Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №320/9684/26 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на доходи фізичних осіб

Дата: 15 вересня 2026 р.

Справа: №320/9684/26

Суддя: Панченко Н.Д.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ справа №320/9684/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у м. Києві у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження позовну заяву Релігійної громади Української православної церкви парафії преподобного Сергія Радонезького у Солом`янському районі м. Києва (РГ УПЦ преп. Сергія Радонезького) до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася Релігійна громада Української православної церкви парафії преподобного Сергія Радонезького у Солом`янському районі м. Києва (далі – РГ УПЦ преп. Сергія Радонезького, Позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі – ГУ ДПС у м. Києві, Відповідач), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення від 05.02.2026 № 00903724022; податкове повідомлення-рішення від 05.02.2026 № 00904924022; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2026 № Ю-906124022; рішення від 05.02.2026 № 00907424022 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, безпідставно перекваліфікувавши цивільно-правові відносини між позивачем та фізичними особами-підприємцями у трудові правовідносини.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

10 квітня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та безпідставними.

Протокольною ухвалою суду від 22 квітня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 19 травня 2026 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

У подальшому суд постановив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, надавши оцінку доказам у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов таких висновків.

Як установлено судом, Релігійна громада Української православної церкви парафії преподобного Сергія Радонезького у Солом`янському районі м. Києва (РГ УПЦ преп. Сергія Радонезького) (код ЄДРПОУ 26125727, місцезнаходження: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14) є неприбутковою релігійною організацією, основним видом діяльності якої є діяльність релігійних організацій за КВЕД 94.91.

На підставі наказу від 21.11.2025 № 7872-п відповідачем призначено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску за період з 01.01.2020 по 31.12.2024 при нарахуванні (виплаті) доходів на користь ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_9 та ФОП ОСОБА_10 .

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.01.2026 № 703/Ж5/26-15-24-02-02/ НОМЕР_1 , відповідно до якого контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 4 887 235,24 грн, військового збору у сумі 419 962,21 грн та ненарахування і несплату єдиного внеску у сумі 3 257 531,58 грн.

Підставою для таких висновків відповідач визначив твердження про те, що правовідносини позивача з указаними фізичними особами-підприємцями, попри їх договірне оформлення як відносин з виконання робіт, надання послуг та поставки товарів, фактично мали характер трудових відносин.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення від 05.02.2026 № 00903724022, яким збільшено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 4 887 235,24 грн та застосовано штрафні санкції у сумі 430 632,44 грн; податкове повідомлення-рішення від 05.02.2026 № 00904924022, яким збільшено суму податкового зобов`язання з військового збору на 419 962,21 грн та застосовано штрафні санкції у сумі 39 059,19 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2026 № Ю-906124022 у сумі 3 257 531,58 грн; рішення від 05.02.2026 № 00907424022 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 372 034,32 грн.

Не погоджуючись із правомірністю зазначених рішень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд виходить із того, що визначальним для вирішення спору є встановлення фактичної правової природи відносин між позивачем та відповідними фізичними особами-підприємцями. Саме встановлення фактичного змісту цих відносин, а не лише формальної назви укладених договорів, має значення для вирішення питання щодо наявності у позивача обов`язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску.

За змістом статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену угодою, а роботодавець - виплачувати заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Водночас відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Цивільне законодавство ґрунтується, зокрема, на свободі договору та свободі підприємницької діяльності.

За договором підряду, відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, підрядник зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник - прийняти та оплатити її результат. За статтею 839 цього Кодексу підрядник, якщо інше не встановлено договором, виконує роботу зі свого матеріалу і своїми засобами.

За договором про надання послуг відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник оплатити її.

За договором поставки відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати товар у власність покупця, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Таким чином, цивільно-правові договори підряду, надання послуг та поставки за своєю правовою природою спрямовані відповідно на отримання результату роботи, отримання послуги або передачу товару, тоді як трудові правовідносини передбачають включення працівника до організованого процесу праці роботодавця та виконання визначеної трудової функції.

Водночас сама по собі назва договору або його формальне визначення сторонами не є достатньою підставою для висновку про характер правовідносин. Визначальними є фактичні умови виконання договору, характер обов`язків сторін, спосіб організації роботи, порядок її виконання та оплати, а також наявність або відсутність підпорядкування виконавця іншій стороні.

Такий підхід узгоджується з Рекомендацією Міжнародної організації праці № 198 щодо трудових правовідносин, відповідно до якої при визначенні існування трудових відносин мають передусім враховуватися факти, що стосуються фактичного виконання роботи та її оплати, незалежно від того, як сторони формально охарактеризували свої відносини. Серед можливих індикаторів трудових відносин зазначено, зокрема, виконання роботи за вказівками та під контролем іншої сторони, інтеграцію особи в організаційну структуру, особисте виконання роботи, встановлений робочий час або робоче місце, періодичність виплати винагороди та відсутність фінансового ризику.

Разом із тим наведені індикатори мають оцінюватися не ізольовано, а з урахуванням усіх фактичних обставин конкретних правовідносин.

З матеріалів справи судом установлено, що між позивачем та відповідними фізичними особами-підприємцями укладалися договори різного правового характеру.

Так, з ФОП ОСОБА_10 позивачем укладалися договори поставки від 27.03.2020 № 270320, від 03.12.2021 № 031221, від 05.07.2022 № 05072022, від 25.10.2022 № 25102022 та від 28.02.2023 № 28022023, відповідно до яких за індивідуальними проектами з матеріалів постачальника виготовлялися та поставлялися меблі. Факт передачі товару оформлювався видатковими накладними, а його вартість оплачувалася позивачем.

З ФОП ОСОБА_4 укладалися договори про надання послуг від 02.01.2018 № 01/18, від 17.02.2020 № 02/20 та від 01.02.2021 № 01/21 щодо виготовлення проектної документації, супроводу об`єкта та авторського нагляду за будівництвом. Результати наданих послуг приймалися позивачем, що підтверджувалося відповідними актами.

З ФОП ОСОБА_6 укладено договір від 03.01.2017 № 1/01-17 з додатковими угодами щодо надання інжинірингових послуг, контролю та перевірки кошторисів будівництва і виготовлення кошторисної документації. Результати виконання відповідних робіт приймалися позивачем, що оформлювалося відповідними актами.

З ФОП ОСОБА_1 укладено договори підряду від 01.08.2018 № 1, від 05.01.2023 № 2/23, від 01.05.2023 № 3/23, від 05.04.2021 № 01/04/21 та від 01.08.2024 № 4/24 щодо виконання будівельних, ремонтних, будівельно-монтажних, оздоблювальних робіт та робіт з благоустрою території храмового комплексу. Результати робіт приймалися позивачем за відповідними актами.

З ФОП ОСОБА_2 укладено договір від 07.06.2018 № 18-06-04 на виконання електромонтажних робіт, у тому числі монтаж внутрішньомайданчикових силових мереж на території храмового комплексу. Результати виконаних робіт приймалися за актами приймання-передачі.

З ФОП ОСОБА_3 укладалися договори підряду на виготовлення та монтаж металевих конструкцій від 02.02.2017 № 003/17-1Р, від 10.10.2017 № 0067-П, від 13.05.2018 № 0024П, від 23.05.2019 № 0019П, від 20.03.2020 № 002П, від 28.12.2020 № 0051П, від 22.06.2021 № 0010П, від 22.06.2021 № 0011П та від 03.11.2021 № 0021П. Предметом договорів було, зокрема, виготовлення та монтаж металевих конструкцій із матеріалів виконавця. Перелік, кількість та вартість відповідних робіт визначалися договорами та додатками до них, а результати робіт приймалися за актами.

З ФОП ОСОБА_5 укладено договори підряду від 24.03.2020 № 1 та від 01.06.2020 № 2 щодо підготовки поверхонь до фарбування, покриття сусальним золотом та написання ікон. Обсяг, склад та графік виконання робіт визначалися сторонами у відповідних додатках, а результати приймалися за актами.

З ФОП ОСОБА_7 укладено договір поставки деревини від 18.12.2019 № 16-12-2019, за яким позивачу поставлялася деревина, що приймалася за видатковими накладними та оплачувалася.

Крім того, з ФОП ОСОБА_7 укладено договори від 21.04.2020 № 21-04-2020, від 18.05.2020 № 18-05-2020 та від 28.07.2020 № 28-07-2020 щодо виконання робіт з облаштування літньої трапезної, літньої веранди-трапезної для нужденних, ремонту дерев`яних будівель, конструкцій та покрівель, а також поставки матеріалів, конструкцій і комплектуючих. Детальний перелік та вартість робіт і матеріалів визначалися відповідними додатками, а результати приймалися за актами.

З ФОП ОСОБА_8 укладено договір підряду від 16.07.2020 № У-04 щодо виконання робіт із влаштування зливових лотків на території храмового комплексу, а також додаткових робіт з монтажу гранітних плит, бортів, елементів мощення, дощоприймача та систем водовідведення. Роботи виконувалися відповідно до погоджених кошторисів, а їх результати приймалися позивачем за відповідними актами.

З ФОП ОСОБА_9 укладено договори підряду від 01.08.2019 № 01/05, від 24.02.2020 № 24/02, від 24.03.2020 № 24/03, від 03.02.2021 № 03/02, від 29.09.2022 № 29092022 та від 29.09.2022 № 29092022/2 щодо виконання комплексу оздоблювальних робіт та монтажу гіпсових ліпнин із використанням власних матеріалів. Результати робіт приймалися позивачем за відповідними актами.

Отже, як убачається із наведеного, предметом укладених договорів були не виконання певної постійної трудової функції на користь позивача, а конкретно визначені господарські операції: виготовлення і поставка товарів, виконання конкретних будівельних, монтажних, оздоблювальних та інших робіт, виготовлення проектної і кошторисної документації, інжинірингові послуги, авторський нагляд тощо.

При цьому за матеріалами справи оплата здійснювалася за результатами виконання відповідних договірних зобов`язань та оформлення первинних документів, а не за сам факт перебування фізичних осіб у процесі праці позивача.

Судом не встановлено, що ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_9 та ФОП ОСОБА_10 були включені до штатної структури позивача, приймалися на певні посади або підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача.

Матеріали справи не містять наказів про прийняття зазначених осіб на роботу, документів щодо встановлення їм посад, визначення трудових функцій, режиму робочого часу, надання відпусток, нарахування заробітної плати чи інших документів, які б підтверджували виникнення між сторонами трудових правовідносин.

Натомість умовами укладених договорів передбачалося виконання конкретних робіт, надання визначених послуг або поставка товарів, із зазначенням їх предмета, обсягу, строків виконання та вартості. В окремих випадках договорами також передбачалося використання виконавцями власних матеріалів та ресурсів.

За таких обставин суд не встановив, що позивач здійснював щодо зазначених фізичних осіб-підприємців організаційно-розпорядчі функції, властиві роботодавцю у трудових правовідносинах, визначав порядок та умови виконання ними трудової функції або здійснював контроль за процесом праці у спосіб, характерний для трудових відносин.

Сам по собі факт виконання робіт на території храмового комплексу позивача не свідчить про виникнення трудових правовідносин, оскільки місце виконання робіт не є визначальною ознакою їх правової природи.

Так само тривалість договірних відносин, повторне укладення договорів між тими самими сторонами або здійснення декількох виплат протягом певного періоду самі по собі не свідчать про існування трудових правовідносин. Для такого висновку необхідно встановити, що за змістом фактичних відносин особа систематично виконувала саме трудову функцію в організованому та контрольованому роботодавцем процесі праці, а не виконувала окремі замовлення чи комплекси робіт на умовах цивільно-правового договору.

У цій справі таких обставин відповідачем щодо конкретних фізичних осіб-підприємців належними та допустимими доказами не доведено.

Судом установлено, що виконання сторонами договірних зобов`язань підтверджується первинними документами, зокрема видатковими накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт, актами надання послуг та іншими документами.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій та повинні містити встановлені законом обов`язкові реквізити.

Надані позивачем документи містять відомості про зміст, обсяг та результати відповідних господарських операцій і, за встановленими судом обставинами, відповідають вимогам, установленим до первинних документів.

При цьому суд погоджується з тим, що сам по собі факт оформлення актів виконаних робіт або наданих послуг не виключає можливості встановлення трудових відносин. Водночас у цій справі такі документи оцінюються не ізольовано, а в сукупності з умовами укладених договорів, їх предметом, характером договірних зобов`язань та іншими доказами і підтверджують виконання конкретних цивільно-правових зобов`язань та прийняття позивачем їх результатів.

Окремо суд враховує, що предметом частини договорів була поставка товарів, зокрема меблів, деревини, металевих конструкцій тощо. За своїм змістом такі правовідносини спрямовані на передачу товару та виникнення відповідних цивільно-правових прав і обов`язків та самі по собі не свідчать про використання праці особи в межах трудових правовідносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності такого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме на відповідача у цій справі покладався обов`язок довести не лише факт укладення між позивачем та фізичними особами-підприємцями договорів і здійснення за ними виплат, а й те, що фактичний зміст відповідних відносин свідчив про існування трудових правовідносин.

Для підтвердження такого висновку відповідач мав установити конкретні фактичні обставини щодо кожної особи, які б свідчили, зокрема, про виконання нею трудової функції, підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, включення до організації праці позивача, здійснення контролю за процесом праці, обов`язок особистого виконання роботи, встановлений режим роботи, оплату саме процесу праці або інші ознаки, притаманні трудовим правовідносинам.

Натомість із матеріалів справи не вбачається, що відповідачем наведено та належними доказами підтверджено такі конкретні обставини щодо будь-кого із зазначених фізичних осіб-підприємців.

Саме по собі посилання контролюючого органу на характер виконуваних робіт, їх тривалість, повторність укладення договорів або здійснення оплати не є достатнім для перекваліфікації цивільно-правових відносин у трудові без установлення фактичного змісту таких відносин та наявності в них ознак, характерних для трудового договору.

При цьому позивачем подано письмові пояснення відповідних фізичних осіб-підприємців, у яких останні підтвердили здійснення ними самостійної підприємницької діяльності та цивільно-правовий характер відносин із позивачем.

Зазначені пояснення не мають наперед установленої доказової сили та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Водночас у цій справі вони узгоджуються з укладеними договорами, первинними документами, актами виконаних робіт, видатковими накладними та встановленим змістом договірних зобов`язань, а відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували зазначені обставини.

Суд бере до уваги правові висновки Верховного Суду щодо необхідності розмежування трудових та цивільно-правових відносин, зокрема викладені у постановах від 07.06.2022 у справі № 640/13995/20, від 28.09.2021 у справі № 640/2956/20 та від 07.09.2020 у справі № 520/526/19.

Водночас наведені правові висновки не означають, що наявність окремої ознаки цивільно-правових чи трудових відносин автоматично визначає їх правову природу. Вирішальним є встановлення фактичного змісту відносин між сторонами та оцінка сукупності обставин, за яких виконувалися відповідні договори.

У справі № 640/13995/20 Верховний Суд, зокрема, погодився з висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо приховування трудових відносин та протиправність прийнятих за результатами такої кваліфікації податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату ЄСВ і рішення про застосування штрафних санкцій, виходячи з установлених у тій справі фактичних обставин.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 520/526/19 саме по собі не спростовує висновків суду у цій справі, оскільки правова оцінка характеру правовідносин залежить від конкретних фактичних обставин та доказів у кожній справі.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що відповідач не довів існування між позивачем та ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_9 та ФОП ОСОБА_10 саме трудових правовідносин.

Зокрема, відповідачем не доведено, що зазначені особи були прийняті позивачем на роботу, включені до його штатної структури, підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, виконували визначену трудову функцію на постійній основі або отримували винагороду саме за процес праці, а не за конкретний результат виконання цивільно-правових зобов`язань.

Натомість матеріалами справи підтверджено укладення договорів підряду, надання послуг та поставки, визначення в них конкретного предмета та обсягу зобов`язань, оформлення результатів їх виконання первинними документами та здійснення оплати відповідно до умов таких договорів.

За таких обставин висновок відповідача про те, що зазначені цивільно-правові відносини фактично приховували трудові, не підтверджений достатньою сукупністю належних і допустимих доказів та ґрунтується переважно на припущенні щодо їх правової природи.

Суд також не вважає достатніми для перекваліфікації цивільно-правових відносин у трудові самі лише факти систематичного укладення договорів або здійснення декількох виплат протягом перевіреного періоду, оскільки такі обставини можуть бути зумовлені виконанням декількох самостійних господарських замовлень та самі по собі не свідчать про існування трудової функції.

Таким чином, відповідач не довів обставин, які б свідчили про використання позивачем праці зазначених фізичних осіб-підприємців на умовах трудових договорів під виглядом цивільно-правових договорів.

Відтак висновки акта перевірки в цій частині є необґрунтованими та не можуть бути належною фактичною підставою для визначення позивачу додаткових податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб і військового збору.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено висновку відповідача про те, що виплачені позивачем на користь зазначених ФОП кошти фактично були заробітною платою або іншою виплатою фізичним особам у межах трудових правовідносин, відсутні правові підстави для покладення на позивача обов`язків податкового агента виходячи саме з такої перекваліфікації.

Відповідно, визначення позивачу податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 4 887 235,24 грн та військового збору у сумі 419 962,21 грн здійснено на підставі висновку контролюючого органу, який суд визнав документально та фактично недоведеним.

За таких обставин податкові повідомлення-рішення від 05.02.2026 № 00903724022 та № 00904924022 не відповідають критеріям обґрунтованості та правомірності та підлягають скасуванню.

Спірні висновки щодо єдиного внеску також ґрунтуються на припущенні відповідача про трудовий характер правовідносин позивача з указаними ФОП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» роботодавцями є, зокрема, юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, за винятком цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з ЄДР.

Таким чином, для вирішення питання щодо обов`язку позивача нараховувати єдиний внесок необхідно встановити не лише факт здійснення виплат ФОП, а передусім правову природу відповідних відносин та відповідність виконуваних робіт (наданих послуг) видам діяльності відповідних ФОП, відомості про які містяться в ЄДР.

За встановленими у цій справі обставинами взаємовідносини позивача із зазначеними особами мали цивільно-правовий характер.

Щодо операцій із поставки товарів суд окремо зазначає, що виплати за придбані товари не є винагородою за виконання робіт чи надання послуг і не можуть самі по собі утворювати базу для нарахування єдиного внеску як виплати за трудовими або цивільно-правовими договорами про виконання робіт чи надання послуг.

Щодо договорів підряду та надання послуг судом установлено їх цивільно-правову природу. При цьому, як убачається з матеріалів справи, відповідні фізичні особи здійснювали підприємницьку діяльність за зареєстрованими видами економічної діяльності, що відповідають предмету укладених із позивачем договорів.

За таких обставин правові підстави для висновку про виникнення у позивача обов`язку нарахувати єдиний внесок у сумі 3 257 531,58 грн відсутні.

Відповідно, похідним та таким, що не має самостійної правової підстави, є рішення від 05.02.2026 № 00907424022 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2026 № Ю-906124022 та рішення від 05.02.2026 № 00907424022 також є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності прийнятого ним рішення.

У цій справі відповідач повинен був довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не тільки факт здійснення позивачем виплат на користь ФОП, який позивач не заперечує, а саме фактичний трудовий зміст таких відносин.

Однак відповідачем не доведено, що наведені ним обставини у своїй сукупності утворюють систему ознак трудових відносин.

За відсутності доказів підпорядкування, включення до штатної структури, виконання визначеної трудової функції, встановленого режиму роботи та оплати саме за процес праці висновок про приховані трудові відносини не може ґрунтуватися лише на припущеннях контролюючого органу.

При цьому суд враховує, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення передбачає необхідність підтвердження не лише формальної відповідності рішення вимогам законодавства, а й фактичних обставин, які стали підставою для його прийняття.

Відомості інформаційних систем контролюючого органу самі по собі не замінюють первинних документів та інших доказів фактичного змісту господарських операцій і не звільняють відповідача від обов`язку довести правомірність оскаржуваних рішень.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач також не навів достатніх доказів проведення ним належного дослідження фактичного виконання відповідними ФОП договірних зобов`язань, зокрема щодо способу організації ними діяльності, використання власних ресурсів та матеріалів, можливості залучення інших осіб та інших обставин, які могли б підтвердити або спростувати існування трудової залежності.

Натомість позивач надав документи, які підтверджують реальне виконання конкретних господарських операцій, їх документальне оформлення та оплату відповідно до умов укладених договорів.

Оцінивши зазначені докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що доказів, поданих відповідачем, недостатньо для підтвердження висновку про приховане працевлаштування.

Таким чином, судом встановлено, що відносини між позивачем та ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_9 та ФОП ОСОБА_10 за своїм фактичним змістом відповідали цивільно-правовим відносинам.

Виконання робіт, надання послуг та поставка товарів здійснювалися на підставі укладених договорів, предмет яких був конкретно визначений, результати робіт та послуг приймалися позивачем, поставка товарів підтверджувалася відповідними документами, а розрахунки проводилися відповідно до умов договорів.

Водночас відповідачем не доведено наявності сукупності обставин, притаманних саме трудовим правовідносинам, а тому його висновок про приховане оформлення трудових відносин є необґрунтованим.

Відтак висновки акта перевірки від 06.01.2026 № 703/Ж5/26-15-24-02-02/ НОМЕР_1 щодо заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску не можуть бути покладені в основу оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення від 05.02.2026 № 00903724022 та № 00904924022, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2026 № Ю-906124022 та рішення від 05.02.2026 № 00907424022 прийняті за відсутності належно доведених фактичних і правових підстав, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

З урахуванням установлених судом обставин, оцінених доказів та наведених норм матеріального і процесуального права позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

За подання цієї позовної заяви до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 33 280 грн. 00 коп. згідно з платіжною інструкцією №66 від 03.03.2026, який в силу положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 6-9, 14, 73-79, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00903724022 від 05.02.2026 та №00904924022 від 05.02.2026, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-906124022 від 05.02.2026, рішення №00907424022 від 05.02.2026 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, прийняті Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Стягнути на користь Релігійної громади Української православної церкви парафії преподобного Сергія Радонезького у Солом`янському районі м.Києва (РГ УПЦ преп. Сергія Радонезького) (код ЄДРПОУ 26125727, місцезнаходження: Україна, 03087, місто Київ, вулиця Уманська, будинок 14) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, місцезнаходження: Україна, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судові витрати у розмірі 33 280,00 (тридцять три тисячі двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлене та підписане 16.09.2026

Суддя Панченко Н.Д.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua