Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №320/23629/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року справа №320/23629/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (адреса 03057, .м Київ, пр. Берестейський, 50 ЄДРПОУ 35008087), третя особа: ОСОБА_2 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мамонової О.В. від 13 січня 2026 року у виконавчому провадженні №79580501 про накладення штрафу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 року відкрито провадження у адміністративній справі.

Позиція сторін.

ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року у справі № 369/19784/23 визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_3 , 2008 року народження, а постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року рішення змінено та визначено додаткові способи і періоди спілкування, зокрема під час шкільних канікул, у дні народження та за допомогою засобів зв`язку. Після набрання рішенням законної сили ОСОБА_1 роз`яснив сину обов`язковість його виконання. При цьому син повідомив, що спілкується з матір`ю засобами електронного зв`язку, однак не бажає особистих зустрічей із нею. 11 листопада 2025 року позивач повідомив ОСОБА_2 про засоби зв`язку із сином та зобов`язався передавати йому отримані від неї повідомлення. 12 листопада 2025 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 79580501, а 14 листопада 2025 року позивач подав заяву про його закінчення у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення. Виконавче провадження закінчено не було. 02 січня 2026 року державний виконавець вимагав від позивача повідомити актуальне місце проживання боржника та дитини, надати пропозиції дитини щодо зустрічей із матір`ю, а також пропозиції щодо зустрічей у період зимових канікул. 04 січня 2026 року позивач надав відповідну інформацію, повідомив про спілкування сина з матір`ю, направив відеофайл із повідомленням сином матері місця свого перебування та зазначив про відсутність у нього правових і моральних підстав примушувати сина до особистого спілкування з матір`ю. 07 січня 2026 року державний виконавець зобов`язав позивача забезпечити присутність сина 09 січня 2026 року о 14:00 на платформі станції метро «Контрактова площа» для виконання рішення у період зимових канікул. 08 січня 2026 року ОСОБА_1 повідомив виконавця про забезпечення можливості спілкування сина з матір`ю, передачу йому відповідної інформації, відсутність станції метро з назвою «Контрактова площа», а також про неможливість особистої присутності у Києві 09 січня 2026 року у зв`язку з фактичним проживанням в Ужгороді. Зазначену заяву долучено до автоматизованої системи виконавчого провадження лише 26 січня 2026 року. 13 січня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на позивача штрафу в розмірі 3 400 грн, у мотивувальній частині якої зазначено, що штраф накладено з метою забезпечення виконання рішення. ОСОБА_1 вважає постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

У вказаний строк представник Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 10.06.2026 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У вказаний строк третя особа ОСОБА_2 не надала суду пояснення на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься супровідний лист Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2026, яким підтверджується направлення копії ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі на адресу третьої особи (вул. Шкільна, 7, 4,с. Петропавлівська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08129).

Строк, встановлений для надання пояснень на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від третьої особи не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору.

Згідно п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи адресатом.

Суд направляв на зареєстровану адресу третьої особи копію ухвали про відкриття провадження у справі. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

ОСОБА_2 кореспонденцію суду не отримала, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. У свою чергу особа, яка зареєструвала своє місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року.

Отже для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

У разі відмови адресата від одержання повістки особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці, засвідчує її власним підписом і негайно повертає до адміністративного суду. Особа, яка відмовилася одержати повістку, вважається такою, що її повідомлено про дату, час і місце судового засідання (стаття 128 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. У тому числі законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив наступні обставини.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року у цивільній справі № 369/19784/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та встановлення графіку спілкування з дитиною матір`ю, яка проживає окремо, позовні вимоги задоволено частково.

Зазначеним рішенням судом визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_3 , 2008 року народження, а саме зустрічі кожної суботи з 13:00 до 18:00.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року рішення у цивільній справі № 369/19784/23 змінено.

Вказаною постановою визначено такі способи участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_3 , 2008 року народження: зустрічі кожної суботи з 13:00 до 18:00 за місцем проживання дитини без присутності батька або в іншому місці чи в інші чотири дні на місяць, попередньо узгоджені з дитиною; кожні шкільні літні канікули - не менше 14 діб, зимові - не менше 5 діб, осінні та весняні - не менше 3 діб у попередньо узгоджені дні; щороку в день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_1 - не менше 2 годин, за бажанням дитини; щороку в день народження матері - ІНФОРМАЦІЯ_2 - не менше 2 годин, за бажанням дитини; особисте безперешкодне спілкування за допомогою будь-яких засобів зв`язку, у тому числі через мережу Інтернет, програми Skype, Viber, у будь-який зручний для дитини час, за бажанням дитини.

11 листопада 2025 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 лист, яким повідомив про засоби зв`язку із сином.

Судом встановлено, що у зазначеному листі ОСОБА_1 також повідомив про зобов`язання у разі отримання від ОСОБА_2 будь-яких повідомлень, адресованих сину або таких, що стосуються його інтересів, передати їх синові у найкоротші строки.

13 листопада 2025 року ОСОБА_1 дізнався про відкриття 12 листопада 2025 року старшим державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мамоновою Оленою Володимирівною виконавчого провадження № 79580501 з примусового виконання судового рішення у цивільній справі № 369/19784/23.

14 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяву про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення.

02 січня 2026 року на електронну пошту ОСОБА_1 надійшла вимога старшого державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мамонової Олени Володимирівни, якою його зобов`язано у строк до 05 січня 2026 року повідомити актуальне місце проживання боржника та дитини, а також надати пропозиції дитини щодо проведення зустрічей з матір`ю із зазначенням дати, часу та місця таких зустрічей.

Судом встановлено, що цією ж вимогою було зобов`язано надати окремі пропозиції щодо проведення зустрічей дитини з матір`ю у період зимових шкільних канікул тривалістю не менше 5 діб.

У вимозі від 02 січня 2026 року зазначено, що у разі ненадання пропозицій дитини щодо проведення таких зустрічей у межах території України державним виконавцем буде визначено місце проведення зустрічей дитини з матір`ю відповідно до вимог виконавчого документа.

04 січня 2026 року ОСОБА_1 на виконання зазначеної вимоги направив на адресу Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції лист, яким повідомив адреси реєстрації свою та сина, своє актуальне місце проживання, а також зазначив, що син спілкується з матір`ю та обізнаний про необхідність виконання судового рішення. У зазначеному листі ОСОБА_1 повідомив, що мати має можливість самостійно з`ясувати бажання та згоду сина на особисті зустрічі.

У листі від 04 січня 2026 року ОСОБА_1 також повідомив, що забезпечив можливість ОСОБА_2 спілкуватися із сімнадцятирічним сином, однак не має правових та моральних підстав примушувати сина виявляти бажання до особистого спілкування з матір`ю та контролювати таке спілкування.

Судом встановлено, що 07 січня 2026 року старшим державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мамоновою Оленою Володимирівною винесено вимогу, якою ОСОБА_1 зобов`язано забезпечити присутність сина ОСОБА_4 на платформі станції метро «Контрактова площа» 09 січня 2026 року о 14:00 з метою виконання судового рішення в частині визначення способу участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_3 у період зимових канікул, а саме в останні три дні канікул - з 14:00 09 січня 2026 року до 14:00 11 січня 2026 року.

08 січня 2026 року ОСОБА_1 направив на адресу Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяву, якою повідомив, що забезпечив ОСОБА_2 можливість спілкування із сином, повідомивши їй усі засоби зв`язку з ним та взявши на себе обов`язок повідомляти сину будь-яку отриману від неї інформацію.

У цій заяві ОСОБА_1 повідомив сину про вимогу державного виконавця, а також передав йому отриману інформацію щодо повідомлення матері місця свого перебування.

У заяві від 08 січня 2026 року ОСОБА_1 зазначив про відсутність у місті Києві станції метро з назвою «Контрактрова площа» та повідомив, що особисто не може бути присутнім у місті Києві 09 січня 2026 року, оскільки фактично проживає у місті Ужгород.

13 січня 2026 року старшим державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мамоновою Оленою Володимирівною винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 3 400,00 гривень.

ОСОБА_1 вважає вказану постанову протиправною, тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 1 Закону № 1404-VII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

У відповідності до статті 2 Закону № 1404-VII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 статті 18 Закону № 1404-VII, передбачені виключні обов`язки виконавця, відповідно до яких, останній зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки;

Положеннями статті 26 Закону № 1404-VII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача та не пізніше наступного робочого після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У ч.1 статті 19 Закону № 1404-VII право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Згідно частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У відповідності до частини першої статті 28 Закону №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Частинами 1 та 2 Закону № 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Згідно зі статтею 75 Закону № 1404-VIIIу разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Предметом судового контролю у цій справі є правомірність накладення на боржника штрафу в межах виконавчого провадження № 79580501, відкритого з метою примусового виконання судового рішення щодо визначення способу участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Щодо характеру судового рішення, яке підлягає виконанню, суд зазначає, що рішенням цивільного суду у справі № 369/19784/23, залишеним у зміненій частині постановою Київського апеляційного суду від 07.10.2025, визначено способи участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, зокрема зустрічі кожної суботи з 13.00 до 18.00 за місцем проживання дитини без присутності батька або в іншому місці, а також в інші чотири дні на місяць, попередньо узгоджені з дитиною; під час шкільних канікул - у визначеній судом кількості днів у попередньо узгоджені дні; у дні народження дитини та матері - не менше двох годин за бажанням дитини; особисте безперешкодне спілкування за допомогою будь-яких засобів зв`язку у зручний для дитини час за її бажанням.

Отже, судовим рішенням безпосередньо передбачено необхідність попереднього узгодження з дитиною місця та часу окремих зустрічей, а також її бажання як умову реалізації спілкування у визначених судом випадках. При цьому зустрічі мають відбуватися без присутності батька.

Таким чином, виконання зазначеного судового рішення не зводиться до вчинення боржником однієї конкретної та формалізованої дії, оскільки визначений судом порядок участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною передбачає врахування її волевиявлення та попереднє узгодження з нею окремих способів такої участі.

З огляду на характер встановленого судом порядку спілкування з дитиною суд перевіряє, чи були державним виконавцем належним чином визначені конкретні дії, які мав вчинити боржник на виконання судового рішення, чи з`ясовано причини його невиконання, чи встановлено відсутність поважних причин такого невиконання, а також чи дотримано встановленої законом процедури та вимог щодо обґрунтованості застосування до боржника штрафу.

Відповідно до статей 64-1 та 75 Закону №1404-VIII штраф є заходом юридичної відповідальності, який може бути застосований лише за умови встановлення факту невиконання боржником рішення без поважних причин. При цьому обов`язок доведення правомірності застосування такого заходу в адміністративній справі покладається на суб`єкта владних повноважень орган ДВС (частина друга статті 77 КАС України).

Щодо повноважень державного виконавця та підстав накладення штрафу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», штраф накладається у разі невиконання боржником рішення суду без поважних причин. Обов`язковими умовами застосування такого заходу є: наявність чітко встановленого обов`язку боржника; належне доведення факту його невиконання; відсутність поважних причин; дотримання процедури застосування заходу впливу.

Щодо обставин виконання рішення до моменту винесення оскаржуваної постанови від 13.01.2026.

12.11.2025 державним виконавцем Мамоновою О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79580501, копію якої направлено сторонам.

11.11.2025, тобто ще до відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 з власної ініціативи направив третій особі лист, яким повідомив про засоби зв`язку із сином та зобов`язався передавати йому будь-яку інформацію, отриману від матері, - що свідчить про добросовісні наміри Ппозивача незалежно від наявності примусового виконання.

14.11.2025 ОСОБА_1 з`явився на виклик державного виконавця та подав заяву про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону), надавши переписку сина з матір`ю на підтвердження того, що спілкування між ними відбувається, однак сторони не можуть дійти згоди щодо формату особистих зустрічей: пропозиції сина мати відхиляє, а син не бажає зустрічатися за місцем свого проживання. Ця заява залишена державним виконавцем без розгляду по суті.

24.11.2025 на позивача вже накладено штраф у розмірі 1700 грн - тобто оскаржувана постанова від 13.01.2026 є не первинним, а повторним застосуванням заходу відповідальності за ст. 75 Закону (у подвійному розмірі), що підвищує вимоги до обґрунтованості й доведеності підстав для її винесення.

02.01.2026 державним виконавцем направлено вимогу надати пропозиції щодо зустрічей у період зимових канікул. 04.01.2026 ОСОБА_1 у відповідь повідомив адреси реєстрації - свою та сина, своє фактичне місце проживання, а також те, що син обізнаний про необхідність виконання рішення і сам спілкується з матір`ю; додатково надіслано відеофайл, яким син повідомив матері місце свого перебування. Позивач наголосив, що не має ні правових, ні моральних підстав примушувати сина до особистого спілкування.

07.01.2026 державний виконавець винесла вимогу забезпечити присутність сина 09.01.2026 на станції метро "Контрактова площа".

Судом встановлено, що 08.01.2026 позивач письмово повідомив про цю невідповідність (з посиланням на офіційну схему метро), а також про те, що особисто перебуває у м. Ужгород і об`єктивно не може бути присутнім у Києві 09.01.2026. Ця заява, попри її надходження засобами електронного зв`язку, не була своєчасно долучена до матеріалів виконавчого провадження (долучена лише 26.01.2026).

13.01.2026, попри отримання вичерпних пояснень позивача щодо фактичної неможливості з`явитися на неіснуючу адресу та щодо фактичного стану виконання рішення, державний виконавець винесла постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі - 3400 грн, обмежившись у мотивувальній частині формулюванням "з метою забезпечення виконання рішення", без жодної вказівки на те, яке саме порушення допущено позивачем і чому наведені ним пояснення визнано неповажними.

Отже, станом на 13.01.2026 державний виконавець не встановила й не зафіксувала у визначеному Інструкцією порядку (постановою) конкретне погоджене з дитиною місце й час побачення; поклала в основу штрафу вимогу з`явитися за неіснуючою адресою; проігнорувала подані позивачем докази фактичного спілкування сина з матір`ю та об`єктивну причину неявки (проживання в іншому місті); і не навела жодного обґрунтування відсутності поважних причин невиконання, що є обов`язковою умовою застосування ст. 64-1 та 75 Закону - тим більше при повторному (подвійному) стягненні.

Щодо врахування інтересів дитини.

Рішення суду у цивільній справі №369/19784/23 прямо передбачає необхідність урахування бажання дитини, а примусове забезпечення контакту без з`ясування такого бажання суперечило б і самому змісту судового рішення, і принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

У матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які докази того, що державний виконавець належним чином з`ясовувала позицію сина щодо запропонованого нею місця й часу зустрічі, так само як і причин, з яких зустрічі не відбулися.

Суд вказує, що державний виконавець визначала місце перевірки виконання рішення не за місцем проживання дитини, а на платформі станції метро. Водночас виконавчий документ і саме судове рішення визначають базовим місцем зустрічей місце проживання дитини, а будь-яке інше місце лише за умови попереднього узгодження з дитиною.

Вибір державним виконавцем довільної нейтральної локації потребував належного обґрунтування: чому неможливо здійснити перевірку за місцем проживання дитини, яким чином з`ясовано позицію дитини щодо запропонованого місця, як забезпечено вимогу рішення про попереднє узгодження з дитиною та як ужито заходів для того, щоб зустріч відбулася без присутності батька, тобто без будь-якого примусу чи психологічного тиску на дитину. Жодного з цих обґрунтувань в оскаржуваній постанові немає.

Сам по собі факт відсутності зустрічі 09.01.2026 не може автоматично свідчити про невиконання рішення, якщо ця зустріч не відбулася з причин, пов`язаних із позицією дитини, врахування якої прямо передбачено змістом судового рішення. Жодних доказів того, що позивач активно перешкоджав зустрічі матері з сином, у матеріалах виконавчого провадження немає і державним виконавцем не наведено.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний розглядати у встановлені строки заяви й клопотання сторін виконавчого провадження та діяти неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі.

Натомість подані позивачем письмові пояснення (лист від 04.01.2026, заява від 08.01.2026) не отримали жодної оцінки в оскаржуваній постанові щодо причин невиконання, а сама заява від 08.01.2026 не була своєчасно долучена до АСВП.

Щодо фактичного виконання рішення.

Матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що позивач на виконання судового рішення повідомив матір про засоби зв`язку із сином, забезпечив можливість передавати повідомлення та спілкуватися з ним, а також звернувся із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

З огляду на те, що судове рішення передбачає попереднє узгодження окремих зустрічей з дитиною та її бажання у визначених випадках, зазначені дії позивача мають значення для встановлення причин, з яких зустрічі з матір`ю фактично не відбулися, та для з`ясування наявності чи відсутності ухилення від виконання рішення.

Крім того, постанова від 13.01.2026 є повторним застосуванням штрафу в межах одного виконавчого провадження, оскільки 24.11.2025 державним виконавцем уже було винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 1700 грн. При цьому до винесення оскаржуваної постанови державний виконавець не винесла окремої постанови про визначення часу та (або) місця побачення, як це передбачено абзацом третім пункту 5 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем не доведено наявності всіх необхідних умов для повторного накладення штрафу, зокрема відсутності поважних причин невиконання рішення та умисного ухилення від його виконання. Також не було належним чином враховано особливості визначеного судом порядку спілкування з дитиною та необхідність врахування її бажання.

У зв`язку з цим постанова від 13.01.2026 є протиправною та підлягає скасуванню.

Висновки суду.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою та другою статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт безпідставного невиконання позивачем судового рішення; не спростовано доводів позивача про наявність об`єктивних причин; при винесенні постанов не забезпечено дотримання принципів обґрунтованості та пропорційності; винесення двох ідентичних постанов свідчить про порушення вимог закону.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги.

Судові витрати по справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією № 8407-6621-0588-8154 від 28.02.2026 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

З огляду на зазначене, враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 229, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (адреса 03057, .м Київ, пр. Берестейський, 50 ЄДРПОУ 35008087), третя особа: ОСОБА_2 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу – задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мамонової О.В. від 13 січня 2026 року у виконавчому провадженні №79580501 про накладення штрафу.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Солом`янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.