Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №320/28152/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Київ справа №320/28152/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог.

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі – відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити позивачу перерахунок пенсії щодо переведення на пенсію за іншим законом відповідно до Закону України «Про державну службу»;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 24.01.2024 призначення, нарахування та виплату пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у розмірі 60% його заробітку;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що має необхідний стаж для призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII «Про державну службу». Зазначає, що періоди його роботи на виборних посадах в органах місцевого самоврядування підлягають зарахуванню до стажу державної служби відповідно до законодавства, чинного у відповідні періоди.

Також позивач посилається на те, що отримання ним з 13.07.2006 пенсії по інвалідності не припинило його трудової діяльності, оскільки він продовжував працювати на відповідних посадах. У зв`язку з цим вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.04.2024 №105820006291 про відмову у переведенні на пенсію державного службовця протиправним.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 25.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Вважаючи дії відповідача щодо непроведення перерахунку пенсії протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю II групи загального захворювання, що підтверджується довідкою серії КИО-1 №261170 від 13.07.2006 та довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №264295 від 16.05.2006.

Позивач також має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.07.2020.

З 13.07.2006 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У період отримання пенсії по інвалідності позивач продовжував трудову діяльність, зокрема перебував на посаді сільського голови Мисайлівської сільської ради, а з 18.12.2020 — на посаді старости сіл Мисайлівка, Чайки.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків заробітної плати.

За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 29.04.2024 №105820006291, яким ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу».

Підставою для прийняття рішення від 29.04.2024 №105820006291 зазначено відсутність у ОСОБА_1 необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, а саме 20 років стажу, необхідного для призначення пенсії державного службовця.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження періодів роботи та стажу ОСОБА_1 надано, зокрема, копію трудової книжки НОМЕР_2 від 13.11.1980, копію трудової книжки НОМЕР_2 від 18.12.2020, копію посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 09.07.2020, копію довідки до акта МСЕК серії КИО-1 №261170 від 13.07.2006, копію довідки до акта МСЕК серії КИО-1 №264295 від 16.05.2006, копію довідки про склад заробітної плати №3 від 24.01.2024, копію довідки про склад заробітної плати №4 від 24.01.2024, а також рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №105820006291 від 29.04.2024.

Також матеріали справи містять довідки про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця за формами, затвердженими постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/30048.

З наданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 працював на виборних посадах в органах місцевого самоврядування, у тому числі на посаді сільського голови Мисайлівської сільської ради, а з 18.12.2020 — старости сіл Мисайлівка, Чайки.

У матеріалах справи також містяться відомості щодо проходження позивачем служби та роботи у періоди, які він просить врахувати при визначенні стажу, необхідного для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу».

Такі обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 з вимогами щодо рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.04.2024 №105820006291.

V. Норми права

Відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Згідно з пунктом 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

За приписами частини першої статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Цією ж нормою передбачено, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 — страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до статті 25 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Зазначеною статтею визначено сім категорій посад державних службовців.

Порядок обчислення стажу державної служби до 01.05.2016 визначався Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283.

Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховувалася, зокрема, робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, прямо визначених цим пунктом.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 07.06.2001 №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» в органах місцевого самоврядування встановлюються сім категорій посад.

До четвертої категорії, зокрема, віднесено посади сільських, селищних голів.

Відповідно до статті 22 Закону України від 07.06.2001 №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону.

Згідно з пунктом 3 Порядку №229 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», час роботи (служби, у тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до трудового стажу, до вислуги років: до 01.01.1988 — у потрійному розмірі, а з 01.01.1988 до 01.01.1993 — у полуторному розмірі. З 01.01.1993 пільги щодо обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України.

VI. Оцінка суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд виходить з такого.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю II групи внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідкою серії КИО-1 №261170 від 13.07.2006 та довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №264295 від 16.05.2006. Позивач також має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 .

З 13.07.2006 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас у період отримання зазначеної пенсії позивач продовжував працювати, у тому числі перебував на посаді сільського голови Мисайлівської сільської ради, а з 18.12.2020 — на посаді старости сіл Мисайлівка, Чайки.

У квітні 2024 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 % заробітної плати.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 29.04.2024 №105820006291, яким відмовлено у переведенні позивача на пенсію відповідно до Закону №3723-XII.

Підставою для відмови відповідач визначив відсутність у позивача необхідного стажу державної служби, а саме 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, необхідного для реалізації права, збереженого пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».

Суд не погоджується з таким висновком пенсійного органу з огляду на таке.

З 01.05.2016 набрав чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу». Закон №3723-XII втратив чинність, крім статті 37, яка продовжує застосовуватися до осіб, визначених пунктами 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.

Відповідно до пункту 10 розділу XI Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на таких посадах.

Відповідно до пункту 12 розділу XI Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років такого стажу.

Отже, визначальним для вирішення цього спору є встановлення стажу позивача, який підлягає зарахуванню до стажу державної служби, а не лише формальне визначення періоду фактичного перебування позивача на конкретних посадах після набрання чинності окремими законодавчими актами.

Щодо роботи позивача в органах місцевого самоврядування

Суд враховує, що позивач обіймав посаду сільського голови Мисайлівської сільської ради, а в подальшому — посаду старости сіл Мисайлівка, Чайки.

Відповідно до статті 22 Закону України від 07.06.2001 №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Крім того, до набрання чинності Законом №2493-III питання правового статусу відповідних посад в органах місцевого самоврядування та їх урахування при визначенні стажу державної служби регулювалися Законом №3723-XII та прийнятими на його виконання нормативними актами.

Тому сам по собі факт того, що частина відповідного стажу позивача набута на виборній посаді в органі місцевого самоврядування, не є достатньою правовою підставою для неврахування такого періоду при вирішенні питання про наявність права на пенсію за статтею 37 Закону №3723-XII.

Щодо періоду перебування позивача на пенсії по інвалідності

Окремо суд надає оцінку доводу позивача про необхідність урахування при визначенні стажу періоду перебування на пенсії по інвалідності.

З матеріалів справи встановлено, що пенсія по інвалідності призначена позивачу з 13.07.2006, однак призначення такої пенсії не супроводжувалося припиненням трудової діяльності позивача.

Навпаки, як зазначено у позові та підтверджується наданими документами, у період отримання пенсії по інвалідності позивач продовжував перебувати на відповідних посадах та виконувати повноваження в органах місцевого самоврядування.

Таким чином, у спірних правовідносинах юридичне значення має не сам факт отримання позивачем пенсії по інвалідності, а факт продовження ним служби (роботи) на посадах, періоди перебування на яких відповідно до законодавства підлягають включенню до відповідного стажу.

Законодавство не встановлює правила, відповідно до якого призначення особі пенсії по інвалідності автоматично припиняє обчислення стажу державної служби або служби в органах місцевого самоврядування, якщо така особа фактично продовжує перебувати на відповідній посаді.

Отже, виключення такого періоду лише з тієї підстави, що протягом нього позивач одночасно отримував пенсію по інвалідності, не відповідає змісту правового регулювання спірних відносин.

Щодо статусу позивача як потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи

Судом також ураховано доводи позивача щодо застосування Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 56 Закону №796-XII передбачено спеціальні правила обчислення часу роботи (служби, у тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження.

Зокрема, відповідні періоди роботи до 01.01.1988 зараховувалися у потрійному розмірі, а з 01.01.1988 до 01.01.1993 — у полуторному розмірі; з 01.01.1993 пільги щодо обчислення відповідного стажу визначалися Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, наявність у позивача статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, сама по собі не є підставою для довільного збільшення всього стажу державної служби. Водночас підтверджені документами періоди, щодо яких законодавством передбачене пільгове обчислення, повинні враховуватися саме в тому порядку і розмірі, які були встановлені законодавством для відповідного періоду.

Відтак суд приймає зазначений довід позивача саме в цій частині.

Щодо доводу відповідача про необхідність виключно 20 років фактичної державної служби

Суд вважає помилковим підхід відповідача, за яким для застосування пункту 12 розділу XI Закону №889-VIII можуть враховуватися виключно періоди, які пенсійний орган формально визначив як перебування на посаді державного службовця.

При визначенні стажу станом на 01.05.2016 необхідно враховувати законодавство, яке регулювало порядок його обчислення у відповідні періоди проходження служби.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 «Про порядок обчислення стажу державної служби» діяла до 01.05.2016 та втратила чинність саме у зв`язку з набранням чинності новим порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229.

Тому визначення права, яке залежить від стажу, набутого до 01.05.2016, не може здійснюватися шляхом ретроспективного застосування до всіх попередніх періодів виключно нового порядку обчислення стажу.

При цьому трудова книжка та інші передбачені законодавством документи є належними джерелами підтвердження відповідних періодів роботи. Пунктом 3 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, серед документів для визначення стажу прямо названо трудову книжку, послужний список, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи.

Відповідно, відповідач при розгляді заяви позивача мав не обмежуватися констатацією відсутності необхідних 20 років, а дослідити кожний підтверджений трудовою книжкою та іншими поданими документами період і визначити можливість його зарахування відповідно до законодавства, чинного в період його набуття.

Щодо права позивача на пенсію за статтею 37 Закону №3723-XII

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець, приймаючи Закон №889-VIII, не позбавив усіх осіб права на пенсію державного службовця, а зберіг таке право для визначених пунктами 10 і 12 розділу XI категорій осіб.

Такий зміст перехідного регулювання підтверджується й правовою позицією Конституційного Суду України: право на призначення пенсії за статтею 37 Закону №3723-XII збережено, зокрема, для осіб, які станом на 01.05.2016 мали не менш як 20 років відповідного стажу, а також для осіб, які на цю дату займали відповідні посади та мали не менш як 10 років такого стажу, за умов, визначених пунктом 10 розділу XI Закону №889-VIII.

При цьому обставина, що на момент звернення у квітні 2024 року позивач уже отримував пенсію по інвалідності за Законом №1058-IV, не усуває його права звернутися із заявою про переведення на інший вид пенсії за умови набуття права на таку пенсію.

Враховуючи встановлені судом періоди служби позивача, їх документальне підтвердження, необхідність застосування правил обчислення стажу, які діяли в період його набуття, а також продовження позивачем служби в період отримання пенсії по інвалідності, суд доходить висновку, що відповідач неправильно визначив стаж позивача та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про відсутність у нього права на пенсійне забезпечення відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.04.2024 №105820006291 не містить належної правової оцінки всіх періодів служби позивача та не враховує особливостей законодавства, яке регулювало обчислення відповідного стажу в період його набуття.

Відтак зазначене рішення не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень та підлягає скасуванню.

Таким чином, ураховуючи сукупність установлених обставин та наведене нормативно-правове регулювання, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.04.2024 №105820006291 про відмову у переведенні на пенсію відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» та зобов`язання пенсійного органу здійснити переведення позивача на відповідний вид пенсії з урахуванням установленого судом стажу та вимог пунктів 10, 12 розділу XI Закону №889-VIII.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням рішення є правом суду та застосовується з урахуванням обставин конкретної справи.

У межах спірних правовідносин позивачем не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про наявність підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання судового рішення або що для забезпечення його виконання необхідним є встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України.

Відтак, суд не вбачає підстав для застосування передбаченого статтею 382 КАС України судового контролю, а тому у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подати звіт про виконання судового рішення слід відмовити.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

VIІ. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду докази на підтвердження правомірності своєї бездіяльності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом установлено, що позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у перерахуванні пенсії ОСОБА_1 щодо переведення на пенсію за іншим законом відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) із 24.01.2024 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у розмірі 60% заробітку позивача.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.