Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №183/11905/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7024/26 Справа № 183/11905/25 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О.С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Оладенко О.С.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

11 листопада 2025року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі — АТ КБ «Приватбанк», Банк) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогами про стягнення з відповідачки на його користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 242 060,46грн.

Існування таких вимог Банк пов`язував із тим, що ОСОБА_1 05 листопада 2021року підписала заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, погодила умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк» та отримала кредитну картку. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. В подальшому відповідачка користувалась кредитним лімітом, для зручності користування рахунком додатково отримувала кредитні картки, повертала використану суму кредитного ліміту та сплачувала відсотки за користування кредитом. Проте, в порушення умов договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала, не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за наданим кредитом, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачка станом на 15 жовтня 2025року має заборгованість у розмірі 242 060,46грн, яка складається з наступного: 199 373,98грн - заборгованість за тілом кредиту; 42686,48грн - заборгованість за простроченими відсотками.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2026року провадження у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, закрито.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа про неплатоспроможність ОСОБА_1 , у зв`язку з чим пред`явлення та розгляд вимог АТ КБ «Приватбанк» може відбуватись лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства, а тому дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Правову підставу для закриття провадження у справі суд вбачав у тім, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

30 квітня 2026року Ат КБ «Приватбанк» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі виклав вимогу про скасування ухвали та передання справи для розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області, в провадженні якого перебуває справа №904/6025/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, оскільки згідно зі статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Стверджував, що суд першої інстанції протиправно закрив провадження у справі замість направлення матеріалів справи до господарського суду Дніпропетровської області, в провадженні якого перебуває справа про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідачка своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

04 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області витребувана цивільна справа; та 08 липня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1630год 15 вересня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що підставою позову у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, зобов`язання за яким виникло у відповідачки до дня відкриття 11 листопада 2025року провадження у справі про її неплатоспроможність, а тому розгляд майнового спору до ОСОБА_1 повинен відбуватись саме і виключно господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про неплатоспроможність, в межах цієї справи.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге – суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Водночас, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

21 квітня 2019року набрав чинності Кодекс України з питань банкрутства та з 21 жовтня 2019року його введено в дію.

Системний аналіз положень Кодексу України з питань банкрутства (далі – КУзПБ) дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

За змістом частини другої вищевказаної норми, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 11 листопада 2025року та ухвалою цього ж суду від 04 грудня 2025року у справі було відкрито провадження, розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Водночас, також встановлено, що 23 жовтня 2025року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність. Та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025року у справі № 904/6025/25 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Оскільки провадження у вказаній справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором від 05 листопада 2021року відкрито 04 грудня 2025року, тобто після відкриття Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , то суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що розгляд майнового спору Банку до ОСОБА_1 має здійснюватись господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про неплатоспроможність останньої.

Водночас, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, тобто у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 15 січня 2020року справу № 607/6254/15-ц виснувала, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Однак не можна погодитися з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу України з питань банкрутства, а до цього – статтею 23 Закону № 2343-XII. За встановлених обставин у цій справі суди повинні були передати справу до Господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство.

До подібних висновків дійшов і Верховний Суд у склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2026року по справі №359/974/24.

Тож, підставними є доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом невірно застосовано пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України та не враховано приписи частини третьої статті 7 КУзПБ щодо необхідності направлення матеріалів справи з вимогами до боржника до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про неплатоспроможність.

Згідно з імперативними вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановивши, що Господарським судом Дніпропетровської області відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , суд першої інстанції не передав вказану цивільну справу за позовом Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором до Господарського суду Дніпропетровської області, а помилково закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За таких обставин, оскільки постановлена судом першої інстанції ухвала про закриття провадження у справі не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, не може бути сумісною із принципом верховенства права та вважатися позбавленою свавілля, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2026року про закриття провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням цивільної справи за позовом Ат КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до Господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа № 904/6025/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».

Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2026року — скасувати.

Цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати до Господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа № 904/6025/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026року.

Судді: