Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №460/11450/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2026 року м. Рівне№460/11450/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 з 12.03.2022 по 31.12.2022, на 01.01.2023 з 01.01.2023 по 31.12.2023, на 01.01.2024 з 01.01.2024 по 31.12.2024, на 01.01.2025 з 01.01.2025 по 31.12.2025, на 01.01.2026 з 01.01.2026 по 10.01.2026 (дата звільнення) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове (спеціальне) звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення не проведення перерахунку та не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та інших сум, належних при звільненні, з урахуванням виплачених сум; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 з 12.03.2022 по 31.12.2022, на 01.01.2023 з 01.01.2023 по 31.12.2023, на 01.01.2024 з 01.01.2024 по 31.12.2024, на 01.01.2025 з 01.01.2025 по 31.12.2025, на 01.01.2026 з 01.01.2026 по 10.01.2026 (дата звільнення) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове (спеціальне) звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку та інших сум, належних при звільненні, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексації грошового забезпечення; 3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 10.01.2026 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року; 4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 10.01.2026 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року. В обґрунтування позову зазначає, що при визначенні його грошового забезпечення відповідач безпідставно використовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн, тоді як після скасування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Щодо індексації позивач вважає, що протягом усього спірного періоду для її обчислення мав застосовуватися березень 2018 року. Просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив. Зазначив, що грошове забезпечення позивачу нараховувалося відповідно до законодавства, а з 20.05.2023 для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягала застосуванню фіксована розрахункова величина 1762 грн, установлена постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481). Крім того, відповідач зазначив, що індексація грошового забезпечення позивача проводилася відповідно до вимог законодавства, у 2023 році дія законодавства про індексацію була зупинена, а у 2024 та 2025 роках обчислення індексу споживчих цін здійснювалося за правилами, встановленими законами про Державний бюджет України на відповідний рік.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти доводів відповідача та наголосив, зокрема, на необхідності застосування частини третьої статті 7 КАС України у зв`язку з невідповідністю положень Постанови № 481 нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Позовна заява надійшла до суду 29.06.2026.

Ухвалою суду від 02.07.2026 позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 14.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 04.08.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

В цій же ухвалі судом було окремо зазначено, що наявні на стадії відкриття провадження матеріали не дозволяють установити момент, з якого слід обчислювати строк звернення до суду, а тому вирішення цього питання потребує отримання додаткових доказів. З цією метою у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію грошового атестата позивача та докази його вручення позивачу.

Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 12.03.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а 10.01.2026 був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби після закінчення строку контракту.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2026 № 10 вислуга позивача у Збройних Силах України станом на день виключення зі списків особового складу становила 3 роки 10 місяців 2 дні.

Цим же наказом визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022-2024 роки та невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2023-2026 роки. Одночасно у наказі зазначено, що права на щорічну основну відпустку за 2026 рік позивач не набув, грошова допомога для оздоровлення за 2026 рік та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік йому не виплачувалися.

03.04.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 років, а також про виплату індексації із застосуванням березня 2018 року.

Листами від 22.04.2026 відповідач повідомив позивача та його представника, що при розрахунку грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 19.05.2023 застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018, а з 20.05.2023 по 10.01.2026 - фіксована величина 1762 грн. Також відповідач повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку та виклав застосований ним порядок індексації.

Листом від 27.05.2026 відповідач надав представнику позивача довідку від 22.05.2026 № 1848/5/2413 про суми нарахованого грошового забезпечення та інших виплат за весь період з 12.03.2022 по 10.01.2026.

Зі змісту зазначеної довідки встановлено, що позивачу протягом періоду служби нараховувалися посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія.

Крім того, позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення у листопаді 2022 року, квітні 2023 року, квітні 2024 року та лютому 2025 року; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань фактично виплачена у грудні 2022 року. У січні 2026 року позивачу нарахована грошова компенсація за невикористані дні відпусток у сумі 86184 грн. Водночас виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2023-2026 роках довідка не містить.

Довідкою також підтверджено нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за березень-грудень 2022 року, за окремі місяці 2024 року та за липень-грудень 2025 року. У 2023 році та за період з 01.01.2026 по 10.01.2026 індексація не нараховувалася. Загальна сума відображеної у довідці індексації становить 12417,90 грн.

Наданий відповідачем грошовий атестат складений 21.01.2026. У пункті 14 цього документа передбачено місце для підтвердження правильності зазначених у ньому даних підписом військовослужбовця, однак підпис позивача відсутній. Документ містить лише підписи відповідних посадових осіб військової частини. Доказів вручення грошового атестата позивачу відповідачем, незважаючи на витребування таких доказів ухвалою суду, не надано.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25 Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого тримісячний строк звернення до суду у спорах щодо виплати сум грошового забезпечення після звільнення зі служби обчислюється з дня отримання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, яким є, зокрема, грошовий атестат. При цьому відсутність у такому документі повної інформації щодо механізму обчислення окремих складових грошового забезпечення не переносить початок перебігу строку на день отримання особою відповіді на адвокатський чи інший інформаційний запит. Час, необхідний для отримання додаткової інформації, охоплюється встановленим законом тримісячним строком.

Отже, визначальним для початку перебігу строку є не дата складення грошового атестата, а дата його одержання особою.

Як установлено судом, грошовий атестат позивача складено 21.01.2026. Водночас зазначений документ не містить підпису позивача про підтвердження правильності наведених у ньому даних, а інших доказів вручення, направлення чи ознайомлення позивача з грошовим атестатом матеріали справи не містять.

При цьому ухвалою суду від 14.07.2026 з метою вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду у відповідача було окремо витребувано докази вручення грошового атестата позивачу. Відповідач таких доказів суду не надав.

За наведених обставин сама дата складання грошового атестата - 21.01.2026, не може бути визнана початком перебігу тримісячного строку, оскільки належними доказами не підтверджено одержання позивачем цього документа у зазначену дату чи в будь-яку іншу дату до його звернення до відповідача у квітні 2026 року.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що листами від 22.04.2026 відповідач повідомив позивача та його представника про застосовану при обчисленні грошового забезпечення розрахункову величину та порядок проведення індексації, а листом від 27.05.2026 представнику позивача надано довідку від 22.05.2026 № 1848/5/2413 про суми нарахованого грошового забезпечення та інших виплат за період з 12.03.2022 по 10.01.2026.

Разом з тим для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду у цій справі немає необхідності остаточно встановлювати, який саме із зазначених документів відповідає ознакам письмового повідомлення у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки навіть якщо виходити з найбільш ранньої документально підтвердженої дати обізнаності позивача 22.04.2026, станом на день подання позову 26.06.2026 тримісячний строк не сплив. Позов сформовано у системі «Електронний суд» 26.06.2026.

Таким чином, позивач звернувся до суду в межах установленого законом тримісячного строку і підстави для застосування наслідків його пропуску відсутні.

По суті спору.

Щодо розрахункової величини для визначення грошового забезпечення у спірний період.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, а порядок і розміри такого забезпечення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Після визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, з 29.01.2020 відновила дію редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Отже, у період з 12.03.2022 по 19.05.2023 відповідач не мав правових підстав для застосування при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 було встановлено в розмірі 2481 грн. На 01.01.2023 відповідний показник становив 2684 грн.

20.05.2023 набрала чинності Постанова КМУ № 481, пунктом 2 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено у редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн.

Разом з тим частиною третьою статті 7 КАС України закріплено загальний принцип пріоритетності правового акта вищої юридичної сили у разі колізії нормативно-правових актів.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 сформувала висновок, відповідно до якого пункт 2 Постанови № 481 у частині, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню. Судова палата прямо виходила з положень частини третьої статті 7 КАС України та зазначила, що під час визначення посадового окладу й окладу за військовим званням має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня календарного року, а не фіксована величина 1762 грн.

Суд враховує також постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та нечинним пункту 2 Постанови № 481 та відмовлено у відповідному позові. Однак предметом тієї справи був безпосередній судовий контроль за нормативно-правовим актом - пунктом постанови, яким внесено зміни до іншого нормативно-правового акта.

Натомість у цій справі суд вирішує індивідуальний спір щодо належного розміру грошового забезпечення позивача, а отже зобов`язаний визначити норму права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Тому формальна чинність нормативно-правового акта не усуває встановленого частиною третьою статті 7 КАС України обов`язку суду в конкретному спорі застосувати правовий акт вищої юридичної сили.

За таких обставин суд застосовує правовий висновок, сформований Судовою палатою КАС ВС у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, який безпосередньо стосується визначення належної розрахункової величини після набрання чинності Постановою № 481.

Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2024 установлено у розмірі 3028 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» зазначений показник також установлено у розмірі 3028 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено у розмірі 3328 грн.

Отже, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача підлягали визначенню шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного року: з 12.03.2022 - 2481 грн, з 01.01.2023 - 2684 грн, з 01.01.2024 - 3028 грн, з 01.01.2025 - 3028 грн та з 01.01.2026 по 10.01.2026 - 3328 грн.

Оскільки надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та інші щомісячні виплати, визначені у відсотковому співвідношенні до посадового окладу та/або окладу за військовим званням, є похідними від правильного визначення таких окладів, вони також підлягають відповідному перерахунку.

Доводи відповідача щодо законодавчого обмеження використання мінімальної заробітної плати не впливають на вирішення спору, оскільки позивач не ставить питання про використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб не тотожне застосуванню мінімальної заробітної плати.

Щодо перерахунку одноразових та інших похідних виплат.

Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи, зокрема, з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Аналогічні складові враховуються при визначенні розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Матеріалами справи підтверджено фактичну виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки. Оскільки розмір такої допомоги був визначений виходячи з місячного грошового забезпечення, яке, як установлено судом, обчислено із неправильно визначених посадового окладу та окладу за військовим званням, ці виплати підлягають перерахунку.

Водночас підстав для зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2026 рік немає.

Пунктом 1 розділу XXIII Порядку № 260 право на таку допомогу пов`язано з набуттям права на щорічну основну відпустку.

Наказом від 10.01.2026 № 10 прямо встановлено, що права на щорічну основну відпустку за 2026 рік позивач не набув. Відповідно, сама лише зміна розміру складових грошового забезпечення не створює права на виплату, права на яку у відповідному році не виникло.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань фактично виплачена позивачу лише за 2022 рік. Отже, саме ця виплата підлягає перерахунку.

Стосовно 2023-2026 років матеріали справи не містять доказів наявності наказів про виплату позивачу такої допомоги чи її фактичного нарахування. Крім того, відповідно до пунктів 7, 9 розділу XXIV Порядку № 260 її розмір і порядок виплати визначаються з урахуванням відповідного рішення, наявного фонду грошового забезпечення, а виплата здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира.

Предметом цього спору є саме перерахунок виплат у зв`язку з неправильним визначенням складових місячного грошового забезпечення. Позивач не оскаржує окреме рішення чи бездіяльність щодо ненадання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2023-2026 роках та не надав доказів виникнення самостійного права на її виплату в ці роки. Тому правових підстав для присудження такої допомоги вперше в межах заявленої вимоги про її перерахунок немає.

Разом з тим підлягає перерахунку грошова компенсація за невикористані дні щорічних основних і додаткових відпусток, фактично нарахована позивачу при звільненні, оскільки Порядком № 260 її розмір визначається виходячи з місячного грошового забезпечення.

Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які звільняються у зв`язку із закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога виплачується за наявності вислуги 10 календарних років і більше.

Позивач звільнений саме у зв`язку із закінченням строку контракту, тоді як його вислуга станом на 10.01.2026 становила 3 роки 10 місяців 2 дні. Отже, права на вказану одноразову грошову допомогу при звільненні позивач не набув, а тому відсутня й виплата, яка могла б бути перерахована внаслідок зміни складових грошового забезпечення.

Інші виплати, відображені у довідці відповідача, зокрема додаткова винагорода в розмірах до 30000 та 100000 грн, разова виплата до Дня Незалежності України та одноразова допомога після укладення першого контракту, мають самостійні правові підстави і не визначаються шляхом процентного обчислення від посадового окладу та окладу за військовим званням у спосіб, про який заявлено в цьому позові. Тому підстав для їх перерахунку у межах цього спору суд не встановив.

Щодо індексації грошового забезпечення.

За змістом статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII. До об`єктів індексації належить, зокрема, грошове забезпечення.

Порядок проведення індексації визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Щодо періоду з 12.03.2022 по 31.12.2022 суд установив, що відповідачем індексація позивачу фактично нараховувалася та виплачувалася. Довідка від 22.05.2026 містить помісячні суми індексації починаючи з березня 2022 року, причому за неповний березень 2022 року вона визначена пропорційно часу проходження служби.

Наявні в матеріалах справи розрахункові дані не підтверджують доводу про не нарахування позивачу у 2022 році індексації із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу. Позивач, зі свого боку, не надав розрахунку іншої належної йому суми індексації за цей період та не навів конкретної суми недоплати, яка утворилася саме внаслідок застосування відповідачем іншого місяця.

Щодо 2023 року суд ураховує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено на 2023 рік. Офіційна база законодавства також відображає зупинення його дії з 01.01.2023 на підставі Закону № 2710-IX та відновлення з 01.01.2024.

Отже протягом 2023 року у відповідача не було законодавчих підстав для нарахування індексації грошового забезпечення, а вимога про її виплату за цей період із застосуванням березня 2018 року задоволенню не підлягає.

Статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прямо установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01.01.2024.

Таким чином, законодавець визначив новий початок накопичення індексу споживчих цін, а тому застосування березня 2018 року як незмінного місяця для розрахунку індексації у 2024 році суперечило б спеціальній нормі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Матеріалами справи підтверджено, що у 2024 році відповідачем індексація позивачу нараховувалася після виникнення передбачених законодавством умов для її проведення, зокрема за серпень-листопад 2024 року по 130,20 грн та за грудень 2024 року в сумі 254,35 грн.

Аналогічно статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що обчислення індексу споживчих цін провадиться наростаючим підсумком починаючи із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків.

Відповідачем у 2025 році індексація позивачу нараховувалася з липня по грудень 2025 року у сумі 133,23 грн щомісячно, що підтверджується розрахунковою довідкою.

Статтею 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи із січня 2026 року, який приймається за 1 або 100 відсотків, а сума індексації, яка склалася у грудні 2025 року, у січні 2026 року не нараховується.

Позивача виключено зі списків особового складу 10.01.2026. Отже, за період з 01.01.2026 по 10.01.2026 законодавчих підстав для виплати індексації, накопиченої у попередньому періоді, не було.

Таким чином, вимога позивача про застосування березня 2018 року для обчислення індексації безперервно протягом усього періоду з 12.03.2022 по 10.01.2026 не відповідає законодавчому регулюванню, яке змінювалося у 2023-2026 роках, а щодо 2022 року матеріалами справи не підтверджено факту невиплати належної позивачу індексації.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено в повній мірі правомірність своєї позиції з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, натомість доводи позивача є частково обґрунтованими, тому позовна заява підлягає до часткового задоволення.

Підстави для відшкодування судового збору в порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме: за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 - виходячи з розміру 2481 грн; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 2684 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 3028 грн; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - 3028 грн; з 01.01.2026 по 10.01.2026 - 3328 грн, а також відповідно визначених процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме: за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 - виходячи з розміру 2481 грн; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 2684 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 3028 грн; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - 3028 грн; з 01.01.2026 по 10.01.2026 - 3328 грн, а також відповідно визначених процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку виплаченої ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних і додаткових відпусток, нарахованої при звільненні, з урахуванням належних розмірів складових місячного грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 різниці грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних і додаткових відпусток, нарахованої при звільненні, виходячи з перерахованого відповідно до цього рішення грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Т.О. Комшелюк