Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №354/429/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/429/26

Провадження № 22-ц/4808/1348/26

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бутова Михайла Алєковича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 травня 2026 року у складі судді Остап`юк М. В., ухвалене у м. Яремче Івано-Франківської області, у справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року позивач ТОВ «Споживчий центр» звернувся до відповідача ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 02 серпня 2025 року між сторонами був укладений кредитний договір № 02.08.2025-100001937, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав грошові кошти шляхом перерахування на картковий рахунок в розмірі 28 000 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо повернення кредитних коштів у нього утворилась заборгованість у розмірі 99 120 грн., з яких: 28 000 грн. – заборгованість по кредиту, 51 520 грн. – заборгованість за нарахованими процентами, 5 600 грн. – комісія за надання кредиту, 14 000 грн. – відсотки, нараховані на підставі ст. 625 ЦПК України.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 99 120 грн., а також судові витрати.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 травня 2026 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за договором № 02.08.2025-100001937 від 02 серпня 2025 року у розмірі 85 120 грн., з яких 28 000 грн. – заборгованість по кредиту, 51 520 грн. – заборгованість за нарахованими процентами, 5 600 грн. – комісія за надання кредиту, а також 2 286,35 грн. судового збору.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, представник ОСОБА_1 адвокат Бутов М. А., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом у розмірі 51 250 грн. скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення заборгованості у розмірі 33 600 грн., яка складається з основної суми заборгованості та комісії за надання кредиту. Також представник відповідача просить стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати.

Представник відповідача зауважує, що відповідач не заперечує факт отримання грошових коштів за кредитним договором, однак не погоджується із нарахуванням йому відсотків за користування кредитом.

Представник ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач з 26 грудня 2024 року по сьогоднішній день є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та брав участь у бойових діях, що підтверджується його військовим квитком з відміткою про дату зарахування на службу, довідкою форми № 5 від 02 червня 2026 року та довідкою про участь у бойових завданнях від 02 червня 2026 року. Також вказує, що відповідач ОСОБА_1 брав безпосередню участь в бойових діях з 13 лютого по 31 травня 2026 року для захисту та оборони України.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що в момент укладення кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 був у статусі військовослужбовця і зазначав про це позивачу, а тому на нього мали поширюватись пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, незважаючи на статус військовослужбовця, позивач здійснив нарахування відсотків за користування кредитом, які були стягнуті з відповідача судом першої інстанції.

Також судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14, від 22 листопада 2023 року в справі № 426/4264/19, від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18, зі змісту яких вбачається, що дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

А тому, на думку представника скаржника ОСОБА_1 адвоката Бутова М. А., нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом є безпідставним та незаконним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Споживчий центр» Ларіонов К. О. доводи апеляційної скарги адвоката Бутова М. А. заперечує, рішення суду в оскарженій частині вважає законним та обґрунтованим, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Додатково вказує, що сторона відповідача разом з апеляційною скаргою подала до суду нові докази без наведення жодних належних та допустимих доводів щодо об`єктивної неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції.

Представник позивача зауважує, що подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду без належного обґрунтування причин їх неподання раніше є зловживанням процесуальними правами та спрямоване на штучне затягування розгляду справи, що суперечить засадам цивільного судочинства, зокрема принципу розумності строків розгляду справи та принципу змагальності сторін.

Крім того зазначає, що прийняття нових доказів за відсутності виняткових підстав фактично нівелює процесуальну функцію суду першої інстанції як суду встановлення фактичних обставин справи та порушує баланс процесуальних прав сторін.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 51 520 грн. Рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та комісією за надання кредиту не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскарженій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Бутова М. А. підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами у розмірі 51 520 грн., суд першої інстанції прийшов до висновків, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, у нього утворилась заборгованість за процентами за користування кредитними коштів, які підлягають стягненню на користь позивача. А тому суд вважав заявлені позивачем вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами в розмірі 51 520 грн. обґрунтованими.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 серпня 2025 року між сторонами був укладений кредитний договір (оферти) № 02.08.2025-100001937 у формі електронного документа, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором «Е395» пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (зворот а.с. 25 - 32).

За умовами зазначеного кредитного договору відповідач ОСОБА_1 отримав грошові кошти шляхом перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_2 , зазначений відповідачем у заявці кредитного договору, в розмірі 28 000 грн., на строк 184 дні, з кінцевою датою повернення кредиту 01 лютого 2026 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 1% в день, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, а також комісії за надання кредиту у розмірі 5 600 грн.

Виконання позивачем обов`язку щодо надання грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 у розмірі 28 000 грн. позивач підтвердив листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 13 березня 2026 року, зі змісту якого вбачається, що видача коштів здійснювалася за допомогою системи іPay.ua на платіжну карту НОМЕР_3 (а. с. 13).

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в заявці кредитного договору зазначено аналогічний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача ОСОБА_1 : картку з номером НОМЕР_2 (зворот а.с.28).

Доказів того, що на картку № НОМЕР_2 не було перераховано суму в розмірі 28 000 грн. відповідачем ОСОБА_1 суду не надано і цей факт ним не оспорюється.

Згідно із розрахунком заборгованості ТОВ «Споживчий центр» за договором №02.08.2025-100001937 від 02 серпня 2025 року у відповідача ОСОБА_1 станом на 12 березня 2026 року наявна заборгованість у розмірі 99 120 грн., з яких: 28 000 грн. – заборгованість по кредиту, 51 520 грн. – заборгованість за нарахованими процентами, 5 600 грн. – комісія за надання кредиту, 14 000 грн. – відсотки, нараховані по ст. 625 ЦПК України (а.с.15-17).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У справі, що переглядається матеріалами справи доводиться і визнається стороною відповідача факт укладення кредитного договору між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , отримання ним кредитних коштів у розмірі 28 000 грн., неналежне виконання останнім, як позичальником, кредитних зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором. Більш того, відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі визнає наявність у нього обов`язку повернення заборгованості за тілом кредиту та комісії за видачу кредиту.

Відтак, суд обґрунтовано стягнув заборгованість по тілу кредиту та комісії за надання кредиту, розмір яких підтверджений належними доказами у справі, і рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.

Що ж стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 51 520 грн., в частині вирішення яких рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку, колегія суддів враховує наступне.

Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту, який фактично отримав в борг позичальник, стягнути заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у сумі 51 520 грн.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі наголошує на безпідставності нарахування відсотків за користування кредитом, пославшись на наявність у нього пільг, встановлених ЗУ «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Зі змісту ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору) вбачається, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період на весь час їх призову, а також військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

У відповідності до п. 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Таким чином, статус військовослужбовця надається громадянину, який проходить військову службу відповідно до чинного законодавства України. Такого статусу особа набуває з часу початку проходження нею військової служби, визначеного законодавством.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.

На підтвердження обставин поширення на відповідача положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» представник відповідача ОСОБА_1 долучив до апеляційної скарги копії військового квитка серії НОМЕР_4 від 26 грудня 2024 року та довідки військової частини НОМЕР_1 №1571/16401 від 02 червня 2026 року, з яких вбачається, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 26 грудня 2024 року по теперішній час (а.с. 65-67).

Отже, на дату укладення кредитного договору 02 серпня 2025 року відповідач мав статус військовослужбовця під час дії особливого періоду та брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, у зв`язку з чим має право на визначені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, зокрема право на звільнення від обов`язку сплачувати відсотки за користування кредитом.

Колегія суддів зауважує, що неповідомлення ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору про наявність у нього визначених ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільг щодо сплати відсотків за користування кредитом та неподання відповідних письмових доказів не має правового значення при вирішенні цього спору, оскільки застосування приписів ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.

Ураховуючи наведене, заявлена позивачем ТОВ «Споживчий центр» вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у сумі 51 520 грн. є безпідставною і задоволенню не підлягає.

З огляду на вищезазначене та беручи до уваги статус відповідача, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 02.08.2025-100001937 від 02 серпня 2025 року у розмірі 33 600 грн., з яких: 28 000 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 5 600 грн. – комісія з надання кредиту.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції належним чином не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалене судове рішення суду першої інстанцій в оскаржуваній частині необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції у даній справі задоволено позовні вимоги частково у розмірі 33 600 грн. із заявлених позивачем 99 120 грн., що становить 34% (33 600 грн. х 100% / 99 120 грн.), з відповідача на користь позивача необхідно стягнути документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у суді першої інстанції в розмірі 905,21 грн. (2 662,40 грн. х 34%) сплаченого судового збору за подання позовної заяви (а.с. 35).

Водночас, з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 необхідно стягнути сплачений ним судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 635,77 грн. (3 993,60 грн. х 66%).

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, провівши взаємозалік судового збору, остаточно з позивача ТОВ «Споживчий центр» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 730,56 грн. (2 635,77 грн. - 905,21 грн.).

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу сторона відповідача надала копії договору-доручення №02/06/2026 про надання правничної допомоги від 02 червня 2026 року, акту виконаних робіт №74 від 16 липня 2026 року із переліком наданих правових послуг на суму 13 000 грн. та платіжних документів на загальну суму 13 000 грн. (а.с.101-105).

Таким чином, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат відповідачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи заперечення позивача щодо співмірності витрат на правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що з ТОВ «Споживчий центр» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 8 580 грн. (13 000 грн. х 66%).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бутова Михайла Алєковича – задовольнити частково.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 травня 2026 року в частині стягнення відсотків з користування кредитом та відшкодування судових витрат – скасувати та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 02.08.2025-100001937 від 02 серпня 2025 року у розмірі 33 600 (тридцять три тисячі шістсот) грн., з яких: 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн. – заборгованість за тілом кредиту, 5 600 (п`ять тисяч шістсот) грн. – комісія з надання кредиту».

Стягнути з ТОВ «Споживчий центр» на користь відповідача ОСОБА_1 1 730 (одна тисяча сімсот тридцять) грн. 56 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги та 8 580 (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта