Вирок від 14 вересня 2026 р. у справі №754/3395/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/721/26

Справа№754/3395/26

Вирок

Іменем України

15 вересня 2026 року

місто Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Деснянського районного суду міста Києва кримінальне провадження № 12026100030000219, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.01.2026, щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, такого, що працює водієм у ФОП « ОСОБА_7 », зареєстрованого і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , такого, що утримує матір та малолітнього сина 2017 року народження, раніше судимого: 23.05.2025 вироком Деснянського районного суду м. Києва за ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 200, ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з дворічним іспитовим строком та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України (вирок набрав законної сили 24.06.2025),

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У ОСОБА_5 в невстановлений досудовим розслідуванням час, дату та місці, виник протиправний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, який введено з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та неодноразово продовжувався, останній раз Указом Президента України від 12.01.2026 № 40/2026 строком на 90 діб.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, 30.01.2026 приблизно о 09 год. 22 хв., ОСОБА_5 , знаходячись у приміщенні для персоналу магазину «АТБ», що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Олександри Екстер, 18/78, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, впевнившись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, та його дії є таємними для оточуючих, переконавшись, що в приміщенні на цей час нікого немає, повторно, таємно, в умовах воєнного стану, викрав чуже майно, а саме: сумку чорного кольору, яка матеріальної цінності для потерпілої не становить, в якій знаходився мобільний телефон «Apple iPhone XR» 64 GB Black, вартістю 4012 гривень 50 копійок, який належить потерпілій ОСОБА_6 .

Після чого, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_5 , утримуючи викрадене майно при собі, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій майнову шкоду в розмірі 4012 гривень 50 копійок.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю та пояснив, що працює водієм вантажних перевезень. Того дня він приїжджав до магазину «АТБ» на вул. Олександри Екстер. Зайшовши до роздягальні для персоналу, побачив на лавці чужу сумку. Спершу він вийшов з магазину, сів в автомобіль і від`їхав. Проте під час поїздки вирішив повернутися та забрати сумку, оскільки його матір хворіє і йому потрібні були гроші на ліки.

Близько 9-10 години ранку він повернувся до приміщення магазину. Оскільки боявся бути поміченим, швидко забрав чужу сумку, яку на місці не оглядав, та залишив приміщення магазину. Вкрадені речі він завіз до гаража, залишив їх там і далі поїхав на роботу. Пізніше, оглянувши сумку, побачив, що всередині були документи, телефон, ліки, 1000 гривень та дрібні гроші в гаманці.

Сумку та телефон ОСОБА_5 згодом повернув потерпілій, попросив у неї вибачення. Водночас визнав, що гроші поки не повернув і повністю не розрахувався. До вчиненого ставиться критично, у вчиненому щиро розкаюється. Свої дії обвинувачений пояснив імпульсивним вчинком.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_5 не оспорював фактичних обставин справи та пояснив, що правильно розуміє зміст пред`явленого йому обвинувачення і не заперечує проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. Сумнівів у добровільності та істинності позиції обвинуваченого в суду не виникло. За таких умов суд, роз`яснивши обвинуваченому порядок і наслідки такого розгляду, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним досліджувати докази щодо обставин, які ніким не оспорюються.

З`ясувавши позицію обвинуваченого, який визнав винуватість повністю і підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та пересвідчившись у добровільності й істинності цієї позиції, суд робить висновок, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, санкцією ч. 4 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Відповідно до встановлених обставин ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, передбаченою ч. 5 ст. 12 КК України, є тяжким злочином.

Відповідно до частини другої статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд ураховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер. Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України суд визнає щире каяття, що полягає, зокрема, у визнанні обвинуваченим обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у тому числі часу, місця і способу його вчинення.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що він визнає свою вину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї вини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Обвинувачений ОСОБА_5 висловив щирий жаль з приводу вчинених дій та осуд своєї поведінки.

Обставиною, яка відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_5 , суд визнає рецидив злочинів.

Суд виходить із того, що вироком Деснянського районного суду м. Києва від 23.05.2025, який набрав законної сили 24.06.2025, ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 200 і ч. 4 ст. 185 КК України. Судимість за ч. 4 ст. 185 КК України врахована судом при кваліфікації дій обвинуваченого як таких, що вчинені повторно (п. 1 примітки до ст. 185 КК України), а тому відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України ця обставина повторно, як така, що обтяжує покарання, не враховується. Водночас судимості за ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 200 і ч. 2 ст. 200 КК України повторності у розумінні примітки до ст. 185 КК України не утворюють і при кваліфікації дій обвинуваченого не враховані. Отже вчинення ОСОБА_5 нового умисного кримінального правопорушення за наявності непогашених судимостей за ці умисні кримінальні правопорушення утворює рецидив злочинів у розумінні ст. 34 КК України, що є обставиною, яка обтяжує покарання.

За даними про особу обвинувачений ОСОБА_5 раніше судимий, перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом із 11.08.2012 у зв`язку з розладами психіки і поведінки внаслідок вживання стимуляторів (вживання зі шкідливими наслідками), під наглядом лікаря-психіатра не перебуває, утримує матір, яка є особою з інвалідністю II групи, та має на утриманні малолітню дитину 2017 року народження.

Судом ураховано позицію прокурора, який просив визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, і призначити йому покарання у виді реального позбавлення волі. Потерпіла поклалася в питанні призначення покарання на розсуд суду. Обвинувачений і захисник просили із застосуванням положень ст. 69 КК України призначити покарання у виді штрафу і не позбавляти ОСОБА_5 волі.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України, суд робить висновок про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах встановлених у санкції відповідної статті Особливої частини КК України, з огляду на обставину, яка пом`якшує покарання, і обставину, яка його обтяжує, наслідки вчиненого кримінального правопорушення та відомості, що характеризують особу обвинуваченого. Крім того, суд враховує ту обставину, що викрадене майно, зггідно пред`явленого обвинувачення, повернуто потерпілій.

Доводи обвинуваченого і захисника про призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України суд відхиляє. Частина перша ст. 69 КК України пов`язує можливість призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання з наявністю кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного. У цьому провадженні встановлено лише одну обставину, яка пом`якшує покарання, і водночас встановлено обставину, яка його обтяжує. Обставин, що істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого, судом не встановлено, а вчинення нового умисного корисливого кримінального правопорушення в межах іспитового строку за попереднім вироком свідчить про протилежне. За таких обставин передбачених законом підстав для застосування ст. 69 КК України немає.

Це покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті - виправленню засудженого, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, адже втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватися на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Вчинення ОСОБА_5 нового кримінального правопорушення протягом іспитового строку свідчить про те, що він не намагається виправитися. За таких обставин суд робить висновок про необхідність призначення покарання у виді реального позбавлення волі, оскільки лише такий захід сприятиме перевихованню обвинуваченого та запобіганню вчиненню ним нових правопорушень.

На переконання суду, призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Частиною четвертою статті 71 КК України встановлено, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Судом установлено, що кримінальне правопорушення, за яке ОСОБА_5 засуджено цим вироком, вчинене ним 30.01.2026, тобто після постановлення вироку Деснянського районного суду м. Києва від 23.05.2025. Відповідно до ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку, отже дворічний іспитовий строк почався 23.05.2025, і нове кримінальне правопорушення вчинене в його межах є порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.

Судом установлено, що ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2026 у задоволенні клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою відмовлено, а до нього застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту в період часу з 23 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. наступного дня на строк два місяці, тобто до 27 квітня 2026 року включно. Строк дії цієї ухвали не продовжувався, і запобіжний захід припинив свою дію з його закінченням. Оскільки домашній арешт застосовувався не цілодобово, підстав для зарахування його строку у строк покарання за правилами ч. 7 ст. 72 КК України немає.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`являвся.

Питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує відповідно до ч. 1, п. 5 і п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України.

Згідно з вимогами частини другої статті 124 КПК України з ОСОБА_5 на користь держави підлягають стягненню документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 100, 124, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 23.05.2025 та остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 2 (два) місяці.

Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_5 обчислювати з дня його затримання в порядку виконання вироку.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у сумі 7131 (сім тисяч сто тридцять одна) грн 20 (двадцять) коп.

Речові докази у кримінальному провадженні: три сліди папілярних узорів, з яких сліди № 1 та № 2 вилучені з зовнішньої поверхні дверей до жіночої роздягальні, а слід № 3 вилучено з дверей холодильника в приміщенні «Кімната персоналу», та два змиви з дверної ручки до жіночої роздягальні, поміщені до паперових конвертів, на які нанесені пояснювальні написи та підписи; копії квитанцій за №№ 011SALE, 012SALE, 128SALE, 122SALE, 128SALE, 036SALE та копію скріншоту з додатку «iCloud» від 31.01.2026; DVD-R компакт-диск із відеозаписами з приміщення магазину «АТБ» за адресою: м. Київ, вул. Олександри Екстер, 18/78, за 30.01.2026; рештки конверта з квитанцій - зберігати при матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Речові докази у кримінальному провадженні: сумку чорного кольору, гаманець рожевого кольору з наявними в ньому особистими речами, мобільний телефон iPhone XR у чохлі та паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_6 , які повернуто потерпілій ОСОБА_6 під розписку від 26.02.2026, - залишити за належністю у потерпілої.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику, потерпілій та прокурору.

Суддя ОСОБА_8