Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №120/12510/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 вересня 2026 р. Справа № 120/12510/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 та виплачених у цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачами подано відзиви на позовну заяву, в яких останні заперечили щодо задоволення даного адміністративного позову.

Зокрема представник військової частини НОМЕР_3 зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач фактично просить застосувати інший, ніж передбачений нормативно-правовими актами, розрахунковий показник для визначення грошового забезпечення. Відповідач вказав, що пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 передбачав застосування фіксованого показника 1762 грн, а тому підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення за запропонованою позивачем методикою немає. Також зазначено, що позов не містить конкретного розрахунку заявлених до виплати сум, у зв`язку з чим вимоги є неконкретизованими.

Крім того, відповідач А2896 послався на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки позивач звільнений 09.10.2023, а позов подано лише 04.09.2025, при цьому заяви про поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску не подано. Відповідач також зазначив, що компенсація ПДФО вже проводилася одночасно з нарахуванням грошового забезпечення, а вимога про додаткове стягнення відповідної суми не передбачена законодавством. Окремо звернуто увагу на відсутність у матеріалах справи документа, що підтверджує статус адвоката представника позивача.

Представник військової частини НОМЕР_2 зазначив, що позовні вимоги не визнає та вважає їх необґрунтованими. На його думку, у спірний період пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 передбачав використання для розрахунку посадових окладів та окладів за військовим званням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а постановою №481 з 20.05.2023 встановлено розрахунок виходячи з 1762 грн.

Також військова частина НОМЕР_2 вказала на пропуск позивачем строку звернення до суду. З урахуванням положень статті 233 КЗпП України та припинення карантину 30.06.2023, відповідач вважає, що строк звернення до суду розпочався 01.07.2023, а останнім днем тримісячного строку було 02.10.2023. Позов, поданий 04.09.2025, на думку відповідача, подано з істотним пропуском установленого строку.

В свою чергу представник військової частини НОМЕР_1 у поданому до суду відзиві зазначив, що позовні вимоги в частині перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 17.10.2021 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки у спірний період при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, чинній на той час.

Також представником позивача було подано відповідь на відзив Військової частини НОМЕР_3 , в якому зазначено, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 стосується не лише пенсійного забезпечення, а й грошового забезпечення діючих військовослужбовців, оскільки скасовані нею зміни до пункту 4 постанови КМУ №704 визначали порядок розрахунку посадових окладів та окладів за військовими званнями. На думку позивача, з 29.01.2020 підлягає застосуванню редакція пункту 4 постанови №704, яка передбачає обчислення таких окладів із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Позивач також заперечив проти доводів про пропуск строку звернення до суду, посилаючись на продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на період дії карантину, правову позицію Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, а також на те, що про порушення свого права він дізнався з відповідей військових частин у червні–липні 2025 року. Додатково зазначив, що проходження військової служби об`єктивно ускладнювало своєчасне звернення за правовою допомогою. Посилання відповідача на неконкретність позовних вимог та покладення на суд обов`язку здійснювати розрахунок належних сум вважає безпідставними, оскільки обов`язок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення покладається на військову частину.

У поданих запереченнях Військова частина НОМЕР_3 не погодилася з доводами позивача та зазначила, що при визначенні розміру грошового забезпечення керується чинною редакцією постанови КМУ №704, відповідно до пункту 4 якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з 1762 грн. На думку відповідача, судове рішення у справі №826/6453/18 не змінює чинного тексту пункту 4 постанови №704 та не є підставою для здійснення заявленого позивачем перерахунку. Щодо строку звернення до суду відповідач зазначив, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий військовослужбовцю, а тому позивач мав об`єктивну можливість своєчасно з`ясувати порядок його нарахування та складові. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивач пропустив як тримісячний строк, передбачений статтею 233 КЗпП України, так і шестимісячний строк, встановлений статтею 122 КАС України, та просить застосувати строк звернення до суду і відмовити у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_3 .

Визначаючись щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, суд враховує, що спірні правовідносини пов`язані з нарахуванням та виплатою позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.05.2023, тобто охоплюють періоди дії різних редакцій статті 233 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого період до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто право на звернення до суду з вимогами щодо належної заробітної плати (грошового забезпечення) не було обмежене строком. Натомість до правовідносин, що виникли з 19.07.2022, застосовується чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

При цьому Верховний Суд наголосив, що початок перебігу такого строку пов`язується з моментом набуття особою достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум, зокрема шляхом вручення грошового атестата.

Разом з тим, як убачається з матеріалів цієї адміністративної справи, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вручення позивачу грошового атестата при звільненні 09.10.2023, а також доказів отримання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Сам лише факт звільнення позивача з військової служби не свідчить про отримання ним такого документа та, відповідно, не може автоматично визначати початок перебігу передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Більше того, відповідачами не надано доказів того, що у спірний період позивач був належним чином ознайомлений із розмірами та складовими виплаченого йому грошового забезпечення, а саме з порядком визначення посадового окладу, окладу за військовим званням, а також похідних від них виплат, які є предметом спору у цій справі. Отже, твердження відповідачів про те, що позивач мав об`єктивну можливість ще під час проходження служби встановити факт неправильного визначення розміру грошового забезпечення, саме по собі не підтверджене належними доказами.

Суд зауважує, що обов`язок доказування обставин, на які відповідач посилається як на підставу заперечень проти позову, покладається на відповідного суб`єкта владних повноважень. Відтак саме відповідачі, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду, повинні довести обставину, з якою закон пов`язує початок перебігу такого строку, зокрема дату отримання позивачем письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.

У цьому випадку доказів вручення позивачу грошового атестата чи іншого письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, відповідачами не подано. Відтак встановити конкретну дату, з якої для позивача розпочався перебіг тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, не видається можливим.

При цьому саме по собі отримання позивачем щомісячного грошового забезпечення не свідчить про його обізнаність із правильністю визначення усіх складових такого забезпечення та застосованим відповідачами механізмом його обчислення. Зокрема, отримання певної суми грошового забезпечення не означає, що військовослужбовець був повідомлений про величину прожиткового мінімуму, яка застосовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, чи про спосіб обчислення інших похідних виплат.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що про можливе порушення своїх прав у частині порядку обчислення грошового забезпечення позивач дізнався після отримання відповідей військових частин на його звернення у червні–липні 2025 року, після чого 04.09.2025 звернувся до суду з цим позовом.

Суд враховує також актуальну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25, згідно з якою тримісячний строк у спорах щодо виплати сум грошового забезпечення після звільнення обчислюється саме з дня отримання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а не автоматично з дати звільнення. Водночас Верховний Суд наголосив на необхідності встановлення факту отримання такого письмового повідомлення.

За таких обставин, оскільки відповідачами не доведено факт та дату вручення позивачу грошового атестата або іншого письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, суд позбавлений можливості встановити початок перебігу тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України. Отже, доводи відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду ґрунтуються виключно на припущенні про обізнаність позивача зі складовими та правильністю нарахування його грошового забезпечення та не підтверджені належними доказами.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що підстави для застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, передбачених статтями 122, 123 КАС України та статтею 233 КЗпП України, у даному випадку відсутні. Позов подано в межах строку звернення до суду, а тому відповідні заперечення відповідачів суд відхиляє.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходив військову службу у наступних військових частинах:

- з 18 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2021 року – у військовій частині НОМЕР_1

- з 03 березня 2022 року по 02 серпня 2022 року – у військовій частині НОМЕР_2

- з 04 серпня 2022 року по 09 жовтня 2023 року – у військовій частині НОМЕР_3 ..

Втім, вважаючи, що відповідачами протиправно в спірні періоди не було враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2022, 01.01.2022 та 01.01.2023 при обчисленні грошового забезпечення з 01.01.2020 по 03.05.2024, а також інших одноразових видів грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Так, 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Однак, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:

"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Разом із тим, слід врахувати, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.

Таким чином, відповідно до редакції п. 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Із наведеного вище слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

А тому, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу починаючи з 29.01.2020 в заниженому розмірі грошового забезпечення та інших одноразових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними.

З огляду на вище викладені обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідачів здійснити позивачу перерахунок його грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених в цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, із врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 та зобов`язання нарахувати її та виплатити, то суд зазначає наступне.

Пунктом 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин) передбачено: виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, яким встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

З огляду на викладене, позовна вимога позивача щодо проведення нарахування та виплати коштів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44, підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судового збору у справі, суд зазначає, що відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від його сплати, а тому, керуючись положенням статті 139 КАС України судові витрати у вигляді судового збору не підлягають розподілу.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6700,00 грн. суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Іщенко Г.М. надано: Договір про надання правничої (правової) допомоги №2025-0193 від 02.06.2025, Акт наданих послуг №235 від 03.09.2025 на суму 6700,00 грн.; платіжну інструкцію від 10.06.2025 за №0.0.4403574291.1 на суму 6700 грн., ордер на надання правничої допомоги від 13.06.2025 серії АІ №1914769.

Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Як уже зазначалось, у зв`язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6700 грн.

В даному випадку суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), а позовні вимоги задоволено частково.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 17.10.2021, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок її грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 17.10.2021, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 03.03.2022 по 02.08.2022, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок її грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 03.03.2022 по 02.08.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 04.08.2022 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити ОСОБА_1 перерахунок її грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_3 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )

Військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 )

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна