Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №910/349/23 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 910/349/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 03.09.2026:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026

у справі № 910/349/23 (суддя - Ягічева Н.І.)

за позовом ОСОБА_1

до Федерації велосипедного спорту України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_2 ,

1) ОСОБА_3 ,

3) Громадська спілка "Українська федерація велосипедного спорту України"

про визнання рішення недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Федерації велосипедного спорту України (далі також - Федерація, відповідач) про визнання недійсним рішення звітно-виробничої конференції Федерації велосипедного спорту України від 15.11.2022, яке оформлене протоколом від 15.11.2022 № 16.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідачем було скликано та проведено конференцію, на якій прийнято спірні рішення, з численними порушеннями вимог законодавства України та статуту Федерації, що на думку позивача, є порушенням інтересів позивача, як члена вказаної Федерації.

За твердження позивача, Федерація не оголошувала про місце, дату та час проведення конференції, не розміщено проект порядку денного конференції на вебсайті velosport.org.ua; на конференції були присутні делегати від 11 областей України, хоча Федерація має лише 2 відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи; рішення президії від 14.10.2022, оформлене протоколом від 14.10.2022 № 15 ("рішення президії від 14.10.2022"), на підставі якого скликали рішення конференції Федерації від 15.11.2022, суперечить законодавству України та Статуту Федерації велосипедного спорту України.

Рух справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025, у справі № 910/349/23 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою від 17.12.2025 у справі № 910/349/23 Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково; рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 910/349/23 скасував; справу № 910/349/23 направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановляючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції вказано, що як на момент звернення до суду з даним позовом так і під час розгляду справи та ухвалення рішення судом, ОСОБА_1 не був президентом федерації, а отже, у нього відсутнє матеріальне право, яке підлягає захисту.

Також, під час розгляду справи судом не встановлено, що ОСОБА_1 є індивідуальним членом Федерації велосипедного спорту України (не в складі виконавчого органу).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 10.05.2025 через систему "Електронний суд" звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не надав доказів припинення членства позивача саме за той період, коли це юридично було можливим. Посилання суду на не передачу ОСОБА_1 документів як на пояснення цієї прогалини фактично перекладає тягар доказування на позивача, що прямо суперечить висновкам Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 та статті 13 ГПК України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

15.06.2026 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що ОСОБА_1 не обґрунтував, яким чином визнання недійсним рішення конференції ФВСУ могло б відновити його начебто порушене право на управління ФВСУ, особливо враховуючи, що ОСОБА_1 не обіймав посади Президента ФВСУ на момент прийняття оскаржуваного рішення, а заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не відповідають критеріям ефективного способу судового захисту, оскільки не спрямовані на реальне поновлення його начебто порушеного права та інтересу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 зазначену апеляційну скаргу у справі № 910/349/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя -Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення скаржника від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23 залишено без руху. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази сплати судового збору в належному порядку та розмірі, а саме, в сумі 3 993 грн 60 коп.

03.06.2026 через систему "Електронний суд" від скаржника на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додана платіжна інструкція №1 від 03.06.2026 про сплату судового збору з подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23 в належному розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23. Витребувано невідкладно матеріали справи № 910/349/23 з господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 23.07.2026.

04.06.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

15.07.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Федерації велосипедного спорту України надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 клопотання Федерації велосипедного спорту України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

У зв`язку з перебуванням бокового судді Суліма В.В., у відпустці, судове засідання, призначене на 23.07.2026, не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 розгляд справи №910/349/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2026 призначено на 03.09.2026.

Позиції учасників справи, явка представників сторін у судове засідання

Представники позивача та відповідача з`явилися у судове засідання 03.09.2026 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Інші часники учасників апеляційного провадження у судове засідання 03.09.2026 не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 15.11.2022 відбулося засідання звітно-виробничої конференції Федерації велосипедного спорту України (далі- відповідач, Федерація, ФВСУ), порядком денним якого було:

- вибори Президента ФВСУ;

- вибори Першого Віце-президента;

- звіт Президента ФВСУ ОСОБА_2 за 2022 рік;

- фінансовий звіт ФВСУ за 2022 рік;

- різне:

1. Звіти тренерів;

2. Внесення змін до Статуту ФВСУ і затвердження Статуту ФВСУ у новій редакції;

3. Надання повноважень представництва Громадській спілці "Українська федерація велосипедного спорту" (ЄДРПОУ: 44285637);

4. Державна реєстрація відповідних змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у встановленому законодавством порядку.

За наслідком вказаного засідання, було прийнято рішення, яке оформлені протоколом № 16 від 15.11.2022.

ОСОБА_1 (далі - позивач), вказує, що він є членом Федерації, а рішення відповідача від 15.11.2022, оформлене протоколом № 16 порушує його права, прийняте з порушенням законодавства та статуту Федерації та підлягає визнанню недійсним.

За доводами позивача, ФВСУ не оголошувала про місце, дату та час проведення, проект порядку денного Конференції ФВСУ, що відбулась 15.11.2022, на веб-сайті velosport.org.ua; на Конференції ФВСУ були присутні делегати від 11 областей України, хоча ФВСУ має лише 2 відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи; рішення Президії від 14.10.2022, оформлене протоколом № 15 від 14.10.2022 ("рішення Президії від 14.10.2022"), на підставі якого скликали рішення Конференції ФВСУ від 15.11.2022, суперечить законодавству України та Статуту ФВСУ.

Відповідач, у відзиві на заяву про зміну підстав позову, заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що позивач не був членом ФВСУ станом на 15.11.2022, а тому у нього немає права на звернення до суду. Легітимним керівником ФВСУ був ОСОБА_2 , який і підписав оскаржуване рішення звітно-виробничої Конференції Федерації велосипедного спорту України від 15.11.2022. На думку відповідача, ОСОБА_4 не займав посаду Генерального директора ФВСУ станом на 15.11.2022, оскільки суд визнав недійсним та скасував наказ позивача про призначення ОСОБА_4 на посаду Генерального директора ФВСУ № 2 від 01.07.2022. Відповідач наголошує на тому, що єдиним допустимим доказом правового статусу члена ФВСУ, в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, є членський квиток/ліцензія ФВСУ, як це передбачено відповідними положеннями Статуту, а копія протоколу засідання позачергової Конференції ФВСУ № 7 від 20.07.2018, копії платіжних доручень № 1194297580 та № 2037224320, копія листа Генерального директора ФВСУ ОСОБА_4 від 17.07.2019 № 396/1 є неналежними доказами, що не відповідають вимогам ст. 76 Господарського процесуального кодексу України.

ОСОБА_2 (далі - третя особа 1), надаючи пояснення по суті спору вказував, що у нього були наявні повноваження на проведення засідання Президії відповідача 14.10.2022 та ініціювання скликання Конференції 15.11.2022, а підстави для визнання недійсним рішення відповідача від 15.11.2022, оформлене протоколом № 16, відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у даній справі №910/349/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/349/263 залишено без змін.

Водночас, постановою Верховного Суду від 17.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При направлені справи на новий розгляд суд касаційної інстанції зауважив, що суди попередніх судових інстанцій для того, щоб стверджувати, що у позивача відсутнє право/законний інтерес щодо Федерації, оскільки останній не є членом такої, мали встановити обставини втрати/припинення членства ОСОБА_1 у Федерації на час проведення спірної конференції.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Cпособи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним оскаржуваного рішення необхідно довести суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття вказаного рішення, невідповідність прийнятого рішення вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Предметом спору у справі є визнання недійсними рішення звітно-виробничої Конференції Федерації велосипедного спорту України від 15.11.2022, оформлене протоколом № 16.

Однак, судом першої інстанції вірно акцентовано увагу позивача, що застосуванню певного способу захисту передує встановлення порушення матеріального права позивача, а саме порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Тобто, у даному випадку право та його порушення повинні перебувати у логічній та часовій послідовності, а саме первинним є виникнення у позивача відповідного матеріального права, законного інтересу та наступне його порушення, невизнання, оспорення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13.05.1998 було створено та зареєстровано Громадську організацію "Федерація велосипедного спорту України".

02.11.2016 черговим засіданням конференції Громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" затверджено нову редакцію статуту організації (далі також - Статут).

Відповідно до п. 1.1. Статуту, Громадська організація "Федерація велосипедного спорту України" є всеукраїнською громадською організацією спортивної спрямованості, яка об`єднує спортсменів, тренерів, суддів, інших фахівців досягненні мети і завдань, передбачених статутом.

Федерація діє на засадах добровільності, спільності інтересів, рівноправності її членів (учасників), самоврядування, законності та гласності, обов`язковості виконання рішень, прийнятих згідно зі статутом (п. 1.2. Статуту).

Відповідно до п. 1.3. Статуту, федерація є всеукраїнською громадською організацією зі статутом юридичної особи, діяльність якої поширюється на територію всієї України. Федерація створена та здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України "Про громадські об`єднання" та "Про фізичну культуру і спорт", інших законів та нормативно-правових актів України, а також цього статуту.

Рішення керівних органів федерації, видані в межах її компетенції, обов`язкові для виконання всіма її членами (п. 1.6. Статуту).

Відповідно до п. 3.1. Статуту, основною метою діяльності федерації є сприяння розвитку видів велосипедного спорту в Україні, підвищенню ролі фізичної культури та спорту у всебічному і гармонійному розвитку особистості, зміцненню здоров`я громадян, формуванню та пропагуванню здорового способу життя, фізичного та духовного розвитку як своїх членів, так і всього населення України; сприяння розвитку велосипедного спорту в Україні в цілому і захист законних прав та інтересів кожного окремого члена федерації, а також сприяння утвердженню міжнародного авторитету України, як велосипедної держави у світовому співтоваристві.

Відповідно до п. п. 4.1., 4.2. Статуту, членство у федерації є добровільним і не накладає на її членів ніяких обмежень щодо підприємницької, громадської та будь-якої іншої діяльності, що не заборонена законодавством. Кількість членів федерації необмежена.

Пунктом 5.1. Статуту визначено, що органами управління федерації є: конференція, президія, президент, перший віцепрезидент, дирекція, ревізійна комісія.

Відповідно до п. 5.2. Статуту, вищим керівним статутним органом федерації є конференція федерації, яка скликається не рідше, ніж один раз на рік.

Президент федерації очолює федерацію в період між конференціями і здійснює поточне керівництво всіма напрямками її діяльності протягом строку, встановленого цим статутом, та відповідно до своїх повноважень. Президентом федерації може бути обрана будь-яка дієздатна особа, яка є громадянином України і членом федерації. Президент обирається конференцією строком на чотири роки та є вищою посадовою особою, яка очолює федерацію (п. п. 5.4.1.-5.4.3 Статуту).

Відповідно до п. 5.5.1. Статуту, перший віцепрезидент федерації обирається конференцією за подання президента федерації.

З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2019 на засіданні позачергової конференції громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" прийнято рішення, оформлене протоколом №3, про визнання роботи ОСОБА_1 , як президента федерації, незадовільною та про припинення повноважень президента ОСОБА_1 з 20.08.2019 відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України.

За результатами розгляду справи про оскарження вказаного рішення, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №757/230/20-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, як на момент звернення до суду з даним позовом так і під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 був президентом федерації, а отже, у нього відсутнє матеріальне право, яке підлягає захисту, чк президента федерації.

Суд зазначає, що захисту підлягає лише наявне право, проте за обставин даної справи та враховуючи наявність чинного рішення про припинення повноважень президента, судом не встановлено взагалі наявність у позивача права на управління юридичною особою-відповідача, та як наслідок - можливість порушення такого права будь-яким чином.

Також, під час розгляду справи як судомпершої інстанції, так і колегією суддів не встановлено, що ОСОБА_1 є індивідуальним членом Федерації велосипедного спорту України (не в складі виконавчого органу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, п.9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).

Доводи скаржника про те, що він є членом Федерації, на підтвердження чого надавав суду докази, зокрема і про сплату членських внесків, вірно не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки, сама лише наявність платіжних доручень не може підтверджувати факт членства у Федерації, оскільки такі доручення лише фіксують фінансові операції з переказу коштів.

Зокрема, статутом відповідача передбачено, що індивідуальним членом може бути громадянин України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, особа віком від 14 років, яка заявила про своє бажання приймати участь в діяльності федерації та взяла на себе обов`язок виконувати передбачені статутом федерації обов`язки, визнає принципи, мету, завдання та статут федерації, сплачує відповідні вступні та членські внески (п. 4.4. Статуту).

Відповідно до п. 4.6. Статуту, прийом індивідуальних членів до федерації та вихід з неї здійснюється на підставі поданої письмової або електронної заяви, яка має містити інформацію про прізвище, ім`я, по-батькові, дату народження, адресу проживання та реєстрації, контактний телефон, електронну адресу. До заяви додається фотокартка розміром 3 см х 4 см.

Рішення про прийом до складу членів федерації та/або вихід з неї (припинення членства, виключення, позбавлення) приймається відповідним рішенням дирекції (п. 4.10. Статуту).

Всупереч вимог ст. 13 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) позивач доказів наявності у нього членства у федерації - не надав; матеріали справи не містять визначені пунктами 4.6. та 4.10. статуту відповідача документи, які б надати можливість суду встановити що позивач є індивідуальним членом відповідача і як наслідок - встановити порушення прав позивача, зокрема, як індивідуального члена.

Лист ФВСУ від 31.10.2022, який підписаний генеральним директором відповідача, ОСОБА_4 та на який посилається позивач у позовній заяві в якості підтвердження членства федерації, колегією суддів не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/14453/22 визнано недійсним та скасовано наказ президента Федерації велосипедного спорту України від 01.07.2022 №2 про призначення ОСОБА_4 генеральним директором Федерації велосипедного спорту України.

Вказане рішення набрало законної сили, а тому обставини встановлені у ньому не підлягають повторному доказуванню в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, з наведеного вбачається, що ОСОБА_4 не мав повноважень підписувати вказаний лист та засвідчувати факт наявності членства позивача у Федерації.

З урахуванням наведеного вище суд зазначає, що відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що витяг з системи ДатаРайд UCI наданий позивачем у 2022 році (том 1, а.с. 66 -додаток до позову № 20) вказує на те, що позивач останній раз оформлював членський квиток/ліцензію ФВСУ у 2020 році, а тому не мав статусу члена ФВСУ станом на 2022 рік .

Відтак, цей документ є найбільш вірогідним доказом того, що станом на жовтень-листопад 2022 року ОСОБА_1 не мав чинного статусу члена ФВСУ та є більш переконливим за будь-які інші непрямі докази, на які посилається скаржник.

Також, як зазначено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що попередній керівник ФВСУ ОСОБА_1 (позивач) та його головний бухгалтер, з 21.08.2019 і до сьогодні не передали новому керівникові жодних документів про діяльність ФВСУ, зокрема, будь-яких документів щодо діяльності Президії та Конференцій (протоколи тощо), договори, бухгалтерські документи з даними про звітність, баланс та майно, кадрові та інші документи ФВСУ, у тому числі рішення Дирекцій.

Отже, як зазначено відповідачем, ФВСУ не володіла і не володіє документами, на підставі яких можна зробити достовірний висновок про членство ОСОБА_1 у ФВСУ та надати повну інформацію. Водночас ОСОБА_1 , маючи такі документи, може подавати їх до суду вибірково, порушуючи ст. 42(2)(4) ГПК України та приховувати докази.

Існує також преюдиційна обставина, встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 та Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 у справі № 910/11743/22 за аналогічним складом учасників ( ОСОБА_1 позивач, ФВСУ - відповідач), про те що станом на жовтень 2022 року ОСОБА_1 не був членом ФВСУ.

Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.

Статтею 129 Конституції України закріплено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність (ч.3 ст.2 ГПК).

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини 1, 3 ст.13 ГПК).

Згідно зі ст.14 ГПК ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів звертає увагу, що саме позивач/скаржник, який стверджує, що на момент прийняття спірного рішення він був членом Федерації, в силу статей 2, 13, 14 ГПК мав надати суду докази свого членства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, п.9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).

Також колегія суддів зазначає, що, фактично, даний позов та правова позиція позивача/скаржника будується на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), що не може відповідати принципам змагальності.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скаргзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/349/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №910/349/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 16.09.2026.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк