Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №440/1073/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 р. Справа № 440/1073/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької районної ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, м. Полтава, повний текст складено 01.12.25 по справі № 440/1073/25

за позовом ОСОБА_1

до Кременчуцької районної ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької районної ради (далі – відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Кременчуцької районної ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2023 року по 31.10.2024 року - за 27 календарних днів; - з 01.11.2024 року по 10.01.2025 року - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, за 2025 рік - за 1 календарний день, разом 47 календарних днів в розмірі 84 129,36 грн (вісімдесят чотири тисячі сто двадцять дев`ять гривень 36 копійок);

- зобов`язати Кременчуцьку районну раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2023 року по 31.10.2024 року - за 27 календарних днів, з 01.11.2024 року по 10.01.2025 року - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, за 2025 рік - за 1 календарний день, разом 47 календарних днів в розмірі 84 129,36 грн (вісімдесят чотири тисячі сто двадцять дев`ять гривень 36 копійок).

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність дій відповідача, які полягають у не нарахуванні та невиплаті компенсації за невикористані дні щорічної основної і додаткової відпустки та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років, передбачених Кодексом Законів про працю України (далі – КЗпП України), Законом України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504/96-ВР) та Законом України від 07.06.2001 № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі – Закон № 2493-ІІІ), чим порушено право позивача на належне грошове забезпечення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 по справі №440/1073/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кременчуцької районної ради (вул. Центральна, буд. 231, с. Білецьківка, Кременчуцький район, Полтавська область, 39760, код ЄДРПОУ 22543942) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Кременчуцької районної ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2024 року по 31.10.2024 року - за 22 календарні дні, з 01.11.2024 року по 10.01.2025 року - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, у розмірі, встановленому законодавством.

Зобов`язано Кременчуцьку районну раду перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2024 року по 31.10.2024 року - за 22 календарні дні, з 01.11.2024 року по 10.01.2025 року - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, розраховану із середньої заробітної плати ОСОБА_1 виходячи з виплат за період з січня 2024 року по грудень 2024 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 по справі №440/1073/25 та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про помилковість обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки із врахуванням виплат позивачу за період з грудня 2023 по листопад 2024 та про можливість здійснити розрахунок грошової компенсації виходячи із виплат позивачу за період січня 2024 – грудня 2024, оскільки індивідуальні відомості про застраховану особу, надані позивачкою не містять обов`язкових реквізитів первинного документа , визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; не фіксують господарську операцію, а лише відображають дані про неї; формуються на основі первинних документів обліку , а не навпаки; слугують для пенсійного та страхового, а не для бухгалтерського документування заробітної плати; не є первинним бухгалтерським документом, тому не можуть свідчити про суми та складові заробітної плати працівника, які повинні враховуватися під час розрахунку середньої заробітної плати.

Крім того, стверджував, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог зобов`язуючи Кременчуцьку районну раду здійснити перерахунок та виплату позивачці грошової компенсації за невикористані дні відпустки, розрахованої із виплат за період з січня 2024 року по грудень 2024 року, оскільки право позивачки на отримання компенсації за невикористані дні відпустки було відновлено 26.03.2025 шляхом виплати позивачці Кременчуцькою районною радою належних сум при звільненні.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, позивач просила відмовити Кременчуцькій районній раді у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 по справі №440/1073/25 - залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначила, що апеляційна скарга не містить належних правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а її доводи зводяться до: штучного звуження допустимих засобів доказування до окремих видів первинних документів бухгалтерського обліку всупереч положенням КАС України про письмові та електронні докази й оцінку доказів у сукупності; спроби виправдати неправильний підхід до визначення розрахункового періоду та середнього заробітку посиланнями на «відсутність документів», що не може звільняти роботодавця/суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти відповідно до імперативних норм трудового законодавства та порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100); намагання компенсувати недоведеність у першій інстанції шляхом подання «нових доказів» в апеляції без доведення винятковості та об`єктивної неможливості їх подання раніше, як того вимагає частина 4 статті 308 КАС України

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням голови Кременчуцької районної ради Д. Колотієвського від 31.10.2023 №27-к "Про призначення Оксани Ткач" призначено ОСОБА_1 на посаду начальника фінансового відділу Кременчуцької районної ради з 01.11.2023 за строковим трудовим договором на період дії воєнного стану до призначення посадової особи за конкурсною процедурою, але не пізніше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, із посадовим окладом згідно штатного розпису. Встановлено ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі % посадового окладу (стаж служби в органах місцевого самоврядування станом на 31.10.2023 13 років 7 місяців 28 днів) /а. с. 31/.

Розпорядженням голови Кременчуцької районної ради Д. Колотієвського від 10.01.2025 №01-к "Про звільнення ОСОБА_1 " /а. с. 30 зі звороту/ вказано:

- звільнити ОСОБА_1 , начальника фінансового відділу Кременчуцької районної ради, з 10.01.2025 згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін;

- при звільненні ОСОБА_1 , начальника фінансового відділу Кременчуцької районної ради, виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи: - з 01.11.2023 по 31.10.2024 - за 27 календарних днів; - з 01.11.2024 по 10.01.2025 - за 6 календарних днів; та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: - за 2024 рік - за 13 календарних днів; - за 2025 рік - за 1 календарний день;

- контроль за виконанням даного розпорядження в частині повноти нарахування та своєчасності виплати покласти на заступника голови Кременчуцької районної ради ОСОБА_2 .

Доказів виплати станом на дату звільнення (10.01.2025) позивача з посади начальника фінансового відділу Кременчуцької районної ради компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та додаткову відпустку посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років, матеріали справи не містять.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Кременчуцької районної ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2023 року по 31.10.2024 року - за 27 календарних днів; - з 01.11.2024 року по 10.01.2025 року - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, за 2025 рік - за 1 календарний день, разом 47 календарних днів в розмірі 84 129,36 грн, звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Кременчуцької районної ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2024 року по 31.10.2024 року - за 22 календарні дні, з 01.11.2024 року по 10.01.2025 року - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, у розмірі, встановленому законодавством, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки доказів виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та додаткову відпустку посадовим особам, які мають відповідний стаж роботи в органах місцевого самоврядування (понад 14 років), як станом на дату звільнення (10.01.2025) її з посади начальника фінансового відділу Кременчуцької районної ради, так і станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, матеріали справи не містять.

Крім того, зазначив, що відповідачем здійснено розрахунок та виплату позивачу компенсації за вказані періоди, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача за період з грудня 2023 року по листопад 2024 року (1016,96 грн), що суперечить вимогам Порядку № 100, яким передбачено у цьому випадку обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, тобто з січня 2024 року по грудень 2024 року, оскільки позивача звільнено 10.01.2025.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати Кременчуцьку районну раду перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2024 року по 31.10.2024 року - за 22 календарні дні, з 01.11.2024 року по 10.01.2025 року - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, розраховану із середньої заробітної плати ОСОБА_1 виходячи з виплат за період з січня 2024 року по грудень 2024 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2025 рік - за 1 календарний день, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 була прийнята на посаду начальника фінансового відділу 01.11.2023, маючи стаж служби в органах місцевого самоврядування 13 років 07 місяців 25 днів, право на додаткову відпустку тривалістю 13 календарних днів (наявність стажу понад 14 років) вона набула 06.03.2024, які і могла би використати в період з 06.03.2024 по 05.03.2025. Відтак, на момент звільнення, 10.01.2025 позивачка права на іншу додаткову відпустку не набула, тому на момент звільнення позивачу підлягали компенсації лише 13 календарних днів додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування.

Також зазначив, що розрахунок середньої заробітної плати та компенсації відпустки позивача належить до дискреційних повноважень відповідача і наразі такий належним чином не здійснений, тому суд не визначає конкретну суму грошової компенсації, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу.

Крім того, зазначив, що компенсація за невикористані дні відпустки за 2023 рік (5 днів) відповідачем правомірно розраховано позивачу у сумі 8710,45 грн (1742,09 грн х 5) та виплачено з урахуванням податків і зборів, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності у цій частині та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2023 року по 31.12.2023 рік - за 5 календарних днів, задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

В свою чергу Закон №2493-ІІІ регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Посадовою особою місцевого самоврядування згідно статті 2 Закону №2493-ІІІ є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №2493-ІІІ прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону №2493-ІІІ на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 9 Закону №2493-ІІІ передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування має право, в тому числі, на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи; на соціальний і правовий захист.

При цьому положення Закону №2493-ІІІ не визначають порядок проведення розрахунку при звільненні зі служби в органах місцевого самоврядування, а тому в такому випадку застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.

Так, статтею 3 КЗпП України регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з частиною 1 статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до положень статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України стаття 1 Закону №504/96-ВР.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 3 Закону №504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору частина перша статті 6 Закону № 504/96-ВР.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Аналогічні положення містять також частини перша, четверта статті 83 КЗпП України.

Водночас, за приписами статті 21 Закону №2493-ІІІ джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 №250 "Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток" (далі – Постанова №250) установлено, що:

державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів;

додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

Системний аналіз викладених вище норм законодавства свідчить про обов`язок органу місцевого самоврядування, як роботодавця, в день звільнення посадової особи такого органу місцевого самоврядування провести із нею всі розрахунки, в тому числі, й ті, які стосуються виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки посадовим особам, які мають відповідний стаж роботи в органах місцевого самоврядування.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що розпорядженням голови Кременчуцької районної ради Д. Колотієвського від 10.01.2025 "Про звільнення Оксани ТКАЧ (а. с. 30 зі звороту) визначено звільнити ОСОБА_1 , начальника фінансового відділу Кременчуцької районної ради, з 10.01.2025 згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

При цьому, зазначеним розпорядженням також вказано виплатити при звільненні ОСОБА_1 , начальнику фінансового відділу Кременчуцької районної ради, компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи: - з 01.11.2023 по 31.10.2024 - за 27 календарних днів; - з 01.11.2024 по 10.01.2025 - за 6 календарних днів; та додаткову відпустку посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: - за 2024 рік - за 13 календарних днів; - за 2025 рік - за 1 календарний день, а контроль за виконанням даного розпорядження в частині повноти нарахування та своєчасності виплати покласти на заступника голови Кременчуцької районної ради Скляревського Е.І.

Водночас, доказів виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та додаткову відпустку посадовим особам, які мають відповідний стаж роботи в органах місцевого самоврядування (понад 14 років), як станом на дату звільнення (10.01.2025) її з посади начальника фінансового відділу Кременчуцької районної ради, так і станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, матеріали справи не містять.

З матеріалів справи встановлено, що лише 26.03.2025, тобто вже після подання до суду цього позову, Кременчуцька районна рада нарахувала позивачу згідно з наявними документами наступні суми при звільненні:

- нараховано всього 55273,43 грн, з них:

заробітна плата за 8 робочих днів - 4867,62 грн;

компенсація за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки 46 календарних дні - 50405,81 грн;

утримано всього 12712,89 грн, з них:

- податок з доходів фізичних осіб - 9949,22 грн,

- військовий збір - 2763,67 грн;

- належить до виплати - 42560,54 грн.

При цьому, Кременчуцькою районною радою при розрахунку вищевказаних сум було використано розмір середньоденної заробітної плати за період з 01.11.2023 та 31.12.2023 (1742,09 грн) для визначення суми компенсації за невикористані 5 календарних днів основної щорічної відпуски та розмір середньоденної заробітної плати за період з грудня 2023 року по листопад 2024 року (1016,96 грн) для визначення суми компенсації за невикористані 28 календарних днів основної щорічної відпуски та 13 календарних днів додаткової відпустки, що підтверджується довідкою Кременчуцької районної ради від 20.03.2025 про компенсацію за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 /а. с. 37, 37 зі звороту, 50 зі звороту/.

26.03.2025 Кременчуцькою районною радою було виплачено ОСОБА_1 (із вирахуванням відповідних податків і зборів) компенсацію за невикористані дні відпустки в загальному розмірі 42560,54 грн, про що свідчать витяг з відомості №1 від 24.03.2025 та платіжна інструкція №1 від 25.03.2025 /а. с. 49 зі звороту, 50/.

Щодо правильності проведеного відповідачем розрахунку сум компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31.12.2023, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, з поміж іншого, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відтак, враховуючи ту обставину, що позивача на посаду начальника фінансового відділу Кременчуцької районної ради прийнято з 01.11.2023, середньоденна заробітна плата для виплати компенсації за невикористані 5 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 розраховується виходячи із заробітку ОСОБА_1 за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та становить 1742,09 грн, що підтверджується відповідною довідкою від 25.03.2025 за підписом голови Кременчуцької районної ради М. Іванченко та начальника фінансового відділу Л. Штанько (а. с. 50 зі звороту).

Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки : за період з 01.11.2023 по 31.10.2024 - 22 календарні дні, з 01.11.2024 по 10.01.2025 - 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років - 13 календарних днів, колегія суддів зазначає, що наведена кількість днів відпустки позивача, які підлягають компенсації, не є спірними.

Однак, відповідачем здійснено розрахунок та виплату позивачу компенсації за вказані періоди, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача за період з грудня 2023 року по листопад 2024 року (1016,96 грн), що суперечить вимогам Порядку № 100, яким передбачено у цьому випадку обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, тобто з січня 2024 року по грудень 2024 року, оскільки позивача звільнено 10.01.2025.

Крім того, враховані у розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за грудень 2023 року - листопад 2024 року (а. с. 37, зворот) не відповідають відомостям щодо нарахованої заробітної плати позивача за 2024 рік відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (а. с. 53) в частині місяців травень 2024 року - листопад 2024 року. При цьому відповідачем не надано доказів нарахування у ці періоди позивачу одноразових виплат, які були виключені із розрахунку середньої заробітної плати, окрім періоду жовтень 2024 року.

Так, із матеріалів справи слідує, що на підставі розпорядження голови Кременчуцької районної ради №43-к від 29.10.2024 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено матеріальну допомогу для оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати (а. с. 56 зі звороту).

Також на підставі розпорядження голови Кременчуцької районної ради №46-к від 29.10.2024 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (а. с. 57).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно обчислено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 01.11.2023 по 31.10.2024 - 22 календарні дні, з 01.11.2024 по 10.01.2025 - 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років - 13 календарних днів, виходячи з середньоденної заробітної плати 1016,96 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про неможливість з об`єктивних причин здійснити розрахунок середньої заробітної плати позивача з урахуванням грудня 2024 року (відсутність документів), оскільки наведені обставини не свідчать про неможливість відновлення документів та не можуть бути підставою для невиконання вимог законодавства щодо розрахунку середньої заробітної плати.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності Кременчуцької районної ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2024 по 31.10.2024 - за 22 календарні дні, з 01.11.2024 по 10.01.2025 - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, у розмірі, встановленому законодавством

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені висновки, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірність оскаржуваних дій, що є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2024 по 31.10.2024 - за 22 календарні дні, з 01.11.2024 по 10.01.2025 - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, розраховану із середньої заробітної плати ОСОБА_1 виходячи з виплат за період з січня 2024 року по грудень 2024 року, існує лише один вид правомірної поведінки Кременчуцької районної ради – здійснити перерахунок та виплату позивачу такої компенсації.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Кременчуцької районної ради перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2024 року по 31.10.2024 року - за 22 календарні дні, з 01.11.2024 року по 10.01.2025 року - за 6 календарних днів та додаткової відпустки посадовим особам, які мають стаж роботи в органах місцевого самоврядування понад 14 років: за 2024 рік - за 13 календарних днів, розраховану із середньої заробітної плати ОСОБА_1 виходячи з виплат за період з січня 2024 року по грудень 2024 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Кременчуцької районної ради - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 по справі № 440/1073/25 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко