Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №281/92/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №281/92/26 Головуючий у 1-й інст. Данчук В. В.

Категорія 39 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Миколайчука П.В., Панкеєвої В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у місті Житомирі цивільну справу № 281/92/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Таргонського Івана Миколайовича

на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 01 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Данчука В.В. у смт.Лугини

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ТОВ «Деал Фінанс Груп» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором кредиту №8182433 від 21.07.2025 у розмірі 20 169,00 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту – 9 000,00 грн; заборгованості за процентами – 6 669,00 грн; заборгованості за пенею/неустойкою – 4 500,00 грн, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору – 2 662,40 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу – 4 500 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 21.07.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у кредит № 8182433, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти в сумі 9000,00 грн строком на 357 днів (з 21.07.2025 по 12.07.2026) зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 0,95%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17,25 % від суми кредиту 1552,50 грн, у разі порушення строків повернення кредиту нараховується неустойка в розмірі 450,00 грн за кожен день понадстрокового користування. Договір було підписано електронним підписом позичальника у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов`язання передавши відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 9000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 . Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

16.09.2025 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» уклали договір факторингу №16/09/25, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі, і за даним договором кредиту.

У квітні 2026 року ТОВ «Деал Фінанс Груп» подало заяву про зменшення позовних вимог та в остаточній редакції позовної заяви просило стягнути з відповідача заборгованість за договором кредиту в розмірі 15 669,00 грн, з яких 9 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту); 6 669,00 грн – заборгованість за процентами, а також судові витрати по сплаті судового збору – 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу – 4 500 грн (а.с. 86).

Посилаючись на вказані обставини, ТОВ «Деал Фінанс Груп» просило задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 01 липня 2026 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Таргонський І.М., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявності заборгованості за ним. Наданий позивачем розрахунок містить лише узагальнені цифри, що унеможливлює перевірку правильності заявленої заборгованості. Також зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення заборгованості відповідачем, тому твердження позивача з цього приводу є помилковими та бездоказовими.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 500 грн зазначає, що справа не є складною, типовою, адвокат участі в судових засіданнях не приймає, витрат на відрядження не несе, не вчиняє заходів щодо отримання додаткових доказів у справі, тому заявлені витрати не є співмірними з такого типу спорами, а за результатами розгляду справи у зв`язку із необґрунтованістю позову взагалі не повинні бути задоволені судом до стягнення.

Таким чином суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів на наданих відповідачем доказів, ухвалюючи рішення у справі фактично ухилився від вирішення спору по суті, та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 17 серпня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір Кредитної лінії (Надійний) № 8182433, за умовами якого кредитодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк (строк кредиту) шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту (а.с. 14-21).

Відповідно до пункту 2.2. Договору сума кредиту 9000,00 грн.; строк кредитування/строк договору 357 днів, процентна ставка/день 0,95% (фіксована); комісія за надання кредиту 17,25% від суми наданого кредиту, що складає 1 552,50 грн, дата повернення кредиту 12.07.2026; орієнтовна загальна вартість кредиту 41 076,00 грн, неустойка 450,00 грн/день (а. с. 15-16).

Договір позичальником підписано шляхом вчинення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 358786 (а.с. 21).

За інформацією, наведеній у листі АТ «ТАСКОМБАНК» від 06.03.2026 за №1529/47.7-БТ, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) оформлено віртуальну банківську платіжну карту № НОМЕР_1 , яка існує у цифровій формі, без фізичного носія (а.с. 70).

З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 21.07.2025 на платіжну карту № НОМЕР_1 було перераховано 9 000,00 грн (а.с. 71).

Листом ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» № 23/12/25-25426 від 23.12.2025 підтверджується видача/перерахування на банківську карту ОСОБА_1 онлайн-позики за договором №8182433 на підставі платіжної інструкції № 228b3de4-b5a6-4f92-9d25-с3аf6а55522а від 21.07.2025 року (а.с. 22).

Відповідно до довідки ТОВ «Європейська платіжна система» №КД-000018812 від 29.12.2025 та копії платіжної інструкції/операції ОСОБА_2 було перераховано 21.07.2025 кошти в сумі 9000,00 грн, номер платежу а9232dа8-28сс-49b9-аdеа-780745аb3657 (а.с. 22а, 23а).

У зв`язку з невиконанням умов Договору відповідачем, на підставі п. 6.13 та 6.13.1 Договору ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надіслало вимогу від 24.10.2025 про повернення кредиту. Розмір заборгованості становить 20 169 грн. (а.с. 41).

16.09.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) та ТОВ «Деал Фінанс Груп» (фактор) укладено договір факторингу № 16/09/25, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги, зазначені в Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.

Платіжною Інструкцією кредитового переказу коштів від 24.12.2025 підтверджується проведення оплати за договір факторингу № 16/09/25 згідно з Реєстром прав вимог №23/12/25-01 від 23.12.2025 (а.с. 24а-28, 33а).

Із копії Реєстру прав вимог №23/12/25-01 від 23.12.2025 слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» набуло право вимоги, зокрема до відповідача ОСОБА_1 (№ 1465) за Договором № 8182433 від 21.07.2025 в розмірі 20 169,00 грн (а.с. 32).

Із розрахунку, сформованого первісним кредитором, вбачається, що у період з 21.07.2025 року (дати укладення договору) по 23.12.2025 року (дату відступлення права вимоги відповідно до реєстру прав вимог №23/12/25-01), у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість, яка складається з такого: 9 000 грн – тіло кредиту, 6 669 грн - проценти за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії Договору та 4500 грн - пеня, а всього 20 169 грн (а.с. 12а-13).

Відповідно до розрахунку, наданого ТОВ «Деал Фінанс Груп», у період з 22.12.2025 року по 21.01.2026 року, у відповідача наявна заборгованість за Договором № 8182433 від 21.07.2025 у розмірі 20 169,00 грн з яких: 9 000,00 грн - заборгованість за тілом позики, 6 669,00 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, 4 500,00 грн заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею (а.с. 6).

Вирішуючи спір, із врахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 15 669 грн, з яких 9 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу (тіло кредиту) та 6 669 грн – заборгованість за процентами.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке. За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Заперечуючи щодо позову, сторона відповідача зазначає, що всі надані позивачем докази є неналежними, оскільки такі не є оригіналами, належним чином не завірені, а тому позивач не довів, як факт укладення кредитного договору, так і наявність заборгованості по ньому.

Колегія суддів відхиляє ці доводи, оскільки ідентифікацію відповідача здійснено за посередництвом системи BankID НБУ після отримання у застосунку «Monobank» за згодою ОСОБА_1 його персональних даних, зокрема електронної адреси, на яку направлялись одноразовий ідентифікатор, що був використаний відповідачем для підписання Договору №8182433. Таким чином, без волевиявлення відповідача, проходження ним попередньої реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, проходження ідентифікації посередництвом системи BankID НБУ, отримання одноразового ідентифікатора, входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля, без надання ОСОБА_1 своєї особистої інформації, як-то ідентифікаційного коду, паспортних даних, адреси реєстрації, банківської карти для зарахування коштів і т.п. та без попереднього погодження оферти кредитного договору і правил надання грошових коштів у кредит укладання даного договору технічно неможливо.

Крім цього, згідно положень ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто, всі наявні в матеріалах справи докази долучені до позовної заяви є копіями електронних оригіналів таких та є належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України.

Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2025 у справі №752/30879/21.

Слід також зазначити, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Правочин вважається укладеним та правомірним доки не доведено зворотного.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

В судовому порядку правовідносини між сторонами не визнавались недійсними, кредитний договір не визнавався неукладеним, а тому слід вважати, що кредитні правовідносини між сторонами спору дійсно мали місце.

Серед іншого, з наданої позивачем виписки за період з 21.07.2025 по 24.07.2025 вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався наданим йому кредитним лімітом, здійснював покупки, оплачував товари, вносив кошти на картковий рахунок . Крім того, 06.08.2025 відповідачем було внесено 1 843,20 грн на погашення кредиту, а позивачем списано з його рахунку 1 162,80 грн, тобто в загальній сумі 3 006, 00 грн, що узгоджується із підпунктом 2.2.3 та пунктом 6.6 Договору кредитної лінії №8182433, що свідчить про конклюдентні дії відповідача.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Тобто, факт користування ОСОБА_1 кредитними коштами наданими ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» є доведеним так само як і факт укладення кредитного договору, підтверджується належними та допустимими доказами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Проаналізувавши надані позивачем докази у їх сукупності та взаємопов`язаності колегія суддів констатує, що позивачем доведено наявний у ОСОБА_1 розмір заборгованості у сумі 15 669 гривень.

Відповідачем не спростований наданий позивачем розрахунок заборгованості, не надано доказів відсутності перед кредитором обов`язку щодо повернення кредитних коштів, не доведено факт погашення такої заборгованості у повному обсязі та не спростовано факт надання йому таких коштів у користування.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про задоволення позову ТОВ «Деал Фінанс Груп».

Питання про розподіл судових витрат вирішено місцевим судом з дотриманням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються не неправильній оцінці фактичних обставин справи та вищенаведених норм права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, а тому не заслуговують на увагу.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.

За приписами пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Таргонського Івана Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 01 липня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді П.В. Миколайчук

В.А. Панкеєва

Повний текст складено 15.09.2026