-яких підстав такої відмови відповідачем не зазначено.

Стверджував, що незважаючи на викладені у поданні Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 доводи про те, що указана ділянка самозалісена, Терешківська СР не провела їх обстеження перед прийняттям оскаржуваного рішення та безпідставно відмовила у віднесенні такої земельної ділянки до самозалісеної.

Переконував, що оскільки приписами частини 2 статті 57-1 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається за поданням відповідного територіального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у Терешківської СР відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення угідь до самозалісених за результатами розгляду подання Північно - Східного МУЛМГ від 28.12.2023 № 02-28/1030, а тому єдиним ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення.

Враховуючи відсутність звернення до суду з відповідним позовом Держлісагентства та Північно-Східного МУЛМГ (територіального органу Держлісагентства, повноваження якого поширюються на Полтавську область), як органів державної влади, уповноважених на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, у прокурора виникли підстави для звернення з цим позовом у порядку статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) з метою захисту державного та суспільного інтересу у збереженні самосійних лісів.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 440/14245/24 адміністративний позов виконувача обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури (вул. Антона Грицая, буд.1, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 02910060) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руставелі, буд. 9-А, м. Київ, 10123, ідентифікацій код 37507901), Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Григорія Сковороди, буд. 86, м. Харків, 06057, ідентифікацій код 45139951)до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Шевченка, 1-А, с. Терешки, Полтавський район, Полтавська область, 38762, код ЄДРПОУ 21044349) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21.02.2024 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок», яким відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язано Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 в частині земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення щодо віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 440/14245/24 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог виконуючого обов`язки керівника Полтавської окружної прокуратури в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії та стягнути з позивача на користь Виконавчого комітету Терешківської сільської ради, який є платником Терешківської сільської ради понесені витрати на сплату судового збору на загальну суму 7 267,20 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ані Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521 (далі – Положення № 521), ані Положенням про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29.09.2022 № 404 (далі – Положення № 404), ані Лісовим кодексом України (далі – ЛК України) не передбачено повноважень вищезазначених органів на звернення до суду з позовом про зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення про віднесення земельної ділянки до самозаліснених, водночас Положенням про Держекоінспекцію чітко визначено право на звернення до суду з позовом щодо визнання протиправною бездіяльності органів місцевого самоврядування. Отже, у спірних правовідносинах, прокурор у позовній заяві визначив органи, в особі яких він звернувся до суду та захищає інтереси держави, які не мають самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не можуть набути статусу позивача.

Крім того, зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, за своїми характеристиками зазначена, як земельна ділянка яка не має перспективи щодо використання її для потреб лісового господарства, частково заболочена місцевість, а тому для самозалісення недоцільна.

Стверджував, що вирішення питання про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку визначених частинами 2,3,4 статті 57-1 ЗК України є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією органу, який здійснює розпорядження нею, тобто Терешківською сільською радою Полтавського району Полтавської області.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 440/14245/24 залишити без змін.

Посилаючись на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.10.2025 у справі №440/1326/25, зазначив, що відсутність прямої згадки про судовий захист у підзаконних актах (Положення № 521, Положення № 404) не може бути підставою для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, якщо позов спрямований на захист інтересів держави (суспільного інтересу) від бездіяльності іншого суб`єкта владних повноважень. Оцінка обґрунтованості позовних вимог у такому разі здійснюється до стадії розгляду справи по суті. Таким чином, Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ як органи державної влади, уповноважені на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів.

Переконував, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом, а відтак, твердження апелянта про наявність пріоритету земельних ділянок сільськогосподарського цільового призначення у порівнянні із іншими категоріями є необґрунтованими.

Крім того, посилаючись на частину 2 статті 2 КАС України зазначив про наявність в даному випадку у суду повноважень зобов`язати Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області прийняти рішення про віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісеної земельної ділянки, оскільки такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

У відповіді на відзив Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області просила задовільнити апеляційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 440/14245/24.

В обґрунтування відзиву зазначила про правомірність наданої відмови у віднесенні до самозаліснених ділянок земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, оскільки зазначена ділянка після обстеження її робочою групою по обстеженню та ідентифікації самозалісених земель та виявленню лісовкритих земель, придатних до заліснення, на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, утвореною розпорядженням № 173 від 28.08.2025р, визнана такою, що за своїми характеристиками не має перспективи щодо використання її для потреб лісового господарства, частково заболочена місцевість, а тому для самозалісення недоцільна.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером: 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га, дата державної реєстрації: 07.03.2023, є територіальна громада, орган місцевого самоврядування, Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області, код ЄДРПОУ: 21044349, що підтверджується відомостями Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 394574736, дата формування: 12.09.2024, Інформації та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2024.

Згідно із відомостями Інформації та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2024 вказана земельна ділянка з кадастровим номером: 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га, розташована на території Заворсклянської сільської об`єднаної територіальної громади, Полтавський район, Полтавської області, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення: 16.00; експлікація угідь: сіножаті.

Північно-східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулося до Терешківської сільської територіальної громади з поданням від 28.12.2023 № 02-28 1030, в якому за наслідками аналізу земельних ділянок на території Терешківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області виявленням самозалісених земельних ділянок комунальної власності з кадастровими номерами: 5323484300:00:001:0216 площею 1,8406 га та 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, керуючись вимогами ч.2 ст. 57-1 Земельного кодексу України, запропонувало прийняти рішення про віднесення їх до самозалісених згідно чинного законодавства та повідомити про прийняте рішення Управління, додавши викопіювання самозалісених земельних ділянок.

Рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 лютого 2024 року «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області /https://tereshkivska-gromada.gov.ua/docs/1903557/.

Вважаючи вказане рішення протиправним, виконувач обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з даним позовом задля захисту інтересів держави.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки відповідач не довів суду правомірності прийнятого рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21.02.2024 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» яким відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Також зазначив, що з урахуванням матеріалів справи та встановлених судом обставин, зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (відсутність в органу місцевого самоврядування дискреції щодо відмови у віднесенні ділянки до самозалісненої у разі наявності передбачених законом умов).

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав держави, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 в частині земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення щодо віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені статтею 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 1 ЛК України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Самозалісена ділянка - земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Інші лісовкриті землі - земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин, у тому числі самозалісені, та не надані для ведення лісового господарства.

Згідно зі статтею 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

До лісового фонду України не належать:

зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках;

самозалісені ділянки у межах населених пунктів з деревами, середній вік яких менше 30 років, та самозалісені ділянки в межах охоронних зон об`єктів енергетики, магістральних теплових мереж, магістральних трубопроводів та інших лінійних об`єктів інфраструктури;

лісові насадження у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Отже, згідно з положеннями ЗК України, ЛК України віднесення лісів до лісового фонду України, а так само земельних ділянок до самозалісених ділянок не залежить від категорії (основного цільового призначення) земельної ділянки, вкритої частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Указом Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» №228/2021 від 07.06.2021 (далі - Указ № 228/2021), з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля започатковано з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України». З цією метою Кабінету Міністрів України велено:

1) розробити у двомісячний строк та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо удосконалення системи охорони, захисту і відтворення лісів, у тому числі самосійних, стимулювання лісорозведення, збереження та відновлення природних екосистем;

2) розробити та затвердити державну цільову програму «Масштабне залісення України», спрямовану на розв`язання проблемних питань лісовпорядкування, насамперед щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

3) ужити в установленому порядку заходів щодо:

- реформування лісового господарства, у тому числі удосконалення системи управління державними лісогосподарськими підприємствами;

- ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України;

- забезпечення належного фінансування у 2022 році та наступних роках заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

- запровадження механізмів залучення інвестицій для відновлення лісів та лісорозведення.

20.06.2022 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» (далі - Закон № 2321-IX), набрав чинності 10.07.2022.

Цим Законом, зокрема, доповнено главу 11 ЗК України статтею 57-1 такого змісту:

«1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею. Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру».

Крім того, з метою реалізації вказаної норми, частину четверту статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом 4, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 ЗК України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної.

Також внесено відповідні доповнення і до статті 184 ЗК України, за змістом яких «визначення самозалісених ділянок» віднесено до змісту землеустрою.

Цим же Законом внесено доповнення в частину першу статті 36 Закону України «Про землеустрій», і відповідно до такого доповнення «ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження земель при здійсненні землеустрою проводяться з метою отримання інформації про якісний стан земель, а також для виявлення самозалісених ділянок, земель, що зазнають впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, радіоактивного та хімічного забруднення, інших негативних явищ».

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №2321-IX, Кабінету Міністрів України велено у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити проведення інвентаризації самозалісених ділянок та вжити заходів із забезпечення ведення лісового господарства на таких ділянках.

Кабінет Міністрів України на реалізацію зазначеної функції окремого нормативно-правового акту не приймав.

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який, відповідно до статті 22 ЗК України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Разом з тим, введено новий вид у підгрупах угідь Класифікації видів земельних угідь (КВЗУ): «005.05. Самозаліснені землі», які включають самозаліснені території будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкриті частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення яких відбулося природним шляхом.

Відповідно до статей 13, 16 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Отже, у спірних правовідносинах органом, уповноваженим державною здійснювати відповідні функції, з урахуванням статей 57-1, 122 ЗК України та частини четвертої статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», є ОСОБА_1 .

Крім того, як вже було зазначено вище, що наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України затверджено Положення № 404.

Відповідно до пунктів 1, 6 Положення № 404 Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами.

Управління та його посадові особи в межах своїх повноважень мають право:

- залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадянського суспільства;

- одержувати в установленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на них завдань;

- проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також у галузі мисливського господарства та полювання.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що сільська рада є уповноваженою особою щодо ухвалення рішення у спірних правовідносинах, а алгоритм віднесення заліснених земельних ділянок до самозалісених передбачає:

- ідентифікацію самозалісених земельних ділянок за допомогою картографічних матеріалів і натурних обстежень;

- направлення подання органом центральної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства до територіальної громади;

- віднесення заліснених земельних ділянок до категорії самозалісених органом місцевого самоврядування;

- прийняття рішення про передачу самозалісених ділянок до лісового фонду лісокористувачів або створення спеціального підрозділу територіальними громадами для забезпечення ведення лісового господарства на цих землях.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області в порядку частини 2 статті 57-1 ЗК України направило подання від 28.12.2023 №02-28/1030 щодо ухвалення рішення про віднесення до самозалісених земельних ділянок за кадастровими номерами 5323484300:00:001:0216 площею 1,8406 га та 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га до самозалісених земель.

Рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району від 21.02.204 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» за результатами розгляду подання Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 №02-28/1030 віднесено залісену земельну ділянку з кадастровим номером 5323484300:00:001:0216 площею 1,8406 га до самозалісених земель.

Однак, за результатами розгляду на позачерговій 32 сесії восьмого скликання подання Північно - Східного УЛМГ від 28.12.2023 №02-28/1030 Терешківська сільська рада прийняла рішення про відмову у віднесенні земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га до самозалісених.

Водночас, обґрунтованих підстав для відмови у віднесенні до самозалісених ділянок земельної ділянки кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, оформленої Рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 22 лютого 2024 року «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок», відповідач суду не навів, належних та допустимих доказів на спростування виявлення Північно-східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства самозалісених земельних ділянок комунальної власності, у тому числі, з кадастровим номером: 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, про що зазначено в поданні цього територіального органу від 28.12.2023 № 02-28 1030, суду не надав.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, відноситься до категорії земель – землі сільськогосподарського призначення, заболочені сіножаті, за своїми характеристиками не має перспективи щодо використання її для потреб лісового господарства, частково заболочена місцевість, оскільки наведені аргументи відповідача не спростовують наявність підстав для вчинення відповідачем дій, передбачених статтею 57-1 Земельного кодексу України, та тих обставин, що вказана ділянка вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 протиправно прийняла рішення про відмову у віднесенні земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, зазначеної у поданні Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 №02-28/1030 до самозалісених.

Стосовно дискреційності повноважень відповідача в частині прийняття рішення про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку визначених ч.ч.2,3,4 с. 57-1 ЗК України, колешія суддів зазначає, що обов`язок органу місцевого самоврядування полягає не у вирішенні питання «доцільності» віднесення земельної ділянки до самозалісеної, а у виконанні передбаченої законом процедури віднесення таких земель, що слідує зі статті 57-1 ЗК України та статті 1 ЛК України.

Законодавець на рівні ЛК України, ЗК України, встановив комплексний механізм ідентифікації та віднесення земельних ділянок до самозалісених, який передбачає:

- обов`язковість реагування органів місцевого самоврядування на подання територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства;

- здійснення землеустрою та обстежень для підтвердження наявності ознак самозалісення;

- відсутність в органу місцевого самоврядування дискреції щодо відмови у віднесенні ділянки до самозалісеної у разі наявності передбачених законом умов.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2025 року у справі № 440/1326/25 (пункти 28, 34 Постанови).

З урахуванням матеріалів справи та встановлених судом обставин, зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (відсутність в органу місцевого самоврядування дискреції щодо відмови у віднесенні ділянки до самозалісненої у разі наявності передбачених законом умов).

З огляду на наведене, колегі суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 в частині земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення щодо віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Щодо питання наявності правових підстав звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 - 5 статті 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 1697-VII визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

За положеннями частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що право на представництво прокурор набуває, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює захисту або здійснює неналежно, а також у разі відсутності такого органу.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів, проаналізувала нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, а також правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, де також надавалась оцінка правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Колегією суддів встановлено, що право на звернення до суду з цим позовом виконувач обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури обґрунтовує тим, що Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ як органи державної влади, уповноважені на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, не здійснювали захист таких інтересів, що свідчить про їх бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах держави в особі цих органів.

За твердженнями прокурора, саме Держлісагентство та Північно-Східне МУМЛГ є уповноваженими органами для звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Терешківської сільської ради щодо винесення рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених» від 21.02.2024 про відмову у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Відповідно статті 2 ЛК України лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 3 ЛК України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері лісових відносин регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

Статтею 25 ЛК України визначено, що основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин здійснюється шляхом: 1) формування та визначення основних напрямів державної політики у сфері лісових відносин; 2) визначення законом повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; 3) установлення відповідно до закону порядку і правил у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

Відповідно статті 28 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства: 1) визначає пріоритетні напрями та стратегію розвитку у сфері лісових відносин; 2) забезпечує формування державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів; 3) розробляє та організовує виконання державних цільових, галузевих та інших програм охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) забезпечує нормативно-правове регулювання з ведення лісового господарства; 5) вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Згідно зі статтею 28-1 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства: 1) вносить пропозиції щодо формування державної політики; 2) здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; 3) організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів; 4) організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів; 5) забезпечує функціонування державної лісової охорони, координує діяльність лісової охорони інших постійних лісокористувачів і власників лісів; 6) координує здійснення заходів з охорони лісів від пожеж та захисту від шкідників і хвороб; 7) координує роботу з ведення лісового господарства підпорядкованими йому науково-дослідними установами; 8) бере участь у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів для лісового господарства; 9) видає ліцензії відповідно до закону; 10) вносить пропозиції щодо обмеження або тимчасового припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форми власності у разі порушення ними лісового законодавства; 11) приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; 11-1) погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації лісовому законодавству; 12) здійснює міжнародне співробітництво з питань ведення лісового господарства; 13) вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Статтею 29 ЛК України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері лісових відносин: забезпечує формування державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; здійснює державне управління, регулювання у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів; координує здійснення органами виконавчої влади заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; бере участь у розробленні загальнодержавних, державних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; затверджує в установленому порядку нормативи використання лісових ресурсів; погоджує нормативно-правові акти з ведення лісового господарства; організовує здійснення оцінки впливу на довкілля щодо впливу промислових та інших об`єктів, хімічних речовин на ліси, затверджує переліки пестицидів, дозволених для застосування в лісах, установлює регламенти їх застосування; вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Відповідно статті 29-1 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері лісових відносин: погоджує матеріали лісовпорядкування; організовує здійснення оцінки впливу на довкілля щодо впливу промислових та інших об`єктів, хімічних речовин на ліси, затверджує переліки пестицидів, дозволених для застосування в лісах, установлює регламенти їх застосування; вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Згідно зі статтею 29-2 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері лісових відносин: 1) здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 2) розглядає справи про адміністративні правопорушення; 3) обмежує чи зупиняє (тимчасово) в установленому порядку діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо вона здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів; 4) застосовує у випадках, передбачених законом, економічні санкції до підприємств, установ та організацій, їх посадових і службових осіб, громадян за порушення вимог законодавства, подає позови до суду про відшкодування збитків і втрат, завданих унаслідок такого порушення; 5) вирішує інші питання, визначені законом та покладені на нього актами Президента України.

Відповідно до статті 103 ЛК України, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, шо реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, шо реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.

Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, вирішують спори, пов`язані з охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, що перебувають у державній власності.

Органи місцевого самоврядування вирішують спори, пов`язані з охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, що перебувають у комунальній власності.

У разі незгоди власників лісів і лісокористувачів з рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, чи органу місцевого самоврядування спір вирішується судом.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VI міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із Положенням № 521, Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Держлісагентства є: 1) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства; 2) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань, між іншим: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно- правових актів міністерств і в установленому порядку подає їх Міністрові захисту довкілля та природних ресурсів; вносить Міністрові захисту довкілля та природних ресурсів пропозиції щодо загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів, розвитку мисливського господарства; здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; у межах повноважень, передбачених законом, розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення; здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Держлісагентство для виконання покладених на нього завдань має право, між іншим: одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити перевірки дотримання вимог законодавства у сфері лісового (в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління) та мисливського господарства.

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до Положення № 404, міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами.

Відповідно до Положення про Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.11.2022 № 1010, Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству та є його територіальним органом.

Північно-Східне МУЛМГ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами та дорученнями Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міндовкілля, дорученнями Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України, наказами Держлісагентства, дорученнями Голови Держлісагентства, актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Завданням Північно-Східного МУЛМГ є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території Полтавської та Харківської області.

Управління відповідно до покладених на нього завдань, між іншим, здійснює державний контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); видачу спеціальних дозволів на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування; видачу сертифікатів про походження лісоматеріалів.

Північно-Східне МУЛМГ забезпечує організацію ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення відповідно до законодавства моніторингу лісів та мисливських тварин; складання зведених відомостей проектів лісових культур, плантацій і природного поновлення та звіту про проведення лісокультурних робіт; впровадження у лісове та мисливське господарство результатів науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт, необхідних для реалізації програм розвитку лісового та мисливського господарства; функціонування державної лісової охорони, координують діяльність лісової охорони інших постійних лісокористувачів і власників лісів, реалізації державної політики у сфері пожежної безпеки, забезпечують організацію та координацію діяльності з охорони державного мисливського фонду і заходів з регулювання чисельності мисливських, хижих та шкідливих для мисливського господарства тварин; виконання завдань цивільного захисту у складі функціональної підсистеми охорони лісів, техногенну та пожежну безпеку, здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню; здійснення наземно-авіаційної охорони лісів від пожеж, незаконних рубок та інших порушень лісового законодавства, захист лісу від шкідників і хвороб та іншого шкідливого впливу на території лісового фонду підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.

Північно-Східне МУЛМГ підпорядковується Держлісагентству та є його територіальним органом, який забезпечує, зокрема, ведення моніторингу лісів, бере участь у виконанні загальнодержавних програм відтворення лісів тощо.

На виконання пункту 2 протоколу засідання колегії Держлісагентства від 28.09.2023 № 8 Північно-Східне МУЛМГ зобов`язане вживати заходи щодо подання клопотань до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування стосовно прийняття рішень про віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Отже, колегія суддів, проаналізувавши обставини цієї справи та норми права, які регламентують порядок звернення прокурора до суду з адміністративним позовом, а також враховуючи висновки Верховного Суду щодо їх застосування, дійшла висновку, що саме Державне агентство лісових ресурсів України та Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є тими державними органами, які забезпечують, зокрема, ведення моніторингу лісів, беруть участь у виконанні загальнодержавних програм відтворення лісів тощо, мають право здійснювати захист інтересів держави у сфері охорони лісів через утворений територіальний орган - Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства та звертатись до суду якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Колегія суддів зауважує, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен був установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Суд повинен був перевірити, чи дотримався прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що Північно Східне МУЛМГ звернулось до Терешківської сільської ради з поданням від 28.12.2023 №02-28/1030 (а. с. 42), яким повідомило, що управлінням здійснено аналіз зесельних ділянок на території Терешківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області та виявлено самозалісені земельні ділянки комунальної власності, з кадастровими номерами 5323484300:00:001:0216 площею 1,8406 га та 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га.

Виходячи з вищевикладеного Північно Східне МУЛМГ, керуючись вимогами частини 2 статті 57-1 ЗК України, пропонувало Терешківській сільській раді прийняти рішення про віднесення їх до самозалісених відповідно до чинного законодавства та повідомити Управління про прийняте рішення.

Листом від 15.03.2024 № 591/02.11-40 (а. с. 44) селищний голова Терешківської сільської ради проінформував Північно-Східне МУЛМГ, що отримане подання було розглянуто та виконавчий комітет Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області повідомляє про те, що на території сільської ради інвентаризація лісовкритих земель, які перебувають у власності чи користуванні, не проводилась, а відповідно до рішення 32 сесії Терешківської сільської ради 8 скликання від 21.02.2024 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених» земельну ділянку з кадастровим номером 5323484300:00:001:0216 площею 1,8406 га віднесено до самозалісених, а стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га прийнято рішення про відмову у віднесенні до самозалісених ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пунктів 34, 34-1 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; прийняття рішень щодо здійснення виконавчим органом сільської, селищної, міської ради державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, Терешківська сільська рада згідно із частиною 1 статті 122 ЗК України уповноважена розпоряджатися землями комунальної власності на її території, а тому вирішення питання про віднесення земельних ділянок, зазначених у поданні Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 №02-28/1030, до самозалісених земель належним чином було розглянуто на сесії цієї ради.

Разом з цим, ані Держлісагентсвом, ані Північно-Східним МУЛМГ не було подано до суду відповідного позову про визнання протиправною відмову Терешківської сільської ради у віднесенні до самозалісених ділянок земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, що підтверджується листами від 04.10.2024 №02-27/817-24, від 24.10.2024 №02-27/876/24 та від 05.11.2024 №19612-24, зокрема, через відсутність коштів для сплати судового збору за подання позовної заяви, на яку послалось Північно-Східне МУЛМГ.

Так, у відповідь на звернення Полтавської окружної прокуратури з приводу порушення Терешківською сільською радою вимог законодавства у сфері віднесення земельних ділянок до самозалісених земель, листом від 04.10.2024 №02-27/817-24 Північно Східне МУЛМГ повідомило прокурора про відсутність передбачених кошторисом Управління бюджетних коштів, призначених для сплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою до Терешківської сільської ради для оскарження дій територіальної громади та не заперечувало щодо представництва прокуратурою захисту порушених інтересів держави.

За результатами опрацювання вищезазначеного листа Північно-Східного МУЛМГ, Полтавська окружна прокуратура листами від 12.09.2024 за №55-75-13891ВИХ24 та від 15.10.2024 за № 55-75-15689ВИХ-24 повідомила Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ про протиправну бездіяльність Терешківської селищної ради та запропонувала вжити заходи на усунення виявлених порушень, зокрема, шляхом звернення до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності Терешківської сільської ради, яка полягає у відмові у віднесенні до самозалісених ділянок земельної ділянки кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Враховуючи, що у спірних правовідносинах Полтавська окружна прокуратура неодноразово зверталась до Держліагентства та Північно Східного МУЛМГ з запитами про необхідність вжиття заходів реагування на протиправну бездіяльність Терешківської сільської ради, яка полягає у невіднесенні до самозалісених ділянок земельної ділянки кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, однак жодних дій уповноваженими суб`єктами владних повноважень не вчинено, що ними не заперечується, у прокурора були наявні підстави для звернення до суду з цим позовом в порядку статті 23 Закону № 1697-VII.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що у справі, яка розглядається, прокурором було дотримано порядок звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати їх захист саме у визначений прокурором спосіб, тобто у судовому порядку.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 440/14245/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді О.А. Спаскін С.П. Жигилій