Вирок від 15 вересня 2026 р. у справі №285/1183/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/1183/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/634/26

Категорія Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:

головуючої судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря: ОСОБА_5 ,

прокурора: ОСОБА_6 ,

обвинуваченого: ОСОБА_7 ,

захисника: ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12026060530000077 від 05.02.2026, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2026 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначено йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 5 років.

Покладено на засудженого ОСОБА_7 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу).

На підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України направлено ОСОБА_7 для проходження програми для кривдників строком на 3 місяці.

Контроль за поведінкою засудженого покладено на органи пробації за місцем його проживання.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 разом з колишньою дружиною – ОСОБА_9 проживають у будинку АДРЕСА_1 , де ведуть спільний побут та мають взаємні права і обов`язки та відповідно до ст. 3 СК України вважалися сім`єю, на яку, окрім іншого, поширюються вимоги п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

ОСОБА_7 у порушення ст. 28 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, а також у порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству» безпричинно протягом тривалого проміжку часу, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, систематично вчиняв психологічне насильство щодо своєї колишньої дружини ОСОБА_9 .

Так, 17.02.2025 близько 18:00 ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство, а саме влаштував сварку з колишньою дружиною ОСОБА_9 , чим завдав їй психологічної шкоди.

За вказаним фактом Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області 05.05.2025 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за фактом вчинення домашнього насильства психологічного характеру відносно ОСОБА_9 .

Крім цього, 31.10.2025 о 21:00 ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив сварку із колишньою дружиною ОСОБА_9 , в ході якої висловлював слова образ та погроз фізичною розправою, внаслідок чого могла бути заподіяна шкода її психологічному здоров`ю.

Продовжуючи свої умисні протиправні дії, 26.12.2025 о 23:00 ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив сварку із колишньою дружиною ОСОБА_9 , в ході якої ображав її грубою нецензурною лайкою, висловлював слова погроз, внаслідок чого могла бути заподіяна шкода її психологічному здоров`ю.

За вказаними фактами Звягельським міськрайонним судом Житомирської області 13.01.2026 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, за фактом вчинення домашнього насильства психологічного характеру відносно ОСОБА_10 .

Окрім того, працівниками уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України в порядку ст. 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 27.10.2025 та 27.12.2025 виносилися термінові заборонні приписи відносно ОСОБА_7 як кривдника за результатами реагування на факти вчиненого ним домашнього насильства відносно колишньої дружини ОСОБА_9 .

Незважаючи на притягнення до адміністративної відповідальності, винесення термінових заборонних приписів, ОСОБА_7 на шлях виправлення не став та грубо ігноруючи ст. 28 Конституції України, ст. ст. 288, 289, ст. 297 ЦК України, якими закріплено обов`язок не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, продовжив свою злочинну діяльність, що виразилося у вчиненні ним домашнього насильства за таких обставин.

Так, 29.01.2026 близько 19:30 ОСОБА_7 , маючи на меті самоствердитись за рахунок своєї колишньої дружини ОСОБА_9 , з якою перебуває у сімейних відносинах, шляхом приниження її честі та гідності, діючи умисно з мотивів явної неповаги до існуючих норм моралі, перебуваючи за адресою: вул.Петра Волиняки, 57, у м. Звягель Житомирської області, продовжив вчиняти психологічне домашнє насильство відносно останньої, що виразилось у висловлюванні на її адресу словесних образ, нецензурної лексики, погроз фізичною розправою, принижуванні та залякуванні потерпілої, та призвело до психологічних страждань із погіршенням якості життя та здоров`я потерпілої.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні домашнього насильства, тобто в умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо колишнього подружжя, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи, отже у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого в наслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст.126-1 КК України у виді двох років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін. Вважає вирок суду в цій частині незаконним та необгрунтованим. На обґрунтування своєї позиції стверджує, що судом не застосовано вимоги закону, які підлягають застосуванню, а саме: порушено вимоги ст.50 та ст.65 КК України при призначенні судом покарання. Також зазначає, що при призначенні покарання судом першої інстанції на ОСОБА_7 покладено обов`язки, визначенні в ст.59-1 КК України. Однак, зазначена норма є імперативною, а тому при призначенні особі покарання у виді пробаційного нагляду на особу повинен бути покладений весь перелік обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України. Зазначенні положення під час ухвалення оскаржуваного вироку суд не врахував та обмежився призначенням ОСОБА_7 покарання у виді 5 років пробаційного нагляду без застосування обов`язку, визначеному у ч.2 ст.59-1 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В запереченнях на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора в підтримку апеляційної скарги, думку захисника та обвинуваченого, які заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за ст.126-1 КК України за наведених у вироку суду обставин в апеляційній скарзі не оспорюються, тому відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України судом апеляційної інстанції не перевіряються, вирок переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги, тобто у частині призначеного обвинуваченому покарання.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

У справі, що розглядається, при призначенні покарання суд першої інстанції дотримався вимог ст.50, 65, 66, 67 КК України, положень Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», та врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 : його вік, стан здоров`я, ставлення до вчиненого.

Згідно із ч. 4 ст.12 КК України злочин, передбачений ст. 126-1 КК України, класифікується як нетяжкий.

Санкція ст. 126-1 КК України передбачає покарання у виді громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Як убачається з оскаржуваного вироку, до обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , місцевим судом обґрунтовано віднесено щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , судом не встановлено.

Обвинувачений ОСОБА_7 в місцевому суді вину свою визнав повністю, щиро розкаявся, просив суворо не карати.

Як у місцевому суді, так і в апеляційному суді, ОСОБА_7 вину у вчиненому визнав, жалкує про вчинене, стверджує, що змінив свою поведінку і більше з колишньою дружиною не свариться, що свідчить про каяття та усвідомлення наслідків вчиненого кримінального правопорушення, висловив жаль з приводу вчинених кримінальних правопорушень, в подальшому зобов`язується дотримуватися бездоганної поведінки.

При цьому доводи прокурора, що під час досудового розслідування у ОСОБА_7 була відсутня обставина, що пом`якшує покарання, у виді щирого каяття не є слушними, оскільки, як неодноразово вказував Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема, у справах № 283/2169/19, № 148/949/21, № 161/2519/22) щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуючі дані, ставлення винної особи до вчинених ним кримінальних правопорушень, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Як вбачається зі змісту вироку суду, при призначенні покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, за місцем проживання характеризується негативно. Крім того, місцевий суд врахував те, що обвинуваченому ОСОБА_7 встановлено ІІІ групу інвалідності терміном на 2 роки (загальне захворювання), що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Звягельська багатопрофільна лікарня» Звягельської міської ради № 194/26/643/Р від 13.13.2026 (а.с. 93).

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкцій ст. 126-1 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 5 років.

Колегія суддів також бере до уваги, що потерпіла під час розгляду справи судом першої інстанції щодо покарання поклалася на розсуд суду. Апеляційної скарги у зв`язку з м`якістю призначеного ОСОБА_7 покарання не подавала.

Ураховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить до висновку про те, що таке покарання повністю відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення як ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень.

На думку апеляційного суду, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, тому доводи прокурора в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Разом з тим, прокурор у своїй апеляційній скарзі наводить доводи про те, що суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді пробаційного нагляду, не застосував обов`язок, визначений у ч.2 ст.59-1 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Положеннями ч. 1 ст. 59-1 КК України передбачено, що покарання у вигляді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 59-1 КК України, суд покладає на засудженого до пробаційного нагляду такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Таким чином, під час призначення обвинуваченому покарання у вигляді пробаційного нагляду, покладення на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України, складає невід`ємну частину цього заходу примусу, забезпечуючи його мету, та є обов`язковим (безумовним) щодо кожного з цих обов`язків. Застосування ж обов`язків, визначених у ч. 3 ст. 59-1 КК України, віднесено до дискреційних повноважень суду з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Проте, всупереч зазначеному, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у вигляді пробаційного нагляду із покладенням обов`язків, але без застосування обов`язку, визначеному у ч.2 ст.59-1 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з твердженням прокурора про те, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому безпідставно не застосував повністю закон, який підлягав застосуванню, та вважає за необхідне скасувати оскаржуваний вирок, постановити новий вирок та призначити обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду з покладенням на ОСОБА_7 обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.59-1 КК України, а також пунктом 3 ч.3 ст.59-1 КК України, що є необхідним для виправлення обвинуваченого.

Згідно з п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

При цьому відповідно до ч.1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі : необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Відповідно до ч.1 ст.421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Покладення апеляційним судом на обвинуваченого обов`язків, які підлягають виконанню в ході відбування покарання та безпідставно не були застосовані місцевим судом, є тим «іншим випадком», передбаченим ч.1 ст.421 КПК України, який погіршує правове становище обвинуваченого, оскільки впливає на умови й порядок відбування нею обраного заходу примусу, а тому, враховуючи системний аналіз ст.ст.408, 420, 421 КПК України, таке судове рішення апеляційного суду повинно ухвалюватись у формі вироку.

На підставі викладеного, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції у частині призначення обвинуваченому покарання підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Застосування обмежувальних заходів, передбачених п. 5 ч.1 ст. 91-1 КК України, залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 407,409,413, 418, 420, 421 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2026 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 за ст. 126-1 КК України покарання у виді пробаційного нагляду на строк 5 років.

На підставі ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі п.3 ч.3 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язок за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу).

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Вирок може бути оскаржений у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його оголошення.

Головуюча суддя ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4