Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №340/4485/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4485/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, вул. Соборна,7а, м. Кропивницький,25009

до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76000

про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить:

1)визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області №112650005351 від 21.04.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ,

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в колгоспі “Більшовик” з 11.05.1987 по 23.09.1987, в колгоспі “Червоний Жовтень” з 21.09.1989 по 03.11.1990, в колгоспі “Батьківщина” з 20.04.1993 по 26.07.1993 та період навчання у Белицькому міському професійно-технічному училищі №41 у період з 01.09.1981 по 14.07.1984.

Ухвалою суду від 06.07.2026 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу.

Від відповідача – 2 до суду надійшов відзив, в якому останній заперечив проти позовних вимог, вказавши, що в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу у призначенні пенсії відмовлено.

Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, в зв`язку з досягненням 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області №112650005351 від 21.04.2026 позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком.

У вказаному рішенні зазначено, що за наданими документами не враховано:

- період роботи в колгоспі «Більшовик» з 11.05.1987 по 23.09.1987

- період роботи колгоспі «Червоний Жовтень» з 21.09.1989 по 03.11.1990

- період роботи в колгоспі «Батьківщина» з 20.04.1993 по 26.07.1993, в зв`язку з не наданням довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі

- не враховано період навчання згідно диплому серії НОМЕР_1 від 14.07.1984, в зв`язку з тим, що наявне виправлення в періоді навчання, диплом засвідчено не чітким відтиском печатки (а.с.6).

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, оскаржив його до суду.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Згідно абз.1 ч.3 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.9 ч.3 ст.24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.1 ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).

Згідно ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 2 статті 56 Закону №1788-XII встановлено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, враховуючи приписи ч.2 ст.56 Закону №1788-XII, інформація про мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання є необхідним, оскільки це впливає на зарахування стажу або повного або за фактичною тривалістю.

Так, невиконання встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин є підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю, а не повністю.

Суд зазначає, що, враховуючи приписи ч.2 ст.56 Закону №1788-XII, з метою врахування стажу роботи у колгоспі заявнику до пенсійного фонду, за загальним правилом, необхідно надати трудову книжку колгоспника, де зазначається, скільки днів на рік потрібно було працювати і скільки людина фактично відпрацювала. Або, у випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ. На підставі вказаної інформації орган пенсійного фонду приймає відповідне рішення: якщо норма виконана, то відповідний рік до стажу зараховують повністю. Якщо ж трудоднів було менше, ніж передбачено у конкретному році, то до стажу зараховують лише ці трудодні тобто фактичну тривалість роботи.

Судом встановлено, що у трудовій книжці НОМЕР_2 від 05.11.1984 наявні записи про трудову діяльність позивача щодо спірних періодів, зокрема:

- запис №5 від 11.05.1987 про прийняття на роботу в колгосп «Більшовик» водієм,

- запис № 6 від 23.09.1987 про звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку зі зміною місця проживання,

- запис № 9 від 21.09.1989 про прийняття на роботу в колгосп «Червоний Жовтень» водієм,

- запис № 10 від 03.11.1990 про звільнення з членів колгоспу, за власним бажанням,

- запис № 14 від 20.04.1993 про прийняття на роботу в колгосп «Родина» охоронцем в гараж,

- запис № 15 від 26.07.1993 про звільнення з членів колгоспу, за власним бажанням.

Суд зазначає, що в трудовій книжці взагалі відсутні відомості про відпрацьовані людинодні та встановлений мінімум участі у сільськогосподарській діяльності.

Суд зазначає, що відсутність відомостей про виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі не може вважатися формальною неточністю, оскільки відсутність даних про установлений в колгоспі мінімум участі в громадському господарстві, виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі у спірний період є підставою для незарахування такого періоду до страхового стажу позивача.

У постанові від 24.10.2019 у справі № 302/182/17 Верховний Суд підтримав позицію судів першої та апеляційної інстанцій про можливість зарахування роботи в колгоспі до страхового стажу позивача, оскільки суди установили, що наданими позивачем довідками підтверджується його робота і виплата йому заробітної плати в колгоспі у спірний період.

У справі, що розглядається, відповідні документи позивачем не подані. Інших уточнюючих документів позивачем до пенсійного органу та до суду не подано.

Однак, записи за спірний період зроблено у хронологічній послідовності, відсутні ознаки підчисток та підробок, у відповідній графі наведені підстави для внесення відповідних записів.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в цій частині спірних періодів) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому посилання відповідача на відсутність довідки про кількість вироблених трудоднів за вказаний період не могло бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу. Відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу відповідного періоду роботи і отримання допомоги, будь-яких додаткових документів від неї, до прийняття оскаржуваного рішення, не вимагав, жодних дій по їх самостійному отриманню не вчиняв.

Суд вважає, що в даному випадку, позивач не може бути позбавленим свого права на зарахування до страхового стажу спірного періоду, позаяк зі свого боку позивач вчинив всі залежні від нього дії та надав усі можливі і наявні у неї документи.

Системний аналіз норм пенсійного законодавства дає підстави для висновку, що у зв`язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком відповідач зобов`язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Щодо періоду навчання, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 56 Закону № 1788 (в редакції, що діяла до 01.01.2004) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання і визначив для цього певні умови та порядок.

З розрахунку стажу вбачається, що період навчання не зараховано до страхового стажу.

У рішенні про відмову в призначенні пенсії відповідачем зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання по диплому серії НОМЕР_1 від 14.07.1984, оскільки наявне виправлення в періоді навчання.

Суд звертає увагу, що, згідно диплому серії НОМЕР_1 від 14.07.1984, позивач навчався у Белецькому міському профтехучилищі №41 (а.с.8). Згідно даного диплому, строк навчання становив з 01.09.1981 по 14.07.1984. Таким чином, відповідачами безпідставно не було зараховано до страхового стажу позивача період навчання, відповідно до зазначеного диплому.

За наведених обставин суд не може вважати рішення відповідача - 2 щодо відмови у призначенні пенсії за віком (з мотивів браку страхового стажу через неврахування періодів роботи позивача) достатньо обґрунтованим та таким, що прийняте з урахуванням всіх обставин у справі.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В той же час, оскільки права позивача порушені, і прийняття рішення на користь позивача, в тому числі зарахування періодів роботи до відповідного стажу належить до безпосередніх повноважень органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що решта позовних вимог підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, який прийняв оскаржене рішення та, в разі його скасування, уповноважений вчиняти дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача, повторно вирішити питання, щодо якого звернувся позивач (тобто повторно розглянути заяву позивача, за результатом розгляду якої прийнято оскаржене рішення), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні (п. 10 ч. 2 ст. 245, ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України

При новому розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком, відповідно до положень ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». органу Пенсійного фонду України необхідно дослідити всі зазначені в трудовій книжці позивача періоди його роботи, прийняти та дослідити всі подані позивачем документи, та визначити наявність у позивача необхідних умов для призначення такої пенсії з урахуванням таких документів та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому судові витрати, які оплачені позивачем, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись ст.ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області №112650005351 від 21.04.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області включити до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 14.7.1984 та періоди роботи з 11.05.1987 по 23.09.1987, з 21.09.1989 по 03.11.1990, з 20.04.1993 по 26.07.1993.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.04.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО