Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №560/18869/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/18869/25

РІШЕННЯ

іменем України

16 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань (далі – відповідач, ДБР), у якому просить: визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо незарахування йому до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 29.07.2001 до 01.02.2003 тривалістю 01 рік 06 місяців 02 дні; зобов`язати Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) позивача в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж його служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 29.07.2001 до 01.02.2003 тривалістю 01 рік 06 місяців 02 дні.

Ухвалою суду від 05.11.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Зазначає, що 20.10.2025 звернувся до Державного бюро розслідувань із рапортом про зарахування до стажу служби (роботи) в ДБР періоду проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 29.07.2001 до 01.02.2003.

Посилається на те, що у спірний період він проходив службу на посаді начальницького складу - старшого оперуповноваженого оперативного відділу Шепетівської виправної колонії № 98 УДДУПВП в Хмельницькій області, а наказом ДДУПВП від 26.06.2001 № 46 о/с йому присвоєно звання «лейтенант внутрішньої служби».

Також зазначає, що з 10.03.2021 проходить службу (роботу) в ДБР на посадах начальницького складу та має спеціальне звання «полковник Державного бюро розслідувань».

Позивач вважає, що відповідач неправильно застосував підпункт 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 524 та частину другу статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20 сформував висновок про прирівняння служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до служби в органах внутрішніх справ України для цілей зарахування такого періоду до стажу служби.

На думку позивача, незарахування спірного періоду впливає на обсяг його соціальних гарантій, зокрема на право на доплату за вислугу років та додаткову оплачувану відпустку.

Державне бюро розслідувань подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Відповідач зазначає, що позивач з 10.03.2021 проходить службу (роботу) в ДБР на посадах начальницького складу та йому присвоєно спеціальне звання начальницького складу «полковник Державного бюро розслідувань».

Основний аргумент відповідача полягає в тому, що підпункт 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 524 передбачає зарахування до стажу служби (роботи) в ДБР періодів, визначених частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», а служба в підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби України прямо не зазначена у цьому переліку. З цих підстав відповідач вважає, що правові підстави для зарахування позивачу спірного періоду відсутні.

Також відповідач посилається на те, що оскаржувана поведінка ДБР відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Суд враховує, що у відзиві відповідач зазначив період 29.07.2021–01.02.2023, тоді як із позову та матеріалів справи вбачається, що предметом спору є період 29.07.2001–01.02.2003.

Суд оцінює це як технічну описку, яка не змінює меж спору.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач проходить службу в Державному бюро розслідувань на посадах начальницького складу та має спеціальне звання старшого начальницького складу «полковник Державного бюро розслідувань».

Відповідно до висновку Комісії ДБР про стаж для виплати доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки позивачу були зараховані періоди служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України та Державному бюро розслідувань.

З рапорту позивача вбачається, що станом на 10.03.2023 йому було встановлено стаж служби для виплати доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки - 21 рік 06 місяців 22 дні.

Зокрема, до стажу враховано період служби в ДБР з 10.03.2021 до 10.03.2023.

Водночас, Комісія не зарахувала позивачу до такого стажу період проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 29.07.2001 до 01.02.2003 тривалістю 01 рік 06 місяців 02 дні.

20.10.2025 позивач звернувся до голови Комісії ДБР із рапортом, у якому просив зарахувати йому до стажу служби період проходження служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань / Державній кримінально-виконавчій службі України з 29.07.2001 до 01.02.2003.

На обґрунтування рапорту позивач послався на підпункт 2.2.2 пункту 2.2 Інструкції № 524, частину другу статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» та постанову Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20.

20.10.2025 Комісія ДБР розглянула рапорт позивача.

У відповіді ДБР зазначено, що в матеріалах особової справи позивача дійсно є документи, які підтверджують його службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 29 липня 2001 року до 01 лютого 2003 року.

Отже, під час розгляду рапорту відповідач не заперечував наявності в особовій справі документів, які підтверджують проходження позивачем служби у спірний період.

Відмова була мотивована не відсутністю доказів, не неналежністю документів і не тим, що позивач не належав до осіб начальницького складу, а виключно правовим висновком Комісії про те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України прямо не зазначена у частині другій статті 78 Закону України «Про Національну поліцію».

З витягу з протоколу № 41дск засідання Комісії від 20.10.2025 вбачається, що предметом розгляду був рапорт позивача про перегляд раніше встановленого стажу та зарахування періоду проходження служби в ДКВС з 29.07.2001 до 01.02.2003.

Комісія дійшла висновку про відсутність правових підстав для зарахування цього періоду, оскільки служба в ДКВС України не зазначена у статті 78 Закону України «Про Національну поліцію».

За це рішення члени Комісії проголосували одноголосно.

За результатами розгляду рапорту позивачу надано відповідь про відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду до стажу служби.

У цій відповіді також зазначено, що у Верховній Раді України перебуває законопроєкт № 5305, яким передбачається зарахування служби в ДКВС до стажу служби в ДБР.

Отже, між сторонами існує публічно-правовий спір щодо реалізації позивачем права на належне обчислення стажу служби (роботи) в ДБР, який впливає на доплату за вислугу років та додаткову оплачувану відпустку.

Цей спір виник у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби особливого характеру та здійсненням ДБР владних управлінських функцій щодо визначення стажу служби своїх працівників.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VIII (далі – Закон № 794-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

За частиною першою статті 14 Закону № 794-VIII, до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

За частиною другою статті 14 Закону № 794-VIII, служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

За частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII, порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За частинами першою, другою статті 19 Закону № 794-VIII, держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

За статтею 20 Закону № 794-VIII, умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Умови оплати праці осіб, які працюють у Державному бюро розслідувань за трудовими договорами, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Заробітна плата працівників Державного бюро розслідувань складається з: 1) посадового окладу; 2) доплати за вислугу років; 3) доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці; 4) доплати за спеціальне звання або ранг державного службовця; 5) доплати за науковий ступінь.

Розмір премії не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу працівника Державного бюро розслідувань.

Установлюються такі посадові оклади працівників Державного бюро розслідувань відповідно до розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року: 1) Директор Державного бюро розслідувань - 30; 2) перший заступник, заступник Директора Державного бюро розслідувань - 28; 3) керівник територіального управління, керівник управління центрального апарату Державного бюро розслідувань - 26; 4) начальник відділу центрального апарату Державного бюро розслідувань - 24; 5) начальник відділу територіального управління Державного бюро розслідувань - 22; 6) слідчий, дізнавач, оперуповноважений органу Державного бюро розслідувань - 20; 7) інші працівники Державного бюро розслідувань - сума, що дорівнює трьом розмірам посадового окладу, встановленого Кабінетом Міністрів України для працівників, які займають відповідні посади в центральних органах виконавчої влади.

Посадові оклади відповідних заступників керівників управлінь (начальників відділів) Державного бюро розслідувань встановлюються з понижуючим коефіцієнтом 1,1.

Посадові оклади працівників Державного бюро розслідувань, які проходять стажування, встановлюються з понижуючим коефіцієнтом 1,5.

Працівникам Державного бюро розслідувань виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років – 10 відсотків, більше 5 років - 15 відсотків, більше 10 років - 20 відсотків, більше 15 років - 25 відсотків, більше 20 років - 30 відсотків, більше 25 років - 35 відсотків, більше 30 років - 40 відсотків, більше 35 років - 45 відсотків посадового окладу.

Працівникам Державного бюро розслідувань виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості" або "цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 5 відсотків посадового окладу.

Доплати за спеціальне звання, почесне звання, науковий ступінь та ранг державного службовця здійснюються в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 «Про затвердження Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань» затверджено Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі – Положення № 743 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

За пунктом 3 Положення № 743, особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - особи рядового та начальницького складу) є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до Державного бюро розслідувань і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.

За пунктом 82 Положення № 743, тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

За частиною першою статті 78 Закону № 580-VIII, стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

За пунктом 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII, до стажу служби в поліції зараховуються служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Наказом ДБР від 08.10.2021 № 524, у редакції наказу ДБР від 12.12.2024 № 492, затверджено Інструкцію про механізм реалізації норм законодавства щодо встановлення доплати за вислугу років та обчислення стажу служби (роботи), який дає право на доплату за вислугу років працівникам ДБР.

За змістом підпункту 2.2.1 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 524, обчислення стажу служби (роботи) здійснює підрозділ кадрового забезпечення ДБР за матеріалами особової справи та відповідно до законів України «Про Державне бюро розслідувань», «Про Національну поліцію», Положення № 743 та інших визначених актів. Обчислений стаж виноситься на розгляд Комісії. Рішення Комісії оформлюється висновком, результати роботи Комісії - протоколом, а протокол та висновок Комісії є підставою для видання наказу про встановлення стажу служби для виплати доплати за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.

За змістом підпункту 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 524 до стажу служби, що дає право на отримання доплати за вислугу років та додаткову оплачувану відпустку, зараховуються періоди, визначені частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», та час проходження служби в ДБР на посадах, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу.

Стосовно правового статусу служби у спірний період суд враховує, що Указом Президента України від 31.07.1998 № 827/98 «Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань» було затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань.

Цим актом Державний департамент України з питань виконання покарань визначався як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який реалізовував державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Так, предметом судового контролю у цій справі є правомірність незарахування відповідачем позивачу періоду служби з 29.07.2001 до 01.02.2003 до стажу служби (роботи) в ДБР, що дає право на встановлення доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Суд оцінює поведінку відповідача ретроспективно, тобто станом на час розгляду рапорту позивача та повідомлення йому позиції ДБР.

Саме на цей час існували відповідні документи в особовій справі позивача, діяли норми Інструкції № 524 у редакції наказу ДБР від 12.12.2024 № 492, а також була сформована практика Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII до служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС).

Водночас, суд виходить лише з тих мотивів, які були наведені самим відповідачем під час розгляду рапорту.

Цими мотивами були: застосування підпункту 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 524, відсилання цієї норми до частини другої статті 78 Закону № 580-VIII та висновок про те, що служба в ДКВС України прямо не зазначена у цій статті.

ДБР не мотивувало відмову тим, що позивач не проходив службу у спірний період, що документи в особовій справі є недостатніми чи неналежними, що позивач не мав спеціального звання або що спірний період був навчанням, а не фактичним проходженням служби.

Навпаки, відповідач визнав наявність документів, які підтверджують службу позивача у спірний період.

Отже, реальний публічно-правовий спір між сторонами має правовий характер і полягає у тому, чи повинен підтверджений період служби позивача в органах кримінально-виконавчої системи бути зарахований до стажу служби (роботи) в ДБР, який дає право на встановлення доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Одночасно суд розмежовує два часові аспекти спірних правовідносин.

Перший - це сам період проходження служби позивачем з 29.07.2001 до 01.02.2003.

Його правовий статус оцінюється з урахуванням правового регулювання, яке діяло у період проходження служби.

Другий - це вирішення відповідачем питання про зарахування цього періоду до стажу служби (роботи) позивача в ДБР у жовтні 2025 року.

Це питання оцінюється за нормами, чинними на момент розгляду рапорту.

Такий підхід не є наданням закону зворотної дії в часі.

Суд не застосовує до періоду 2001–2003 років нові норми як такі, що нібито діяли у минулому.

Суд перевіряє, чи мав відповідач станом на дату розгляду рапорту позивача правові підстави відмовити у зарахуванні підтвердженого минулого періоду служби позивача до стажу, який на час розгляду рапорту обчислювався відповідно до чинної Інструкції № 524 та норм, до яких вона відсилає.

Суд також враховує, що хоча позовні вимоги та документи відповідача позначають спірний період як службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, фактично йдеться про службу позивача у 2001–2003 роках в органах кримінально-виконавчої системи, зокрема в системі Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Щодо застосування статті 78 Закону № 580-VIII до спірних правовідносин, суд зазначає про таке.

У постанові від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20 Верховний Суд розглядав спір щодо незарахування служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.

У цій справі Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким, зокрема, було визнано протиправною бездіяльність щодо незарахування відповідного стажу та зобов`язано зарахувати цей стаж.

У цій постанові Верховний Суд погодився з висновком, що стаж служби в ДКВС підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, оскільки така служба за своїм правовим статусом прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

У постанові від 01.08.2023 у справі № 240/30024/21 Верховний Суд повторно зазначив, що служба в органах ДКВС прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалася в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а тому має такий самий правовий статус і відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII повинна зараховуватися до стажу служби в поліції.

Водночас, у справі № 240/30024/21 Верховний Суд направив справу на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили всі фактичні обставини, зокрема щодо періоду проходження служби та посад, на яких особа проходила службу.

Отже, пряме зобов`язання зарахувати стаж є можливим тоді, коли відповідні фактичні обставини встановлені належними доказами або не заперечуються сторонами.

У постанові від 06.02.2025 у справі № 140/856/24 Верховний Суд підтвердив підхід щодо можливості зарахування фактичної служби в ДКВС до стажу служби в поліції відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII.

При цьому, Верховний Суд розмежував фактичне проходження служби та період навчання, який не є тотожним службі для цілей статті 78 Закону № 580-VIII.

Наведені правові висновки Верховного Суду суд застосовує з урахуванням відмінності цієї справи від справи № 240/30024/21: у цій справі відповідач під час розгляду рапорту не заперечував наявності в особовій справі документів, які підтверджують проходження позивачем служби у спірний період.

У цій справі спірний період стосується саме фактичного проходження служби, а не навчання.

Відповідач під час розгляду рапорту не заперечував наявності документів, які підтверджують службу позивача з 29.07.2001 до 01.02.2003.

Тому немає необхідності зобов`язувати відповідача повторно розглядати рапорт лише для встановлення факту служби.

Із приводу правомірності мотивів відповідача, суд вказує на таке.

Так, частина друга статті 78 Закону № 580-VIII дійсно не містить окремої прямої згадки про службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Однак суд виходить з того, що це не є достатньою підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду, оскільки Верховний Суд у своїй практиці уже неодноразово надав правове тлумачення пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII щодо правового статусу такої служби.

Згідно з цим тлумаченням, вирішальним є не буквальна відсутність у статті 78 Закону № 580-VIII словосполучення «Державна кримінально-виконавча служба України», а правовий статус відповідної служби, порядок її проходження, характер функцій і належність особи до рядового чи начальницького складу.

У цій справі відповідач не навів мотивів, які б свідчили, що позивач у спірний період не проходив службу, не належав до начальницького складу або що його служба за своїм правовим статусом не могла бути прирівняна до служби в органах внутрішніх справ України.

Натомість позивач посилається на проходження служби на посаді начальницького складу та присвоєння йому звання «лейтенант внутрішньої служби», а відповідач визнав наявність в особовій справі документів, які підтверджують службу позивача у спірний період.

Водночас, посилання відповідача на законопроєкт № 5305 не змінює висновку суду.

Так, законопроєкт не є чинною нормою права та не може бути самостійною підставою ні для відмови, ні для задоволення вимог.

Наявність вказаного законопроєкту не звільняла відповідача від обов`язку застосувати чинні на момент розгляду рапорту норми права з урахуванням актуальних правових висновків Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.

Отже, висновок Комісії ДБР про відсутність правових підстав для зарахування позивачу спірного періоду служби ґрунтується на неправильному застосуванні пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII та підпункту 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 524.

Щодо способу захисту, суд виходить із таких міркувань.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність ДБР щодо незарахування спірного періоду та зобов`язати ДБР зарахувати цей період до стажу служби (роботи) в ДБР.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду рапорту позивача Комісія ДБР ухвалила рішення про відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду, оформлене протоколом від 20.10.2025 № 41дск, після чого позивачу надано відповідь про відмову у такому зарахуванні.

Отже, у спірних правовідносинах наявне не лише невчинення відповідачем дії із зарахування стажу, а й оформлене рішення Комісії ДБР, яке є підставою для подальшого незарахування відповідного періоду до стажу служби (роботи) позивача.

Суд враховує, що заявлений позивачем спосіб захисту спрямований на досягнення саме цього правового результату - зарахування спірного періоду до відповідного стажу.

Водночас, саме по собі визнання бездіяльності протиправною не забезпечить повного та ефективного захисту права позивача, оскільки в силі залишиться рішення Комісії ДБР, яким зафіксовано висновок про відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду.

Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 у справі № 520/16250/23 зазначив, що ефективність судового захисту включає ефективність способу захисту, судового рішення та його виконання; також Верховний Суд пов`язав ефективний спосіб захисту з частинами першою і другою статті 2, частиною другою статті 5, абзацом другим частини другої статті 9, частиною четвертою статті 242 та частиною четвертою статті 245 КАС України.

У цій справі відповідач не заперечував наявності документів, які підтверджують службу позивача у спірний період, а відмова ґрунтувалася виключно на помилковому правовому мотиві.

За таких обставин, у відповідача не залишається дискреції щодо правової оцінки цього періоду, а повторний розгляд рапорту не забезпечить ефективного поновлення права позивача.

З огляду на це суд вважає за необхідне застосувати спосіб захисту, який відповідає реальному змісту спірних правовідносин, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ДБР, оформлене протоколом від 20.10.2025 № 41дск, у частині висновку про відсутність правових підстав для зарахування позивачу спірного періоду служби, та зобов`язати ДБР зарахувати цей період до стажу служби (роботи) позивача в ДБР.

Застосування такого способу захисту не є відмовою у позові, оскільки суд не відмовляє позивачу у захисті порушеного права, а обирає належний та ефективний спосіб його відновлення з урахуванням фактичного характеру порушення.

Одночасно суд вказує на те, що Інструкція № 524 передбачає процедуру обчислення та встановлення стажу служби, яка включає дії кадрового підрозділу, розгляд Комісією, оформлення відповідних документів та видання організаційно-розпорядчого акта.

Тому належним є зобов`язання відповідача зарахувати спірний період до стажу служби (роботи) в ДБР у порядку, передбаченому Інструкцією № 524, тобто шляхом вчинення відповідних внутрішніх кадрових, комісійних та організаційно-розпорядчих дій, необхідних для встановлення такого стажу.

При цьому, суд не вирішує питання про конкретний розмір доплати за вислугу років, кількість днів додаткової оплачуваної відпустки, перерахунок грошового забезпечення чи пенсійні наслідки, оскільки такі вимоги у цій справі не заявлені.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню повністю.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державного бюро розслідувань.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з обчислення та встановлення стажу служби особам рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, оформлене протоколом від 20 жовтня 2025 року № 41дск, у частині висновку про відсутність правових підстав для зарахування ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, періоду служби в органах кримінально-виконавчої системи України з 29 липня 2001 року до 01 лютого 2003 року тривалістю 01 рік 06 місяців 02 дні.

Зобов`язати Державне бюро розслідувань зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, період служби в органах кримінально-виконавчої системи України з 29 липня 2001 року до 01 лютого 2003 року тривалістю 01 рік 06 місяців 02 дні, у порядку, передбаченому Інструкцією про механізм реалізації норм законодавства щодо встановлення доплати за вислугу років та обчислення стажу служби (роботи), який дає право на доплату за вислугу років працівникам Державного бюро розслідувань, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 08 жовтня 2021 року № 524, у редакції наказу Державного бюро розслідувань від 12 грудня 2024 року № 492.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державного бюро розслідувань судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Державне бюро розслідувань (вул. Петлюри Симона, 15,м. Київ,01032 , код ЄДРПОУ - 41760289)

Головуючий суддя Є.В. Печений