Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №346/1890/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/1890/26

Провадження № 22-ц/4808/1414/26

Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Луганської В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2026 року у складі судді Яремин М. П., постановлену у м. Коломиї Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Коломийської міської ради про визнання недійсним і скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 ОСОБА_2 пред`явила до ОСОБА_1 , Коломийської міської ради позов про визнання недійсним та скасування рішення Коломийської міської ради від 18 вересня 2014 року № 1895-46/2014 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 136 кв. м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056, а також скасування рішення державного реєстратора Вальти Р. Є., управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Івано-Франківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 28705237 від 13 березня 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 136 кв. м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056.

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із зустрічною позовною заявою, у якій просив зобов`язати ОСОБА_2 прибрати (знести) цокольну площадку зі сходами та металічну огорожу, яка встановлена на цокольній площадці, із приватизованої ним земельної ділянки кадастровий номер 2610600000:17:005:0056; визнати незаконним будівництво нової будівлі, яку ОСОБА_2 здійснює на земельній ділянці кадастровий номер 2610600000:17:005:0056, на місці господарської будівлі (комори), яка належала усім власникам квартир будинку по АДРЕСА_2 і АДРЕСА_2 , та зобов`язати ОСОБА_2 знести незаконно побудовану будівлю.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 03 червня 2026 року відмовлено у прийнятті до спільного розгляду із первісним позовом зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку приватизації (або визнання приватизації законною), зобов`язання прибрати (знести) цокольну площадку зі сходами та металічну огорожу, яка встановлена на цокольній площадці, із земельної ділянки та визнання незаконним будівництва нової будівлі і зобов`язання її знести.

Зустрічну позовну заяву з доданими до неї документами повернуто ОСОБА_1 . Роз`яснено позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 право звернутися із вказаним позовом в загальному порядку.

У апеляційній скарзі на зазначену ухвалу суду ОСОБА_1 , посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, а також на порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати тау хвалити нове судове рішення, яким прийняти зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом.

Скаржник ОСОБА_1 не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що заявлені ним позовні вимоги не є зустрічними, оскільки предметом первісного позову є законність приватизації ним земельної ділянки. А у зустрічному позові він доводить законність цієї приватизації обґрунтовуючи тим, що позивач незаконно захопив частину спільної прибудинкової території та звів на ній будівлю, а також на законно приватизованій ним земельній ділянці (щодо якої позивається позивач) спорудив цокольну площадку з сходами і металічну огорожу, що прямо порушує його права власності. А тому, на думку скаржника ОСОБА_1 спільний розгляд є доцільним, оскільки вимоги стосуються однієї і тієї ж самої ділянки та меж між їх домоволодіннями.

Помилковим, на думку скаржника ОСОБА_1 , є твердження суду першої інстанції про те, що розгляд зустрічного позову затягне строки розгляду справи. При цьому, посилання суду першої інстанції на складність доказової бази не є підставою для відмови у прийнятті зустрічного позову, адже саме спільний розгляд дозволить всебічно та об`єктивно встановити обставини справи, уникнути ухвалення взаємовиключних рішень різними судами.

Скаржник ОСОБА_3 зауважує, що термін подання зустрічної позовної заяви ним не був порушений, що доводить неможливість застосування судом першої інстанції вимог ч.1 ст. 193 ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду на те, що його вимоги за зустрічним позовом безпосередньо стосуються тієї ж самої земельної ділянки, право на яку оскаржується позивачем ОСОБА_2 , чим обидва позови взаємопов`язані. Стверджує, що обидва позови виникли стосовно одних правовідносин – його законного права власності на земельну ділянку, а тому спільний розгляд є доцільним, оскільки задоволення його зустрічного позову виключає задоволення первісного, що доводить неможливість застосування суддею вимог ч.2 ст. 193 ЦПК України. Тому вважає, що відсутні підстави для відмови у прийнятті до спільного розгляду із первісним позовом його зустрічної позовної заяви.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось й те, що на місці господарського приміщення без дозвільних документів позивач побудував будинок, захопивши спільну територію співвласників, у зв`язку з чим ним була подана позовна заява до суду першої інстанції (справа 346/4684/25), і щодо нього відкрито кримінальне провадження за ч.1, ч.4 ст. 358 КК України, що є ключовим для правильного вирішення спору.

Також скаржник зауважує, що відмова прийняти зустрічний позов обмежує його права на ефективний судовий захист.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в тому числі в пункті 6 частини першої статті 353 цього Кодексу (ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові)), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на вищенаведене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Повертаючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги по своїй суті є окремими самостійними вимогами, не зустрічними, оскільки мають різні предмети доказування, доказову базу та не є взаємопов`язаними настільки, що їх неможливо розглянути окремо. Також суд першої інстанції вважав, що спільний розгляд даних позовів ускладнить розгляд справи та призведе до затягування строків її розгляду, а тому спільний розгляд цих позовів не є доцільним.

З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржена ухвала суду першої інстанції відповідає.

У справі, що переглядається встановлено, що в провадженні Коломийського міськрайонного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Коломийської міської ради позов про визнання недійсним та скасування рішення.

Із змісту даної позовної заяви вбачається, що позивачка ОСОБА_2 просила визнати недійсним та скасувати рішення Коломийської міської ради від 18 вересня 2014 року №1895-46/2014 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 136 кв.м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056. Також вона просила скасувати рішення державного реєстратора Вальти Р. Є., управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Івано-Франківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 28705237 від 13 березня 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 136 кв. м. з кадастровим номером 2610600000:17:005:0056 (а.с.172-177).

Водночас, пред`являючи зустрічний позов до ОСОБА_2 скаржник ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 прибрати (знести) цокольну площадку зі сходами та металічну огорожу, яка встановлена на цокольній площадці, із приватизованої ним земельної ділянки кадастровий номер 2610600000:17:005:0056; визнати незаконним будівництво нової будівлі, яку ОСОБА_2 здійснює на земельній ділянці кадастровий номер 2610600000:17:005:0056, на місці господарської будівлі (комори), яка належала усім власникам квартир будинку по АДРЕСА_2 і АДРЕСА_2 , та зобов`язати ОСОБА_2 знести незаконно побудовану будівлю.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Пунктом 3 частини другої статті 49 ЦПК України визначено право відповідача подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Частиною першою статті 193 ЦПК України встановлено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (частина друга статті 193 ЦПК України).

Тлумачення частини другої статті 193 ЦПК України свідчить, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за наявністю одночасно двох умов: 1) обидва позови взаємопов`язані; 2) спільний їх розгляд є доцільним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №916/3245/17 зазначено, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 908/1688/20 дійшов висновку, що зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємопов`язаний з первісним. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов`язані і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

За таких обставин взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів та доцільність їх спільного розгляду може виявлятись у такому:

- повністю чи частково співпадають підстави обох позовів (фактичні обставини); при цьому правові підстави цих позовів можуть бути різними;

- для підтвердження підстав позову сторонами (позивачем за первісним позовом і відповідачем за зустрічним) надані переважно або частково одні ті самі докази;

- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись (при цьому предмети та підстави таких позовів можуть бути не пов`язаними, доцільність розгляду в одному провадженні спрямована на процесуальну економію, уникнення процедури примусового виконання одночасно двох судових рішень);

- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову;

- спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору (спорів) між сторонами.

Таким чином, зі змісту статті 193 ЦПК України вбачається, що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним відноситься до дискреційних повноважень суду, при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу, як суд першої інстанції.

Аналізуючи зміст та вимоги первісного та зустрічного позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спільний розгляд первісного та зустрічного позову не є доцільним, оскільки це розширить предмет доказування та збільшить обсяг доказового матеріалу.

Також апеляційний суд зауважує, що спільний розгляд зазначених позовів може ускладнити вирішення справи, оскільки первісний спір про визнання недійсним та скасування рішення міської ради та зустрічний спір про зобов`язання знести споруду та визнання незаконним будівництва нової будівлі відрізняються предметом доказування, під час розгляду зазначених вище вимог необхідно встановлювати різні фактичні обставини.

Крім того, апеляційний суд враховує, що вирішення питання про прийняття в провадження зустрічного позову є правом суду, а відмова у прийнятті зустрічної позовної заяви не позбавляє права заявника звернутись до суду із зазначеним позовом в загальному порядку.

Колегія суддів зауважує, що недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування.

Європейський суд із прав людини у своїх прецедентних справах виокремив необхідні критерії розумних строків у цивільних справах, такі як: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Так, зокрема, вимога процесуальної економії спрямована на те, щоб судовий розгляд був побудований таким чином, щоб не допустити невиправданих затягувань розгляду справи, необґрунтованого відкладання судових засідань, оголошень занадто тривалих перерв, зупинення провадження тощо.

Завданням принципу процесуальної економії в судовому провадженні є мінімізація можливих процесуальних перешкод із тим, щоб судовий розгляд був завершений у розумний строк.

Також, згідно із практикою Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відмова у спільному розгляді двох взаємовиключних вимог сторін призведе до того, що сторони та суд будуть змушені виконувати зайві процесуальні дії, що зумовить формування деструктивного впливу на ефективність розгляду справи.

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.

Необґрунтованими є й доводи скаржника ОСОБА_1 про те, що відмова суду першої інстанції прийняти зустрічний позов обмежує його права на ефективний судовий захист. З даного приводу колегія суддів зауважує, що повернення зустрічної позовної заяви не є порушенням права відповідача на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не перешкоджає зверненню до суду з таким позовом у загальному порядку.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Колегія апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення сторони відповідача щодо питання доцільності розгляду справи за обома позовами, повернення зустрічного позову здійснено з додержанням визначеного законом порядку, при цьому права чи законні інтереси учасників справи порушені не були. Ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно ст. 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Коломийського міськрайонного суду від 03 червня 2026 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

В. М. Луганська