Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №205/1618/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8513/26 Справа № 205/1618/26 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 14 квітня 2026 року у складі судді Терещенко Т.П. у цивільній справі № 205/1618/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,–

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, пред`явленою до ОСОБА_2 , на предмет розірвання шлюбу, обґрунтовуючи це тим, що 19 травня 2012 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Спільних дітей вони не мають. На цей час шлюбні відносини між ними фактично припинились, спільного господарства не ведуть. Відповідач відмовляється з`явитися до органів РАГСу для розірвання шлюбу у позасудовому порядку. Спору щодо поділу спільного майна на цей час немає.

Рішенням Новокодацького районного суду м.Дніпра від 14 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 травня 2012 року у Красногвардійському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідний актовий запис № 304, - розірвано.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу надалі залишено прізвище « ОСОБА_3 » (а.с. 39,40).

Рішення суду мотивовано тим, що подружжя спільного господарства не ведуть, спільно не проживають, мають бажання розірвати шлюб, при цьому суд врахував позицію відповідача, який у межах розгляду цієї справи визнав позов, не заперечує факт припинення сімейно-шлюбних відносин між подружжям. Збереження шлюбу між сторонами буде суперечити інтересам сторін, що має істотне значення, а рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не має.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 у червні 2026 року звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила рішення суду змінити, посилаючись на те, що судом першої інстанції невірно встановлено відсутність у подружжя спільних дітей, тоді як у сторін по справі є спільна дитина — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважає, що викладені у судовому рішенні обставини не відповідають дійсності та фактичним обставинам, а рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм процесуального права, адже судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи (а.с.67-70).

Відповідач ОСОБА_2 , не скориставшись своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційною інстанцією.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду змінити в частині встановлених судом першої інстанції обставин та мотивів позову з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги позивача повністю, суд першої інстанції встановив, що у сторін спільних дітей немає.

Колегія суддів не погоджується з такими встановленими обставинами судом першої інстанції, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, 19 травня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 , виданим Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис № 304 (а.с. 21).

Подружжя спільного господарства не ведуть, спільно не проживають, мають бажання розірвати шлюб, при цьому суд враховує позицію відповідача, який у межах розгляду цієї справи визнав позов, не заперечує факт припинення сімейно-шлюбних відносин між подружжям.

З урахуванням вказаних позивачем обставин, судом встановлено, що збереження шлюбу між сторонами буде суперечити інтересам сторін, що має істотне значення.

З огляду на викладене, суд першої існтанції дійшов висновку, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не має.

Таким чином, суд вважав, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам, що має істотне значення.

Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.

З`ясовуючи фактичні обставини справи, суд першої інстанції встановив, що сторони спільних дітей не мають.

Колегією суддів встановлено, що у відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 04 липня 2017 року Новокодацьким районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , батьками якого записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.72).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з імперативними вимогами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставі обставин у судовій справі, які повно і всебічно з`ясовані на основі доказів, що були досліджені судом. Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, мотивованість є обов`язковою вимогою, відмінною від вимоги щодо обґрунтованості судового рішення. Причому мотивованість судового рішення — це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті, тобто фактично «мотивованість» та «обґрунтованість» судового рішення є двома взаємопов`язаними вимогами, які співвідносяться, як форма (спосіб зовнішнього відображення) та зміст.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У рішеннях ЄСПЛ, як то, «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Доводи скаржника про неповно з`ясовані фактичні обставини справи, відсутність з`ясування судом першої інстанції у судовому рішенні наявності чи відсутності спільних дітей у сторін, від чого залежить вирішення питання розірвання шлюбу як позасудовому, так і в судовому порядку, колегія суддів приймає до уваги, вважає слушними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не в достатньо повному обсязі встановив фактичні обставини справи, не з`ясував наявності чи відсутності спільних дітей у сторін, що є порушенням процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції належить змінити в цій частині фактичних обставин справи та зазначити про наявність у сторін спільного сина — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду зміні в частині встановлення фактичних обставин справи із зазначенням про наявність у сторін спільного сина — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

Рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 14 квітня 2026 року — змінити в частині встановлення фактичних обставин справи із зазначенням про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного сина — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено “16” вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров