Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №160/1703/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокуСправа №160/1703/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)», в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» (код ЄДРПОУ 08562915, вул. Шиферна, 3, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50006) відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , стосовно ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні за 3 (три) повних календарних роки служби, розрахованої, згідно з пунктом 5 глави 1 розділу III Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5;

- зобов`язати державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» (код ЄДРПОУ 08562915, вул. Шиферна, 3, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50006) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні за 3 (три) повних календарних роки служби, передбачену главою 1 розділу III Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 в сумі 36101,36 грн (тридцять шість тисяч сто одна гривня тридцять шість копійок).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом начальника державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» №231/ОС-25 від 30.10.2025 позивача звільнено 31.10.2025 зі служби в ДКВС України за станом здоров`я (через хворобу) згідно п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Вислуга років на день звільнення становить: у календарному обчисленні – 14 років 09 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні – 19 років 11 місяців 25 днів. В свою чергу, стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні становить лише 11 років 08 місяців 12 днів. Відповідачем при звільненні було видано повідомлення №34/25 про нараховане грошове забезпечення та компенсаційні виплати. Зокрема, здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні саме за 11 повних календарних років служби в сумі 132371,64 грн, а не за 14 повних календарних років. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільнення становить 11 років 8 місяців 12 днів. Наголошує на тому, що за період служби з 25.02.2022 по 26.03.2025 позивач уже отримав одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній проти тверджень представника відповідача заперечив, позовні вимоги підтримав та просив суд позовну заяву задовольнити.

До суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначив, що строк календарної служби з 25.02.2022 по 26.03.2025, в який позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, був обчислений і врахований йому для визначення розміру одноразової грошової допомоги окремим наказним документом - наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №88 від 26.03.2025. Вказана грошова допомога, була призначена і виплачена позивачу наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №88 від 26.03.2025. Цей факт, також не заперечується позивачем. З вище наведених фактів очевидно, що компенсаційні виплати позивачу були здійснені у відповідності до діючого законодавства України і виплачені йому в повному обсязі. Отже, вважає, що предмет спірних правовідносин у даній справі – відсутній.

До суду від позивача надійшли заперечення, в яких останнім підтримано правову позицію, викладену у позовній заяві, та підтримано позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має статус ветерана війни - особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни.

На підставі наказу начальника Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» від 20.03.2017 №43ОС-17 (по особовому складу) позивач був прийнятий на службу на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби з 21.03.2017.

Згідно наказу начальника Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» від 09.06.2020 № 85/ОС-20 (по особовому складу) позивач проходив службу на посаді заступника начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2022 №38 позивача призвано у Збройні Сили України та зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення з 25.02.2022.

Згідно наказу начальника Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» від 07.04.2022 №47/ОС-22 (по особовому складу) позивача було увільнено від виконання посадових обов`язків майора внутрішньої служби, заступника начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи, на особливий період зі збереженням місця роботи та посади, без збереження грошового забезпечення на період військової служби.

12.04.2023 згідно з наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 20.03.2023 №314-РС позивач був переміщений за станом здоров`я на посаду старшого стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Сухопутних військ Збройних Сил України.

12.02.2025 гарнізонною військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби на підставі статті 36А графи ІІ Додатку 1 «Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві військової служби» до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402. Згідно зі свідоцтвом про хворобу №1588/с травма, що спричинила непридатність до військової служби, пов`язана із захистом Батьківщини.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 26.03.2025 №88 позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підпункту «б» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно наказу начальника Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» від 28.03.2025 №63/ОС-25 (по особовому складу) позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи.

28.05.2025 згідно з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального підприємства «Криворізька міська клінічна лікарня №2» Криворізької міської ради за № 233/25/761/Р позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково.

29.05.2025 Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради (м. Кривий Ріг) позивача визнано ветераном війни – особою з інвалідністю 3 (третьої) групи внаслідок війни безтерміново згідно з п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України від 22.10.1993 №3551 XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно наказу начальника Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» від 30.10.2025 №231/ОС-25 позивача звільнено 31.10.2025 зі служби в ДКВС України за станом здоров`я (через хворобу) за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до витягу з цього наказу вислуга років на день звільнення становить: у календарному обчисленні – 14 років 09 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні – 19 років 11 місяців 25 днів.

