Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №320/41559/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ справа №320/41559/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ПФУ в Донецькій області, в якому просить суд:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 262940023139 від 31.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв?язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне забезпечення».

Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв?язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 50% грошового забезпечення (пенсії) загиблого (померлого) годувальника, починаючи з 29.03.2025.

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

За змістом наявного у справі відзиву на позовну заяву, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводитись перерахунок пенсій, не приймалось.

Дослідивши обставини справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) ІНФОРМАЦІЯ_1 , була дружиною померлого годувальника ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ), який був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986р, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 при житті перебував на обліку у пенсійному фонді та отримував пенсію за віком.

Про укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .

Позивач на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України не перебуває.

Керуючись своїм правом та досягнувши необхідного пенсійного віку 23.07.2025 Позивач через веб-портал ПФУ звернулась до Відповідача із заявою про призначення їй пенсії по втраті годувальника відповідно до відповідно до статті 36 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До заяви було додано копії наступних документів: анкету-опитування Позивача; паспорт та РНОКПП Позивача, паспорт та РНОКПП померлого чоловіка Позивача – ОСОБА_2 , трудова книжка Позивача, трудова книжка померлого чоловіка Позивача – ОСОБА_2 , свідоцтво про шлюб № НОМЕР_4 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , лист Солом`янської РДА про проживання за однією адресою від 04.07.2025 № 108-7654; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серії НОМЕР_5 , банківська виписка з реквізитами карткового рахунку Позивача; довідка 5-ок Позивача; довідка 7-ок Позивача.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №262940023139 від 31.07.2025 (лист від 01.08.2025 30938/03-16) Позивачу було відмовлено у призначені пенсії по втраті годувальника у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим всупереч положенням чинного законодавства, а тому її права підлягають захисту в судовому порядку, внаслідок чого Позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначений Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Згідно зі статтею 9 Закону № 1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені статтею 36 Закону № 1058-IV.

Так, відповідно до частини першої цієї статті пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (пункт 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV).

Частиною першою статті 37 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Згідно з частиною першою статті 38 цього ж Закону пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

З аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку, що підставами для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника є:

1) перебування на утриманні померлого годувальника;

2) наявність у померлого годувальника щонайменше 15 років страхового стажу на момент досягнення ним 60-річного віку (як встановлено абз. 28 ч. 1 ст. 32 Закону №1058-IV);

3) належність до кола непрацездатних членів сім`ї, що визначається після досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV (60 років).

Таке поняття як «страховий стаж» є обов`язковою умовою стосовно годувальника, який помер, про що прямо зазначено законодавцем у статті 36 Закону № 1058-IV. Таким чином, законодавець чітко розрізняє ці поняття і встановлює відповідні умови для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Як вбачається з оскаржуваного рішення Відповідача, факт досягнення позивачем пенсійного віку та наявність у померлого годувальника необхідного страхового стажу, встановленого Законом № 1058-IV, Відповідачем не заперечується.

Обставина перебування Позивача на утриманні померлого годувальника також фактично визнається та не заперечується Відповідачем.

Таким чином, оскільки станом на час звернення Позивача за призначенням пенсії вона досягнула пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-ІV, у розумінні приписів частини третьої статті 36 Закону № 1058-ІV, ОСОБА_1 вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника, а відтак має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону № 1058-ІV.

Щодо посилання відповідача на недоліки заповнення трудової книжки позивача, як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац 9 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з приписами статті 62 Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58; стосується спірних записів трудової книжки позивача з 01.02.1994р.), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників”, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Станом на час ведення трудової книжки позивача (стосується спірних записів трудової книжки позивача з 01.09.1979 по 01.07.1991 включно), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 “Про трудові книжки працівників та службовців” (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.

Позиція відповідача зводиться до того, що при призначенні пенсії, при розрахунку страхового стажу, не враховано періоди роботи, визначених трудовою книжкою позивача, через те, що в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_6 від 11.08.1984 на російській мові " ОСОБА_3 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ".

Тобто, фактично, періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії, у зв`язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на яких позивач працював.

Суд критично ставиться до позиції відповідача, оскільки обов`язок щодо заповнення трудової книжки (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення, переведення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Отже, періоди роботи позивача підтверджуються даними трудової книжки та підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Суд також при вирішенні даного спору суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Суд вважає за необхідне зазначити, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.

За таких обставин, суд доходить висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню судом шляхом визнання протиправним та скасування спірного рішення відповідача та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи, визначені трудовою книжкою позивача (серії НОМЕР_7 від 21.07.1982), з повторним розглядом поданої нею заяви про призначення пенсії по втраті годувальника (від 23.07.2025) з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.

Варто зазначити, що зобов`язання відповідача здійснити повторний розгляд пояснюється тим, що спірний період роботи ще не зарахований до трудового (страхового) стажу позивача, при тому, що Пенсійний фонд є єдиним органом, який призначає пенсії та здійснює підготовку документів для її виплати, тобто вирішення питання призначення та виплату пенсії є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду.

Відтак, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію - задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_8 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3; тимчасова адреса: 49008, м. Дніпро, вул. Н. Алексєєнко, 106; код ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 262940023139 від 31.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи, визначені її трудовою книжкою серії НОМЕР_7 від 21.07.1982.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2025 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», з прийняттям рішення за результатами такого розгляду та з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.