Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №199/5198/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7378/26 Справа № 199/5198/25 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальне підприємство «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з трудових правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 18 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Авраменко А.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради (далі - КП «Муніципальна варта» ДМР) в якому, з урахуванням подальших уточнень, вимагав визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не видання наказу та зобов`язати відповідача видати наказ про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на 0,5 ставки провідного юрисконсульта з 17 грудня 2024року по 03 червня 2026року; поновити його на роботі у відповідача саме з підстав перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 0,5 ставки провідного юрисконсульта з 21 січня 2025року по дату виконання рішення суду.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 16 грудня 2024року ним було написано заяву відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до трьох років з 17 грудня 2024року на 0,5 ставки, на інші 0,5 ставки позивач бажав працювати. Вказана заява була оголошена позивачем директору відповідача на нараді в присутності свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Директор відповідача відмовлявся на нараді брати у позивача вказану заяву про надання відпустки.

17 грудня 2024року відбулось обговорення в приміщенні кадрової служби підприємства заяви позивача та висловлено начальником кадрової служби підстава для відмови у наданні позивачу декретної відпустки – відсутність довідки про те, що дружина позивача не знаходиться в декретній відпустці. Позивач стверджує про неможливість подання його дружиною запитуваної довідки, оскільки вона ніде не працює, не перебуває на обліку в центрі зайнятості, з 2019-2020 років, єдиним годувальником родини є позивач, про що відомо відповідачу. Вважав, що закон не передбачає обов`язку надання такої довідки для надання декретної відпустки батькові дитини.

Посилаючись на те, що чинним законодавством передбачено рівне право батька та матері отримати відпустку для догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку, таке право позивача безпідставно порушено відповідачем, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 18 лютого 2026року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з обрання позивачем неналежного/неефективного способу захисту, а задоволення позову за встановлених судом обставин зумовить неможливість належного виконання позитивного для позивача рішення суду з огляду на те, що спричинить подвійність, суперечливість статусу позивача як працівника відповідача (поновлення на роботі та одночасну наявність дійсних/не скасованих підстав та факту звільнення з роботи).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

11 травня 2026року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 18 лютого 2026року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення його позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції взагалі не надав правової оцінки вимогам його позову про зобов`язання відповідача видати наказ про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною.

Наголошував на тому, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.

Інша вимога апеляційної скарги зводилась до того, що позивач не мав можливості надати довідку з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу, оскільки вона ніде не працює.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

14 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра цивільну справу №199/5198/25; та 22 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2026рокусправу призначено до судового розгляду на 15 вересня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_1 в період з 02 березня 2020року по 20 січня 2025року перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду юрисконсульта підприємства з 16 лютого 2021року (01 вересня 2023року посаду перейменовано на провідного юрисконсульта), однак наказом директора відповідача від 20 січня 2025року №15-к був звільнений з тієї ж дати за прогул без поважних причин (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Викладене підтверджується копією трудової книжки, копією наказу про звільнення, копіями наказів про переведення, копіями актів про відсутність на роботі.

22 вересня 2025року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпра за наслідками розгляду по суті цивільної справи №199/7251/25 за позовом ОСОБА_1 до КП «Муніципальна варта» ДМР про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку – ухвалено рішення суду по суті спору, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2026року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 22 вересня 2025року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 22 вересня 2025року залишено без змін. Предметом спору у вказаній справі були правомірність/законність наказу відповідача від 20 січня 2025року №15-к про звільнення позивача, скасування означеного наказу із подальшим поновленням позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку відповідно до ч.1 ст.114 КЗпП України.

ОСОБА_1 має трьох дітей 2014, 2016 та 2023років народження.

У трудовій книжці дружини позивача останній запис датовано 24 червня 2020року про припинення виплати допомоги по безробіттю, записи про прийняття на роботу після вказаної дати відсутні. Викладене підтверджується копією свідоцтва про народження, копією посвідчення багатодітної сім`ї, копією трудової книжки.

16 грудня 2024року позивачем складено на ім`я директора відповідача заяву, в якій позивач просив надати йому відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на 0,5 ставки провідного юрисконсульта на підставі статті 18 Закону України «Про відпустки» з 17 грудня 2024року, в якості додатку у заяві вказано свідоцтво про народження дитини. Копія заяви наявна в матеріалах справи, і з її змісту вбачається відсутність на заяві будь-яких резолюцій посадової особи відповідача, свідчення про реєстрацію відповідачем такої заяви у певну дату, час із присвоєнням номеру тощо.

Як встановлено в ході розгляду справи зміст вищевказаної заяви був доведений позивачем до відома посадовим особам відповідача, зокрема начальнику відділу кадрів відповідача ОСОБА_9 , наслідком чого було обговорення із позивачем змісту та можливості надання запитуваної позивачем відпустки, однак оригінал заяви в кінцевому рахунку залишився у позивача, а наказ щодо задоволення такої заяви позивача керівництвом відповідача на видався. Викладене підтверджується показами свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також копією листування сторін, проєктами наказів.

17 грудня 2024року позивачем на ім`я директора відповідача написано заяву, в якій позивач просив встановити йому скорочену тривалість робочого часу, а саме скорочений робочий день та скорочений робочий тиждень з 17 грудня 2024року по 20 травня 2030року як такому, що має дітей віком до 14років. При задоволенні такої заяви позивач просив повернути йому без розгляду заяву від 16 грудня 2024року про надання «декретної відпустки». Копія вказаної заяви наявна в матеріалах справи, і яка не містить свідчень про її реєстрацію та прийняте по ній рішення (відсутні резолюція, докази реєстрації тощо).

23 грудня 2024року позивачем подано до Дніпровської міської ради скаргу, у відповідь на яку Дніпровська міська рада своїм листом від 04 лютого 2025року повідомила позивача, зокрема, про те, що ненадання позивачу декретної відпустки обґрунтовано відсутністю підтверджуючих документів матері дитини позивача про те, що вона не перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відповідно статті 18 Закону України «Про відпустки» підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів може надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку. Копія скарги та листа наявні в матеріалах справи.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав обставині обрання позивачем неналежного/неефективного способу захисту.

Суд також виснував, що вже після факту свого звільнення позивач звернувся до суду із даним позовом (17 квітня 2025року) з вимогою про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не видання наказу та зобов`язання видати наказ про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною та в подальшому позивачем заявлено додаткові позовні вимоги без зміни підстав позову, а саме вимогу про поновлення позивача на роботі саме з підстав його перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд вказував, що позивач просив суд спочатку зобов`язати відповідача видати наказ, який би унеможливлював звільнення позивача, яке сталося раніше – 20 січня 2025року, а потім на цій підставі поновити позивача на посаді, однак такі позовні вимоги за наведених обставин і підстав звільнення позивача з роботи, вочевидь, є алогічними, їх задоволення не скасовує ані факту, ані підстав звільнення позивача з роботи 20 січня 2025року за прогул без поважних причин та породжує одночасне поновлення позивача на роботі і дійсність та правомірність факту його звільнення з інших підстав, що є неможливим і неприпустимим.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково так як судом першої інстанції при ухваленні рішення не повністю додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Право працівників на надання їм відпустки закріплено у статті 45 Конституції України.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою також регулюються Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» закріплено, що право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» одним із видів відпусток є соціальні відпустки.

Суть спору у даній справі полягає у визначенні правомірності відмови позивачу у наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та його звільнення з роботи у зв`язку із відсутністю на роботі.

Водночас, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог з причин обрання позивачем неналежного/неефективного способу захисту та з мотивів неможливості розгляду цього спору безвідносно до іншої справи про поновлення позивача на роботі.

Тож доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції взагалі не надав правової оцінки вимогам його позову про зобов`язання відповідача видати наказ про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною є частково слушними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, проте вважає за необхідне зазначити інші мотиви такої відмови, надавши правову оцінку вимогам позову.

Так, відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону України «Про відпустки» встановлено, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Таке ж право передбачене частинами третьою, сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України.

Порядок надання соціальних відпусток урегульовано статтею 20 Закону України «Про відпустки».

У частині четвертій статті 20 Закону України «Про відпустки» передбачено, що особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Згідно із частиною першою статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (частина третя статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

З аналізу наведених норм убачається, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається, зокрема, і батькові дитини на підставі заяви та довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки та виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Подання батьком дитини передбачених частиною четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки» заяви і відповідних документів є безумовною підставою для надання останньому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Водночас, звертаючись до відповідача зі вимогою надати йому відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, позивач не надав відповідачеві довідку з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки та виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено.

Натомість позивач наполягав на неможливості подання його дружиною запитуваної довідки, оскільки вона ніде не працює, не перебуває на обліку в центрі зайнятості з 2019-2020років, єдиним годувальником родини є позивач, про що відомо відповідачу. Вважав, що закон не передбачає обов`язку надання такої довідки для надання декретної відпустки батькові дитини.

Проте, такі доводи ОСОБА_1 є безпідставними з огляду на вищевикладені вимоги закону.

Той факт, що матір дитини не працює за зрозумілих причин унеможливлює надання довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу. Заразом, вказане також свідчить про те, що матір може здійснювати відповідний догляд за дитиною, оскільки не працює тощо, тобто один з батьків цілком може реалізувати гарантоване законом право на материнство і батьківство. А тому і були відсутні законні підстави для надання позивачеві такої відпустки, зокрема з причин відсутності запитуваної довідки.

Отже, слід дійти висновку, що відповідач не допускав протиправної бездіяльності не надавши позивачу відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Як зазначалося, підставою для надання батькові відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є не лише подання батьком відповідної заяви, а й надання ним встановлених частиною четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки» документів, а саме довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Водночас саме ненадання таких документів було окремою підставою спірної відмови відповідача у наданні позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Тож позовні вимоги про зобов`язання відповідача видати наказ про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку задоволенню не підлягають як безпідставні.

Відповідно і відсутні підстави поновлювати позивача на роботі у відповідача саме за обставин перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Отже ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення його позову.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення /пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України/.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права /пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, але вказав не правильні мотиви такої відмови, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 18 лютого 2026року в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частковоапеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 18 лютого 2026року - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026року.

Судді: