Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №757/49511/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/49511/25-ц

пр. 2-5677/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сіренко С.О.,

за участю:

представника позивача: адвоката Загоруй В.О.,

представника відповідача-1: ОСОБА_4,

представника відповідача-2: Рибака І.І.,

представника відповідача-2: Філіпової Г.М.,

представника відповідача-3: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1 (далі - відповідач-1, Військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-2, Адміністрація ДПС України), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-3, ДКС України), у якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову Позивач зазначає, що 22 липня 2022 року під час в`їзду в Україну через пункт пропуску «Смільниця-Кросценко» ОСОБА_1 (далі - Позивач) уповноваженим особам прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону пред`явлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 21.05.2015 органом 1202 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За результатами перевірки паспортного документу Позивача для виїзду з кордон, начальником 1 групи відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 було вилучено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 21.05.2015 органом 1202 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено Акт вилучення документа від 22.07.2022.

Крім того, начальником 1 групи відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 було прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 22.07.2022 стосовно Позивача з причини відсутності документів на право перетинання державного кордону на в`їзд в Україну. ОСОБА_1 , вважаючи дії начальника 1 групи відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 щодо вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправними, а рішення про відмову в перетинанні державного кордону України таким, що підлягає скасуванню та визнанню нечинним, звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії; скасування та визнання нечинним рішення.

Даній адміністративній справі було присвоєно номер 160/13558/22.

За результатами розгляду справи №160/13558/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, скасування та визнання нечинним рішення, Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 01 грудня 2022 року (далі - Рішення від 01.12.2022 у справі №160/13558/22), яким адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , код невідомий) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, скасування та визнання нечинним рішення, задоволено частково.

Рішення від 01.12.2022 у справі №160/13558/22 залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №160/13558/22 та ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 02.10.2023 у справі №160/13558/22.

Таким чином, відповідно до судових рішень, 22 липня 2022 року начальником 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 було вчинено протиправні дії щодо вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданого 21.05.2015 органом 1202 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також прийнято протиправне рішення від 22 липня 2022 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства відносно ОСОБА_1 .

Рішення від 01.12.2022 у справі №160/13558/22, яким вказані дії начальника 1 групи інспектора прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 , а також рішення від 22 липня 2022 року визнано протиправними, набрало законної сили 16.08.2023. Позивач вважає, що протиправними діями щодо вилучення у нього паспорта громадянина України для виїзду за кордон, прийняттям протиправного рішення про відмову в перетині державного кордону України, йому завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.10.2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та призначено підготовче засідання у справі на 02.02.2026 року.

21.11.2025 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач-3 зазначив, що Казначейство не порушувало прав та інтересів позивача, не перебувало з ним у правовідносинах та не завдавало йому шкоди, а сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав, у зв`язку з чим воно є неналежним відповідачем у справі. Відповідач-3 наголосив, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, є склад правопорушення, що включає шкоду, протиправне діяння та причинний зв`язок між ними, при цьому обов`язок доведення цих обставин покладається на позивача, а відсутність хоча б однієї з ознак виключає відповідальність. Зазначалося, що хоча статті 1173, 1174 ЦК України не вимагають доведення вини посадових осіб чи органів державної влади, це не звільняє позивача від обов`язку довести інші елементи складу цивільного правопорушення. Відповідач-3 вказав, що вина ІНФОРМАЦІЯ_1 не встановлена належним чином, а розмір відшкодування шкоди має визначатися з урахуванням розумності та справедливості, не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок держави. На підставі викладеного відповідач-3 зазначив, що позивач не надав доказів заподіяння йому моральних та фізичних страждань та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями зазначеної військової частини, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

09.12.2025 року на адресу Печерського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України, за змістом якого представник просила долучити дану відповідь на відзив до матеріалів справи та задовольнити позовну заяву у повному обсязі. Зокрема, щодо твердження відповідача-3 про те, що належним відповідачем є держава, а Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок незаконних дій інших державних органів, позивач зазначив, що у позовній заяві не міститься окремої вимоги щодо стягнення коштів з Державної казначейської служби України, відтак наведена відповідачем-3 судова практика не суперечить вимозі щодо стягнення коштів з Держави Україна. У даній справі основна вимога щодо стягнення коштів пред`явлена саме до Держави Україна, а Державну казначейську службу України було залучено відповідачем у даній справі, оскільки вона задіяна у механізмі списання коштів з державного бюджету, відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України.

Щодо твердження відповідача-3 про відсутність причинно-наслідкового зв?язку та про відсутність доказів, позивач зазначив, що причинно-наслідковий зв?язок у даному випадку є очевидним: незаконне рішення про відмову у перетинанні кордону безумовно призвело до моральних страждань позивача, які не можна вважати незначними. Неможливість в?їзду на територію України, втрата можливості бачити родину, переживання через порушення ділових та соціальних зв?язків - це серйозні переживання, які об?єктивно стали результатом незаконного рішення. Сукупність вказаних негативних факторів стали важким емоційним випробуванням для позивача, спричинили стрес, що, як наслідок, вплинуло на його психоемоційний стан. Неправомірне рішення спричинило реальні та серйозні наслідки для позивача, які проявились як під час виконання рішення так і протягом тривалого часу після. Відповідач-3 зазначає, що позивачем не надано до позовної заяви жодного доказу на підтвердження факту заподіяння моральних та фізичних страждань. При цьому, позивачем у позовній заяві наведено достатньо доводів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди у зв?язку із вилученням 22.07.2022 паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивача та прийняттям протиправного рішення про відмову в перетині державного кордону України. По-перше, наявність судового рішення щодо протиправності дій посадової особи державної прикордонної служби щодо позивача, свідчить про порушення прав позивача, що, в свою чергу, відповідно до положень ч. 1 ст. 23 ЦК України, є достатнім для доведення наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. Враховуючи все вищезазначене, відповідачем-3 у відзиві не наведено достатніх, обґрунтованих доводів, не надано належних та допустимих доказів, які спростовують доводи позивача, а відтак позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної казначейськоїслужби України про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі.

30.01.2026 року на адресу Печерського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшло клопотання, за змістом якого останній просив визнати дії представника позивача зловживанням процесуальними правами та застосувати наслідки ст. 44 ЦПК України, а саме повернути позовну заяву особі, яка її подала а також накласти на Адвокатське об?єднання штраф.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.02.2026 року відкладено підготовче засідання на 08.04.2026 року.

20.02.2026 року через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що під час перевірки наданого позивачем паспортного документа серії НОМЕР_3 , виданого 21.05.2015 органом 1202, спрацювала база даних 1.3 «Загублені, викрадені та оголошені недійсними документи» інформаційно-комунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України з дією вилучити, у зв`язку з чим було встановлено, що 18.07.2022 згідно Указу Президента України №502/2022 ОСОБА_1 втратив громадянство України, внаслідок чого начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_5 капітаном ОСОБА_3 було здійснено вилучення зазначеного паспортного документа та складено відповідний акт. Підставою для вилучення документа слугувало повідомлення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області №1201.4.4-7808/000393-22 від 21.07.2022, відповідно до якого у зв`язку із втратою громадянства усі паспортні документи ОСОБА_1 , зокрема паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 та закордонні паспорти серій НОМЕР_3 і НОМЕР_7 , вважаються недійсними та підлягають вилученню й знищенню, у зв`язку з чим уповноваженою службовою особою було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну з причин відсутності документів, що надають на це право. Щодо моральної шкоди відповідач-1 зазначив, що рішення про відмову у перетинанні кордону є актом індивідуальної дії, дія якого вичерпується його одноразовим виконанням та не має зворотної дії в часі, на відміну від нормативно-правових актів тривалого й неодноразового застосування. Відповідач-1 також зазначив, що доводи позивача про унеможливлення подальшої роботи щодо посилення обороноздатності країни та втрату ділових і професійних зв`язків нічим не підтверджені, а щодо доводів про втрату можливості здійснювати догляд за батьками похилого віку зауважив, що саме вилучення паспортного документа не позбавляє позивача можливості перетнути державний кордон України на в`їзд в Україну. Відповідач-1 підсумував, що на підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру останнім не додано до позовної заяви жодного доказу, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Таким чином, на підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру позивачем не додано до позовної заяви жодного доказу.

20.02.2026 року на адресу Печерського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі, зокрема, зазначивши що, відповідно до діючого законодавства, Адміністрація Державної прикордонної служби України є органом управління Державною прикордонною службою України і безпосередньо не здійснює пропуск громадян України, іноземців та осіб без громадянства через державний кордон України. Так, на думку Адміністрації Держприкордонслужби позивач помилково визначив відповідачем 2 Адміністрацію Держприкордонслужби. Підставою цього позову є складення посадовою особою НОМЕР_2 прикордонного загону Акту вилучення документів від 22.07.2022 та прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства стосовно позивача (які відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 по справі N?160/13558/22 визнано протиправними та скасовано). Зазначив, що Адміністрація Держприкордонслужби не була відповідачем у справі № 160/13558/22 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону, начальника 1 групи відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 , як зазначає у позові позивач, оскільки, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду по даній справі від 19.10.2022 Адміністрацію Держприкордонслужби було залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог. ІНФОРМАЦІЯ_6 (в/ч НОМЕР_1 ) є окремою юридичною особою, а відтак Адміністрація ДПС не є належним відповідачем у даній справі. Щодо відшкодування моральної шкоди, то зазначив, що позовна заява не містить жодного доказу на підтвердження обставин викладених у ній, а свідчить лише про бажання позивача провчити службовців Державної прикордонної служби України у зв?язку із здійсненням останніми своїх службових повноважень.

09.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якій представник позивача просила долучити відповідь на відзив до матеріалів справи та задовольнити позовну заяву у повному обсязі. Щодо доводу відповідача-1 про відсутність причинно-наслідкового зв`язку та доказів, Позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі №160/13558/22, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення від 22.07.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України відносно ОСОБА_1 , що підтверджує порушення посадовою особою прикордонної служби норм чинного законодавства та стало підставою для скасування такого рішення, при цьому якби зазначеними діями права позивача не були порушені, суд відмовив би у задоволенні позовних вимог, а тому причинно-наслідковий зв`язок між протиправним вилученням паспорта, незаконним рішенням про відмову у перетинанні кордону та порушенням прав позивача є очевидним, а наявність відповідного судового рішення відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України є достатньою підставою для доведення права на відшкодування моральної шкоди. Позивач також зазначив, що доводи про вичерпаність дії акта індивідуальної дії під час його виконання є обґрунтованим лише тоді, коли наслідки є безпосередніми та миттєвими, тоді як у даному випадку незаконне рішення призвело до серйозних порушень прав позивача не лише в момент відмови, а й протягом тривалого часу після, оскільки неможливість в`їзду на територію України, втрата можливості бачити родину та переживання через порушення ділових і соціальних зв`язків є серйозними наслідками, які об`єктивно розвивались та поглиблювались протягом певного періоду, що є обґрунтованою підставою для ствердження про завдання моральної шкоди. Щодо доводу відповідача-1 про те, що вилучення паспорта не позбавляє позивача можливості перетнути державний кордон України на в`їзд в Україну, позивач зазначив, що окрім вилучення паспортного документа, начальником 1 групи відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 окремо було прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 22.07.2022 з причини відсутності документів на право перетинання кордону на в`їзд в Україну, яке відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону №1710-VI приймається обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови, а отже позивач був об`єктивно позбавлений можливості в`їзду в Україну саме внаслідок цього рішення, яке в подальшому було визнано незаконним та скасоване судом у справі № 160/13558/22. Викладене свідчить про те, що позивач був об?єктивно позбавлений можливості перетнути державний кордон України з метою в?їзду в Україну, у зв?язку з прийняттям Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 22 липня 2022 року, яке рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 року у справі №160/13558/22, було визнано незаконним та скасовано. Стверджував, що відповідачем-1 у відзиві не наведено достатніх, обґрунтованих доводів, не надано належних та допустимих доказів, які спростовують доводи Позивача, а відтак позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі.

09.03.2026 року на адресу Печерського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив відповідача-2, за змістом якої представник позивача просила долучити дану відповідь на відзив до матеріалів справи та позовну заяву задовольнити у повному обсязі, за змістом, якої щодо аргументу відповідача-2, про те, що належним відповідачем у даній справі є відповідач-1, представника позивача послалась на положення Закону України «Про Державну прикордонну службу України», положення Закону України «Про прикордонний контроль» та на Положення про органу охорони державного кордону Державної прикордонної служби України (затв. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 року № 971), за змістом яких можна дійти висновку, що саме на Державну прикордонну службу України, як спеціально уповноважений правоохоронний орган, покладено функцію здійснення прикордонного контролю та пропуску осіб, транспортних засобів і вантажів через державний кордон України. Реалізація зазначених повноважень здійснюється через відповідні органи та підрозділи Державної прикордонної служби України, які діють від її імені Державної прикордонної служби України та в межах наданих законом повноважень. Відтак, дії посадових осіб прикордонних загонів є формою реалізації повноважень Державної прикордонної служби України, а тому саме на цей орган покладається обов?язок організації, контролю та забезпечення законності здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України, а також відповідальність за правомірність прийнятих рішень. У свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_7 , входить до її організаційної системи та здійснює покладені на Державну прикордонну службу України функції безпосередньо на відповідній ділянці державного кордону. Протиправні дії, на підставі яких була завдана шкода Позивачу, були вчинені посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) під час здійснення прикордонного контролю, тобто в межах реалізації владних повноважень, покладених законом на Державну прикордонну службу України як правоохоронний орган спеціального призначення. Встановлена судовими рішеннями протиправність дій посадової особи прикордонного загону свідчить не лише про індивідуальне порушення, а й про неналежну реалізацію владних повноважень у межах функціональної компетенції Державної прикордонної служби, оскільки такі дії є формою здійснення повноважень Державної прикордонної служби України через її структурний підрозділ.

Щодо доводу відповідача-2 про ненадання позивачем доказів на підтвердження порушення його прав, позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 суд відмовив у задоволенні вимоги зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 повернути позивачу паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , оскільки станом на день розгляду справи цей паспорт вже був анульований та знищений у серпні 2022 року згідно з актом про знищення недійсних документів, а отже внаслідок протиправного вилучення паспорт було анульовано та знищено, що фактично стало причиною неможливості повернення Позивача на територію України і донині.

Щодо твердження відповідача-2 про відсутність обгрунтування суми відшкодування моральної шкоди, Позивач зазначив, що з урахуванням характеру допущеного правопорушення, його тривалості, глибини душевних страждань Позивача, істотного порушення його конвенційних прав, неможливості повернутися в Україну, втрати та послаблення професійних і родинних зв?язків, а також необхідності докладання значних зусиль для відновлення попереднього життєвого та професійного становища, Позивач обґрунтовано визначив розмір завданої йому моральної шкоди у сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень. Зазначена сума є співмірною характеру та наслідкам протиправних дій Відповідачів. Враховуючи все вищезазначене, Відповідачем-2 у відзиві не наведено достатніх, обґрунтованих доводів, не надано належних та допустимих доказів, які спростовують доводи Позивача, а відтак позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2026 року закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено вказану цивільну справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 29.07.2026 року.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Загоруй В.О. підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задольнити.

У судовому засіданні представник відповідача-1 та представники відповідача-2 заперечували щодо задоволення позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позову.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що відповідач-3 повідомлений про дату, час і місце судового засідання належним чином, причини неявки суду не повідомив, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Щодо клопотання відповідача-2, за змістом якого, останній просив визнати дії представника позивача зловживанням процесуальними правами та застосувати наслідки ст. 44 ЦПК України, суд відмовляє у його задоволенні, у зв`язку із недоведеністю викладених обставин та відсутності у діях позивача встановлених зловживань.

Вислухавши думку учасників справи, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка зокрема може полягати і у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

На підставі вказаних норм права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Для настання відповідальності перед позивачем обов`язковою умовою є визнання рішення незаконним та його подальше скасування.

Як було встановлено під час розгляду справи, Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 01 грудня 2022 року, яким: адміністративний позов ОСОБА_1 до ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , код невідомий) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, скасування та визнання нечинним рішення, задоволено частково; визнано протиправними дії начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 щодо вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданого 21.05.2015 органом 1202 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (оформлені Актом вилучення документа від 22.07.2022 року). Визнано протиправним та скасовано рішення від 22 липня 2022 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, яке прийнято начальником 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 992,40 грн.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №160/13558/22 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 залишено без змін.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 02.10.2023 у справі №160/13558/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №160/13558/22за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 , третя особа: адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, скасування та визнання нечинним рішення.

Рішення від 01.12.2022 у справі №160/13558/22, яким вказані дії начальника 1 групи інспектора прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 та рішення від 22 липня 2022 року визнано протиправними, набрало законної сили 16.08.2023.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Основними функціями Державної прикордонної служби України, зокрема, є і здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення (ст.2 Закону).

Статтею 5 Закону України «Про Державну прикордонну службу» України також передбачено, що діяльність Державної прикордонної служби України провадиться на основі дотримання прав і свобод людини і громадянина. Органи, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України зобов`язані поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Неправомірне обмеження прав і свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон. Статтею 7 цього Закону встановлено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

Порядок та правила перетинання державного кордону громадянами України встановлені Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 року № 57.

Протиправність дій начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 щодо вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданого 21.05.2015 органом 1202 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (оформлені Актом вилучення документа від 22.07.2022 року), протиправність рішення від 22 липня 2022 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, яке прийнято начальником 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено судовим рішенням у справі №160/13558/22, що набрало законної сили.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки дані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, тому відповідно до вимог передбачених ч. 4 ст.82 ЦПК України, вони є встановленими і доказуванню не підлягають.

Враховуючи, що протиправність дій та рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 встановлено судовим рішенням у справі №160/13558/22, відтак встановлено порушення прав Позивача.

Щодо доводів відповідача-1 про те, що вилучення паспорта відбулося на підставі спрацювання бази даних інформаційно-комунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» у зв`язку з виданням Указу Президента України №502/2022 про втрату позивачем громадянства України, суд зазначає таке.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі №160/13558/22, яке набрало законної сили 16.08.2023, дії начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 щодо вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 та рішення від 22.07.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України вже визнані протиправними в цілому, без застережень щодо правомірності підстав, з яких виходила посадова особа. Суд, який розглядав адміністративну справу №160/13558/22, мав можливість оцінити довід про наявність Указу Президента України №502/2022 як підставу для дій посадової особи, однак визнав ці дії протиправними в повному обсязі. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені таким рішенням, що набрало законної сили, не підлягають повторному доказуванню чи спростуванню у даній справі, а тому доводи Відповідача-1 про наявність фактичних підстав для вилучення паспорта не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки спрямовані на переоцінку обставин, які вже отримали остаточну судову кваліфікацію в іншій справі за участю тих самих осіб.

Як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові Верховного Суду у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18) зазначено, що «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Постанова ВП ВС від 09.11.2022 у справі №372/1652/18: «Навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другоі? статті 76, частина перша статті 95 ЦПК), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Крім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанціи? взяли до уваги нижчии? рівень емоціи?них, психічних страждань позивачів, ніж тои?, якии? зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральноі? шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностеи? потерпілого або позбавлення и?ого можливості і?х реалізаціі?, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема и? можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості».

Внаслідок протиправних дій та рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону капітана ОСОБА_3 права Позивача було порушено, встановлений факт порушення прав Позивача внаслідок вказаних дій є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Неможливість в`їзду на територію України, втрата можливості бачити родину,

переживання через порушення ділових та соціальних зв`язків - це серйозні переживання, які об`єктивно стали результатом незаконних дій та рішення.

Зазначені наслідки не можуть бути зведені до миттєвих, при цьому вони можуть

проявлятися через певний час у вигляді порушень прав особи, які не завжди можливо передбачити або виміряти одразу після застосування адміністративного акту. У цьому випадку вказані наслідки є такими, що розвивалися та поглиблювались протягом певного періоду часу, що є обґрунтованою підставою для ствердження про завдання моральної шкоди.

З урахуванням зазначеного, доводи Адміністрації Державної прикордонної служби України про те, що дія акту індивідуальної дії вичерпується під час його виконання, в даному випадку підлягають відхиленню, як і підлягають відхиленню доводи Відповідачів щодо недоведення причинно-наслідкового зв`язку.

Щодо доводу відповідача-1 про те, що саме вилучення паспортного документа не позбавляє позивача можливості перетнути державний кордон України на в`їзд в Україну, суд відхиляє цей довід, оскільки, крім вилучення паспорта, начальником 1 групи відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 окремим рішенням від 22.07.2022 було відмовлено позивачу в перетинанні державного кордону України з причини відсутності документів на право перетинання кордону на в`їзд в Україну. Вказане, стало безпосередньою причиною неможливості в`їзду Позивача на територію України, а тому причинно-наслідковий зв`язок між протиправним рішенням від 22.07.2022 та негативними наслідками для позивача є доведеним.

Суд враховує, що протиправне рішення про відмову в перетинанні державного кордону було прийнято 22.07.2022, а обставини, що виключали можливість позивача в`їхати на територію України, зберігалися упродовж тривалого періоду, крім того, суд бере до увагу, що внаслідок таких протиправних дій, вилучений паспортний документ був знищений органом державної влади ще у серпні 2022 року, що унеможливило в`їзд. Зазначені обставини свідчать про значну тривалість та глибину порушення прав позивача, які не обмежувалися одноразовим фактом відмови, а мали пролонгований характер, торкаючись можливості підтримання сімейних, ділових та соціальних зв`язків Позивача з Україною.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить із характеру та тривалості порушення прав позивача, глибини та ступеня заподіяних йому моральних страждань, конкретних обставин справи, а також вимог розумності, виваженості та справедливості.

При цьому суд враховує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього конкретних медичних чи психологічних наслідків, спричинених діями відповідачів, які б свідчили про таку глибину та інтенсивність моральних страждань, що обґрунтовувала б заявлений ним розмір відшкодування.

За таких обставин заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн суд вважає надмірним та таким, що не відповідає характеру, обсягу і ступеню доведених моральних страждань позивача та встановленим обставинам справи.

Водночас, ураховуючи характер протиправних дій, встановлених рішенням у справі № 160/13558/22, тривалість порушення прав позивача, вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, спричинені йому негативні переживання, а також необхідність забезпечення реального та ефективного відшкодування завданої моральної шкоди, суд доходить висновку, що 150 000 грн. є належним, достатнім та співмірним розміром її грошового відшкодування.

На переконання суду, саме такий розмір компенсації відповідає встановленим обставинам справи, характеру та обсягу заподіяної позивачу моральної шкоди, а також засадам розумності, виваженості та справедливості, забезпечуючи її справедливе і достатнє відшкодування.

Статтею 2 ЦК України передбачено, що держава Україна є учасником цивільних відносин.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до частини 1 статти 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави має виступати держава. Проте держава є особливим суб`єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Спеціальні підстави відповідальності зашкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174ЦК України відповідно. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Таким чином, вина посадової або службової особи (органу) держави є виною самої держави.

Відповідно до частини 1 статті 1174 ЦК України, держава відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. До нього мають бути віднесені, перш за все, бюджетні кошти (державний бюджет), які консолідуються на єдиному казначейському рахунку, відкритому Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Згідно з частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України, органом, уповноваженим здійснювати списаннякоштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, є Державна казначейська служба України (Казначейство України). Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Таким чином, саме на Державну казначейську службу України покладається обов`язок по безспірному списанню коштів державного бюджету на підставі рішення суду.

Щодо доводів Державної казначейської служби України про її неналежність як відповідача, суд враховує, що позивач не заявляв самостійних матеріально-правових вимог безпосередньо до відповідача-3, а зазначив його відповідачем виключно у зв`язку з тим, що саме через цей орган здійснюється безспірне списання коштів Державного бюджету України на виконання судових рішень відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України. Залучення чи незалучення Державної казначейської служби України до участі у справах про відшкодування шкоди, завданої державними органами, не впливає на правильність визначення належного відповідача, оскільки таким відповідачем у розумінні ст. 1173, 1174 ЦК України є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Водночас участь відповідача-3 у справі забезпечує процесуальну визначеність механізму виконання судового рішення, а тому суд не вбачає підстав для відмови у позові до Відповідача-3 з мотивів, наведених у його відзиві.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України як єдину систему органів покладаються завдання забезпечення недоторканності державного кордону, зокрема здійснення прикордонного контролю.

Відповідно до статті 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України (затв. Постановою постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 533), Адміністрація Держприкордонслужби є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Положення основними завданнями Адміністрації Держприкордонслужби є 1 реалізація державної політики у сфері охорони державного кордону, здійснення управління у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до пункту 4 статті 4 Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завдань організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів.

Адміністрація Державної прикордонної служби України є центральним органом управління цієї системи, у зв`язку з чим саме на неї покладається обов`язок організації, контролю та забезпечення законності здійснення прикордонного контролю структурними підрозділами, до яких належить ІНФОРМАЦІЯ_8 (військова частина НОМЕР_1 ). Дії посадової особи цього загону є формою реалізації владних повноважень, покладених законом на Державну прикордонну службу України в цілому, а встановлена судовим рішенням протиправність цих дій свідчить про неналежну реалізацію владних повноважень у межах функціональної компетенції Державної прикордонної служби України як єдиної системи.

Та обставина, що ІНФОРМАЦІЯ_9 не була відповідачем у справі №160/13558/22, а брала участь у ній як третя особа без самостійних вимог, не спростовує її статусу належного відповідача у цій справі, оскільки у цій справі вирішується питання цивільно-правової відповідальності держави за шкоду, завдану внаслідок реалізації владних повноважень Державної прикордонної служби України як системи.

Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (п. 26-27), відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Враховуючи, встановлені обставини справи, приймаючи до уваги тяжкість та тривалість перенесених позивачем моральних страждань у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього посадової особи органу державної влади, вимушені зміни, які настали у його житті, порушення нормальних життєвих зв`язків, необхідність та захищати свої права у судовому порядку, суд приходить до переконання, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню, шляхом стягнення на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України 150 000,00 грн. компенсації за моральні страждання та переживання, яких Позивач зазнав внаслідок порушення його законних прав та свобод.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з Державного бюджету України підлягають стягненню на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1500,00 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.16, 23, 1174 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені витрати з оплати судового збору в розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач-1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Відповідач-2 - Адміністрація Державної прикордонної служби України: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26; код ЄДРПОУ 00034039.

Відповідач-3 - Державна казначейська служба України: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; код ЄДРПОУ 37567646.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, (а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду), а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 13.08.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