У свою чергу, позивач наголошує на тому, що стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні становив 11 років 08 місяців 12 днів.

31.10.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо роз`яснення, якими нормами чинного законодавства України керувалися посадові особи відповідача під час здійснення розрахунку стажу служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також розрахованої на підставі цього стажу суми виплати, при цьому зазначивши розмір місячного грошового забезпечення, що використаний при розрахунку допомоги.

Листом від 14.11.2025 №80/10-12-25/Н-12 відповідачем повідомлено про те, що 11 (одинадцять) повних календарних років стажу служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні отримано шляхом віднімання з календарної вислуги років (14 років 09 місяців 19 днів) 37 календарних повних місяців служби, яку позивач проходив у період з 25.02.2022 по 26.03.2025 у Збройних Силах України за мобілізацією та за які ним отримано одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 за № 88 від 26.03.2025.

18.12.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за 3 (три) повні календарні роки служби в сумі 36101,36 грн.

Листом від 12.01.2026 №80/10-15-25/Н-15 відповідачем відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за 3 (три) повні календарні роки служби в сумі 36101,36 грн, обґрунтувавши тим, що з повних 14 календарних років служби було виключено 37 місяців військової служби у Збройних Силах України, за які така виплата вже здійснена.

Позивач із такою позицією відповідача не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за №377/31829.

Станом на дату звільнення позивача пунктом 1 глави 1 розділу III Порядку №925/5 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я (через хворобу), виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 5 глави 1 розділу III Порядку №925/5 встановлено, що строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.

Таким чином, саме положення пунктів 1, 2 Постанови №393 визначають правила, за якими обчислюється строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги за Порядком №925/5. Такий підхід підтверджується і практикою Верховного Суду, який при вирішенні спорів щодо одноразової грошової допомоги за Порядком №925/5 застосовує пункт 5 глави 1 розділу III цього Порядку у взаємозв`язку з пунктами 1, 2 постанови №393.

Пунктом 1 постанови №393 передбачено зарахування до вислуги років, зокрема, військової служби та служби в Державній кримінально-виконавчій службі.

Отже, нормативне регулювання, на яке прямо посилається Порядок №925/5, передбачає врахування відповідних періодів військової служби при обчисленні вислуги років.

При цьому Порядок №925/5 не містить норми, відповідно до якої сам факт отримання особою одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби автоматично виключає період такої військової служби з календарної вислуги для визначення розміру одноразової грошової допомоги при подальшому звільненні зі служби в ДКВС.

Суд відхиляє посилання відповідача на пункт 4 глави 1 розділу III Порядку №925/5 як на правову підставу для виключення спірних 37 місяців.

Відповідно до зазначеної норми у разі повторного звільнення особи рядового або начальницького складу зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім випадків, коли під час попереднього звільнення особа не набула права на отримання такої допомоги.

Із встановлених судом обставин вбачається, що позивач у період з 25.02.2022 по 26.03.2025 не був звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Натомість у зв`язку з призовом на військову службу за мобілізацією за ним було збережено місце служби, а наказом від 07.04.2022 №47/ОС-22 його увільнено від виконання посадових обов`язків.

Після звільнення з військової служби 26.03.2025 позивача вже 28.03.2025 поновлено на посаді в ДКВС.

Законодавство про проходження військової служби за мобілізацією передбачає збереження за призваними особами місця роботи та посади на період проходження військової служби. Відповідна гарантія передбачена частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, обставини цієї справи не свідчать про те, що позивач у період мобілізації був звільнений зі служби в ДКВС з подальшим повторним зарахуванням на службу.

Отже, відсутня передбачена пунктом 4 глави 1 розділу III Порядку №925/5 юридична обставина - повторне звільнення позивача зі служби в ДКВС.

Той факт, що позивач був звільнений 26.03.2025 з військової служби та отримав у зв`язку з цим одноразову грошову допомогу за правилами, що регулюють проходження військової служби, сам по собі не перетворює його попереднє проходження військової служби на «попередню службу» в розумінні пункту 4 глави 1 розділу III Порядку №925/5.

Разом із тим, суд зазначає, що отримання одноразової грошової допомоги за один і той самий період не може саме по собі бути підставою для здійснення подвійної виплати, якщо відповідна заборона встановлена законом.

Однак, у цій справі предметом спірної виплати є інша юридична підстава - одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в ДКВС України.

Підставою для її виплати є звільнення особи саме зі служби в ДКВС за визначеною законодавством підставою та наявність відповідної календарної вислуги.

Отримання позивачем у березні 2025 року одноразової грошової допомоги за правилами Постанови №460 було пов`язане з його звільненням із військової служби та обчисленням розміру цієї допомоги за кожний повний календарний місяць військової служби.

Натомість у цій справі вирішується питання про розмір одноразової грошової допомоги при звільненні позивача зі служби в ДКВС, яка обчислюється за кожний повний календарний рік відповідної календарної вислуги.

Отже, зазначені виплати мають різні юридичні підстави, здійснюються у зв`язку з різними юридичними фактами звільнення та регулюються різними спеціальними нормативними актами.

При цьому ні Порядок №925/5, ні постанова №393 не містять прямого припису про те, що період військової служби за мобілізацією, за який особа отримала одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, виключається з календарної вислуги при визначенні розміру ОГД за подальше звільнення зі служби в ДКВС.

Відтак, доводи відповідача про недопущення подвійної виплати не може бути самостійною правовою підставою для звуження обсягу календарної вислуги позивача всупереч правилам її обчислення, визначеним пунктом 5 глави 1 розділу III Порядку №925/5.

Верховний Суд у постанові від 25.11.2024 у справі №320/14700/21 розглядав спір щодо одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в ДКВС та підтвердив, що для визначення права та розміру такої допомоги застосовуються положення Порядку №925/5 у взаємозв`язку з Постановою №393. Верховний Суд також розмежовує умову набуття права на допомогу та правила обчислення її розміру.

При цьому зазначена постанова не містить висновку про те, що отримання особою одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби є підставою для автоматичного виключення відповідного періоду з календарної вислуги при звільненні зі служби в ДКВС.

Таким чином, суд не встановив правової підстави для виключення з календарної вислуги позивача 37 місяців військової служби за мобілізацією.

Щодо розміру належної до виплати допомоги суд зазначає таке.

З матеріалів справи встановлено, що календарна вислуга позивача на день звільнення зі служби в ДКВС становила 14 років 09 місяців 19 днів.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу III Порядку №925/5 при звільненні за станом здоров`я (через хворобу) одноразова грошова допомога виплачується у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, при визначенні розміру допомоги підлягають врахуванню 14 повних календарних років служби.

Оскільки відповідач при проведенні розрахунку виключив 37 місяців військової служби та здійснив виплату лише за 11 повних календарних років, така виплата здійснена без урахування трьох повних календарних років, які підлягали включенню до календарної вислуги.

Позивач визначив розмір недоплаченої допомоги за три повних календарних роки у сумі 36 101,36 грн.

Відповідачем не наведено обґрунтованих заперечень щодо розміру місячного грошового забезпечення, використаного позивачем при визначенні зазначеної суми, а також не надано іншого належного розрахунку, який би спростовував заявлений позивачем розмір доплати.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач протиправно не врахував три повних календарних роки при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача зі служби в ДКВС.

Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, розподіл судових витрат між сторонами справи не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 143, 241, 243-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за 3 (три) повних календарних роки служби, розрахованої згідно пункту 5 глави 1 розділу III Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5.

Зобов`язати Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за 3 (три) повних календарних роки служби, передбачену главою 1 розділу III Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 в сумі 36101 (тридцять шість тисяч сто одна) гривня 36 копійок.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька