Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №332/3/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 332/3/21

провадження № 51-857км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 вересня 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2025 рокущодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Тіксі Булунського улусу Республіки Соха (Якутія) рф, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 вересня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання та його відбування за ч. 2 ст. 286 КК.

Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_8 на її користь 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2025 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 вересня 2015 року приблизно о 14 год 30 хв водій ОСОБА_8 керував автомобілем «МАЗ 64229» з напівпричепом та здійснював рух на території ПАТ «Запоріжсталь», де біля КПП після перевірки документів контролером ОСОБА_10 всупереч вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, почав рух автомобіля, внаслідок чого, причепом свого автомобіля скоїв наїзд на ОСОБА_10 та на автомобіль «Geely Еmgrand», який зупинився справа від автомобіля «МАЗ». В результаті вказаної ДТП ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, з якими був доставлений до медичного закладу, де ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та заперечень на неї

У касаційній скарзі захисник посилається на істотні порушення вимог КПК та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує про те, що:

- місцевий суд безпідставно не взяв до уваги висновок судової автотехнічної експертизи від 28 жовтня 2015 року № 600/15;

- висновки судів обох інстанцій про те, що водій ОСОБА_8 зі свого місця в кабіні автомобіля «МАЗ» міг і повинен був бачити потерпілого та автомобіль «Geely Еmgrand», який зупинився праворуч від напівпричепа, є припущеннями;

- суди попередніх інстанцій застосували норми права, які не підлягали застосуванню, а саме послалися на вимоги пунктів 10.6, 10.9 ПДР та дійшли безпідставного висновку, що для уникнення наїзду на ОСОБА_10 засуджений мав залучити сторонніх осіб, без врахування того, що ОСОБА_8 не виконував ні рух заднім ходом, ні поворот, ні розворот;

- суди першої та апеляційної інстанцій неправильно вирішили цивільний позов, який було заявлено до неналежного відповідача;

- ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпіла ОСОБА_6 вказує про її необґрунтованість, просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник підтримав вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити, прокурор частково підтримала касаційну скаргу сторони захисту в частині неправильного вирішення судами попередніх інстанцій цивільного позову потерпілої, а потерпіла заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, вважала рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими і просила залишити їх без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги захисника зосереджені на аргументації про те, що суд надав перевагу одним експертним висновкам, однак без достатніх аргументів відхилив інші експертизи. Йдеться про висновки експертиз від 28 жовтня 2015 року № 600/15, від 03 лютого 2016 року № 789/15.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційним судом встановлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону судами попередніх інстанцій зроблено на підставі досліджених та оцінених доказів з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

Суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення на підставі: показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; експертів ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , протоколів огляду місця ДТП від 08 вересня 2015 року з фототаблицею (т. 1, а.к.п. 225-234), додаткового огляду місця події від 12 жовтня 2015 року зі схемою зображення місця події (т. 1, а.к.п. 235-250) та фототаблицею (т. 2, а.к.п. 1-2), слідчого експерименту від 12 жовтня 2015 року за участю свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_6 зі схемою та фототаблицею (т. 2, а.к.п. 3-9), висновку судово-медичної експертизи від 30 жовтня 2015 року № 4193, відповідно до якого в потерпілого ОСОБА_10 виявлені тяжкі тілесні ушкодження, отримані шляхом стиснення тіла між тупими предметами з переважаючою травмуючою поверхнею, не виключено, що в результаті наїзду транспортного засобу з послідуючим здавленням між цим транспортним засобом і стаціонарним об`єктом (т. 2, а.к.п. 11-26), висновку комісійної додаткової судової автотехнічної експертизи від 19 вересня 2016 року № 996-16, яким встановлено, що за даних дорожніх обставин, при заданому комплексі вихідних даних в діях водія автомобіля «МАЗ» ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 ПДР, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з виникненням ДТП - наїздом на автомобіль «Geely Еmgrand» та пішохода ОСОБА_10 (т. 2, а.к.п. 42-56), висновку комісійної судової інженерно-транпортної експертизи від 26 жовтня 2017 року № 20219/16-52 про те, що в даній дорожній обстановці водію автомобіля «МАЗ» ОСОБА_8 необхідно було діяти у відповідності з вимогами пунктів 10.1, 31.1 ПДР (т. 2, а.к.п. 61-66), висновку комісійної судової автотехнічної експертизи від 21 серпня 2020 року № 571/6083/530-18/923/18-52, відповідно до якої експерти ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 та ОСОБА_16 дійшли висновку про невідповідність в даній дорожньо-транспортній обстановці дій водія ОСОБА_8 вимогам п. 10.1 ПДР, яка з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з виникненням ДТП - наїздом на нерухомий автомобіль «Geely Еmgrand» та пішохода ОСОБА_10 , а експерти ОСОБА_19 та ОСОБА_18 лише констатували, що в даній дорожній обстановці водію ОСОБА_8 необхідно було діяти відповідно до вимог пунктів 10.1, 31.1 ПДР (т. 2, а.к.п. 71-85), а також інших доказів у своїй сукупності.

Окрім того, суд першої інстанції критично оцінив висновок судової автотехнічної експертизи від 28 жовтня 2015 року № 600/15 та висновок додаткової судової автотехнічної експертизи від 03 лютого 2016 року № 789/15, оскільки висновок про те, що в даній дорожньо-транспортній ситуації в діях водія ОСОБА_8 немає невідповідності вимогам п. 10.1 ПДР будувався на початковому відтворенні дорожньої обстановки на місці ДТП без врахування усіх відомостей, отриманих в результаті проведення подальших слідчих дій, які були враховані під час проведення комісійних експертиз.

Крім того, висновки експертиз № 600/15 та № 789/15 спростовуються встановленими в судовому засіданні фактичними обставинам, які підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_23 , протоколами огляду та додаткового огляду місця ДТП зі схемами та фототаблицями до них, а також відомостями, зафіксованими за результатами проведеного слідчого експерименту, зокрема, що в момент початку руху автопоїзда «МАЗ» з напівпричепом автомобіль «Geely Еmgrand» вже знаходився праворуч біля причепа в попутному напрямку, а контролер ОСОБА_10 після перевірки документів в кабіні «МАЗ» фактично відійшов у зону між причепом і автомобілем «Geely Еmgrand».

Такі висновки місцевий суд зробив з урахуванням досліджених в матеріалах кримінального провадження доказів, зокрема показань свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що знаходився в автомобілі МАЗ з ОСОБА_8 на пасажирському сидінні, коли ОСОБА_8 почав виїжджати через КПП свідок бачив, що біля їх вантажного автомобілю стоїть автомобіль «Geely Еmgrand» на боковій відстані приблизно 2 - 2,5 м від їх вантажного автомобілю, та не заважав їх проїзду; свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що спочатку проїхав автомобіль «МАЗ» та став біля стоп-лінії на КПП, а потім він проїхав на своєму автомобілі «Geely Еmgrand» та став біля нього; свідка ОСОБА_23 , яка суду пояснила, що вантажний автомобіль з причепом стояв на виїзді з КПП з заводу «Запоріжсталь», а потім під`їхав легковий автомобіль.

Як правильно наголосив місцевий суд, усі свідки підтвердили, що на момент початку руху автомобілю «МАЗ 64229», автомобіль «Geely Еmgrand» знаходився праворуч біля причепу автомобіля «МАЗ 64229», а тому ОСОБА_8 повинен був бачити його перед початком руху з урахуванням того, що пасажир його автомобіля - свідок ОСОБА_11 бачив як припаркований праворуч від напівпричепа автомобіль «Geely Еmgrand», так і ОСОБА_10 , який стояв поряд із цим автомобілем.

Допитані в суді першої інстанції експерти ОСОБА_20 та ОСОБА_21 роз`яснили, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля «МАЗ», виконуючи технічні вимоги п. 10.1 ПДР, мав технічну можливість попередити виникнення ДТП. Додатково експерт ОСОБА_21 наголосив, що в даному випадку водій автомобіля «МАЗ» ОСОБА_8 не переконався в безпеці свого руху, що призвело до наїзду на ОСОБА_10 та автомобіль «Geely Еmgrand», а тому дії водія ОСОБА_8 знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.

Інші допитані в суді експерти ОСОБА_18 та ОСОБА_19 стверджували про те, що у вказаній дорожньо-транспортній обстановці водій автомобіля «МАЗ» ОСОБА_8 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1 ПДР.

Усі допитані судом першої інстанції експерти ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 та ОСОБА_18 стверджували, що вимоги п. 10.1 ПДР не деталізували алгоритм дій водія, однак покладали на нього обов`язок вжити всіх доступних заходів для виключення небезпеки, а тому технічна можливість уникнути зіткнення визначалася виключно поведінкою водія автомобіля «МАЗ», а не діями водія автомобіля «Geely Еmgrand» чи розташуванням потерпілого ОСОБА_10 .

Отже, водій ОСОБА_8 перед початком руху повинен був виконати вимоги п. 10.1 ПДР та впевнитися в безпечності свого маневру не лише шляхом перевірки бокових дзеркал, а й іншими можливими способами, залучивши, зокрема, пасажира свого автомобіля, який достеменно бачив і автомобіль «Geely Еmgrand» і потерпілого ОСОБА_10 праворуч від напівпричепа.

Судами у цій справі, опираючись на показання експертів, лише констатовано, що ОСОБА_8 як водій автопоїзда «МАЗ» з напівпричепом перед початком руху з метою забезпечення безпеки для інших його учасників мав вжити більше прийомів перевірки безпечності маневру, як-от звернутися за допомогою до інших осіб, змінити налаштування дзеркал заднього огляду, які можуть бути заходами, які можна вжити на виконання вимог п. 10.1 ПДР, а не лише перевірити відзеркалення бокових дзеркал, маючи для цього об`єктивну можливість.

Тому колегія суддів вважає, що у цьому провадженні, виходячи із наявних у провадженні доказів, суди зробили правильний висновок про винуватість засудженого у вчиненому ДТП та смерті потерпілого, яка внаслідок цього настала.

Апеляційний суд під час перегляду справи за апеляційною скаргою захисника дослідив вищевказані висновки судових експертиз та обґрунтовано погодився із висновками місцевого суду про неврахування висновків судової автотехнічної експертизи від 28 жовтня 2015 року № 600/15 та додаткової судової автотехнічної експертизи від 03 лютого 2016 року № 789/15 з наведенням відповідних мотивів таких своїх тверджень.

У контексті наведеного, аналізуючи вищевказане та матеріали кримінального провадження, колегія суддів погоджується із висновками місцевого та апеляційного судів про наявність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме у порушенні ним як водієм автомобіля вимог п. 10.1 ПДР, що призвело до наїзду керованого ним автомобіля на ОСОБА_10 та автомобіль «Geely Еmgrand».

Вказані висновки зроблено судами попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 23, 94 КПК шляхом дослідження і оцінки усіх наявних у матеріалах цього провадження доказів, як кожного окремо, так і в їх сукупності.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги захисника про порушення вимог закону під час розгляду судами попередніх інстанцій цивільного позову.

Як вбачається з матеріалів провадження, цивільний позивач ОСОБА_9 (дочка потерпілого) в суді першої інстанції заявила цивільний позов про стягнення з ОСОБА_8 моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.

Ухвалою місцевого суду від 07 липня 2025 року на підставі клопотання сторони захисту ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» був залучений як цивільний співвідповідач.

Потерпіла ОСОБА_6 подала до суду першої інстанції клопотання про відсутність претензій майнового характеру до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та необхідність стягнення заподіяної моральної шкоди з винуватця ДТП - водія ОСОБА_8 .

Водночас до цього клопотання потерпіла долучила копію мирової угоди між позивачами ОСОБА_9 та ОСОБА_6 і відповідачем ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», затвердженої ухвалою Заводського районного суду міста Запоріжжя від 27 січня 2016 року, відповідно до якої позивачі відмовляються від заявлених позовних вимог у цій справі до відповідача у повному обсязі, а відповідач, зі свого боку, зобов`язується сплатити на користь позивачів 95 000 грн, з яких: 75 000 грн на користь ОСОБА_9 ; 20 000 грн на користь ОСОБА_6 .

За результатами розгляду заявленого ОСОБА_9 цивільного позову суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, частково його задовольнив та стягнув з ОСОБА_8 на користь потерпілої 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними й такими, що не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на таке.

За змістом ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, положення ст. 1172 ЦК безальтернативно покладає обов`язок з відшкодування такої шкоди виключно на роботодавця винуватої особи, яка заподіяла шкоду під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог до належного відповідача.

Такі висновки Суду корелюють із правовими висновками ВП ВС, викладеними у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, а також із усталеною практикою ККС ВС, зокрема висновками, зробленими у постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 557/1211/17, від 10 квітня 2025 року у справі № 701/280/18-к, від 16 липня 2026 року у справі № 127/1035/25, від 29 квітня 2026 року у справі № 671/1517/24.

Суд констатує, що на момент вчинення злочину ОСОБА_8 відповідно до виробничої характеристики обіймав посаду водія автотранспортних засобів автомобільної колони № 1 ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення під час виконання своїх службових обов`язків, а, отже, і шкода була завдана ним під час виконання своїх службових обов`язків.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням місцевого суду, дійшов помилкового висновку про правильне вирішення цим судом цивільного позову. Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд формально розглянув доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині оскарження цивільного позову.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Оскільки суди, вирішуючи цивільний позов ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не взяли до уваги вимоги ст. 1172 ЦК, практику ВС, не врахували усіх обставин справи, зокрема того, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення під час виконання своїх службових обов`язків, наявності мирової угоди між позивачами ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та роботодавцем ОСОБА_8 - ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, кримінальне провадження направленню на новий судовий розгляд у суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства, а касаційна скарга сторони захисту - частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 436 - 438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 вересня 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2025 рокущодо ОСОБА_8 скасувати в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті судові рішення місцевого та апеляційного судів залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3