Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №646/7690/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 646/7690/19

провадження № 61-4003св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Харківводоканал»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 26 травня 2021 року у складі судді Єжова В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Тичкової О. Ю.,Маміна О. В., Пилипчук Н. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Харківводоканал» про визнання недійсним договору, визнання факту дискримінації, відшкодування шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Харківводоканал» (далі - КП «Харківводоканал») про визнання недійсним договору, визнання факту дискримінації, відшкодування шкоди.

Позов мотивував тим, що 16 травня 2019 року він звернувся до КП «Харківводоканал» із заявою про укладення договору. Вказана заява не була розглянута на підставі того, що не відповідала вимогам до типового договору про надання комунальних послуг, тому позивач підписав договір на умовах комунального підприємства.

Після підписання договору на постачання холодної та гарячої води і водовідведення, проконсультувавшись з юристами, позивач дізнався, що йому було встановлено ліміт на споживання послуг, про що він не просив.

15 червня 2019 року позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням збільшити ліміти виключно для побутових цілей. 16 травня 2019 року він сформував заперечення до договору з товариством у строки, які встановлені законодавством та направив відповідачу. При цьому просив направити відповідь на його електронну адресу, однак відповіді не дочекався у встановлений законодавством строк (30 днів), тому вважав, що до договору внесені зміни відповідно до його заяви.

У серпні 2019 року задля підтвердження виконання вимоги щодо збільшення об`ємів позивач зробив оплату за послуги у більшому розмірі, проте 13 вересня 2019 року отримав штраф за перевищення обсягів споживання холодної води та водовідведення, після чого зателефонував до підприємства відповідача. У внесенні змін до договору йому було відмовлено, відповідь на електронну пошту позивач отримав лише 17 вересня 2019 року. Якщо відповідач надав би йому вказану відповідь вчасно, то він би відмовився від договору. Вважає, що додаткова угода, запропонована ним 16 липня 2019 року є чинною, оскільки відповідач відповідь про відмову у прийнятті зазначеної пропозиції направив в порушення строків, що передбачені статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

В зв`язку з викладеним позивач повторно звернувся до відповідача із запереченнями до договору від 17 вересня 2019 року, однак знову отримав відмову. Також зазначає, що вважає укладення договору між сторонами неправомірним, оскільки підприємство не мало права укладати договір в редакції, яку воно використовувало до 01 травня 2019 року. Крім того, посилається на те, що вказаний договір від 05 липня 2019 року був укладений під впливом обману, оскільки типові умови договору суперечать вимогам законодавства України.

Згідно із інформацією яку має позивач, листом від 01 липня 2019 року № 01-01-23/3840-19 йому було направлено з боку відповідача договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (2 примірника на 8 аркушах) для розгляду та підписання. Також було зазначено, що після підписання вказані два примірника необхідно направити на адресу підприємства. Листом від 09 жовтня 2019 року було надано відповідь на запит відповідача, в якій зазначалося про те, що договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення від 05 липня 2019 року № 11898/07А має додатки на 7 арк., що є невід`ємною частиною договору, а отже є договором на 10 арк.

Позивач зазначав, що неодноразово звертався до відповідача із заявами, скаргами, актом-претензією та запитами на інформацію щодо договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Посилаючись на статтю 22 ЦК України, позивач вказував, що для відновлення порушеного права поніс матеріальні збитки, а також витрати на правові послуги, пов`язані з аналізом відповідей відповідача.

В обґрунтування позову в частині стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, позивач посилається на неправомірні дії підприємства внаслідок надання недійсного договору, дискримінації як споживача та внесення в офіційний документ завідомо недостовірних відомостей.

Позивач просив суд:

- визнати неправомірними дії КП «Харківводоканал» щодо споживача ОСОБА_1 ;

- визнати споживчий договір від 05 липня 2019 року недійсним з вини КП «Харківводоканал» та факт вчинення правочину від 05 липня 2019 року під впливом обману споживача, визнати факт дискримінації ОСОБА_1 як споживача, визнати факт внесення представниками КП «Харківводоканал» до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, які спричинили матеріальну та моральну шкоду ОСОБА_1 як споживачу;

- відшкодувати матеріальну шкоду у подвійному розмірі та моральну шкоду в розмірі 198 000 грн у зв`язку з порушення прав КП «Харківводоканал».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Червонозаводський районний суд м. Харкова рішенням від 26 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що викладені в укладеному між сторонами договорі умови відповідають нормам чинного законодавства в сфері водопостачання та водовідведення. При укладенні оспорюваного договору не встановлено порушень вимог статей 203, 204 ЦК України. Спірний договір укладено в письмовій формі, засвідчено підписами сторін, тобто його укладено у встановленій законом формі. Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, передбачених цим договором. Таким чином, вимоги в частині визнання неправомірними дій КП «Харківводоканал» щодо споживача ОСОБА_1 , визнання споживчого договору від 05 липня 2019 року недійсним з вини КП «Харківводоканал» та факт вчинення правочину від 05 липня 2019 року під впливом обману споживача, є такими, що не підлягають задоволенню. Також в ході судового розгляду не встановлено та сторонами не доведено наявність підстав, передбачених статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів», для визначення їх такими, що порушують права споживача ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для відповідальності відповідача згідно із статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2022 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 травня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову або направити справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2022 рокувідкрив касаційне провадження у справі.

09 серпня 2023 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку справу призначено судді-доповідачу - Пророку В. В. У подальшому відбувались зміни складу колегії суддів. Зокрема, 11 вересня 2025 року згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Пророка В. В. (суддя?доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2026 рокусправу призначив до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

30 червня 2026 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 577/3125/15-ц, від 07 грудня 2020 року у справі № 522/20501/14-ц, від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах та зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

В касаційній скарзі зазначено, що в суді першої інстанції було порушено порядок визначення складу суду, а суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв обґрунтований відвід складу суду.

Доводи інших учасників справи

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив КП «Харківводоканал» у якому підприємство вказує на необґрунтованість касаційної скарги та просить залишити її без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що КП Харківводоканал» та ОСОБА_1 уклали договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення від 05 липня 2019 року № 11898/07-А-1 (т. 1 а. с. 16-19).

З додатку № 1 до договору вбачається перелік об`єктів водоспоживання (т. 1 а. с. 20).

ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 31 липня 2019 року № Р-4736/1-19.01.02-05 ОСОБА_1 було надано відповідь про відмову щодо внесення змін в договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення від 05 липня 2019 року № 11898/07-А-1 (т. 1 а. с. 86-88).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору можуть здійснюватися: за згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

З матеріалів справи відомо, що 05 липня 2019 року між споживачем ОСОБА_1 та виконавцем КП «Харківводоканал» був укладений договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 11898/07-А-1 (т. 1 а. с. 16-19).

Вказаний договір укладений в письмовій формі та підписаний особисто сторонами договору, а тому є чинним. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 2.3 договору ліміт водокористування та водовідведення становить 5,0 м?/міс., а відповідно до пункту 5.6 договору перевищення цього ліміту тягне оплату послуг у п`ятикратному розмірі тарифу.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що зміни та доповнення, що вносяться до договору оформляються додатковими угодами.

У нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , реконструкція або зміна систем водопостачання та водовідведення не проводилася. На підставі заяви позивача від 16 травня 2019 року договір укладено за чинною схемою водопостачання та водовідведення, без зміни технічних умов і параметрів. Ліміт водоспоживання визначено відповідно до технічних умов від 04 серпня 2008 року № 8/55-1359 та встановлено в обсязі 5 м?/міс.

Умови договору відповідають вимогам законодавства у сфері водопостачання та водовідведення, підстави для їх зміни в односторонньому порядку відсутні.

Розміщення нежитлових приміщень у житловому будинку не змінює їх правового статусу. Такі приміщення призначені для цілей, не пов`язаних із проживанням та є самостійними об`єктами нерухомості.

Доводи скаржника про вчинення договору під впливом обману є безпідставними.

Відповідно до статті 230 ЦК України правочин, вчинений під впливом обману, може бути визнаний недійсним, якщо одна зі сторін умисно ввела іншу в оману щодо істотних обставин правочину. Обов`язковою ознакою обману є умисел контрагента на введення іншої сторони в оману.

Особа, яка посилається на обман, повинна довести: 1) наявність істотних обставин, що не відповідають дійсності; 2) небажання укладати правочин за умови знання про них; 3) умисні дії іншої сторони, які спричинили таку оману.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що КП «Харківводоканал» ввело його в оману щодо встановленого ліміту споживання послуг.

Водночас позивач не довів ані факту обману, ані умисного введення його відповідачем в оману щодо істотних обставин договору. Тому підстав для визнання договору недійсним у цій частині немає.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки позивач не довів протиправності дій відповідача та наявності передбачених законом підстав для такого відшкодування.

Обговоривши питання про наявність підстав для закриття касаційного провадження у зв`язку з ціною позову у цій справі («касаційних фільтрів»), колегія суддів робить висновок, що підстав для цього немає, оскільки 198 000 грн - це розмір позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у цій справі, разом з тим, позивач просив суд також відшкодувати заподіяну йому матеріальну шкоду у подвійному розмірі та вказував про те, що порушення його прав є продовжуваним, і крім вимог майнового характеру заявив ряд немайнових вимог.

Доводи скаржника про те, що в суді першої інстанції було порушено порядок визначення складу суду є безпідставними, оскільки до матеріалів справи долучено протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 листопада 2019 року, за яким визначено головуючого суддю - Єжова В. А.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам поданої заяви про відвід та правомірно вказав, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження прямої чи опосередкованої заінтересованості суддів у розгляді цієї справи, які б могли викликати обґрунтовані сумніви в їхній неупередженості та об`єктивності.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 577/3125/15-ц, від 07 грудня 2020 року у справі № 522/20501/14-ц, від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 26 травня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Грушицький А. І.

Суддя-доповідач В. В. Пророк

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров