Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №539/2705/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 р.Справа № 539/2705/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Бєссонова Т.Д., м. Лубни, Полтавська область, у справі № 539/2705/26

за позовом ОСОБА_1

до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції

про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, УПП в Полтавській області ДПП), в якому просив суд:

- скасувати постанову серії ЕНА №7282689 від 30.05.2026, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ч. 1 ст. 122 КУпАП та закрити провадження у справі.

В обґрунтування позову зазначив, що 30.05.2026 інспектором УПП в Полтавській області відносно нього винесено постанову серії ЕНА №7282689, згідно якої 30.05.2026 року на а/д М-03 "Київ-Харків-Довжанський", точне місце: розворот на с. Засулля Лубенського району він нібито порушив пункт 9.8 Правил дорожнього руху, затверджених постановою постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), а саме керування транспортним засобом поза межами населеного пункту без ввімкнених денних ходових вогнів або ближнього світла фар у період з 01 жовтня по 01 травня. Позивач вважає дану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки викладені в ній факти підтверджуються жодними належними і допустимими доказами.

Зазначив, що твердження інспектора поліції про те, що на транспортному засобі, яким він керував під час руху, не були ввімкнені денні ходові вогні або ближнє світло фар, повністю не відповідає дійсності, оскільки 30.05.2026 під час руху автомобільною дорогою М-03 на автомобілі, яким він керував, було ввімкнено ближнє світло фар, як того вимагають ПДР. Проте, у вказаний проміжок часу був яскравий сонячний день, і транспортний засіб рухався в напрямку безпосередньо навпроти сліпучого сонячного світла (проти сонця). За таких погодних умов та специфіки природного освітлення, візуальне сприйняття світла фар з боку зовнішнього спостерігача або через оптику технічних засобів поліції могло бути суттєво ускладненим. Яскраве зустрічне сонце створювало сильні відблиски на кузові та оптичних елементах (фарах) автомобіля, що викликало у працівників поліції помилкове оптичне враження про нібито вимкнене світло.

Зауважив, що сама по собі постанова патрульної поліції не може бути беззаперечним доказом вини, якщо вона заперечується водієм і не підтверджена іншими об`єктивними даними (наприклад, чітким відеозаписом, де зафіксовано оптику авто під різними ракурсами, а не лише проти сонця). Візуальне спостереження інспектора в умовах сліпучого сонця є суб`єктивним і не може слугувати єдиною підставою для штрафу. Також, після того як він вказав патрульному на те, що денне світло/ближнє таки ввімкнено, патрульний вже не збирався виносити постанову, бо побачив, що дійсно денне світло ввімкнено, проте інший патрульний, старший віком, сказав щоб інший патрульний виніс постанову все рівно, і хай як схоче водій її оскаржує в суді.

Крім того, позивач зазначив, що на його прохання написати на постанові зауваження, патрульний відмовив та не надав постанову. Також, порушено його права в частині роз`яснення прав, у тому числі права на правову допомогу.

Від представника відповідача на адресу суду було подано відзив, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. Вказав, що 30.05.2026 о 10 год. 33 хв. на 207 км. а/д М-03 «Київ-Харків-Довжанський» ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом CHEVROLET AVEO, номерний знак НОМЕР_1 , рухався без увімкненого ближнього світла фар поза межами населеного пункту, чим порушив пункт 9.8 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП). Згідно з пунктом 9.8 ПДР України на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Ввімкнення ближнього світла фар на транспортному засобі, який рухається у світлу пору доби, використовується для виділення його в потоці інших транспортних засобів, попередження про можливу небезпеку та інформує інших учасників дорожнього руху для завчасного сприйняття і вжиття додаткових заходів для безпеки. Враховуючи всі вищевказані норми законодавства, інспектор притягнув порушника до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП та застосував до порушника стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. На місці розгляду справи позивача було ознайомлено із усіма правами згідно зі статтею 268 КУпАП. Позивач відповідно до статті 268 КУпАП мав можливість на місці ознайомитись із усіма наявними матеріалами справи, надати пояснення, докази, заявити клопотання та отримати правову допомогу. Жодних обмежень в користуванні правами, передбаченими статтею 268 КУпАП, у тому числі і правом на правову допомогу, під час розгляду справи не було, що підтверджується матеріалами відеофіксації.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №7282689 від 30.05.2026 винесену поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Полтавській області Жуковим В.О. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за адміністративне правопорушення передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрито.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департаментом патрульної поліції подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що позивачем та судом першої інстанції визначено відповідачем УПП в Полтавській області ДПП, яке є структурним підрозділом ДПП без створення окремої юридичної особи. Разом з тим, УПП в Полтавській області ДПП не може виступати самостійним відповідачем у дані справі, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративне правопорушення. Належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у дані справі має бути Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб`єкт владних повноважень, від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, проте останній не був визначений позивачем, як відповідач у розгляді цієї адміністративної справи та судом першої інстанції залучений не був, заміну належного відповідача судом також не проведено. Оскільки позов заявлено до неналежного відповідача, а залучення до участі у справі такої особи на стадії апеляційного провадження розгляду справи є порушенням принципу рівності учасників судового процесу та позбавляє сторони можливості реалізувати свої процесуальні права в повному обсязі, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку по суті спору, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Савинської Наталії Юріївни, в якій остання просила апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 липня 2026 року у справі №539/2705/26 - залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до частини 3 статті 268, частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.05.2026 поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Полтавській області Жуковим В.О. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7282689, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Постанова мотивована тим, що 30.05.2026 о 10:33:12 на 207 км а/д М-03 «Київ-Харків-Довжанський» ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом CHEVROLET AVEO, номерний знак НОМЕР_1 , рухався без увімкненого ближнього світла фар поза межами населеного пункту, чим порушив пункт 9.8 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.

Не погодившись з постановою серії ЕНА №7282689 від 30.05.2026, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що при винесенні оскаржуваної постанови, відповідачем поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Полтавській області Жуковим В.О. вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, твердження позивача не спростовані, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7282689 від 30.05.2026 слід скасувати.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

За приписами пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Згідно зі статтею 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, зокрема, передбачені частиною 2 статті 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.

Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст. 222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі за №724/716/16-а.

Згідно з пунктами 1-5 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №73 ДПП є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.

Повне найменування - Департамент патрульної поліції, скорочена назва - ДПП.

Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).

Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позов до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11.06.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

За результатами розгляду справи судом ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, при цьому відповідачем у справі зазначено Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції.

Натомість, при розгляді справ про адміністративні правопорушення інспектори, які є посадовими особами відповідного органу, чи управління, які є структурними підрозділами відповідного органу, діють не як самостійні суб`єкти владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, а саме Департаменту патрульної поліції.

Відповідно до частини 3 статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 43 КАС України Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, як територіальний (структурний) підрозділ ДПП, не є окремою юридичною особою, отже, не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності, а тому не може виступати відповідачем по цій справі.

Натомість, належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі має бути Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб`єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, проте, останній не був визначений позивачем, як відповідач у цій адміністративній справі, та не залучений судом першої інстанції в якості співвідповідача.

Отже, позивачем, заявлено позов до неналежного відповідача, а судом першої інстанції, в свою чергу, залишено вказане поза увагою.

З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

За змістом частини 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина 4 статті 48 КАС України).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Колегія суддів зауважує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач вказує відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України.

За правилами частини 7 статті 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.

Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.

Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права, зокрема, була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі №2040/5355/18.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє фізична особа, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.

Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).

З огляду на викладене, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 30.05.2026, не з`ясував належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2019 року у справі №826/12172/18.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21.07.2026 у справі №539/2705/26 прийнято з порушенням норм процесуального, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21.07.2026 у справі № 539/2705/26 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 16.09.2026 року