Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №202/20599/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6975/26 Справа № 202/20599/23 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Дніпропетровська обласна прокуратура,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подані апеляційні скарги ОСОБА_1 та Дніпропетровською обласною прокуратурою на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Богун О.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2023року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Дніпропетровської обласної прокуратури, враховуючи зменшення вимог позову, з вимогами про стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 3 502 035,00грн та матеріальної шкоди у розмірі 1 666 114,18грн завданої внаслідок незаконних дій органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 06 квітня 2016року слідчим відділенням Індустріального відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження за №12016040660000797 за ч.1 ст.125 КК України про те, що 28 лютого 2016року за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 , 1974 року народження в ході конфлікту, спричинив легкі тілесні ушкодження громадянці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, 07 квітня 2018року слідчим відділенням Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області були внесені до ЄРДР відомості про кримінальне провадження №12018040660000550 за ч.1 ст.125 КК України про те, що 28 лютого 2016року приблизно о 18.30 ОСОБА_1 перебуваючи у приміщенні кв. АДРЕСА_2 спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження.

26 квітня 2018року прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області Спесивцев А.В. виніс постанову про об`єднання матеріалів досудового розслідування, відповідно до якої кримінальні провадження №12016040660000797 від 06 квітня 2016року та №12018040660000550 від 07 квітня 2018року були об`єднані в одне кримінальне провадження та зареєстровані в ЄРДР за №12016040660000797. 26 квітня 2018року у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

27 квітня 2018року слідчою слідчого відділення Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Вінарською А.В, відносно ОСОБА_4 був складений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016040660000797 від 06 квітня 2016року який був затверджений прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області Спесивцевим А.В. копія якого була отримана ОСОБА_1 28 квітня 2018року. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016040660000797, відомості про вчинення якого до ЄРДР внесено відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, був переданий прокурором до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020року у справі №202/2284/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2021року у справі №202/2284/18 вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020року щодо ОСОБА_1 – скасовано, кримінальне провадження №12016040660000797 щодо ОСОБА_1 за обвинуваченням за ч.1 ст.125 КК України закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Вказував, що позивач незаконно перебував під слідством та судом у період з 26 квітня 2018року по 10 серпня 2021року, тобто упродовж 39 місяців 15 днів. Окрім того незаконне кримінальне переслідування здійснювалось з 06 квітня 2016року оскільки з початку розслідування поліція не відпрацьовувала жодних інших версій ніж вина ОСОБА_1 в кримінальному правопорушенні.

Зазначав, що надтривалий судовий процес, став також причиною втрати позивачем роботи. З 09 жовтня2006року позивач працював на посаді інженера у філії Утел ВАТ «Укртелеком» згодом був переведений в зв`язку з реорганізацією до ТОВ «Тримоб». За час роботи на вказаному підприємстві відзначався грамотою Дніпропетровської обласної ради за високий професіоналізм, в 2015році отримав позитивну характеристику з місця роботи, в якій відзначався як ініціативний та відповідальний фахівець, здатний приймати відповідальні рішення в складних умовах. Станом на 16 квітня 2016року позивач займав посаду інженера радіозв`язку 1 категорії в РЦМЗ №2 ТОВ «Тримоб». Після того як було відкрите кримінальне провадження, позивач став почуватись тривожно, його часто викликали до поліції, та його колеги були змушені виконувати роботу замість нього. Тривала невизначеність призвела до нервового напруження. Позивач став менше приділяти уваги роботі, та колеги й керівник почали наполягати щоб позивач знайшов собі іншу роботу, з меншим навантаженням, задля того щоб він міг приділяти більше часу своїм особистим проблемам. Окрім того ускладнилися стосунки у колективі, коли стало відомо, що його підозрюють у вчиненні злочину, оскільки судимих осіб в ТОВ «Тримоб» на роботу не приймали.

Безпідставне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до негативних та незворотних змін у житі позивача. Внаслідок тривалого необ`єктивного та упередженого розслідування, безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності, позивачу була спричинена значна шкода здоров`ю що полягає у нервових та психічних розладах в зв`язку з чим він неодноразово був змушений лікуватися.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 554 560,93грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що частково доведене спричинення позивачу моральної шкоди, завданої унаслідок його незаконного перебування під слідством та судом, а решта вимог позову не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

12 травня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову повністю.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Заявник посилався на те, що суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди без дотримання засад верховенства права, а також вимог розумності, виваженості та справедливості, оскільки не з`ясував у повному обсязі доводи позивача як щодо обставин завдання моральної шкоди, так і щодо обґрунтування її розміру.

Вказував, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду в зв`язку з вимушеною зміною місця роботи та подальшого звільнення та відшкодування втрати пенсійних внесків, а також витрат на бензин та оплату лікування.

13 травня 2026року Дніпропетровська обласна прокуратура подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що застосуванню під час вирішення спору у цій справі підлягає стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду в розмірі 1600,00грн.

Заявник зазначав, що суд першої інстанції не правильно вирахував період перебування позивача під слідством, оскільки період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили, а не з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, ГУНП в Дніпропетровській області заперечувало проти задоволення апеляційної скарги позивача, просило її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції

30 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра цивільну справу №202/20599/23; та 22 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Дніпропетровської обласної прокуратури у справі.

11 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15 вересня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

06 квітня 2016року та 07 квітня 2018року відносно ОСОБА_1 внесено дані до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Постановою Прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області Специвцева А.В. кримінальні провадження внесені до ЄДРДР за №12016040660000797 від 06 квітня 2016року та №12018040660000550 від 07 квітня 2018року об`єднано в одне кримінальне провадження та зареєстровано в ЄРДР за №12016040660000797.

26 квітня 2018року слідчою СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Вінарською А.В., ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ознаками вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

27 квітня 2018року слідчою СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Вінарською А.В. повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри за ознаками вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

27 квітня 2018року слідчою СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Вінарською А.В. за погодженням з Прокурором Дніпровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області Спесивцевим А.В. вручено підозрюваному ОСОБА_1 обвинувальний акт за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального проступку передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Ухвалою Дніпровського Апеляційного суду від 10 серпня 2021року вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020року скасовано та кримінальне провадження №12016040660000797 щодо ОСОБА_1 за обвинуваченням за ч.1 ст.125 КК України закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

У даній справі було проведено судово-психологічну експертизу та надано висновок №10502 від 17 січня 2025року відповідно до якого ситуація, що досліджується за справою (незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та інші незаконні дії органів досудового слідства, прокуратури та суду) є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Внаслідок психотравмувальної дії ситуації, яка досліджується по справі, ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода). Можливий грошовий еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) становить 405 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційних скарг та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У своїх висновках про часткове задоволення позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що відповідно до положень статті 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі – Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому унаслідок незаконного перебування під слідством та судом.

Визначаючи до стягнення розмір відшкодування моральної шкоди суд виходив з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, стану здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

З урахуванням конкретних фактичних обставин справи, а також принципів розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 3 502 035,00грн є завищеними та необґрунтованими.

Водночас суд визнав, що достатньою та справедливою сатисфакцією, гарантованою державою, є відшкодування моральної шкоди у мінімальному розмірі, обчисленому відповідно до вимог закону – 554 560,93грн (8 647,00грн х 64 місяці та 4 дні).

Щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд виснував, що позивачем не дотримано процедуру відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок незаконних дій, який передбачений ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому стягнення матеріальної шкоди у зв`язку з вимушеною зміною місця роботи та подальшого звільнення та відшкодування втрати пенсійних внесків не підлягали задоволенню.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково так як судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом /частина сьома статті 1176 ЦК України/.

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР.

У статті 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), в тому числі моральна шкода.

У статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У Рішенні від 27 жовтня 1999року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України зазначив, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) притягнення до кримінальної відповідальності – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з частинами першою–четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) зазначив, що Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який містить підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. Суди встановили, що кримінальне переслідування позивача припинено з реабілітуючих підстав, оскільки його вина у вчиненні кримінального правопорушення не була доведена у встановленому законом порядку, про що свідчить постановлена щодо ОСОБА_1 ухвала Дніпровського Апеляційного суду від 10 серпня 2021року про закриття кримінального провадження №12016040660000797 за обвинуваченням за ч.1 ст.125 КК України, на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, дійшла висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має керуватися таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Верховний Суд у постановах від 31 серпня 2022року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22), від 14 вересня 2022року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 30 вересня 2022року у справі № 753/4724/21 (провадження № 61-947св22), від 09 листопада 2022року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22) зробив такі висновки: «Статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення».

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження законної сили.

За обставинами цієї справи та у відповідності до вищевикладених вимог закону, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом із 26 квітня 2018року(дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 10 серпня 2021року(дата постановлення апеляційним судом ухвали про закриття кримінального провадження), тобто майже 40 місяців.

Однак суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті спору, помилково вважав, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту внесення відомостей до ЄРДР, а не з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Водночас, суд першої інстанції правильно застосував для розрахунку відшкодування моральної шкоди, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» в 2026 році (на момент розгляду справи судами) мінімальну заробітну плату в розмірі 8 647,00грн.

У постанові від 15 січня 2026року у справі № 607/24623/24 (провадження № 61-13114св25) Верховний Суд зазначив, що Закон № 266/94-ВР є спеціальним законом і саме його норми регулюють порядок і умови визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах. Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду у сумі 1 600,00грн не підлягає застосуванню під час вирішення спору.

Такий правовий висновок щодо неможливості застосування спеціальної розрахункової величини, визначеної Законом про Державний бюджет України, для обчислення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та органів досудового розслідування, узгоджується також із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 січня 2025року у справі № 524/6017/22, від 12 лютого 2025року у справі № 753/75/23, від 27 лютого 2025року у справі № 161/20724/23, від 09 квітня 2025року у справі № 757/1549/21, від 18 лютого 2026року у справі № 554/2052/22.

Аналіз релевантної правозастосовної практики щодо розгляду справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом дає підстави для висновку, що Верховний Суд неодноразово роз`яснював необхідність застосування мінімальної заробітної плати, чинної на час розгляду справи, тобто виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент ухвалення судом відповідного рішення.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024року у справі № 333/2527/22, від 21 жовтня 2024року у справі № 490/7139/23, від 19 грудня 2024року у справі № 488/2561/21, від 05 листопада 2025року у справі № 161/12059/24 та інших.

За таких умов у цій справі належить виходити з розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», який був чинним на момент ухвалення судом першої інстанції рішення.

Станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення – 01 квітня 2026року– мінімальна заробітна плата становила 8 647,00грн, і саме цим розміром суд мав керуватися під час визначення гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.

Тож доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що застосуванню під час вирішення спору у цій справі підлягає стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду в розмірі 1600,00грн є безпідставними.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за цим законом.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення компенсації моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Тож, з урахуванням строку перебування позивача під слідством та судом (40 місяців) і мінімального місячного розміру заробітної плати, встановленого на момент ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», мінімальний розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 345 880,00грн, що обчислюється як сума (8647,00грн х 40 місяців).

З огляду на обставини справи, зокрема глибину та тривалість душевних страждань позивача, доведеність вимушених змін у його житті, а також керуючись засадами розумності, пропорційності та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку, що моральна шкода у цій справі підлягає відшкодуванню в розмірі 345 880,00грн(8647,00грн х 40 місяців), який є достатнім для компенсації негативних наслідків немайнового характеру та відповідає принципу верховенства права.

Апеляційний суд ураховує доводи позивача щодо тривалості його перебування під слідством і судом, заподіяння істотних моральних страждань, негативного впливу на професійну діяльність, підриву авторитету та ділової репутації, формування негативного ставлення з боку суспільства, а також суттєвих змін звичного ритму життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд також враховує висновок судово-психологічної експертизи №10502 від 17 січня 2025року, проте керується тим, що така компенсація має бути не більшою, ніж це необхідно для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та не повинна призводити до її безпідставного збагачення.

За таких обставин установлений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди є достатнім для справедливої компенсації завданих немайнових втрат, не порушує баланс інтересів сторін і відповідає принципам верховенства права, що також спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди без дотримання засад верховенства права, а також вимог розумності, виваженості та справедливості, оскільки не з`ясував у повному обсязі доводи позивача як щодо обставин завдання моральної шкоди, так і щодо обґрунтування її розміру.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду в зв`язку з вимушеною зміною місця роботи та подальшого звільнення та відшкодування втрати пенсійних внесків, а також витрат на бензин та оплату лікування – апеляційний суд відхиляє, оскільки суд першої інстанції надав належну та вичерпну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_1 , на які він посилався, правильно оцінивши їх в сукупності.

Зокрема, суд не безпідставно звернув увагу на те, що відповідно до долученої позивачем трудової книжки, останнього звільнено за угодою сторін відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України, а посилання позивача на те, що він був вимушений звільнитися із займаної посади у зв`язку з погіршенням стосунків у колективі внаслідок відкриття кримінального провадження не підтверджено жодними доказами.

Заразом законом встановлено позасудову процедуру відшкодування заробітку, який особа втратила внаслідок незаконних дій, який передбачений статтею 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Решта вимог позову ОСОБА_1 про відшкодування втрати пенсійних внесків, а також витрат на бензин та оплату лікування є недоведеними.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року).

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в цій частині.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зміни оскаржуваного судового рішення у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин з урахуванням установлених у справі фактичних обставин.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права /пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України/.

З огляду на те, що обставини справи судом першої інстанції встановлені повно, однак допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду – підлягає зміні, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 554 560,93грн до 345 880,00грн.

Приймаючи до уваги зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, слід також змінити і розмір судових витрат за проведення експертного дослідження, пропорційно задоволеним позовним вимогам ( позов задоволено на суму 345 880,00грн, що становить 6,69% від вимог позову, тож слід зменшити розмір стягнутих з Дніпропетровської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судових витрат з 2424,00грн до 1003,50грн з кожного.

У решті рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду та в частині стягнення судових витрат - змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 554 560,93грндо 345 880,00грн та зменшивши розмір стягнутих з Дніпропетровської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судових витрат з 2 424,00грн до 1 003,50грн з кожного.

В решті рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026року.

Судді: