Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №636/1732/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/1732/26 Провадження № 2/636/2510/26

Дата РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Карімова І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ріпи І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вовчанської державної нотаріальної контори Харківської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом припинення обтяження на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження належним їй та третім особам на праві часткової власності нерухомим майном шляхом припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що міститься в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №3566557 07.08.2005 12:42:22, у вигляді накладення заборони на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстратор заборони: Вовчанська державна нотаріальна контора Харківської області.

27.03.2026 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги, зазначивши у якості відповідача Аакціонерне товариство «Державний ощадний банк України», філія – Харківське обласне управління, треті особи, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Позов мотивований тим, що внаслідок бойових дій в м. Вовчанськ в період з 24.02.2022 по сьогоднішній день, спричинених збройною агресією рф проти України, вказана квартира була знищена разом з майном, що в ній знаходилось. Вона не могла подати в електронній формі до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України на території Вовчанської міської ради Чугуївського району Харківської області заяву про надання компенсації за знищене майно-квартиру, оскільки існує заборона на належне їй майно на підставі договору застави без номера від 07.08.2006, видавник: Вовчанське відділення держбанку. На її звернення до АТ «Ощадбанк» (як правонаступника держбанку) отримала відповідь про відсутність у неї кредитної заборгованості перед банком, по якій забезпеченням виконання зобов`язання виступає нерухоме майно. Державний нотаріус Вовчанської державної нотаріальної контори Харківської області Ворона Г.В. на її усне клопотання про зняття обтяження на належне їй нерухоме майно усно відповіла відмовою, мотивуючи це відсутністю у неї на даний час необхідних для цього підстав.

Крім цього, ОСОБА_1 стверджує, що в 2006 році вона в установленому порядку, договору застави ні з ким не укладала, нотаріально ніколи не посвідчувала. На момент укладення договору застави, на який є посилання в інформаційній довідці 427440042 від 19.05.2025 р. Департаменту реєстрації Харківської міської ради, у неї не було правовстановлюючих документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на вказану квартиру було видано виконком Вовчанської міської ради тільки 29.12.2007 року на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , тобто після укладення договору застави від 07.08.2006 р. Вказане обтяження створює позивачці перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належною їй часткою квартири. ОСОБА_1 вважає, що дія накладеного обтяження втратила своє призначення та суперечить діючому законодавству.

Представник акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Руденко Є.К. подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог до АТ «Ощадбанк» посилаючись на те, що АТ «Ощадбанк» не входить до кола суб`єктів державної реєстрації прав на нерухоме манно та їх обтяжень, та не може відповідати за внесення записів про обтяження нерухомого манна в т.ч. і за реєстраційний запис №3566557, який було внесено Солоницівською селищною радою Харківського району Харківської області 07.08.2006. Разом з тим, АТ «Ощадбанк» не оспорює та не заперечує право позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном (в тому числі квартирою). У зв`язку з цим, на даний час у АТ «Ощадбанк» відсутні будь-які права, обов`язки, інтереси щодо вказаної в позові квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 02.03.2026 вказану позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 03.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду у відкритому загальному позовному провадженні та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 15.05.2026 закрито підготовче провадження у справі і її розгляд призначено по суті.

Учасники справи до судового засідання не з`явились, повідомлені про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України, надіслали до суду заяви та клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим відповідно до приписів ст. 223 ЦПК України розглянути справу у відсутності учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання ( ст. ст. 15,16 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є співвласником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва на право власності на житло, виданого 29.12.2007 виконавчим комітетом Вовчанської міської ради Харківської області. Зазначену квартиру приватизовано відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». У подальшому назву АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим об`єкт нерухомого майна наразі зазначається за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, (номер інформаційної довідки 427440042 від 19.05.2025), на вказану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ., накладена заборона на нерухоме майно рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 77804762 від 14.03.2025 о 10:26:08, державний реєстратор Артюх Д.Є., на підставі договору застави без номеру, виданого 07.08.2006, особою, майно/права якої обтяжуються, значиться ОСОБА_1 .

Згідно з листом державного реєстратора Солоницівської селищної ради Харківського району Артюха Д.Є. від 07.10.2025 № 250-02/25, під час проведення консолідованих пошуків у державних реєстрах ним також встановлено наявність зазначеного обтяження, зареєстрованого 07.08.2006 Вовчанською державною нотаріальною конторою на підставі договору застави без номера від 07.08.2006. Таким чином, факт наявності зареєстрованого обтяження щодо нерухомого майна, право власності на яке належить, зокрема, позивачці, підтверджується матеріалами справи.

Разом із тим судом установлено, що на момент звернення позивачки до АТ «Ощадбанк» останнім не підтверджено наявності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним зобов`язанням, виконання якого забезпечувалося б зазначеним нерухомим майном.

Так, у листі Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» від 27.06.2025 № 118-11-09/3619/2025 зазначено, що станом на дату надання відповіді за даними програмного забезпечення банку інформація щодо кредитної заборгованості ОСОБА_1 , за якою забезпеченням виконання зобов`язання виступає нерухоме майно, відсутня.

У подальшій відповіді АТ «Ощадбанк» від 04.08.2025 № 34/2-12/4328/2025/с зазначено, що граничний строк зберігання кредитних справ у банку становить п`ять років та необхідні первинні документи для зняття обтяження на теперішній час у банку відсутні.

Отже, АТ «Ощадбанк» не надало суду доказів на підтвердження існування станом на час розгляду справи невиконаного кредитного зобов`язання позивачки, виконання якого забезпечувалося б спірним обтяженням, а також доказів наявності правових підстав для подальшого збереження заборони на нерухоме майно.

Позивачка заперечує факт укладення нею договору застави від 07.08.2006 та зазначає, що такий договір не посвідчувала. При цьому матеріали справи не містять примірника зазначеного договору застави або іншого документа, який би надав можливість суду встановити його зміст, предмет застави, сторони правочину, строк дії забезпечувального зобов`язання та інші істотні умови.

Водночас із наявних у справі доказів убачається, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру було видано лише 29.12.2007 року, тобто після дати, зазначеної як дата укладення договору застави, на підставі якого зареєстровано спірне обтяження.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити зміст та правову природу правовідносин, на підставі яких у 2006 році було зареєстровано заборону на нерухоме майно, а також встановити наявність чинного зобов`язання, в забезпечення виконання якого така заборона була встановлена.

Крім того, відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про заставу» майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано у заставу лише за згодою всіх співвласників.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на момент виникнення спірного обтяження правовстановлюючий документ на квартиру, згідно з яким право власності на неї належить трьом співвласникам у рівних частках, ще не був виданий. Разом із тим матеріали справи не містять доказів надання всіма співвласниками згоди на передачу квартири у заставу чи доказів того, що на момент реєстрації обтяження ОСОБА_1 мала право одноособово розпоряджатися усім об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяженням є, зокрема, заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених органів або такі, що виникли з правочину. Державна реєстрація обтяження полягає у внесенні відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про заборону на нерухоме майно за відсутності підтверджених правових підстав для існування такого обтяження об`єктивно обмежує можливість власника вільно реалізовувати належне йому право розпорядження майном.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено факт існування зареєстрованого обтяження щодо належного їй нерухомого майна та наявність перешкод у здійсненні нею права користування і розпорядження цим майном.

Водночас доказів існування станом на час розгляду справи невиконаного зобов`язання, в забезпечення якого було встановлено заборону на вказане нерухоме майно, матеріали справи не містять. АТ «Ощадбанк» не підтвердило наявності кредитної заборгованості позивачки та не надало документів, які б підтверджували чинність забезпечувального зобов`язання та необхідність подальшого існування спірного обтяження.

За таких обставин подальше існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про заборону на нерухоме майно за реєстраційним номером 3566557 від 07.08.2006 створює для позивачки необґрунтовані перешкоди у реалізації її права власності.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, своєю чергою, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «суспільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)].

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.

Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

ЄСПЛ вказав на неодмінність перевіряти обмеження прав людини, передбачені у національному законі, визначати наявність обставин для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

Обмеження прав має передбачатися національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатися у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.

Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.

Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Отже, можна зазначити, що лише за умови дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. З позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2026 по справі № 212/3248/25 (провадження № 61-12889св25) суд дійшов висновку про те, що, знищення предмета застави є підставою для припинення права застави та припинення відповідного обтяження нерухомого майна. Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави, а положення статті 28 Закону України «Про заставу» підлягають застосуванню з урахуванням таких обставин.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Однією з підстав припинення застави є загибель заставленого майна/втрата предмета застави (стаття 28 Закону України «Про заставу», пункт 2 частини першої статті 593 ЦК України).

У позові ОСОБА_1 вказувала, що не могла подати в електронній формі до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України на території Вовчанської міської ради Чугуївського району Харківської області заяву про надання компенсації за знищене майно-квартиру, оскільки існує заборона на належне їй майно на підставі договору застави без номера від 07.08.2006.

З огляду на вимоги статті 28 Закону України «Про заставу» та пункту 2 частини першої статті 593 ЦК України судом звернуто увагу на доводи позову щодо знищення предмету застави.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», філія – Харківське обласне управління, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом припинення обтяження на нерухоме майно задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження нерухомим майном - квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що міститься в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, та є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: реєстраційний номер обтяження: 3566557 07.08.2006 12:42:22, а саме шляхом зняття заборони на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.В. Карімов