Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №240/14515/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/14515/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд з позовом через систему «Електронний суд», у якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області), які виразилися в не зарахуванні до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 19 грудня 1996 року по 31 грудня 2003 року та зобов`язання вчинити відповідні дії та призначити пенсію за віком відповідно до частини 2 статі 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28 лютого 2025 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на день звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років, мала необхідний страховий стаж, а тому відповідач протиправно відмовив у переведенні на пенсію за віком.

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзивів на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

19 червня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію позивач здійснювала підприємницьку діяльність з 19 грудня 1996 року, а відповідно до Витяга з ЕРС для ФОП з 28 січня 2020 року по 14 січня 2025 року. До страхового стажу позивача не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 19 грудня 1996 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України; з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 вересня 2024 року по 31 січня 2025 року, оскільки за вказаний період здійснення позивачем підприємницької діяльності в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.

У період з 13 по 25 травня 2026 року головуюча суддя перебувала у стані тимчасової непрацездатності, з 08 по 10 червня 2026 року – у відрядженні, з 06 по 26 липня 2026 року – у відпустці, з 29 по 31 липня 2026 року, з 13 по 15 серпня 2026 року – у відрядженні.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28 лютого 2025 року подала заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 14 березня 2025 року позивачу було повідомлено про відмову у призначенні пенсії, мотивуючи тим, що в неї недостатньо страхового стажу, а саме при необхідних 31 рік, її страховий стаж зараховано 22 роки 1 місяць 3 дні. При цьому за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період підприємницької діяльності з 19 грудня 1996 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України та відомості про систему оподаткування. Також не зараховано період навчання відповідно до диплому від 28 лютого 1987 року НОМЕР_1 з 01 вересня 1981 року по 07 лютого 1987 року, оскільки період навчання перевищує встановлену академічну тривалість.

Рішення про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу – 31 рік, винесено 07 березня 2025 року структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Указане рішення позивач оскаржила до Житомирського окружного адміністративного суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року у справі № 240/7712/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 07 березня 2025 року №063850008336 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язано повторно розглянути заяву від 28 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, вказано, що відповідач належним чином не мотивував своє рішення в частині не зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 19 грудня 1996 року по 31 грудня 2003 року, що перешкоджає суду надати оцінку правомірності чи протиправності такого рішення.

На виконання рішення суду, відповідачем повторно розглянуто заяву позивача від 28 лютого 2025 року, зараховано до страхового стажу позивачки період навчання з 01 вересня 1981 року по 07 лютого 1987 року, однак не зараховано період підприємницької діяльності з 19 грудня 1996 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

За таких умов наявний страховий стаж позивачки 27 років 6 місяців 10 днів, чого недостатньо для призначення пенсії, який повинен бути не меншим 32 років.

Однак щодо не зарахування періоду підприємницької діяльності позивачки з 19 грудня 1996 року по 31 грудня 2003 року, і як наслідок, не призначення пенсії, позивачка не згодна, а тому звернулася із цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин є основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі – Закон України №1058-ІV).

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV.

Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 років.

Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.

На момент звернення із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилося 60 років, тобто вона досягла пенсійного віку.

У матеріалах справи наявне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності позивача від 26 травня 1997 року виданим виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів міста Вінниці, згідно якого позивач має відповідний статус.

Згідно з пунктом «б» статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі – Закон України №1788-ХІІ) право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV Закону України №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637).

Згідно діючої редакції пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У свою чергу в такому вигляді пункт 4 Порядку №637 діє з 28 вересня 2022 року, раніше відповідна норма права передбачала, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб – підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи – за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. В такій редакції ця норма права діяла згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 793 (далі – Постанова №793).

Згідно пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі – Порядок №22-1) період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Чітко визначеною позицією законодавця є можливість зарахування до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року, при цьому, на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а не на підставі довідки про сплачені страхові внески.

Аналогічне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 16 листопада 2023 року у справі №160/6612/23.

Указані норми передбачають можливість зарахування до стажу до 31 грудня 2003 період здійснення підприємницької діяльності за умови надання довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності. Інших приписів наведені норми не містять.

Аналогічне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 22 травня 2024 року у справі №160/26706/23, 20 квітня 2026 року у справі № 160/34835/25.

Тобто, для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 19 грудня 1996 року по 31 грудня 2003 року не передбачено необхідності надання пенсійному органу якихось додаткових документів. Тобто, для підтвердження наявності страхового стажу за цей період необхідно керуватись загальними нормами Закону України №1788-XII. За цей період особі достатньо подати докази здійснення нею підприємницької діяльності та сплати страхових внесків за цей період.

Довідкою про зняття з обліку платника податків №404 від 03 липня 2003 року підтверджено, що позивач не має обов`язків по сплаті податків та зборів (обов`язкових платежів) та знята з обліку як платник податків саме з 03 липня 2003 року.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, ураховуючи те, що позивач здійснювала підприємницьку діяльність в період до набрання чинності Законом України №1058-IV, а законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, то враховуючи конституційне право особи на пенсійне забезпечення, а також приймаючи до уваги однаковий правовий статус «суб`єкта підприємницької діяльності» який існував як в період здійснення позивачем підприємницької діяльності так і в період з 01 січня 1998 року (період зазначений в Законі №1058), суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 19 грудня 1996 року по 03 липня 2003 року .

Отже, спірний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача частково.

Підсумовуючи наведене, суд уважає, що рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 17 лютого 2026 року №063850008336 є протиправним, оскільки при його прийнятті не дотримано вимог, закріплених у пунктах 3, 5, 6 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства та саме його потрібно визнати протиправними, а не дії пенсійного органу, як просить позивач, оскільки такі виразились у прийнятті такого рішення.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області призначити на пенсію за віком, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду цієї справи відповідач не довів правомірність оскаржуваного позивачем рішення.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України №1058-ІV.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, – призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач досягла пенсійного віку 02 вересня 2024 року, а із заявою про призначення пенсії звернулася 28 лютого 2025 року, тому право на призначення пенсії має з 28 лютого 2025 року.

Єдина підстава для прийняття рішення про відмову у призначенні на пенсію за віком спростована судом за результатами розгляду справи.

У справі, яка розглядається суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого відмовлено в переведенні на пенсію за віком.

Оцінюючи у сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17 лютого 2026 року №063850008336 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 28 лютого 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 19 грудня 1996 року по 03 липня 2003 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

16.09.26