Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №460/9783/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2026 року м. Рівне№460/9783/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ОСОБА_2

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу №11267 командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 “Про результати службового розслідування”; визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання в ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зникнення безвісти за особливих обставин ОСОБА_3 ; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 надати в ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщення про зникнення 13.11.2024 безвісти ОСОБА_3 .

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 року у вказаній адміністративній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що їх син ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 13.11.2024 перестав виходити на зв`язок, а його місцезнаходження залишається невідомим. Вказали, що за фактом його відсутності командиром військової частини НОМЕР_1 призначено службове розслідування, за результатами якого наказом від 17.12.2024 №11267 ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани за самовільне залишення місця служби, припинено нарахування грошового забезпечення, позбавлено премії та додаткової винагороди, а матеріали службового розслідування вирішено направити до ДБР. Позивачі наголошують, що ОСОБА_3 обліковується в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як особа, яка зникла на території бойових дій, а за фактом його зникнення зареєстровано кримінальне провадження. Крім того, матеріали справи містять різні відомості щодо обставин його зникнення, тоді як із матеріалами службового розслідування позивачі ознайомилися лише 29.03.2026. Вважають, що під час службового розслідування фактичні обставини зникнення ОСОБА_3 належним чином не з`ясовані, а висновок про самовільне залишення ним місця служби є передчасним, у зв`язку із чим просять визнати протиправним та скасувати наказ від 17.12.2024 №11267.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що ОСОБА_3 28.10.2024 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та проходив службу на посаді номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки, однак 13.11.2024 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу в АДРЕСА_1 , після чого його місцезнаходження встановлено не було. Вказав, що за цим фактом наказом від 13.11.2024 №10418 призначено службове розслідування, яким встановлено самовільне залишення ОСОБА_3 місця служби, а наказом від 17.12.2024 №11267 на нього накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани та вирішено направити матеріали службового розслідування до ДБР, за повідомленням військової частини 22.05.2025 внесено відомості до ЄРДР №62025050010018230 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України. Відповідач наголосив, що на момент зникнення ОСОБА_3 місце розташування підрозділу не перебувало в зоні бойових дій, останній участі у бойових діях не брав, у зв`язку із чим підстав для оформлення та направлення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки сповіщення про його зникнення безвісти не було. Крім того, відповідач зазначив, що оскаржуваний наказ №11267 є індивідуальним актом, прийнятим стосовно ОСОБА_3 , тоді як позивачі не є учасниками відповідних правовідносин та не надали документів, які б підтверджували їх повноваження представляти його інтереси, у зв`язку із чим вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у їх задоволенні.

У відповіді на відзив представник позивачів заперечила проти доводів відповідача та зазначила, що проведене щодо ОСОБА_3 службове розслідування не містить належних доказів на підтвердження його умислу на самовільне залишення місця служби, оскільки висновок про таке порушення ґрунтується переважно на рапорті та поясненнях посадових осіб військової частини, тоді як матеріали містять різні відомості щодо обставин його зникнення, зокрема про вихід за межі розташування підрозділу у невідомому напрямку, виїзд на автомобілі таксі та неповернення з медичного закладу після лікування. Також вказала, що твердження відповідача про перебування м. Добропілля поза зоною бойових дій не відповідає відомостям відповідного Переліку територій, згідно з яким Добропільська міська територіальна громада станом на 13.11.2024 була віднесена до територій, на яких можливі бойові дії. Представник позивачів наголосила, що наказ від 15.11.2024 №327 прийнято до завершення службового розслідування, результати якого затверджено наказом від 17.12.2024 №11267, при цьому відомості до ЄРДР за фактом самовільного залишення ОСОБА_3 місця служби внесено лише 22.05.2025, тоді як повідомлення військової частини про вчинення кримінального правопорушення направлено до ДБР 11.04.2025. Крім того, зазначила, що судові рішення у справі №200/5399/25 ухвалені за іншого суб`єктного складу та щодо інших позовних вимог, а на час розгляду тієї справи сторона позивача не була ознайомлена з матеріалами службового розслідування, які стали доступними в підсистемі «Електронний суд» лише 29.03.2026. Доводи відповідача про відсутність у позивачів права на звернення до суду представник також вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують наведених у позовній заяві підстав для захисту їх прав та інтересів.

Поряд із цим суд зазначє, що у відповіді на відзив представник позивачів, серед іншого, просить витребувати у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії сторінок книг (журналів) обліку наказів по особовому складу, по стройовій частині та з адміністративно-господарської діяльності, які стосуються ОСОБА_3 . Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення такого клопотання, оскільки представником позивачів не конкретизовано, які саме відомості, що мають значення для правильного вирішення цього спору, можуть міститися у запитуваних книгах (журналах), які конкретно обставини вони мають підтвердити або спростувати та яким чином такі відомості стосуються правомірності оскаржуваного наказу від 17.12.2024 №11267. При цьому матеріали справи містять безпосередні документи, на підставі яких призначено та проведено службове розслідування, а також оформлено його результати, у тому числі відповідні накази, рапорти, доповіді та матеріали службового розслідування, які досліджені судом у сукупності з іншими доказами. Саме по собі витребування сторінок книг (журналів), які за своїм призначенням фіксують облік виданих наказів, без наведення обставин, для встановлення яких необхідні відповідні записи, не свідчить про їх необхідність для повного та всебічного з`ясування обставин справи. За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не містить достатнього обґрунтування значення запитуваних документів для вирішення предмета цього спору, а тому підстави для їх витребування відсутні.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач не погодився з доводами представника позивачів та зазначив, що матеріалами службового розслідування, зокрема рапортом і доповіддю командира роти вогневої підтримки, підтверджено факт самовільного залишення ОСОБА_3 13.11.2024 тимчасового місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , після чого він не повернувся, на телефонні дзвінки не відповідав та документів на підтвердження законності перебування поза межами підрозділу не надавав. Щодо відомостей про неповернення ОСОБА_3 з лікування відповідач пояснив, що відповідне формулювання у назві доповіді є технічною помилкою, оскільки її зміст стосується саме самовільного залишення місця розташування підрозділу. Інформація Військової служби правопорядку про виїзд ОСОБА_3 на автомобілі таксі, на думку відповідача, також підтверджує факт залишення ним місця розташування підрозділу, а не його зникнення за особливих обставин. Крім того, відповідач заперечив твердження про перебування ОСОБА_3 у районі ведення бойових дій, зазначивши, що відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 04.12.2024 №546 Добропільська територіальна громада у листопаді 2024 року не входила до районів ведення воєнних (бойових) дій, а у переліку, на який посилаються позивачі, на той час була віднесена до території можливих бойових дій. З огляду на наведене відповідач вважає, що доводи відповіді на відзив не спростовують встановлених службовим розслідуванням обставин самовільного залишення ОСОБА_3 місця служби, у зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 після призову на військову службу за мобілізацією проходив військову службу у різних військових частинах, останнім місцем його служби була військова частина НОМЕР_1 , де він проходив службу на посаді номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки.

13.11.2024 ОСОБА_3 перестав виходити на зв`язок із батьками – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які у зв`язку з відсутністю відомостей про місцезнаходження сина почали вживати заходів щодо його розшуку.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, 13.11.2024 під час вечірньої перевірки особового складу командиром 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_4 встановлено відсутність ОСОБА_3 . Зі слів особового складу підрозділу, наведених у матеріалах службового розслідування, близько 14:30–15:00 цього дня ОСОБА_3 вийшов за межі місця розташування підрозділу в населеному пункті Добропілля Покровського району Донецької області та пішов у невідомому напрямку, не повідомивши інших військовослужбовців про місце свого прямування. У матеріалах також зазначено, що проведені пошуки результату не дали, на телефонні дзвінки ОСОБА_3 не відповідав, його місцезнаходження залишалося невідомим, при цьому зброя, боєприпаси та засоби індивідуального захисту військовослужбовця залишилися у підрозділі.

13.11.2024, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №10418 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення ОСОБА_3 тимчасового місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 .

В подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 15.11.2024 №327 ОСОБА_3 визначено таким, що самовільно залишив військову частину, знято з грошового забезпечення з 13.11.2024 та з усіх інших видів забезпечення з 16.11.2024. Підставою для видання зазначеного наказу визначено рапорт капітана ОСОБА_5 .

Разом з тим, відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250402-454, ОСОБА_3 обліковується як зниклий безвісти з 19.11.2024. У відомостях Реєстру щодо нього також зазначено: «зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій)».

Також 19.11.2024 органами Національної поліції до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні №12024030530000839 за частиною першою статті 115 КК України за фактом зникнення ОСОБА_3 .

При цьому у матеріалах справи наявні різні відомості щодо обставин, які передували припиненню зв`язку з ОСОБА_3 . Так, відповідно до повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_6 від 02.12.2024 №22329 ОСОБА_3 викликав автомобіль таксі та виїхав у невідомому напрямку з місця розташування підрозділу у м. Добропіллі Покровського району Донецької області. Водночас у повідомленні начальника штабу – заступника командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_7 від 14.07.2025 №15981 зазначено про неповернення ОСОБА_3 до місця розташування військової частини після лікування у медичному закладі.

04.12.2024 військова частина НОМЕР_1 повідомила ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що ОСОБА_3 13.11.2024 самовільно залишив військову частину. Станом на цю дату його військова служба не була призупинена, а повідомлення про внесення до ЄРДР відомостей за фактом самовільного залишення військової частини до військової частини НОМЕР_1 не надходило.

За результатами службового розслідування, проведеного на виконання наказу від 13.11.2024 №10418, встановлено, що ОСОБА_3 13.11.2024 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті АДРЕСА_1 . У матеріалах службового розслідування зазначено, що такі дії вчинені ним з прямим умислом та з метою ухилення від проходження військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 №11267 «Про результати службового розслідування» затверджено результати проведеного службового розслідування. Пунктом 2 цього наказу за самовільне залишення тимчасового місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 на ОСОБА_3 накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана».

Пунктом 3 наказу від 17.12.2024 №11267 передбачено направлення матеріалів службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, для вирішення питання щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України.

Також пунктом 4 зазначеного наказу ОСОБА_3 не включено до наказу про виплату додаткової винагороди за листопад 2024 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, позбавлено щомісячної премії за листопад 2024 року та визначено не нараховувати йому грошове забезпечення з 13.11.2024.

02.01.2025 військова частина НОМЕР_1 у відповідь на адвокатський запит повідомила про проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_3 . Разом з тим у наданні матеріалів службового розслідування було відмовлено з посиланням на те, що вони не стосуються особи, яка звернулася із запитом.

22.05.2025 на підставі повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 Першим слідчим відділом з дислокацією у м. Краматорську Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у АДРЕСА_2 , до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №62025050010018230 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України.

Таким чином, у матеріалах справи наявні відомості про два кримінальні провадження, пов`язані з обставинами відсутності ОСОБА_3 : кримінальне провадження №12024030530000839, зареєстроване органами Національної поліції 19.11.2024 за частиною першою статті 115 КК України за фактом його зникнення, та кримінальне провадження №62025050010018230, відомості про яке внесено Територіальним управлінням ДБР 22.05.2025 за частиною п`ятою статті 407 КК України на підставі повідомлення військової частини НОМЕР_1 .

В подальшому ОСОБА_8 , який є братом ОСОБА_3 та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 . Серед заявлених у справі №200/5399/25 вимог були вимоги про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2024 №327 у частині визнання ОСОБА_3 таким, що самовільно залишив військову частину, та зняття його з видів забезпечення, а також про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 направити до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки сповіщення про зникнення ОСОБА_3 безвісти за особливих обставин.

10.07.2025 ОСОБА_8 також подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, пов`язаними зі зникненням його брата. За результатами розгляду рапорту військовою частиною НОМЕР_2 повідомлено про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_8 з військової служби.

14.07.2025 військовою частиною НОМЕР_1 надано повідомлення, відповідно до якого під час перевірки наявності особового складу було встановлено відсутність ОСОБА_3 , за цим фактом проведено службове розслідування, а його матеріали направлено до Державного бюро розслідувань. У цьому ж повідомленні, як зазначено у матеріалах справи, містяться відомості про те, що ОСОБА_3 не повернувся до місця розташування військової частини після лікування у медичному закладі.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі №200/5399/25 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025 зазначене рішення залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, матеріали відзиву військової частини НОМЕР_1 з додатками у справі №200/5399/25 надійшли до Донецького окружного адміністративного суду 11.08.2025, однак у підсистемі «Електронний суд» стали доступними стороні позивача 29.03.2026. Саме після їх відображення в електронному кабінеті батьки ОСОБА_3 ознайомилися з витягом з акта службового розслідування та документами, на підставі яких військовою частиною НОМЕР_1 були оформлені результати службового розслідування.

При цьому відповідно до матеріалів службового розслідування обставини відсутності ОСОБА_3 пов`язувалися з тим, що 13.11.2024 близько 14:30–15:00 він вийшов за межі місця розташування підрозділу та пішов у невідомому напрямку. Водночас повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.12.2024 №22329 містить відомості про виїзд ОСОБА_3 на автомобілі таксі, а повідомлення військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2025 – відомості про його неповернення після лікування у медичному закладі.

Також відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин ОСОБА_3 обліковується як особа, яка зникла безвісти за особливих обставин, із зазначенням відомостей про зникнення на території бойових дій (під час воєнних дій). Відомості про припинення його розшуку у наданих суду матеріалах відсутні.

Водночас військова частина НОМЕР_1 у наданих суду поясненнях зазначає, що станом на 13.11.2024 тимчасове місце розташування підрозділу знаходилося у населеному пункті Добропілля Покровського району Донецької області, ОСОБА_3 участі у бойових діях не брав, зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не виключався, а підстав для оформлення та направлення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки сповіщення про його зникнення безвісти командування військової частини не встановило.

Не погоджуючись із зазначеним наказом та результатами службового розслідування, позивач вважає їх незаконними та такими, що прийняті без належного з`ясування фактичних обставин справи. Позивач зазначає, що службове розслідування проведено формально та упереджено, без належної оцінки обставин. У зв`язку із наведеним позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 ст. 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частин 2, 3 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до статті 11 Статуту Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно зі статтею 14 Статуту Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до статті 16 Статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України”.

Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

А згідно з статтями 86-87 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Відповідно до статті 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Отже, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими статтею 48 Дисциплінарного статуту. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником) і дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення.

Таким чином, підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).

Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку №608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані:

дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;

виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;

розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, мають право:

запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування);

отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані);

з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування;

за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді;

ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування;

отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України;

проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Верховний Суд в постанові від 19.02.2020 по справі №813/1021/17 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Суд зазначає, що за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

При цьому, самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.

Не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо.

Водночас, в будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами та встановлюються шляхом всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення.

Оцінюючи доводи представників сторін щодо обґрунтованості позовних вимог в контексті встановлених обставин справи, суд зазначає таке.

Предметом спору у цій справі є правомірність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 №11267 «Про результати службового розслідування», прийнятого за результатами службового розслідування обставин залишення ОСОБА_3 13.11.2024 тимчасового місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , а також наявність у відповідача обов`язку оформити та направити до ІНФОРМАЦІЯ_3 сповіщення про зникнення ОСОБА_3 безвісти за особливих обставин.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки.

З матеріалів службового розслідування вбачається, що 13.11.2024 під час вечірньої перевірки особового складу командиром 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки встановлено відсутність ОСОБА_3 . За отриманими від особового складу підрозділу відомостями, близько 14:30–15:00 цього дня останній вийшов за межі місця тимчасового розташування підрозділу в АДРЕСА_1 та пішов у невідомому напрямку, не повідомивши про місце свого прямування. Проведені заходи з установлення його місцезнаходження результату не дали, на телефонні дзвінки він не відповідав, при цьому закріплені за ним зброя, боєприпаси та засоби індивідуального захисту залишилися у підрозділі.

За фактом відсутності військовослужбовця командиром роти вогневої підтримки складено відповідний рапорт, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2024 №10418 призначено службове розслідування.

У ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_3 залишив місце тимчасового розташування підрозділу без відповідного дозволу, документів на підтвердження правомірності перебування поза межами підрозділу не надавав, а його місцезнаходження після залишення підрозділу встановлено не було.

За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 17.12.2024 №11267, яким, серед іншого, на ОСОБА_3 накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани, вирішено направити матеріали службового розслідування до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Краматорську, а також вирішено питання щодо його грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди.

Оцінюючи доводи позивачів про неповноту службового розслідування та суперечливість документів щодо обставин зникнення ОСОБА_3 , суд не знаходить їх такими, що спростовують установлені службовим розслідуванням фактичні обставини.

Зокрема, позивачі посилаються на те, що у матеріалах службового розслідування зазначено про залишення ОСОБА_3 місця розташування підрозділу у невідомому напрямку, у повідомленні ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.12.2024 №22329 містяться відомості про його виїзд на автомобілі таксі, тоді як у повідомленні начальника штабу – заступника командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2025 №15981 зазначено про неповернення військовослужбовця після лікування у медичному закладі.

Разом з тим суд зауважує, що відомості про вихід ОСОБА_3 за межі розташування підрозділу та його виїзд на автомобілі таксі не є взаємовиключними. Обидва повідомлення стосуються однієї визначальної фактичної обставини – залишення ОСОБА_3 13.11.2024 місця тимчасового розташування підрозділу та його подальшої відсутності за місцем служби.

Сам по собі спосіб, у який військовослужбовець залишив місце розташування підрозділу – пішки чи з використанням транспортного засобу, – не спростовує встановленого під час службового розслідування факту його вибуття за межі підрозділу.

Більше того, інформація ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_3 викликав автомобіль таксі та виїхав з місця розташування підрозділу, за своїм фактичним змістом не суперечить висновку службового розслідування про залишення ним такого місця. Вказаний документ лише додатково конкретизує можливий спосіб вибуття військовослужбовця за межі розташування підрозділу.

Щодо відомостей про неповернення ОСОБА_3 після лікування у медичному закладі суд враховує пояснення відповідача про допущення технічної помилки у назві відповідної доповіді.

Так, відповідач зазначив, що замість формулювання «про факт самовільного залишення місця тимчасового розташування роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 » у назві документа помилково зазначено «про факт неповернення з лікування до військової частини НОМЕР_1 ».

При цьому визначальним для оцінки такого документа є не лише його назва, а безпосередній зміст викладених у ньому відомостей. Зі змісту доповіді вбачається, що вона складена у зв`язку з відсутністю ОСОБА_3 після залишення ним місця тимчасового розташування підрозділу 13.11.2024.

Матеріали справи не містять медичних документів, направлення на лікування, відомостей про госпіталізацію, виписку з медичного закладу чи інших доказів, які б підтверджували, що безпосередньо 13.11.2024 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному чи іншому лікуванні та після його завершення не повернувся до військової частини.

За таких обставин окреме помилкове формулювання у назві доповіді за відсутності доказів фактичного перебування ОСОБА_3 на лікуванні саме у спірний період не спростовує сукупності інших матеріалів службового розслідування щодо обставин його відсутності.

Суд також враховує, що підставою для висновків службового розслідування були не лише зазначена доповідь чи її назва, а сукупність отриманих у ході розслідування відомостей, зокрема рапорт командира роти, пояснення військовослужбовців підрозділу, результати перевірки особового складу та обставини залишення у підрозділі зброї, боєприпасів і засобів індивідуального захисту.

Отже, наведені позивачами відмінності у формулюваннях окремих документів не стосуються визначальної обставини, яка послідовно відображена у матеріалах службового розслідування, – 13.11.2024 ОСОБА_3 залишив місце розташування підрозділу, після чого до підрозділу не повернувся, а його місцезнаходження встановити не вдалося.

Суд критично оцінює також посилання позивачів на перебування місця служби ОСОБА_3 у районі ведення бойових дій як на обставину, яка, на їх думку, підтверджує його зникнення безвісти за особливих обставин.

Матеріалами справи встановлено, що 13.11.2024 місцем тимчасового розташування підрозділу, в якому проходив службу ОСОБА_3 , було м. Добропілля Покровського району Донецької області.

На підтвердження своїх доводів позивачі посилаються на Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, та зазначають, що Добропільська міська територіальна громада віднесена до відповідного Переліку з 24.02.2022.

Разом з тим такі доводи не враховують розмежування територій можливих бойових дій та територій активних бойових дій.

Так, відомості відповідного Переліку підтверджують, що Добропільська міська територіальна громада з 24.02.2022 була віднесена саме до територій можливих бойових дій, а не до територій активних бойових дій. У подальшому для цієї громади визначено 25.06.2025 як дату припинення можливості бойових дій.

Таким чином, станом на 13.11.2024, тобто на дату залишення ОСОБА_3 місця розташування підрозділу, м. Добропілля перебувало на території, щодо якої нормативно визначалась можливість виникнення бойових дій.

Сам факт включення територіальної громади до переліку територій можливих бойових дій не є тотожним установленню факту безпосереднього ведення бойових дій у конкретному місці та в конкретний час, а також сам по собі не підтверджує участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи його зникнення під час виконання бойового завдання.

При цьому суд враховує надані відповідачем відомості про те, що відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 04.12.2024 №546 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» Добропільська територіальна громада у період з 01.11.2024 по 30.11.2024 не була віднесена до районів ведення воєнних (бойових) дій.

Отже, посилання позивачів на Перелік територій можливих бойових дій не спростовує відомостей відповідача щодо відсутності станом на 13.11.2024 безпосереднього ведення бойових дій у місці тимчасового розташування підрозділу.

Крім того, наданий позивачами разом із відповіддю на відзив Перелік затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, тобто після подій 13.11.2024. Разом з тим суд не відхиляє цей документ лише з огляду на дату його затвердження, оскільки він містить відомості про періоди, що розпочалися раніше. Однак і за змістом цього Переліку Добропільська міська територіальна громада у спірний період віднесена саме до території можливих, а не активних бойових дій. Офіційні зміни до Переліку надалі визначили 25.06.2025 датою припинення для неї статусу території можливих бойових дій.

Тому сам факт перебування м. Добропілля у листопаді 2024 року в межах території можливих бойових дій не є достатньою підставою для висновку, що зникнення ОСОБА_3 відбулося саме внаслідок бойових дій або під час виконання ним бойового завдання.

Доказів того, що 13.11.2024 ОСОБА_3 виконував бойове завдання, перебував на бойовій позиції, безпосередньо брав участь у бойових діях або що в районі його фактичного перебування у момент припинення зв`язку відбувалася конкретна бойова подія, матеріали справи не містять.

Навпаки, встановлені службовим розслідуванням обставини пов`язують припинення відомостей про місцезнаходження ОСОБА_3 з його попереднім залишенням місця тимчасового розташування підрозділу.

Судом також враховано, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250402-454 ОСОБА_3 обліковується як зниклий безвісти з 19.11.2024, а у Реєстрі міститься відмітка про зникнення на території бойових дій (під час воєнних дій).

Також 19.11.2024 органами Національної поліції до ЄРДР внесено відомості у кримінальному провадженні №12024030530000839 за частиною першою статті 115 КК України за фактом зникнення ОСОБА_3 .

Однак зазначені обставини не спростовують установлених службовим розслідуванням подій, які мали місце 13.11.2024.

Внесення відомостей про особу до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, спрямоване на забезпечення обліку та розшуку особи, місцезнаходження якої невідоме. Сам по собі відповідний статус не встановлює причину зникнення особи та не спростовує фактичних обставин, які передували втраті зв`язку з нею.

Так само внесення відомостей до ЄРДР за фактом зникнення ОСОБА_3 не є доказом того, що його зникнення відбулося саме під час бойових дій або внаслідок обставин, пов`язаних із виконанням бойового завдання.

При цьому 22.05.2025 на підставі повідомлення військової частини НОМЕР_1 до ЄРДР також внесено відомості у кримінальному провадженні №62025050010018230 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України.

Наявність двох кримінальних проваджень із різною попередньою правовою кваліфікацією свідчить про здійснення компетентними органами перевірки різних обставин зникнення та відсутності ОСОБА_3 , однак сама по собі не встановлює протиправності проведеного військовою частиною службового розслідування.

Суд не підміняє орган досудового розслідування та не вирішує в межах цієї адміністративної справи питання про наявність або відсутність у діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.

Для вирішення цього спору визначальним є те, чи мала військова частина станом на час проведення службового розслідування достатні фактичні підстави для встановлення обставин залишення ОСОБА_3 місця служби та чи підтверджуються такі обставини дослідженими судом матеріалами.

Сукупність наявних доказів – результати перевірки особового складу, рапорт командира підрозділу, пояснення військовослужбовців, відомості про залишення ОСОБА_3 місця розташування підрозділу, відсутність його подальшого повернення та зв`язку з ним, залишення ним зброї та засобів індивідуального захисту – узгоджується між собою у частині основної послідовності подій 13.11.2024.

Натомість доказів того, що ОСОБА_3 вибув із розташування підрозділу на підставі наказу командира, у зв`язку з виконанням бойового завдання, направленням на лікування чи з інших установлених службових підстав, матеріали справи не містять.

За таких обставин наведені позивачами розбіжності в окремих формулюваннях документів не мають такого характеру, який би спростовував установлені службовим розслідуванням обставини або свідчив про недостовірність його результатів у цілому.

Отже, суд не встановив підстав вважати, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 №11267 «Про результати службового розслідування» прийнято за відсутності фактичних підстав, на підставі завідомо недостовірних відомостей або без з`ясування істотних обставин події.

У зв`язку із цим позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 №11267 задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 стосовно ненаправлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 сповіщення про зникнення ОСОБА_3 безвісти за особливих обставин та зобов`язання відповідача направити таке сповіщення суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що військова частина НОМЕР_1 виходила з установлених нею обставин самовільного залишення ОСОБА_3 13.11.2024 місця тимчасового розташування підрозділу. 04.12.2024 військова частина повідомила ІНФОРМАЦІЯ_4 про самовільне залишення ОСОБА_3 військової частини та зазначила, що станом на цю дату його військова служба не була призупинена, а відомості про внесення до ЄРДР даних за фактом самовільного залишення військової частини до неї не надходили.

Тобто відповідач не залишив факт відсутності військовослужбовця без реагування, а здійснив його документальне оформлення відповідно до тих фактичних обставин, які були встановлені командуванням на відповідний час.

Для кваліфікації поведінки суб`єкта владних повноважень як протиправної бездіяльності недостатньо самого факту невчинення дії, на якій наполягає позивач. Необхідним є встановлення існування конкретного обов`язку вчинити саме таку дію за фактичних обставин, які існували на відповідний момент.

У цій справі вимога позивачів про направлення сповіщення ґрунтується на їх твердженні про те, що ОСОБА_3 13.11.2024 зник безвісти за особливих обставин під час перебування на території бойових дій.

Однак дослідженими судом доказами така фактична версія подій не підтверджена.

Сам факт того, що після 13.11.2024 місцезнаходження ОСОБА_3 залишилося невідомим, не є достатнім для ретроспективного висновку, що військова частина станом на 13.11.2024 повинна була кваліфікувати обставини його відсутності саме як зникнення безвісти за особливих обставин.

На момент виникнення відповідних правовідносин у розпорядженні командування були відомості про те, що військовослужбовець самостійно залишив місце розташування підрозділу, не повідомивши про напрямок свого руху, не повернувся та не виходив на зв`язок. Відомостей про його направлення на бойове завдання, перебування безпосередньо в районі бойового зіткнення, зникнення внаслідок обстрілу, бойового зіткнення, евакуації, полону чи іншої конкретної події, пов`язаної з бойовими діями, командування не мало.

Подальше набуття ОСОБА_3 статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та внесення відповідної інформації до Реєстру не змінює автоматично фактичних обставин, якими керувалася військова частина при документальному оформленні його відсутності у листопаді–грудні 2024 року.

Поряд із цим суд враховує, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі №200/5399/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025, у задоволенні позову ОСОБА_8 , в межах якого, серед іншого, ставилося питання про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 направити відповідне сповіщення про зникнення ОСОБА_3 , було відмовлено.

Саме по собі зазначене судове рішення, з огляду на інший суб`єктний склад справи, не звільняє суд від самостійної оцінки доказів у цій справі. Водночас наявність попереднього судового провадження не спростовує встановлених у межах цієї справи фактичних обставин.

Посилання позивачів на те, що з матеріалами службового розслідування вони фактично ознайомилися лише 29.03.2026 після їх відображення у підсистемі «Електронний суд», також не впливає на оцінку правомірності поведінки військової частини станом на час проведення службового розслідування та видання наказу №11267.

Ця обставина пояснює момент, з якого позивачі отримали доступ до відповідних документів, однак не спростовує їх змісту та не підтверджує іншого механізму зникнення ОСОБА_3 .

За сукупністю встановлених обставин суд доходить висновку, що матеріалами справи не підтверджено наявності у військової частини НОМЕР_1 фактичних підстав для оформлення відсутності ОСОБА_3 саме як його зникнення 13.11.2024 безвісти за особливих обставин та, відповідно, направлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 сповіщення такого змісту.

Відтак відсутні підстави для висновку про допущення військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо ненаправлення такого сповіщення.

Оскільки судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача та обставин, які б зумовлювали його обов`язок оформити відсутність ОСОБА_3 саме як зникнення безвісти за особливих обставин, відсутні також правові підстави для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 направити до ІНФОРМАЦІЯ_3 сповіщення про зникнення ОСОБА_3 13.11.2024 безвісти за особливих обставин.

Підсумовуючи наведене, суд враховує, що факт невстановлення місцезнаходження ОСОБА_3 після 13.11.2024 та його подальший облік у Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, не заперечуються. Водночас предметом цього спору є не встановлення судом теперішнього місцезнаходження військовослужбовця або причин його тривалої відсутності, а перевірка правомірності конкретних дій та бездіяльності військової частини НОМЕР_1 виходячи з обставин, установлених на час їх вчинення.

Досліджені судом докази у своїй сукупності підтверджують, що 13.11.2024 ОСОБА_3 залишив місце тимчасового розташування підрозділу, після чого не повернувся та на зв`язок не виходив; доказів його направлення за межі підрозділу для виконання бойового чи іншого службового завдання, перебування на лікуванні або зникнення безпосередньо внаслідок бойової події матеріали справи не містять. Відмінності в окремих формулюваннях документів не спростовують зазначеної послідовності подій, а перебування Добропільської міської територіальної громади у статусі території можливих бойових дій саме по собі не підтверджує зникнення конкретного військовослужбовця під час бойових дій.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 №11267 «Про результати службового розслідування», а також для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненаправлення сповіщення про зникнення ОСОБА_3 безвісти за особливих обставин та покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку направити таке сповіщення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу №11267 командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 “Про результати службового розслідування”; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання в ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зникнення безвісти за особливих обставин ОСОБА_3 ; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 надати в ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщення про зникнення 13.11.2024 безвісти ОСОБА_3 – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Н.В. Друзенко