Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №725/6064/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року місто Чернівці справа №725/6064/26

провадження №22-ц/822/1604/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н. К.

суддів: Кулянди М.І., Лисака І.Н.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 22 червня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Галичанський О.І.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2026 року заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті, заінтересованою особою вказала – Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Старопетрівка Бердянського району Запорізької області держава Україна помер її чоловік - громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що вона є дружиною померлого, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. Також, у них з померлим є син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказувала, що після смерті чоловіка вона має намір оформити спадкові права, однак не має можливості отримати свідоцтво про смерть встановленого законодавством України зразка та здійснити державну реєстрацію смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану України, оскільки село Старопетрівка Бердянського району Запорізької області на момент смерті ОСОБА_2 перебувало і продовжує перебувати під тимчасовою окупацією російської федерації.

У зв`язку з цим отримання документів про смерть встановленого українським законодавством зразка є неможливим.

Отримання лікарського свідоцтва про смерть та свідоцтва про смерть, які видаються на тимчасово окупованій території, є неможливим, оскільки такі документи видаються виключно близьким родичам померлого, які особисто перебувають на відповідній території. Родичів, які б проживали на тимчасово окупованій території та могли б отримати зазначені документи, у померлого не залишилось.

Посилалась на те, що про смерть чоловіка та його поховання у селі Старопетрівка Бердянського району Запорізької області стало відомо від знайомих, які залишились на тимчасово окупованій території України. На підтвердження вказаного факту смерті наявні письмові пояснення свідків, а саме сусідів та фельдшера села.

Крім того, підтвердженням факту смерті є фотознімки могили покійного.

Оскільки вона позбавлена можливості зареєструвати смерть чоловіка в органах ДРАЦС України в позасудовому порядку та отримати відповідне свідоцтво про смерть, просила суд встановити факт того, що громадянин України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився у селі Тернове Куйбишевського району Запорізької області помер ІНФОРМАЦІЯ_5 рокув селі Старопетрівка Бердянського району Запорізької області держава України у віці 64 роки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 22 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті громадянина України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився у селі Тернове Куйбишевського району Запорізької області, а помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Старопетрівка Бердянського району Запорізької області держава України у віці 64 роки – відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 , інтереси якої представляє адвокат Пономаренко В.Г. сформувала в системі «Електронний Суд» 09 липня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Вказала, що висновок суду про недоведеність факту смерті є передчасним та не відповідає фактичним обставинам справи. Усі подані документи підтверджують одну й ту саму обставину - ОСОБА_2 помер у селі Старопетрівка Бердянського району Запорізької області, (тимчасово окупована територія України).

Єдиною суперечністю була різна дата смерті, зазначена в окремих письмових поясненнях.

Крім того, в описовій частині заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_2 було допущено технічну помилку, внаслідок якої датою смерті помилково зазначено ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Наявність такої розбіжності – це допущені технічні помилки, які не свідчать про недоведеність самого факту смерті.

Більше того, суд не встановив, що особа є живою, не встановив недостовірності письмових пояснень свідків, не спростував факт поховання та не встановив будь-яких інших обставин, які могли б свідчити про неправдивість поданих заявницею доказів.

Фактично суд відмовив у задоволенні заяви виключно через існування розбіжностей щодо календарної дати смерті, не вживши жодних заходів для їх усунення.

Вказала, що до апеляційної скарги подаються нові докази, які повністю усувають сумніви суду.

Після ухвалення рішення суду першої інстанції заявницею отримано нові докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

До апеляційної скарги додаються: нові письмові пояснення фельдшера ОСОБА_5 ; фотознімки місця поховання ОСОБА_2 , на яких чітко видно надмогильну табличку із зазначенням його прізвища, ім`я, по батькові та дати смерті - ІНФОРМАЦІЯ_5 ; новий скріншот електронного листування з « ОСОБА_6 » - (друг сім`ї), де вбачається, що переписка відбулась 27.09.2025 (на скріншоті дійсно зазначено, що відспівування буде «01.09.» замість 01.10.2025, проте це технічна помилка, що підтверджується, датою переписки.

Особливе значення має нове письмове пояснення фельдшера ОСОБА_5 .

Як зазначено у рішенні суду першої інстанції, саме пояснення цього медичного працівника стали підставою для сумнівів щодо правильної дати смерті.

Наразі фельдшер надала нове письмове пояснення, у якому підтвердила, що ОСОБА_2 помер саме ІНФОРМАЦІЯ_5 , а зазначення іншої дати було технічною помилкою.

Таким чином, основна причина, з якої суд відмовив у задоволенні заяви, повністю усунута.

Крім того, фотографії місця поховання із надмогильною табличкою підтверджують як особу померлого, так і дату його смерті.

Скріншот електронного листування також узгоджується із зазначеними доказами.

Отже, усі докази взаємно підтверджують один одного та виключають будь-які сумніви щодо дати смерті.

У даній справі суд не запропонував заявниці усунути суперечності щодо дати смерті. Суд не поставив перед заявницею питання щодо уточнення обставин смерті. Натомість суд фактично обмежився лише констатацією наявності розбіжностей у датах та на цій підставі відмовив у задоволенні заяви. Такий підхід не відповідає завданням окремого провадження та суперечить статті 294 ЦПК України.

На момент звернення до суду заявниця не могла передбачити, що суд визнає саме розбіжність у даті смерті достатньою підставою для повної відмови у задоволенні заяви.

Лише після ознайомлення з мотивувальною частиною рішення стало зрозуміло, що необхідно отримати додаткове пояснення фельдшера та інші підтверджуючі докази.

Крім того, отримання будь-яких доказів із тимчасово окупованої території є надзвичайно складним та залежить від обставин, які не залежать від заявниці.

Фотографії місця поховання гарної якості та додаткові пояснення були отримані лише після ухвалення рішення суду.

Таким чином, неподання зазначених доказів до суду першої інстанції було зумовлено об`єктивними причинами.

Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №704/192/18 зазначив, що апеляційний суд має право встановлювати нові обставини та досліджувати нові докази, якщо особа довела неможливість їх подання до суду першої інстанції з поважних причин.

Саме така ситуація має місце у даній справі. Просить подані разом з апеляційною скаргою докази прийняти.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, заінтересована особа про поважність причин неявки суд не повідомила (а.с.65-67).

ОСОБА_4 , інтереси якої представляє адвокат Пономаренко В.Г. в апеляційній скарзі просила розгляд справи проводити у відсутність заявниці та її представника.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що 16 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 було укладено шлюб, зареєстрований Бердянським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (серія НОМЕР_1 ). Після реєстрації шлюбу дружина прийняла прізвище ОСОБА_8 (а.с.10).

У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.9).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження обставин смерті ОСОБА_2 заявником не надано. Просто пояснення невідомих осіб, за відсутності будь-якого документу, який би засвідчував факт смерті ОСОБА_2 не може оцінюватись судом як належні, допустимі та достовірні докази.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Щодо прийняття та дослідження доказів, поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24) зазначено, що суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини на підставі нових доказів, які мають значення для справи, якщо особа з доведених нею поважних причин не мала можливості подати їх до суду першої інстанції. Вирішуючи питання про прийняття та дослідження таких доказів, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати відповідний висновок у судовому рішенні.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що вказані докази дублюються з доказами які заявницею було подано до суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає наявними передбачені частиною третьою статті 367 ЦПК України підстави для прийняття та дослідження копій вказаних доказів під час апеляційного перегляду справи.

Щодо встановлення факту смерті

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вирішуючи справи про встановлення факту смерті особи, суди мають зважати на особливості розгляду справ у порядку окремого провадження.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьому статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Частиною другою статті 294 ЦПК України передбачене право суду з метою з`ясування обставин справи витребувати необхідні докази за власною ініціативою.

Вирішуючи в окремому провадженні справи про встановлення факту смерті особи, зокрема після 24 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, під час ведення бойових дій, суди не можуть ігнорувати обставини, в яких опинилися заявники після повномасштабного військового вторгнення держави-агресора на територію України та об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у них при наданні доказів на підтвердження відповідного факту.

Обов`язок держави розслідувати факти смерті особи, яка підпадає під її юрисдикцію, виняткове юридичне значення факту смерті особи; специфіка розгляду справ в порядку окремого провадження, зокрема особливої ролі суду при з`ясуванні обставин справи; об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у заявників при наданні доказів для встановлення факту смерті особи після

24 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, при веденні активних бойовий дій, у своїй сукупності дають підстави для висновку, що суди мають зважати на вказані обставини та, керуючись завданням цивільного судочинства, уникати формального підходу при вирішенні таких справ.

Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 ЦПК.

За змістом частини першої статті 317 ЦПК заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі №337/3725/22,

від 29 березня 2023 року у справі №753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справі № 607/1612/23, від 26 листопада 2025 року у справі № 233/5109/21.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, встановлено, що на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявницею надано:

-копію письмових пояснень ОСОБА_9 з копією її паспорту, в яких остання вказала, що її сусід ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

-фото екрану смс-переписки, в якій абонент « ОСОБА_10 » вказує, що вона ОСОБА_9 підтверджує, що її сусід ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

-копію письмових пояснень ОСОБА_11 з копією її паспорта, де остання зазначила про смерть ОСОБА_2 27 вересня 2025 року;

-копію письмових пояснень ОСОБА_5 з копією її паспорта, відповідно до яких остання вказала, що вона працює фельдшером, і її колишній пацієнт ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

-копію письмових пояснень ОСОБА_12 з копією її паспорта, де остання вказала про те, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

-копію фотографії могили ОСОБА_2 ;

-копію смс-переписки абонента «Леха Толя» про те, що ОСОБА_13 помер сьогодні, а відспівування відбудеться 01.09.

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, оцінивши належність та допустимість доказів в їх сукупності, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки заявницею не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких суд може достовірно встановити смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Колегія суддів не бере до уваги пояснення ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , та переписку в соцмережах, оскільки в силу ст.ст.78 ч.1, 91 ч.1 ЦПК України вони є недопустимими доказами. Так, особи, що зазначені вище, не є встановленими, вони не були допитані в якості свідків, не були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення тощо.

Колегія суддів вважає також недопустимим доказом фотографії могили ОСОБА_2 , оскільки на фотографіях, що долучені до заяви та до апеляційної скарги зображені різні пам`ятники, що знаходяться поруч, а також різні зображення дерев. Отже, вказані фотографії викликають сумнів в їх достовірності.

Будь-яких інших доказів, зокрема медичних документів, документів, що слугували для поховання, тощо, заявницею не надано.

Надані заявницею докази можуть бути підставою для обґрунтованого припущення смерті, проте, з достовірністю не підтверджують даний факт.

При цьому апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу заявниці на таке.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Тому оголошення фізичної особи померлою – це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, оскільки наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за обставин, що підтверджені цими доказами, які можуть свідчити про смерть останнього, апеляційний суд дійшов висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Таким чином, заявниця не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про оголошення судом ОСОБА_2 померлим на підставі частини другої статті 46 ЦК України.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29—30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 22 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 15 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Н. Лисак