Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №724/1289/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 724/1289/26

провадження № 22-ц/822/1627/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Кулянди М.І.,

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС»,

відповідач ОСОБА_1 ,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 липня 2026 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Скрипник С.М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (далі - ТзОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 571903568 від 08 вересня 2021 року у розмірі 50777 гривень 19 копійок, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2662 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 гривень.

Позов обґрунтований тим, що 08 вересня 2021 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №571903568.

Заборгованість за таким договором становить 50777 гривень 19 копійок, з яких: 12000 гривень основна сума боргу; 38777 гривень 19 копійок сума заборгованості за відсотками.

28 листопада 2018 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого було продовжено додатковими угодами.

Відповідно до реєстру боржників № 159 від 09 листопада 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс», перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 571903568 до ТзОВ «Таліон Плюс».

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу №30/1023-01, строк дії якого було продовжено додатковими угодами.

Відповідно до реєстру боржників № 1 від 30 жовтня 2023 року до договору факторингу №27/0524-01, укладеного між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс», перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 571903568ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс».

11 липня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу №11/07/25-Е, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором №571903568 перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Позивач набув права вимоги за вказаним договором, внаслідок укладення договору факторингу №571903568 від 08 вересня 2021 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 липня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №571903568 від 08 вересня 2021 року в розмірі 50777 гривень 19 копійок.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 08 вересня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № №571903568.

Право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС».

ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором №571903568 від 08 вересня 2021 року в сумі 50777 гривень 19 копійок.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Судом першої інстанції залишено поза увагою та не надано оцінку тим обставинам, що ТОВ «Таліон Плюс» не є суб`єктом права вимоги за кредитним договором, оскільки на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року грошові зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 571903568 від 08 вересня 2021 року ще не існували, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що правовідносини за кредитним договором № 571903568 від 08 вересня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 08 вересня 2021 року, тобто значно пізніше, ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не було індивідуалізовано належним чином.

Суд першої інстанції не надав належну оцінку всім обставинам справи, не застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню, та помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Також позивачем не надано доказів про перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ТОВ «ФК «ЕЙС» подало відзив на апеляційну скаргу.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Посилається на те, що аргументи викладені в апеляційній скарзі є безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

08 вересня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №571903568. Відповідно до умов вказаного договору кредитор надав позичальнику кредит в сумі 12000 гривень.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01.

28 листопада 2018 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого було продовжено додатковими угодами.

Відповідно до реєстру боржників № 159 від 09 листопада 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс», перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 571903568 до ТзОВ «Таліон Плюс».

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу №30/1023-01, строк дії якого було продовжено додатковими угодами.

Відповідно до реєстру боржників № 1 від 30 жовтня 2023 року до договору факторингу №27/0524-01, укладеного між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс», перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 571903568ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс».

11 липня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу №11/07/25-Е, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором №571903568 перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Згідно розрахунку заборгованості за договором №571903568 від 08 вересня 2021 року, здійсненого ТОВ «ФК «ЕЙС», заборгованість ОСОБА_1 становить 50777 гривень 19 копійок, з яких: 12000,00 гривень - прострочена заборгованість за основним боргом, 38777 гривень 19 копійок - прострочена заборгованість за процентами.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором № 571903568 від 08 вересня 2021 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЕЙС», станом на 26 грудня 2025 року складає 50777,19 гривень, з яких: 12000,00 гривень - прострочена заборгованість за сумою кредиту (тіло); 38777,19 гривень - прострочена заборгованість за процентами (а. с. 60).

На запит суду АТ «Універсал Банк» надано інформацію від 20 травня 2026 року № Е/5852-В, згідно якої на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) банком емітовано банківську картку № НОМЕР_2 та інші банківські картки. На платіжну картку № НОМЕР_2 було зараховано платежі: за період від 08 вересня 2021 року до 13 вересня 2021 року в сумі 3050,00 гривень; за період від 09 вересня 2021 року до 14 вересня 2021 року в сумі 2950,00 гривень, 3000,00 гривень, 3000,00 гривень. Номер телефону НОМЕР_3 був фінансовим номером телефону за платіжною карткою № НОМЕР_2 , та який знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Повний номер рахунку до платіжної картки № НОМЕР_2 - НОМЕР_4 . Також додано виписку по руху коштів по картці, з якого вбачається зарахування на картку відповідача № НОМЕР_2 зазначених грошових коштів.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Належними сторонами в цивільному процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.

Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору - вчинення відповідного правочину у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним но момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2664-III), факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як вже зазначалося, відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактор має надавати фінансову послугу, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеною в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Водночас грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право в разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Отже, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Верховний суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 дійшов висновку, що передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

За обставин цієї справи, право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТзОВ «Таліон Плюс», від ТзОВ «Таліон Плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТзОВ «ФК «ЕЙС».

Згідно реєстру боржників від 14липня 2025 року до договору факторингу між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року, ТОВ «ФК «ЕЙС» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 50777,19 гривень, заборгованість по основному боргу в розмірі 12000 гривень, заборгованість по відсотках в розмірі 38 777 гривень 19 копійок (а.с. 48,49).

Вбачається, що укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється , на підставі реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Окрім цього, невід`ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору факторингу.

В зв`язку наведеним, безпідставними є доводи відповідача про те, що на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року боргові зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 вересня 2021 року № 571903568 ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи відступлення права вимоги не відбувалось лише на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року, тобто в момент укладення відповідного договору, а в тому числі, на підставі погодження усіх істотних умов договору факторингу у відповідних реєстрах прав вимоги, тобто мав місце фактичний склад (певна сукупність дій).

У цій частині апеляційний суд звертає увагу на те, що положення статті 1078 ЦК України, які наголошують на тому, що предметом договору факторингу може виступати право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до пункту 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно з пунктом 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

З урахуванням наведеного та встановлених судами обставин даної цивільної справи, апеляційний суд робить висновок, що укладання договорів факторингу до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 не свідчить про неможливість передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними, якими передбачено факт передачі права вимоги до боржника, на підставі реєстру прав вимоги. Більш того, діючими договорами факторингу було передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

Отже, право вимоги до боржника від кредитора до фактора здійснюється виключно, на підставі реєстру прав вимог, відповідно до чинного договору факторингу на момент підписання такого реєстру, та в такому реєстрі прав вимоги сторони погоджують права вимоги до боржників із зазначенням: прізвища, імені та по-батькові боржника, РНОКПП боржника, номеру та дати кредитного договору, заборгованість та її складові частини, а також суму фінансування.

Аналогічні умови зазначено в усіх укладених договорах факторингу: між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс», між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс», між ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем.

Відтак, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, а умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри прав вимоги у межах зазначеної справи були підписані під час строку дії договорів факторингу.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем факту набуття права грошової вимоги за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 вересня 2021 року № 571903568.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що договорами факторингу визначено умову, яка полягає в тому, що клієнт передає фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Так, в матеріалах справи міститься витяги з реєстрів прав вимоги, в яких зазначена необхідна інформація щодо права вимоги, яке відступається, а також у яких сторонами погоджена ціна відступлення прав вимоги, що узгоджується із пунктом 3.1.2 договорів факторингу.

Враховуючи викладене, помилковими є доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до наступних кредиторів.

Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2021 року № 571903568, слід зазначити наступне.

Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2021 року № 571903568, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 складає у сумі 50777 гривень 19 копійок, з яких: 12000 гривень основна сума боргу; 38777 гривень 19 копійок сума заборгованості за відсотками.

Розрахунок заборгованості зроблений в межах строку кредитування, передбаченого умовами договору. Також вказаний розрахунок на предмет його відповідності умовам кредитного договору перевірений судом апеляційної інстанції.

Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку судом не встановлено.

Відповідачем належних та допустимих доказів виконання зобов`язань за кредитним договором у іншому розмірі ні перед первісним кредитором, ні перед позивачем не надано.

Також слід зазначити, що з довідок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що на виконання умов кредитного договору № 571903568 від 08 вересня 2021 року, кредитодавцем було ініційовано платіжні операції, шляхом подання надавачу фінансових платіжних послуг платіжних інструкцій, а надавачем платіжних послуг з наступними реквізитами: особа платника - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», особа отримувача - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , карта отримувача - 4441-11ХХ-ХХХХ-9662, дата - 09 вересня 2021 року, сума - 2950,00 гривень, дата - 09 вересня 2021 року, сума - 3000,00 гривень, дата - 09 вересня 2021 року, сума - 3000,00 гривень, дата - 08 вересня 2021 року , сума - 3050,00 гривень (а.с. 79,80).

У платіжних дорученнях ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зазначено прізвище, ім`я та по батькові отримувача, призначення платежу, реєстраційний номер облікової картки платника податків отримувача коштів ОСОБА_1

АТ «Універсал Банк» надано інформацію від 20 травня 2026 року № Е/5852-В, згідно якої на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) банком емітовано банківську картку № НОМЕР_2 та інші банківські картки. На платіжну картку № НОМЕР_2 було зараховано платежі: за період від 08 вересня 2021 року до 13 вересня 2021 року в сумі 3050,00 гривень; за період від 09 вересня 2021 року до 14 вересня 2021 року в сумі 2950,00 гривень, 3000,00 гривень , 3000,00 гривень. Номер телефону НОМЕР_3 був фінансовим номером телефону за платіжною карткою № НОМЕР_2 , та який знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Повний номер рахунку до платіжної картки № НОМЕР_2 - НОМЕР_4 . Також додано виписку по руху коштів по картці, з якого вбачається зарахування на картку відповідача № НОМЕР_2 зазначених грошових коштів.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази про перерахунок кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 є безпідставними.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову ТзОВ «ФК «ЕЙС».

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: І.М. Литвинюк

Н.К. Височанська