Рішення від 11 грудня 2024 р. у справі №760/11634/22 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/11634/22

Провадження № 2/760/3705/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дев`ята Київська державна нотаріальна контора, про застосування наслідків нікчемного правочину - договору дарування квартири,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Солом`янської РДА в м. Києві, що діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дев`ята Київська Державна нотаріальна контора, в якому позивач просить:

- застосувати наслідки нікчемного правочину - договору дарування, укладеного 14 березня 2006 року у м. Києві між ОСОБА_1 , як дарувальником, та ОСОБА_2 , як обдарованим, посвідченого 14 березня 2006 року Репях Т.І., державним нотаріусом Дев`ятої Київської Державної нотаріальної контори, за реєстровим №7-638;

- відшкодувати з Солом`янської РДА в м. Києві, що діятиме в інтересах недієздатного ОСОБА_2 на користь позивачки, сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн за подання до Солом`янського районного суду м. Києва позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що рішенням Солом`янського районного суду міст Києва від 27 грудня 2005 року визнано ОСОБА_2 недієздатним та встановлено над ним опіку, призначено ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 протягом життя страждає хронічним, стійким психічним розладом, є інвалідом І групи безстроково.

14 березня 2006 року між позивачкою ОСОБА_1 та її недієздатним сином було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений договір дарування спірної квартири від 14 березня 2006 року був посвідчений 14 березня 2006 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 7-638.

Відповідно до умов вказаного договору, позивач ОСОБА_1 передала безоплатно у власність своєму недієздатному сину ОСОБА_2 спірну квартиру.

Відповідно до преамбули нікчемного договору дарування, ОСОБА_1 та недієздатний ОСОБА_2 попередньо ознайомлені нотаріусом з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебувають при здоровому розумі, ясній пам`яті, діють добровільно, розуміють значення своїх дій та правові наслідки нікчемного договору дарування.

Проте, у дійсності недієздатний ОСОБА_2 , як особа, яка протягом життя страждає хронічним, стійким психічним розладом, є інвалідом 1-ї групи безстроково, та визнаний недієздатним за рішенням суду, що набрало законної сили, при укладанні та підписанні нікчемного договору дарування не міг перебувати при здоровому глузді, ясній пам`яті, не міг розуміти значення своїх дій та правові наслідки нікчемного договору дарування.

Також, ОСОБА_1 при укладенні та підписанні нікчемного договору дарування не усвідомлювала вимог цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, у тому числі, щодо недійсності нікчемного договору дарування як такого, що був укладений її сином, як особою, яка протягом життя страждає хронічним, стійким психічним розладом, є інвалідом 1-ї групи безстроково, та визнаний недієздатним за рішенням суду.

Також, у посвідчувальному написі державного нотаріуса на нікчемному договорі дарування зазначено про те, що нотаріусом було перевірено дієздатність осіб, які підписали нікчемний договір дарування, в тому числі й начебто дієздатність ОСОБА_2 , як обдарованого, при цьому про те, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 грудня 2005 року, визнано ОСОБА_2 недієздатним та встановлення над ним опіки, державному нотаріусу позивач не повідомляла, не розуміла, що це необхідно.

Покликаючись на вищезазначене, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 вересня 2022 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Ухвалою суду від 08 вересня 2022 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2023 року витребувано у Дев`ятої київської державної нотаріальної контори копії документів, на підставі яких посвідчувався договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 14 березня 2006 року, реєстровий №7-638.

12 травня 2023 року до суду від Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації надійшла заява про застосування строку позовної давності.

22 червня 2023 року від Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву представник відповідача зазначає, що договір дарування квартири є реальним, не фіктивним. Недієздатний ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 11 січня 2003 року. Проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , яка зареєстрована у цій квартирі з 03 січня 1977 року. Разом користуються квартирою. Іншого житла підопічний ОСОБА_2 не має.

Формальний недолік, а саме, що договір дарування підписаний недієздатною особою ОСОБА_2 , як обдарований, жодним чином не впливає на правочин, адже дарувальником є опікун ОСОБА_1 , яка зобов`язана вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічного.

Недієздатний ОСОБА_2 прийняв в дар квартиру, недієздатна особа може бути обдарована. Згідно статті 25 ЦК України правоздатність мають всі фізичні особи.

Тому хибним є посилання позивачки на застосування норми статті 215, 216 ЦК України щодо недійсності правочину та застосування наслідків недійсності правочину.

18 липня 2023 року позивач подала позовну заяву із збільшеними позовними вимогами, у якій просить суд

- застосувати наслідки нікчемного правочину - договору дарування, укладеного 14 березня 2006 року у місті Києві між ОСОБА_1 як, «Дарувальником», та ОСОБА_2 , як «Обдарованим», посвідченого 14 березня 2006 року Репях Т.І., державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 7-638;

- скасувати Реєстраційний напис на правовстановлювальному документі щодо реєстрації квартири АДРЕСА_2 на праві приватної власності за ОСОБА_2 , записаний у реєстрову книгу № д.231-6 реєстр. № 208/30730, 13 квітня 2006 року у КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації;

- скасувати Запис 1 у Державному реєстрі правочинів щодо - правочину: номер правочину: №1191785, найменування правочину: договір дарування, предмет правочину: квартира, адреса: АДРЕСА_1 , дата та час реєстрації: 14.03.2006 14:23, реєстратор: Дев`ята київська державна нотаріальна контора.

- відшкодувати з Солом`янської районної державної адміністрації (як органу опіки тa піклування), що діятиме в інтересах недієздатного ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у загальному розмірі 3139,60 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2023 року витребувано докази від Дев`ятої державної нотаріальної контори.

12 квітня 2024 року до суду надійшли витребувані докази.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2

ОСОБА_2 є інвалідом дитинства І групи, згідно висновку №567 лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу від 30 серпня 2001 року, посвідчення серії НОМЕР_1 від 03 березня 2003 року.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2005 року ОСОБА_2 визнано недієздатним, призначено ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2

14 березня 2006 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований) укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Репях Т.І., реєстровий №7-638.

Згідно умов вказаного договору, дарувальник передає квартиру за номером АДРЕСА_2 у власність обдарованому безоплатно.

Відповідно до пункту 11 договору дарування обдарований набуває право власності на вказану квартиру з моменту прийняття її в дарунок.

Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного (пункт 12 договору дарування).

Згідно з п.13 договору, дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.

Звернувшись до суду з позовом, позивач вважає нікчемним договір дарування, укладений 14 березня 2006 року у м. Києві між нею, як дарувальником, та ОСОБА_2 , як обдарованим, посвідчений 14 березня 2006 року державним нотаріусом Дев`ятої Київської Державної нотаріальної контори Репях Т.І. за реєстровим №7-638, укладеним унаслідок помилки між опікуном та її недієздатним сином, тому просить застосувати наслідки нікчемного правочину.

Представник відповідача позов не визнав, вважає, що формальний недолік, а саме, що договір дарування підписаний недієздатною особою ОСОБА_2 , як обдарований, жодним чином не впливає на правочин, адже дарувальником є опікун ОСОБА_1 , яка зобов`язана вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічного. Недієздатний ОСОБА_2 прийняв в дар квартиру, недієздатна особа може бути обдарована.

Виршуючи спір, що виник між сторонами суд дійшов таких висновків.

За правилами ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, захисту у судовому порядку підлягає порушене, невизнане або оспорюване право.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.11 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтею 3 ЦК України визначено, що одним з принципів засад цивільного законодавства є добросовісність (заборона суперечливої поведінки)

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»).

В основі доктрини venire contra factum proprium принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.

Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме її попередній поведінці і має призводити до припинення зазначеного права.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю) (постанова Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у справі 522/6979/18).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Під час вирішення спору про визнання правочину недійсним оспорюваного правочину судом:

- застосовуються загальні положення статей 3,15,16 ЦК України, які передбачають судовий захист саме порушеного права;

- вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину;

- встановлюється чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду.

За загальним правилом цивільного права право, яким позивач розпорядився на власний розсуд при усвідомленні наслідків своїх дій не може вважатись порушеним з моменту розпорядження своїм правом.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним.

Основними ознаками фіктивного правочину є:

- введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;

- свідомий намір невиконання зобов`язань договору;

- приховування справжніх намірів учасників правочину.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин (постанова Верховного Суду від 31 березня2021 року у справі № 201/2832/19).

Формальний недолік, а саме, що оспорюваний договір підписаний недієздатною особою, як обдарованим, жодним чином не впливає на дійсність правочину, оскільки дарувальником є опікун ОСОБА_1 , яка зобов`язана вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічного.

Недієздатний ОСОБА_2 прийняв в дар квартиру. Недієздатна особа може бути обдарованим у відповідності до статті 25 ЦК України, оскільки цивільну правоздатність мають усі фізичні особи.

Тому хибним є посилання позивачки на застосування стате й 215,216 ЦК України щодо недійсності правочину та застосування правових наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ст.67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов`язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Відповідно до ч.1 ст.226 ЦПК України опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.

Згідно з ч.2 ст.226 ЦК України на вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

Частиною 1 статті 68 ЦК України передбачено, що опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

Враховуючи, що договір дарування вчинений на вимогу опікуна на користь недієздатної особи, що не суперечить вимогам частини 1 ст.68 ЦК України, відтак послання позивачки на частину 1 статті 226 ЦК України є безпідставними.

Враховуючи, що позивач, як опікун, може укладати з підопічним договір про передання майна йому у власність (договір дарування), судом не встановлено підстав для застосування наслідків нікчемності правочину.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, відповідно до статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дев`ята Київська державна нотаріальна контора, про застосування наслідків нікчемного правочину - договору дарування квартири - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Відомості про учасників справи :

- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- відповідач Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, місцезнаходження: м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 41, ЄДОПОУ 26077448; в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дев`ята Київська Державна нотаріальна контора, місцезнаходження 03087, м. Київ, вул. Волинська, буд. 6, ЄДРПОУ 02883156.

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова