Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №260/2818/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2026 рокум. Ужгород№ 260/2818/26

17:05 год

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Колушкіна Ю.В.,

за участю сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮМАКС ХАБ» - представник Тригуб Валерій Іванович,

відповідач: Закарпатська митниця - представник Фекете Вікторія Андорівна, Сочка Оксана Ярославівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМАКС ХАБ» (90222, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, с. Розівка, вул. Свободи, буд. 18а, код ЄДРПОУ 44830589), в особі уповноваженого представника Тригуба Валерія Івановича ( АДРЕСА_1 ) до Закарпатської митниці (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 43985560) про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 10 вересня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 16 вересня 2026 року.

29 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮМАКС ХАБ» звернулося з позовною заявою до Закарпатської митниці, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Закарпатської митниці Держмитслужби № UA305000/2025/000093/2 від 14.11.2025 р..

04 травня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

1. Позиції сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що обов`язок митного органу зазначати конкретні обставини, які викликали певні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Як зазначено вище, ТОВ «ЮМАКС ХАБ» з метою митного оформлення товару по митній декларації № 25UA305130022527U1 подало до відділу митного оформлення Закарпатської митниці всі необхідні документи, передбачені ч.2 ст.53 МК України, які підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом і дозволяють ідентифікували оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню. Всі надані до митної декларації документи дозволяють ідентифікувати товар, де продавцем є POLYSTYLEX SIA згідно умов Договору № 06112025-MIS, чітко визначити його найменування, маркування, вагу, вартість, яка фактично сплачена, а також вартість транспортних витрат. Ціну на певну одиницю товару та загальну фактурну вартість всього товару встановлює продавець POLYSTYLEX SIA, що підтверджено документально матеріалами, які були подані до Закарпатської митниці. З даною ціною ТОВ «ЮМАКС ХАБ» погодилось, уклавши Договір № 06112025-MIS, додаткову угоду до нього № 1, акцептувавши інвойс PL-251757. Таким чином, надані ТОВ «ЮМАКС ХАБ» для митного оформлення товару документи містять достовірні та об`єктивні відомості, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару за ціною договору, а тому відсутні підстави ставити під сумнів достовірність заявленої декларантом митної вартості спірної партії товару за ціною договору. ТОВ «ЮМАКС ХАБ» вважає, що у оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідач аргументовано не довів, що декларантом заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів; сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях. Надані декларантом документи фактично давали можливість визначити митну вартість товару за першим методом. Так, оскаржуване рішення взагалі не містить будь-яких заперечень щодо ціни самого товару, лише зазначено, що декларантом надано довідку про транспортні витрати № 1211-1 від 12.11.2025 р., однак не надано рахунку на сплату послуг перевезення. Тобто, всі сумніви митного органу щодо правильності визначення заявленої ТОВ «ЮМАКС ХАБ» митної вартості товару грунтуються лише на відсутності одного документа, який стосується перевезення товару, при тому, що вартість самого перевезення підтверджена іншими документами.

18 травня 2026 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що надані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей щодо складових митної вартості, зокрема ціни, що була фактично сплачена чи підлягала сплаті за товар. Вказане унеможливлює застосування методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). У зв`язку з вищезазначеним, відповідно до положень ст. 53 МКУ, митним органом було направлено запит декларанту про необхідність подання (за наявності) додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, зокрема:- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;- інші додаткові документи за бажанням декларанта, що підтверджують митну вартість товару. Отже, сумніви митного органу та підстави для запиту додаткових документів згідно з вимогами ст.53 МКУ є належним чином обґрунтованими, перелік запитуваних документів є мінімально необхідним з огляду на обставини зовнішньоекономічної операції та виявлені розбіжності. Жодних зайвих чи непередбачених статтею 53 МКУ документів від декларанта не витребовувалось. Таким чином, за наявності обґрунтованих підстав митним органом використано своє право упевнюватися в достовірності або точності будь-яких відомостей, поданих для цілей визначення митної вартості, з метою уможливлення виконання митним органом передбаченого статтею 54 Кодексу обов`язку з контролю митної вартості шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, тобто, перевірки розрахунку такого числового значення. На запит митного органу декларантом не було надано жодних додаткових документів, право на консультацію з митним органом відповідно до ч. 5 ст. 55 МКУ декларант не використав. Таким чином обґрунтовані сумніви митного органу у достовірності (дійсності) заявленої митної вартості спростовано не було, у зв`язку з чим митницею було прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товару. З урахуванням викладеного вище, митним органом відповідно до частини шостої ст.54 МКУ було відмовлено у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UA305000/2025/000093/2 від 14.11.2025 (копія додається) за наступних підстав: 1) подані декларантом основні документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, зокрема ціни, що була фактично сплачена чи підлягала сплаті; 2) невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у ст.58 МКУ в частині достовірності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, зокрема ціни, що була фактично сплачена чи підлягала сплаті; 3) не подання декларантом на запит митного органу додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості.

19 травня 2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначають, що всі сумніви митного органу щодо правильності визначення заявленої ТОВ «ЮМАКС ХАБ» митної вартості товару ґрунтуються лише на відсутності одного документа, який стосується перевезення товару, при тому, що вартість самого перевезення підтверджена іншими документами (довідкою від того ж перевізника). Зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні про неможливість застосування методу 2а (за ціною договору щодо ідентичних товарів), суперечить інформації, наявній в ЄАІС Держмитслужби, що є ще одним доводом на користь неправомірності оскаржуваного рішення (порушення вимог ст.57 МК України щодо послідовності застосування методів визначення митної вартості та умов застосування резервного методу). Але навіть для застосування методу 2а у відповідача не було законних підстав, оскільки позивачем були надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару всі документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України, які повною мірою ідентифікують оцінюваний товар та містять об`єктивні і достовірні дані, які підтверджують ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджують митну вартість товарів за ціною договору.

Під час розгляду справи по суті уповноважений представник позивача позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову з мотивів, що наведені у відзиві на позовну заяву.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 06 листопада 2025 року між компанією POLYSTYLEX SIA, республіка Латвія (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮМАКС ХАБ» (Покупець) укладено Договір на поставку товару № 06112025-MIS (а.с. 19-22).

Відповідно до підпункту 1.1 вказаного Договору, Продавець зобов`язується продавати і поставляти, а покупець – приймати та оплачувати матеріали, продукцію, обладнання (Товари), залежно від способу доставки, узгодженому Сторонами в специфікаціях для кожної окремої поставки (які в подальшому іменуються Специфікація або Додаткова Угода), на умовах Договору та в повній відповідності до Специфікацій. Специфікації є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору № 06112025-MIS Продавець повинен поставляти Товари Покупцю окремими партіями відповідно до Специфікацій, підписаних Продавцем і Покупцем.

Згідно з пунктом 2.1 Договору № 06112025-MIS ціни на Товари повинні бути встановлені в Євро (EUR) і зазначені в Специфікаціях.

Згідно з пункту 6.1. Договору № 06112025-MIS Покупець здійснюватиме платежі за кожну партію Товару в Євро (EUR) на умовах оплати протягом 90 календарних днів з дати поставки товару (або на інших умовах, узгоджених Сторонами в Специфікаціях) шляхом банківського переказу на рахунок Продавця, зазначений в Договорі, відповідно до рахунку-фактури щодо кожної поставки.

Згідно з Додатковою угодою № 1 від 06 листопада 2025 року до Договору № 06112025 MIS Продавець зобов`язався передати Покупцю товар – полікарбонат Macrolon ET 3117 550115 у кількості 22 100,00 кг за ціною 1,510 євро/кг на загальну вартість 33 371,00 євро. Умови поставки – FCA Marupe. Умови оплати – десять календарних днів від дати відвантаження, вказаної у CMR, (а.с. 23).

Відповідно, Продавець виставив Покупцю рахунок-фактуру (інвойс) PL-251757 від 11 листопада 2025 року на 22 100,00 кг кг товару по ціні 1,510 євро/кг на загальну суму 33 371,00 євро, (а.с. 15).

14 листопада 2025 року з метою здійснення митного оформлення придбаного товару ТОВ «ЮМАКС ХАБ» подало до Закарпатської митниці Держмитслужби електронну митну декларацію № 25UA305130022527U1, відповідно до якої митна вартість товару була визначена за основним методом 1 (графа 43), тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), і становила 33 371,00 євро (графа 42), що по курсу 48,8827 євро/грн. (графа 23) з урахуванням транспортних витрат за межами території України становить 1 709 420,58 грн. (графа 45), (а.с. 14).

Для підтвердження числових значень заявленої митної вартості товару до митної декларації № 25UA305130022527U1 за ціною контракту разом з митною декларацією було подано Договір № 06112025-MIS, Додаткову угоду № 1, Інвойс № PL 251757, автотранспортну накладну (CMR), пакувальний лист, документи про вартість транспортних витрат, в тому числі Довідку № 1211-1.

14 листопада 2025 року за результатами розгляду поданих декларантом документів Закарпатською митницею Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2025/000093/2 по декларації № 25UA305130022527U1 до вартості 40 127,00 євро із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості товару. При визначенні числового значення митної вартості товару за основу взята наявна в ЄАІС Держмитслужби інформація щодо митної вартості подібних товарів (полікарбонат китайського походження марки WONDERLITE) за митною декларацією № 25UA209230087394U5 від 15.09.2025 року ( митна вартість визначена за резервним методом на рівні 2, 11 USD/кг, умови поставки FOB TIANJIN (Китай), об`єм поставки – 7000 кг), (а.с. 12-13).

З метою випуску товару у вільний обіг позивач скористався правом, визначеним частиною сьомою статті 55 МК України, та подав митному органу нову митну декларацію, сплативши суму митних платежів згідно з заявленою митною вартістю із наданням гарантій відповідно до розділу X МК України в забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.

Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант, який заявляє митну вартість товару, зобов`язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій із митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як визначено частиною п`ятою статті 54 МК України Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) обмінюватися інформацією, що стосується митної вартості товарів, в електронній формі у форматі міжнародних стандартів обміну електронною інформацією з митними органами іноземних держав із використанням інформаційних технологій, за умови дотримання вимог щодо її конфіденційності; 7) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Із наведених положень слідує, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Отож наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Наведені норми зобов`язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).

Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до частини другої статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).

У розумінні частини п`ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.

З матеріалів справи cлідує, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант позивача для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару подав до митного органу ряд документів та застосував перший метод визначення митної вартості за ціною договору.

Для підтвердження числових значень заявленої митної вартості товару до митної декларації № 25UA305130022527U1 за ціною контракту разом з митною декларацією було подано Договір № 06112025-MIS, Додаткову угоду № 1, Інвойс № PL 251757, автотранспортну накладну (CMR), пакувальний лист, документи про вартість транспортних витрат, в тому числі Довідку № 1211-1.

Наданий декларантом договір на поставку товару № 06112025-MIS від 06 листопада 2025 року містить відомості про предмет та умови поставки, умови оплати, строк дії контракту та основні зобов`язання продавця та покупця, (а.с. 19-21).

Зокрема, Відповідно до підпункту 1.1 вказаного Договору, Продавець зобов`язується продавати і поставляти, а покупець – приймати та оплачувати матеріали, продукцію, обладнання (Товари), залежно від способу доставки, узгодженому Сторонами в специфікаціях для кожної окремої поставки (які в подальшому іменуються Специфікація або Додаткова Угода), на умовах Договору та в повній відповідності до Специфікацій. Специфікації є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору № 06112025-MIS Продавець повинен поставляти Товари Покупцю окремими партіями відповідно до Специфікацій, підписаних Продавцем і Покупцем.

Згідно з пунктом 2.1 Договору № 06112025-MIS ціни на Товари повинні бути встановлені в Євро (EUR) і зазначені в Специфікаціях.

Згідно з пункту 6.1. Договору № 06112025-MIS Покупець здійснюватиме платежі за кожну партію Товару в Євро (EUR) на умовах оплати протягом 90 календарних днів з дати поставки товару (або на інших умовах, узгоджених Сторонами в Специфікаціях) шляхом банківського переказу на рахунок Продавця, зазначений в Договорі, відповідно до рахунку-фактури щодо кожної поставки.

Згідно з Додатковою угодою № 1 від 06 листопада 2025 року до Договору № 06112025 MIS Продавець зобов`язався передати Покупцю товар – полікарбонат Macrolon ET 3117 550115 у кількості 22 100,00 кг за ціною 1,510 євро/кг на загальну вартість 33 371,00 євро. Умови поставки – FCA Marupe. Умови оплати – десять календарних днів від дати відвантаження, вказаної у CMR, (а.с. 23).

Відповідно, Продавець виставив Покупцю рахунок-фактуру (інвойс) PL-251757 від 11 листопада 2025 року на 22 100,00 кг кг товару по ціні 1,510 євро/кг на загальну суму 33 371,00 євро, (а.с. 15).

ТОВ «ЮМАКС ХАБ» перерахувало 19 листопада 2025 року на рахунок POLYSTYLEX SIA кошти в сумі 33 371,00 євро як попередню оплату згідно з Договором № 06112025-MIS від 06 листопада 2025 року, проформою-інвойсом PL-251757 від 11 листопада 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті № 69 від 19 листопада 2025 року, (а.с. 24).

В ході розгляду справи суд не встановив у документах, які подані декларантом до митного оформлення ознак підробки документів чи відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Суд дійшов висновку, що подані митному органу декларантом позивача документи, які подавалися разом із митною декларацією, а також додатково подані документи, підтверджують складові митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні, про що зазначено вище, а сумніви митного органу щодо заявленої митної вартості є безпідставними та надуманими. Митний орган необґрунтовано в оскаржуваних рішеннях вказує про ненадання документів, що підтверджують митну вартість товару.

Також, суд відхиляє доводи відповідача з приводу того, що ціни на імпортований товар, є нижчими від цін за аналогічні товари, розмитнення яких вже проводилося, то такі обставини не є та не можуть бути самостійною підставою для підвищення митної вартості товарів відповідно до вимог МК України, оскільки ці відомості мають допоміжний інформаційний характер, а отже, не можуть бути підставою для коригування митної вартості товарів.

Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. В основу такого підходу лягли висновки про те, що торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Що стосується судових витрат, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

В той же час, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від адвоката Тригуба В.І. в загальному розмірі 30000 грн.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу представником позивача приєднано до матеріалів справи: договір № 07/01/2026-1-ПД від 07 січня 2026 року про надання правничої допомоги, додаток 10 до договору про надання правничої допомоги № 07/01/2026-1- ПД від 07 січня 2026 року, (а.с. 25-27).

14 серпня 2026 року представником позивача подано заяву про подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат на професійну правничу допомогу. На виконання вимог частини 7 статті 139 КАС представник надає Акт наданих послуг з професійної правничої допомоги №10 від 11.08.2026 року, що підтверджує обсяг наданих адвокатом послуг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, (а.с.120-124).

Водночас, даний акт приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) містить перелік видів правничої допомоги, однак належного документального підтвердження витрат на правову допомогу суду не представлено.

Частинами 1 і 2 статті 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Окрім цього, згідно зі статтями 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.

Надані суду матеріали не доводять фактичне понесення витрат на правову допомогу, оскільки із представлені докази не містять такі відомості Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу не підтверджені документально та не доведені актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг (при цьому погоджені сторонами строки оплати гонорару сплили).

Отже, в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Крім того, позивач при поданні адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 3328,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28 квітня 2026 року № 533, (а.с. 11).

Таким чином, вказана сума судових витрат підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд –

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМАКС ХАБ», в особі уповноваженого представника Тригуба Валерія Івановича до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування рішення - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Закарпатської митниці Держмитслужби № UA305000/2025/000093/2 від 14.11.2025 року.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМАКС ХАБ» (90222, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, с. Розівка, вул. Свободи, буд. 18а, код ЄДРПОУ 44830589) за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської митниці (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 43985560) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 коп.).

В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяТ.В.Скраль