Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №205/16286/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7475/26 Справа № 205/16286/25 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.

Учасники справи:

заявник ОСОБА_1

заінтересовані особи Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Остапенко Н.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2025року ОСОБА_1 подала в суд заяву про встановлення факту того, що вона є членом родини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 23 грудня 2024року та станом на день зникнення більше одного року знаходилась на його утриманні.

Існування таких вимог, з урахуванням уточнень, заявниця пов`язувала із тим, що вона є бабусею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2022році через активні бойові дії на території міста Торецьк Донецької області вона разом із своєю донькою ОСОБА_2 вимушено переселилися до інших, більш безпечних областей України.

Вказувала, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, а вона є особою з інвалідністю третьої групи та пенсіонером за віком. Враховуючи зазначене, вони не мали та не мають об`єктивної можливості працевлаштуватись.

Після вимушеного виїзду з рідного міста, ОСОБА_2 , не маючи фінансової можливості орендувати житло, мешкала в Чернівецькій області в безкоштовному соціальному житлі, яке надавалось переселенцям, які не мали належних умов для проживання.

Заявниця зазначала, що у вищевказаний період мешкала в місті Дніпро у квартирі, яку орендував її син ОСОБА_4 з сім`єю.

Вона мала фінансові проблеми та не могла себе забезпечити. Її син та його родина, з якими вона мешкала, також не могли її забезпечити та в повній мірі утримувати у зв`язку з фінансовими труднощами.

Донька заявниці ОСОБА_2 також не могла утримувати матір.

У вересні 2022року онук заявниці – ОСОБА_3 , усвідомивши в яких скрутних обставинах опинилися його родичі, вирішив, що він зобов`язаний та має можливість взяти на себе утримання своєї матері та бабусі.

Він почав працювати та систематично надавати грошову допомогу своїй матері ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_1 . У період з жовтня 2022року по жовтень 2023року ОСОБА_3 мешкав в іншому місті, однак щомісяця, прибуваючи до міста Дніпро з метою побачення із бабусею ОСОБА_1 , передавав їй грошову допомогу в розмірі від 10000,00грн до 20 000,00грн. Щомісячна допомога від ОСОБА_3 стала для ОСОБА_1 основним і постійним джерелом засобів до існування.

У жовтні 2023року ОСОБА_3 для покращення житлових умов для своєї матері та бабусі передав заявниці грошові кошти в розмірі 18 000,00грн для укладення договору оренди квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . З жовтня 2023року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали мешкати разом та вести спільний побут.

В свою чергу, ОСОБА_3 щомісяця надавав грошові кошти ОСОБА_1 : на оренду квартири –6 000,00грн, на сплату комунальних послуг –3 000,00грн, на купівлю ліків –1 000,00грн, на купівлю їжі –3 000,00грн, на збереження грошових коштів, щоб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могли користуватися ними – 5 000,00грн.

Також здійснював іншу грошову допомогу. Загалом мінімальна кількість щомісячної грошової допомоги від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 складала не менше 18 000,00грн.

Восени 2024року ОСОБА_3 уклав контракт та почав проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби він систематично приїжджав в місто Дніпро та передавав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі не менше 18 000,00грн на місяць в якості грошової допомоги.

Частіше за все ОСОБА_3 передавав грошову допомогу ОСОБА_1 готівкою особисто. Іноді робив перерахування на картковий рахунок, що підтверджується випискою з банківської картки ОСОБА_1 (операція від 28 листопада 2024року –1 200,00грн). Також ОСОБА_3 перераховував грошові кошти на картку своєї матері, яка мешкала разом із бабусею, для того, щоб ОСОБА_2 передавала кошти ОСОБА_1 , купувала їй ліки, сплачувала за квартиру, купувала їжу та здійснювала інші витрати, спрямовані на підтримання заявниці. Зазначена обставина підтверджується випискою з карткового рахунку, відповідно до якої ОСОБА_2 здійснювала перекази на картковий рахунок ОСОБА_1 (операції від 17 липня 2024року –2 000,00грн, від 26 вересня 2024року –8 000,00грн, від 27 вересня 2024року –4 000,00грн).

23 грудня 2024року ОСОБА_3 зник безвісті під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України.

Грошова допомога, яку надавав ОСОБА_3 призупинилась.

Також заявниця вказувала, що вона зверталась із заявою до керівництва Військової частини НОМЕР_1 та до ІНФОРМАЦІЯ_2 про призначення частини грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісті та отримала відповідь про необхідність встановлення факту перебування на утриманні в судовому порядку.

Зазначала, що встановлення зазначеного факту є необхідним для реалізації особистих майнових та немайнових прав заявника як члена сім`ї зниклого військовослужбовця та для підтвердження правового статусу заявниці для звернення до уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів у межах правовідносин, що виникають у зв`язку зі зникненням військовослужбовця під час виконання бойового завдання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року у задоволенні заявивідмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, виходив з недоведеності належними та допустимими доказами заявлених вимог щодо встановлення факту перебування заявниці на утриманні її онука.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

13 травня 2026року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та задоволення заяви.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що факт її перебування на утриманні онука підтверджено належними доказами.

Вважає помилковою оцінку судом наданих нею доказів на підтвердження її перебування на утриманні онука.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

18 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Новокодацького районного суду міста Дніпра цивільну справу, та 08 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року.

18 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 15 вересня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 27 жовтня 2023року № 1204-5003013637. Фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 . Має інвалідність третьої групи з 03 січня 2013року безстроково.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 27 жовтня 2023року № 1204-5003013632. Фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 . Має інвалідність другої групи з 02 листопада 2017року безстроково.

ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_2 та онуком ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про його народження.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 27 жовтня 2023року отримав довідку № 1204-5003013583 як внутрішньо переміщена особа. Фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Тобто, з жовтня 2023року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали разом у квартирі АДРЕСА_2 , що також знайшло своє підтвердження поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Восени 2024року ОСОБА_3 уклав контракт та почав проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

23 грудня 2024року ОСОБА_3 зник безвісті під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, про що ОСОБА_2 отримала сповіщення № 528 від 19 лютого 2025року.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що наданими доказами не підтверджується факт перебування заявниці на утриманні її онука.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024року № 335/4669/23.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту перебування її на утриманні онука ОСОБА_3 , який 23 грудня 2024року зник безвісті під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Новооленівка Покровського району Донецької області.

Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначила отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 884 від 30 листопада 2016року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – одноразова грошова допомога), – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції.

При цьому, частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі – у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023року) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час смерті брата заявниці) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі – СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю.

в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

г) дід і бабуся –в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надала суду:

- довідку від 27 жовтня 2023року № 1204-5003013637 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Правобережним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради;

- довідку від 27 жовтня 2023року № 1204-5003013632 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Правобережним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради;

- копію виписки по картці № НОМЕР_2 від 03 липня 2025року за період з 01 січня 2024року по 31 грудня 2024року.

Як вбачається із виписки по картці № НОМЕР_2 , 28 листопада 2024року ОСОБА_3 здійснив на рахунок ОСОБА_1 переказ грошових коштів в сумі1200,00грн.

Інших доказів, які б підтверджували систематичність банківських переказів від ОСОБА_3 саме на рахунок заявниці або надання готівкових коштів, а також докази оплати саме ним орендної плати та комунальних послуг, чеки або квитанції, які б підтверджували системне придбання ліків саме для заявниці, матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив зазначені докази як такі, що в своїй сукупності не підтверджують факту перебування заявниці на утриманні її онука, ведення з ним спільного господарства, наявності спільних витрат, участі у витратах на утримання житла в період його проживання, його ремонту, тощо.

Апеляційний суд погоджується з такою оцінкою, наданих заявницею доказів на підтвердження своїх вимог.

Надані ОСОБА_1 докази не є безспірним підтвердженням факту надання її онуком матеріальної допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів для існування.

Сам факт переказу окремих грошових сум не є достатнім підтвердженням того, що ОСОБА_3 взяв на себе обов`язок утримувати заявницю та забезпечував її основні потреби. Відповідно до вимог закону, утримання має передбачати систематичність і сталість наданої допомоги, а також те, що ця допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування для особи, яка претендує на статус утриманця.

Здійснення ОСОБА_3 добровільних переказів частини його доходу бабусі, за умови що остання має власний дохід, не свідчить про те, що заявниця перебувала на повному його утриманні.

Твердження заявниці про те, що ОСОБА_3 щомісячно надавав їй не менше 18000,00грн не підтверджені належними і допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не надав оцінку показам свідків, які мають інформацію щодо предмета доказування, а саме факту перебування заявниці на утримання свого онука, – апеляційний суд не приймає до уваги, оскількипоказаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її онука.

Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022року у справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21) та від 12 грудня 2019року у справі № 466/3769/16.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, а також те, що заявниця не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вона перебувала на утриманні свого онука, зокрема документів, що підтверджують систематичну передачу грошових коштів та які б свідчили про регулярність та сталість такої допомоги, підтверджень витрат військовослужбовця саме на утримання заявниці, доказів придбання ним продуктів харчування, лікарських засобів чи здійснення оплати житла виключно на користь заявниці;одержання від нього допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до її існування, ведення з ним спільного господарства, а наведені заявницею докази не дають підстав для такого висновку, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених вимог ОСОБА_1 .

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявниці з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявниця надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026року.

Судді: