Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №320/19178/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року Київ Справа №320/19178/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сас Є.В., розглянувши в м. Києві в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

- Визнати протиправними дії Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо відмови у державній реєстрації права власності.

- Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Зеленського С.О. №83967848 від 26 березня 2026 року.

- Зобов`язати Департамент з питань реєстрації КМДА здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23 квітня 1997 року уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом та 25 квітня 1997 року зареєстрований у Донецькому бюро технічної інвентаризації.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації та тимчасовою окупацією м. Донецька позивачка залишила місце проживання та набула статусу внутрішньо переміщеної особи.

07 лютого 2026 року позивачка звернулася до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на зазначену квартиру. 26 березня 2026 року державним реєстратором Зеленським С.О. прийнято рішення № 83967848 про відмову у проведенні державної реєстрації. Підставою для відмови стало неотримання відповіді на запит державного реєстратора від 12 лютого 2026 року до Донецької обласної військової адміністрації.

Позивачка вважає зазначене рішення протиправним, посилаючись на те, що обов`язок щодо витребування необхідної інформації покладається на державного реєстратора, а її ненадходження з причин, які не залежать від заявника, зокрема у зв`язку з тимчасовою окупацією м. Донецька, не може бути підставою для відмови у державній реєстрації права власності.

Також позивачка зазначає, що право власності на квартиру виникло та було зареєстровано до 01 січня 2013 року, що підтверджується договором купівлі-продажу та технічним паспортом, а тому відповідне право визнається дійсним відповідно до частини третьої статті 3 Закону України № 1952-IV.

Крім того, позивачка посилається на те, що відмова у державній реєстрації права власності створює перешкоди для реалізації її права на відшкодування збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації, оскільки для подання відповідної заяви до Міжнародного реєстру збитків необхідним є наявність відомостей про нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що державний реєстратор під час розгляду заяви № 71386571 від 07 лютого 2026 року зобов`язаний був перевірити відповідність заявленого права та поданих документів вимогам законодавства, а також наявність необхідних відомостей щодо реєстрації права власності.

Відповідач зазначає, що під час перевірки інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрах, що діяли до 2013 року, відомостей про реєстрацію права власності позивачки на спірну квартиру не виявлено. У зв`язку з цим державним реєстратором було направлено запит до відповідних місцевих органів влади за місцем знаходження нерухомого майна з метою отримання інформації, необхідної для проведення державної реєстрації.

Оскільки станом на 26 березня 2026 року відповідь на запит державного реєстратора від 12 лютого 2026 року до Донецької обласної військової адміністрації не надійшла, відповідач вважає, що документи, подані позивачкою, не давали змоги встановити набуття нею права власності на спірне нерухоме майно, у зв`язку з чим державним реєстратором прийнято рішення № 83967848 про відмову у проведенні державної реєстрації прав.

Відповідач вважає оскаржуване рішення законним та таким, що прийняте відповідно до статей 10, 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», із дотриманням установленої процедури.

На думку відповідача, відсутні підстави для визнання рішення державного реєстратора протиправним.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання провести державну реєстрацію права власності відповідач зазначає, що відповідно до частини другої статті 11 Закону № 1952-IV втручання будь-яких органів влади та інших осіб у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій, крім випадків, передбачених законом, забороняється.

Обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта.

Згідно з довідкою від 16.04.2022 №3004-5001110314 про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 23.04.1997 ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 98,40 кв.м.

Вказаний договір посвідчений 23.04.1997 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі №2215 та містить відмітку про реєстрацію права власності в Бюро технічної інвентаризації за №7/12ДК-(269) за реєстрованим номером 941 від 25 квітня 1997 року.

Відповідно до технічного паспорта на квартиру № б/н (реєстровий 7/12 ДК-941/269), складеного Донецьким Бюро технічної інвентаризації, власником квартири зазначено ОСОБА_1 , загальна площа квартири становить 98,40 кв. м.

07 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась із відповідною заявою за реєстраційним номером 71386571 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у м. Київ про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру.

26 березня 2026 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно Зеленським Сергієм Олександровичем Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київського міської державної адміністрації) було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №83967848.

Так, у рішенні зазначено:

подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме:

Згідно п.п. 1,2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон про державну реєстрацію) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. З метою забезпечення та захисту прав та законних інтересів власників, інших правонабувачів нерухомого майна, надання послуг з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Міністерством юстиції України 28.03.2016 було прийнято наказ № 898/5 «Про врегулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що розташоване на тимчасово окупованій території України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.03.2016 за № 468/28598 (зі змінами).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону про державну реєстрацію – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав). Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону про державну реєстрацію, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До 01.01.2013 державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилась реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі – БТІ) в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними, за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (положення статті 3 Закону про державну реєстрацію). При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях. Пунктом 14 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, визначено, що у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, протягом 30 робочих днів державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав. Станом на 26.03.2026 року відповіді на запит від 12.02.2026 до Донецької обласної військової адміністрації - НЕ ОТРИМАНО. Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону Про державну реєстрацію державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Позивачка з рішенням державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій не погоджується, вважає його протиправним, у зв`язку з чим звернулась із цим позовом до суду.

Норми права та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон України №1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною третьою статті 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини четверта, п`ята статті 11 Закону України №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон України №1952-IV).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України №1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України №1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (частина четверта стаття 3 Закону України №1952-IV).

За правилом абзацу 4 частини п`ятої статті 3 Закону України №1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України №1952-IV визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Так, частиною третьою статті 10 Закону України № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Пунктом 1 статті 20 Закону України №1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 13-3) договору про передачу страхового портфеля; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно

Статтею 24 Закону України № 1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (пункти 4, 5 частини першої статті 24 Закону).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).

Згідно із пунктом 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Пунктом 14 Порядку №1127 визначено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до пункту 23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

У межах спірних правовідносин ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 98,40 кв. м.

За результатами розгляду вказаної заяви 26 березня 2026 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Зеленським С.О. прийнято рішення № 83967848 про відмову у проведенні реєстраційних дій. Підставою для відмови зазначено те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. При цьому у рішенні зазначено про неотримання станом на 26 березня 2026 року відповіді на запит державного реєстратора від 12 лютого 2026 року до Донецької обласної військової адміністрації.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження набуття права власності на спірну квартиру позивачкою надано договір купівлі-продажу квартири від 23 квітня 1997 року, а також технічний паспорт на квартиру. Договір містить відомості про його реєстрацію 25 квітня 1997 року в Державному комунальному підприємстві Бюро технічної інвентаризації.

Водночас підставою для прийняття оскаржуваного рішення державний реєстратор визначив відсутність необхідної інформації щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно до 01 січня 2013 року та неотримання відповіді на направлений ним запит.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, м. Донецьк віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Як зазначено, набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу на те, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону України № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Проте запитувана державним реєстратором інформація не могла бути надана у зв`язку з об`єктивними обставинами, пов`язаними з тимчасовою окупацією міста Донецька, внаслідок чого відповідна інформація щодо реєстрації права власності на спірну квартиру, яка зберігалася у Бюро технічної інвентаризації міста Донецька, є недоступною.

Разом із тим, позивачкою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно було подано державному реєстратору наявні у неї документи, які підтверджують її право власності на спірну квартиру.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 23.04.1997 року, який містить відмітку про реєстрацію права власності в Бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 941 від 25.04.1997 року, а також технічним паспортом на квартиру.

Документів щодо переходу права власності на спірну квартиру до третіх осіб матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 3 Закону України № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Матеріали справи свідчать про те, що реєстрація права власності позивача на означену квартиру, що не була зареєстрована в реєстрі, була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації. У позивача не існувало обов`язку щодо реєстрації права власності на вказану частку квартири у відповідному реєстрі речових прав до початку повномасштабної війни, а отже відсутні підстави стверджувати на наявність вини позивача щодо непроведені такої реєстрації.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, як вже зазначалося вище, нормами статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що у спірному випадку долучений позивачкою договір купівлі-продажу квартири від 23.04.1997 року, який містить відмітку про реєстрацію права власності в Бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 941 від 25.04.1997 року, свідчить про проведення державної реєстрації права власності до 01.01.2013 року та був долучений до пакету документів, з яким позивачка звернулася до державного реєстратора для проведення державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна.

При цьому запитувана державним реєстратором інформація до Донецької обласної військової адміністрації не могла бути надана у зв`язку з тимчасовою окупацією міста Донецька та відсутністю у останньої відповідної інформації.

Суд також зауважує, що відсутність у державного реєстратора можливості отримати відповідну інформацію від органів та установ, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями статті 10 Закону України № 1952-IV, або отримати відповідь на такий запит з об`єктивних причин, пов`язаних із тимчасовою окупацією території, не може позбавляти особу права на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з частиною п`ятою статті 24 Закону України № 1952-IV встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Разом з тим, така підстава для відмови як відсутність можливості через окупацію територіальної громади або пошкодження приміщення бюро технічної інвентаризації, надавати інформацію за запитами про зареєстровані права власності до 01.01.2013, не зазначена серед підстав, визначених частиною першою статті 24 Закону України № 1952-IV.

Крім того, суд звертає увагу на те, що, посилаючись на пункти 1, 2 частини 3 статті 10, частину 8 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор не надав оцінку тим документам, які були подані безпосередньо позивачем; не зазначив, які саме існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; не зазначив, чому подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Зеленського Сергія Олександровича Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 83967848 від 26.03.2026 року про відмову в проведенні реєстраційних дій є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки перевірка всіх умов для прийняття бажаного для позивачки рішення в першу чергу належить до компетенції відповідача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2026 року № 71386571 з урахуванням правової оцінки суду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат.

За частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно, сплачений позивачем судовий збір 1331,20 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 242-246, 255 КАС, суд,

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Зеленського С.О. № 83967848 від 26 березня 2026 року про відмову в проведенні реєстраційних дій.

3. Зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2026 року № 71386571 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, з урахуванням правової оцінки суду.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 332 (одна тисяча триста тридцять дві) грн 00 коп.

5. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідач: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04050, м. Київ, вул. Студентська, 5-7А, код ЄДРПОУ 40452947).

Суддя Сас Є.В.