Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №185/1128/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8661/26 Справа № 185/1128/26 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шатова Юлія Вікторівна, на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2026 року у складі судді Перекопського М.М. у цивільній справі № 185/1128/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, –

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою, пред`явленою до ОСОБА_1 , на предмет стягнення з останнього на її користь аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення найстаршою дитиною повноліття, обґрунтовуючи це тим, що відповідач є батьком дітей, які проживають разом із нею та знаходяться на повному утриманні позивача. Згоди щодо порядку та розміру сплати аліментів між сторонами не досягнуто, а відповідач, як військовослужбовець та отримуючи заробітну плату у розмірі 100 000 грн, не надає достатньо коштів на утримання дітей, витрачаючи свій заробіток не на користь сім`ї, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 26 січня 2026 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів піддано негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 1331,20 грн (а.с. 11).

Рішення суду мотивовано тим, що у відповідача є обов`язком, в силу ст. 180 СК України, сплата аліментів на утримання неповнолітніх дітей, а розмір аліментів на двох дітей визначається положеннями ст. 183 СК України. При визначенні розміру аліментів суд врахував стан здоров`я та матеріальне становище дитини та сторін, а також той факт, що дитина мешкає разом із позивачем та потребує утримання. Також суд врахував, що відповідач є працездатним, не надав суду доказів про наявність у нього інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, та про проведення з нього стягнень на утримання зазначених осіб. Відповідач не скористався своїм правом на подання суду заперечень проти позову та доказів, на яких вони ґрунтуються та не надав суду відомостей щодо його майнового стану, стану здоров`я чи інших відомостей, які впливають на визначення розміру аліментів.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Шатову Ю.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині розміру аліментів та визначити розмір аліментів в 1/3 частину від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення найстаршою дитиною повноліття, обґрунтовуючи це тим, що суд першої інстанції визначив такий розмір аліментів у максимально високому для відповідача розмірі, що є значним матеріальним навантаженням на відповідача, враховуючи, що у відповідності до положень ст. 141 СК України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Також зазначив, що судом першої інстанції не враховані положення ст. 183, зокрема, ч.1,5 цієї статті, де чітко визначено розмір аліментів, які стягуються на двох дітей, що відповідає єдиній 1/3 частині від заробітку (доходу) батька. Вважає, що суд першої інстанції не встановив наявності усіх обставин, які б підтверджували чи спростовували заявлений позивачем розмір аліментів. Разом з цим скаржник надав квитанції про сплату ним не лише грошових переказів позивачеві за для утримання дітей, а і оплату за комунальні послуги, де позивач з дітьми проживають, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність ухилення його від виконання ним такого його обов`язку. Вважає, що такі обставини є істотними для вірного визначення розміру аліментів.

Позивач ОСОБА_2 , своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині визначення розміру аліментів, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з повної доведеності позивачем позовних вимог, недоведеності відповідачем перебування на його утриманні інших непрацездатних осіб та інших дітей, відсутність в матеріалах справи відомостей про його майновий стан, стан здоров`я чи інших відомостей, що впливають на визначення розміру аліментів, а тому, в силу ст. 180, 182,183 СК України, вважав за необхідне на утримання двох неповнолітніх дітей стягнути з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі 1/2 частини від усіх заробітків (доходів) відповідача щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позову та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Колегія суддів в частині визначення розміру аліментів не погоджується з встановленими обставинами та висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, колегією суддів встановлено, позивач та відповідач є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які знаходяться на утриманні у позивача. Згоди щодо надання матеріальної допомоги на утримання дітей сторони в досудовому порядку не дійшли.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач є працездатним, не надав суду доказів про наявність у нього інших дітей, непрацездатних дружини, батьків та про проведення з нього стягнень на утримання зазначених осіб. Відповідач не скористався своїм правом на подання суду заперечень проти позову та доказів на яких вони ґрунтуються та не надав суду відомостей що до його майнового стану, стану здоров`я чи інших відомостей, які впливають на визначення розміру аліментів.

Колегія суддів наголошує, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев`ятої статті 7 СК, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У відповідності до положень ч.1,2,5 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув у повному обсязі заявлений позивачем розмір аліментів, враховуючи те, що відповідач не брав участь в судовому процесі, не надав доказів на заперечення проти таких вимог позивача, а, відтак, розмір аліментів, що стягнутий судом першої інстанції, колегія суддів вважає завищеним.

Тож, колегією суддів встановлено, що відповідачем на рахунок позивача переказувались грошові кошти у розмірах 15 000 грн, 20 000 грн, 24 000 грн, 25 000 грн тощо, починаючи щонайменше, з серпня 2025 року, що підтверджується наданими до апеляційної скарги платіжними інструкціями (а.с.30-35). Хоча, за висновками ВС, викладеними у постановах від 05 серпня 2025 року у справі №390/2379/24, від 22 грудня 2021 року у справі №333/6869/19, такі перекази і не рахуються аліментами, натомість, колегія суддів вважає достатнім розмір грошових переказів відповідача на рахунок позивача за спірний період і для задоволення необхідних потреб обох дітей.

Разом з цим з січня 2026 року та по травень 2026 року платіжні інструкції, надані скаржником, вже мають примітку “Аліменти”, які перераховані відповідачем на той же рахунок позивача за певний період, вказаний платником аліментів, що вже чітко вказує на вчинення відповідачем дій щодо сплати аліментів на утримання дітей (а.с.25-29).

Також колегія суддів враховує надані скаржником платіжні інструкції щодо сплати комунальних платежів у квартирі, в якій проживає позивач разом із дітьми, тобто, за адресою: АДРЕСА_1 , що вказано у квитанціях за період з грудня 2025 — травень 2026 років (а.с.38-45).

Такі дії скаржника свідчать про відсутність ухилення відповідача від виконання обов`язку, встановленого ст. 180 СК “України, та надання відповідачем матеріальної допомоги позивачеві в утриманні житла, тоді як позивачем не надавалось будь-яких доказів взяття участі хоча б у таких витратах.

Колегія суддів наголошує, що у своїй скарзі відповідач не заперечує проти наявності свого обов`язку, визначеного ст. 180 СК України, щодо належного утримання дітей, однак розмір таких аліментів в 1/3 частини усіх його заробітків (доходів) вважає достатнім, в силу ч.5 ст. 183 СК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Суд першої інстанції, не дослідивши у повному обсязі фактичні обставини справи, не надавши повної та об`єктивної оцінки доказам у справі, дійшов помилкового висновку про визначення розміру аліментів, які належить стягувати з відповідача на користь позивача на утримання двох неповнолітніх дітей, в 1/2 частині заробітку (доходу) відповідача щомісячно, що є завищеним розміром.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, приймаючи доводи апеляційної скарги до уваги, враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що встановлені всі правові підстави для зміни рішення суду першої інстанції, враховуючи порушення норм процесуального права, а підстав для скасування рішення, як про це заявлено скаржником у апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено.

Разом з цим колегія суддів вважає доведеним скаржником іншого від заявленого позивачем розміру аліментів, а тому належить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру аліментів з 1/2 частини від заробітку (доходу) відповідача на 1/3 частину.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,–

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шатова Юлія Вікторівна — задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2026 року — змінити в частині розміру аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 січня 2026 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття, на 1/3 частину всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 січня 2026 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено “16” вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров