Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №391/535/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 391/535/23

провадження № 51-3236км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 15 жовтня 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 травня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023121040000282, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого: востаннє вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 березня 2023 року за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 150 годин громадських робіт

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст.152 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 15 жовтня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 156 КК Україниі призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2023 року у виді 80 годин громадських і остаточно з урахуванням п.1 ч. 1 ст. 72 КК України ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 10 днів.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено обчислювати з моменту звернення вироку до виконання та зараховано у строк покарання строк перебування обвинуваченого під вартою із 19 квітня 2023 року до 11 квітня 2024 включно.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді домашнього арешту залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Включено інформацію про ОСОБА_7 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Вирішено питання про процесуальні витрати та долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 17 квітня 2023 року близько 13:00, перебуваючи за місцем проживання своєї співмешканки ОСОБА_8 , що по АДРЕСА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи, що вчиняє щодо малолітньої особи - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку він вважав своєю падчеркою, дії, які здатні викликати моральне розбещення малолітньої, порушити її нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток, із метою задоволення статевої пристрасті, із застосуванням погроз наказав роздягнутися та сам насильно зняв із неї одяг. Після цього ОСОБА_7 роздягнувся сам і малолітня ОСОБА_9 , із якою вони лягли на ліжко, побачила його статеві органи.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 20 травня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Аргументуючи свою позицію, стверджує, що дії ОСОБА_7 безпідставно перекваліфіковано із ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України на ч. 2 ст. 156 КК України.

Суд залишив поза увагою показання малолітньої ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_7 своєю активною поведінкою виказував намір вчинити саме зґвалтування.

Натомість місцевий суд безпідставно надав перевагу даним слідчого експерименту із ОСОБА_9 у ході якого потерпіла не змогла продемонструвати детальний механізм посягання на її статеву свободу і недоторканість.

Вказане залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, який не надав оцінки рішенню суду першої інстанції в частині кваліфікації дій обвинуваченого, не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду, та в порушення ст. 419 КПК України не зазначив мотиви прийнятого рішення.

Також, прокурор вважає, що апеляційний суд безпідставно не провів повторне судове слідство та погодився із призначеним місцевим судом покаранням, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав вимоги касаційної скарги та просив її задовольнити на викладених підставах.

Захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 вважали касаційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою, просили залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Перевіряючи доводи, наведені у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що надані стороною обвинувачення докази поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні членом сім`ї саме розпусних дій щодо малолітньої особи, а не замаху на зґвалтування.З позицією місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги прокурора такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного.

Так, постановляючи вирок, суд послався на показання самого обвинуваченого, який хоча й не визнавав своєї вини, проте не заперечував того факту, що дійсно 17 квітня 2023 року перебував за місцем проживання своєї співмешканки разом із малолітньою ОСОБА_9 , де вони разом лежали на ліжку.

Також, суд узяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_9 , яка детально описала як засуджений закрив двері у будинку та штори, наказав їх роздягнутися, зривав одяг, сам роздягнувся та змусив лягти поруч на ліжко.

Крім цього, враховано показання законного представника ОСОБА_8 , матері малолітньої потерпілої, та свідка ОСОБА_10 , які не були безпосередніми очевидцями події, а лиш зазначили, що зі слів ОСОБА_9 . ОСОБА_7 вчиняв щодо неї непристойні дії.

Поміж зазначеного, місцевий суд послався й на ряд письмових доказів, зокрема:

- дані протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 17 квітня 2023 року, в яких викладено інформацію від заявниці ОСОБА_8 про скоєння ОСОБА_7 17 квітня 2023 року неправомірних дій щодо її дочки;

- дані протоколу огляду місця події від 17 квітня 2023 року з фототаблицею ,якими зафіксовано обстановку на місці події;

- дані протоколу проведення слідчого експерименту від 20 квітня 2023 року за участю малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , в ході якого остання показала як 17 квітня 2023 року ОСОБА_7 їй погрожував, наказав роздягнутися та сам почав знімати її одяг, оголився сам, ліг із нею на ліжко, при цьому його статевий орган перебував у незбудженому стані;

- дані висновку експерта № 417 від 12 травня 2023 року, згідно з яким у малолітньої ОСОБА_9 будь-яких видимих тілесних ушкоджень не виявлено і цілісність дівочої пліви не порушена;

- дані висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 1623/23-27 від 05 липня 2023 року, відповідно до якого інформація, яка виявлена під час перегляду наданого відеозапису за участю малолітньої потерпілої ОСОБА_9 від 20 квітня 2023 року свідчить про психологічну достовірність її показів щодо застосування до неї дій розбещувального характеру;

- дані висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 1798/23-27 від 05 липня 2023 року відповідно до якого ситуація, що досліджується за кримінальним провадженням від 17 квітня 2023 року дійсно є психотравмуючою для малолітньої ОСОБА_9 та з психологічної точки зору має прямий зв`язок на погіршення її психоемоційного стану;

- дані протоколу проведення слідчого експерименту від 03 травня 2023 року за участю ОСОБА_7 , під час якого останній показав, як 17 квітня 2023 року зняв верхній одяг, ліг на ліжко, покликав ОСОБА_9 та сказав їй роздягнутися та лягти поруч з ним;

- дані висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 1797/23-27 від 05 липня 2023 року, за якими показання ОСОБА_7 мають ознаки психологічної недостовірності його показів в частинах непричетності до здійснення дій сексуального характеру по відношенню до малолітньої ОСОБА_9 ;

З вироку вбачається, що суд належним чином оцінив ці докази із дотриманням ст. 94 КПК України.

При цьому, місцевий суд вмотивовано надав критичну оцінку показанням малолітньої потерпілої в частині того, що ОСОБА_7 торкався пальцями та статевим органом її статевих органів.

Такий висновок ґрунтується на тому, що під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_9 впевнено говорила, що ОСОБА_7 нічим до неї не доторкався, а його геніталії були у незбудженому стані. Достовірність цих даних підтверджена висновком експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 1623/23-27 від 05 липня 2023 року.

У касаційній скарзі прокурор наголошує на тому, що під час проведення наведеної вище експертизи експерт досліджував відеозапис не слідчого експерименту, а допиту малолітньої, тому твердження місцевого суду про надання переваги даним слідчого експерименту з мотивів підтвердження їх достовірності в ході дослідження - є помилковим.

Наведені аргументи є неспроможними, оскільки в дослідженні експерт описав відео з яким ознайомлювався, і зміст цього відео є тотожним даним, що зафіксовані під час проведення слідчого експерименту.

Також неспроможними є аргументи касатора про те, що місцевий суд порушив засаду безпосередності дослідження доказів, оскільки взяв до уваги показання малолітньої потерпілої, які та надала не під час судового розгляду, а в ході проведеного слідчого експерименту.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 14 вересня 2020 року, справа № 740/3597/17 провадження № 51-6070кмо19) показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України.

Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь особи у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання від особи відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.

Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК України, у системному зв`язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де показання особи та протокол слідчого експерименту за її ж участю є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 КПК України.

Таким чином, відсутні підстави для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, відповідно до ст. 91 КПК України.

У цій справі місцевий суд надав оцінку показанням ОСОБА_9 та даним слідчого експерименту за її участі, встановив розбіжність, яка полягала у тому, чи торкався ОСОБА_7 малолітньої потерпілої, після чого, врахувавши результати експертного дослідження, прийшов до обґрунтованого переконання, що обвинувачений скоїв виключно розпусні дії.

Інших даних про замах ОСОБА_7 на дії сексуального характеру, пов`язаних саме із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло потерпілої із використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, як встановив суд, сторона обвинувачення не надала.

При цьому місцевий суд не погодився із аргументами прокурора, що дії обвинуваченого, який своєю активною поведінкою: замиканням дверей, погрозами застосування насильства з метою подолання опору, рішучими діями стосовно роздягання потерпілої, зриванням одягу, виказував намір вчинити саме зґвалтування малолітньої, оскільки вони лежали оголеними із ОСОБА_9 близько 10 хвилин і ОСОБА_7 протягом цього часу не намагався проникнути в її тіло з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, хоча вагомих перешкод для вчинення таких дій у нього не було.

Наведене обґрунтовано свідчить про відсутність у ОСОБА_7 умислу на зґвалтування потерпілої.

Враховуючи указані обставини, колегія суддів Верховного Суду приходить до переконання про правильність рішення місцевого суду щодо перекваліфікації дій обвинуваченого із ч .3 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України на ч.2 ст. 156 КК України.

Апеляційний суд перевірив такі висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків прокурор не наводить.

У своїй касаційній скарзі прокурор, крім іншого, посилається на ряд істотних порушень КПК України, що допустив місцевий суд та які залишилися без уваги під час апеляційного перегляду вироку.

Зокрема, сторона обвинувачення стверджує, що допит неповнолітньої потерпілої проведено безпосередньо в залі судового засідання у присутності обвинуваченого ОСОБА_7 , та за відсутності психолога, а клопотання про здійснення такої процесуальної дії в режимі відеоконференції залишилося без розгляду.

Такі аргументи прокурора були предметом детального дослідження колегією суддів апеляційного суду, яка з наведенням достатніх мотивів обґрунтовано визнала їх неспроможними із наступних підстав.

Через зміну місця проживання протягом тривалого часу викликати малолітню потерпілу та її законного представника до суду і забезпечити їх участь у розгляді кримінального провадження не виявилося за можливе і судовий розгляд неодноразово відкладався із цих підстав.

В подальшому, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 все ж прибули до суду, де разом із представником служби у справах дітей - ОСОБА_11 взяли участь у судовому засіданні.

При цьому, вони не заявляли клопотань про допит малолітньої потерпілої з метою захисту її прав поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції, як і не висловлювали будь-яких заяв, зауважень, клопотань або скарг щодо надання показань ОСОБА_9 в залі суду.

Відповідно до ст. 354 КПК України допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності - лікаря.

У цій справі допит малолітньої потерпілої ОСОБА_9 проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону - за участі її законного представника та представника служби у справах дітей. Твердження прокурора про обов`язкову участь психолога - не ґрунтується на вимогах закону

Що стосується доводів прокурора про відмову суду допитати свідка ОСОБА_12 , то такі теж є необгрунтованими.

Суд встановив, що свідок ОСОБА_12 призваний на військову службу під час мобілізації і з об`єктивних причин прибути в судове засідання не може. Після цього під час усього судового розгляду ніхто з учасників справи не ставив перед судом питання щодо обов`язкового допиту вказаної особи.

За правилами ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції повторно досліджує докази лише в разі, якщо їх було досліджено місцевим судом не повністю або з порушеннями, а учасник судового провадження заявив відповідне клопотання.

Ухвалюючи рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд дотримався наведених вимог закону, обґрунтовано відхилив вимоги скаржника про повторне дослідження доказів.

Слушних, переконливих аргументів, котрі би спростовували позицію вказаного суду та свідчили про здійснення апеляційної процедури з істотним порушенням КПК України, у касаційній скарзі не наведено.

Таким чином, за результатами розгляду кримінального провадження у суді касаційної інстанції встановлено, що матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних вироку і ухвали.

Призначене ОСОБА_7 покарання є співмірним характеру вчинених ним протиправних дій, тяжкості скоєного правопорушення, даним про особу винного та відповідає принципам справедливості й індивідуалізації.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 15 жовтня 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_13 ОСОБА_2 ОСОБА_3