Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №200/11563/18 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 200/11563/18

провадження № 61-5343св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Біжко Юлією Олександрівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 листопада 2025 року у складі судді Куцевола В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В.,Никифоряка Л. П., Агєєва О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 13 липня 2012 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З народження дитини відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, а у 2013 році залишив родину. 09 лютого 2015 року шлюб між ними у судовому порядку було розірвано (справа № 203/6682/13-ц).

Позивач зазначала, що з 2013 року вона самостійно виховує дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина проживає з нею та перебуває на її повному утриманні. Відповідач не спілкується про фізичний та духовний розвиток сина з його народження, не цікавиться його життям та станом здоров`я, не спілкується із сином, нехтує обов`язками з виховання та утримання дитини, не бере участі у підготовці дитини до самостійного життя. ОСОБА_3 не знає відповідача як батька.

ОСОБА_2 є особою, який веде аморальний спосіб життя - вживає наркотичні речовини, займається незаконним збутом наркотичних засобів та психотропних речовин. У провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (справа № 200/13017/17).

11 липня 2017 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , який виховує та матеріально забезпечує її дитину - ОСОБА_3 . ОСОБА_3 називає ОСОБА_4 батьком та вважає його рідною людиною.

Наведене, на думку позивачки, є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина.

Посилалася на те, що дитина має здібності у сфері інформаційних технологій, тому з метою їх подальшого розвитку, ОСОБА_3 вже другий рік проходить курси навчання в «Комп`ютерній школі» для отримання кваліфікованих знань в сфері комп`ютерних технологій. Оплата за навчання становить 2 000 грн за семестр. Вона внесла оплату за чотири семестри, що становить 8 000 грн. Такі додаткові витрати викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а саме розвитком здібностей дитини, тому підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 8 000 грн.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2021 року залучено до участі у справі як правонаступника третьої особи Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Дніпрі ради - Адміністрацію Шевченківського району Дніпровської міської ради.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2021 року залучено до участі у справі як третю особу Службу у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2024 року залучено до участі у справі як третю особу орган опіки та піклування Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

На підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ найменування Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська змінено на Шевченківський районний суд м. Дніпра.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, а також те, що поведінка відповідача відносно дитини є умисним, свідомим та систематичним нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Суди вважали, що обставини невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо сина, на які посилається позивачка, не можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки ОСОБА_2 бажає виховувати сина, зокрема, звернувся до суду з позовом про визначення способів участі батька у вихованні дитини, що вказує на його зацікавленість у збереженні зв`язків зі своєю дитиною та свідчить про його інтерес до дитини і бажання брати участь у її вихованні та утриманні. Крім того, наявність кримінального провадження чи розгляд судом обвинувального акту щодо відповідача не може бути окремою підставою для позбавлення його батьківських прав.

Оцінюючи висновки органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав зазначені висновки необґрунтованим, оскільки вони не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносно дитини.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновками районного суду щодо відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав та зазначив, що поведінка ОСОБА_2 не дає підстави для висновку про те, що він ухиляється від виконання обов`язків щодо виховання дитини, а наявність особистого конфлікту між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у спорах, що стосуються дітей, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на її користь додаткових витрат на утримання дитини, суд виходив із того, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів понесення таких витрат, оскільки надані нею копії квитанції не підтверджують належність одержувача коштів до особи, яка надає послуги з навчання.

Суди застосували положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), норми Закону України «Про охорону дитинства», СК України, прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини, правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у побідних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Біжко Ю. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 листопада 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Крім того, вказує, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивачка понесла і очікує понести у зв`язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції складаються із витрат на професійну правничу допомогу та становить 20 000 грн, докази понесення яких будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У квітні 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Біжко Ю. О., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Біжко Ю. О., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не врахували, що відповідач свідомо протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не виконує їх. При цьому після звернення до суду із вказаним позовом про позбавлення батьківських прав, відповідач своєї поведінки щодо сина не змінив та продовжує ухилятися від участі в його вихованні. Вважає, що зацікавленість ОСОБА_2 у вказаній справі обумовлена тим, що наявність у нього малолітньої дитини буде для нього пом`якшувальною обставиною під час розгляду судом щодо нього кримінальної справи № 200/13017/17.

Вказує, що суди безпідставно залишили поза увагою її доводи та дійшли необґрунтованого висновку про те, що належних і допустимих доказів нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками матеріали справи не містять, відсутні докази свідомого умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Крім того, суди необґрунтовано не взяли до уваги висновки органу опіки та піклування, які вважали за доцільне позбавити відповідача батьківських прав

Звертає увагу на те, що з середини 2013 року малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із нею, відповідача дитина не знає та не пам`ятає, а сприймає її чоловіка - ОСОБА_4 як батька.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Біжко Ю. О., вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16 ц, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області повторно 14 липня 2015 року (том 1, а. с. 228).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2015 року у справі № 203/6682/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 13 липня 2012 року Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 291.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (том 1, а. с. 92).

11 липня 2017 року ОСОБА_1 у Львівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області уклала шлюб з ОСОБА_4 , актовий запис № 1739, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 11 липня 2017 року (том 1, а. с. 230).

Відповідно до прибуткових касових ордерів від 23 жовтня 2017 року, 20 листопада 2017 року, 18 грудня 2017 року, 26 січня 2018 року, 23 лютого 20218 року, 26 березня 2018 року, 27 квітня 2018 року ОСОБА_1 сплачено ФОП ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 5 040 грн, призначення платежів - заняття з підготовки до школи (том 1, а. с. 233-234).

Згідно з характеристикою Дитячого центру розвитку «Академія талантів «Hakunamatata» мати ОСОБА_3 бере активну участь у вихованні дитини. На зайняття дитину приводить мати - ОСОБА_7 , батько - ОСОБА_8 , няня - ОСОБА_9 (том 1, а. с. 235).

Відповідно характеристики, наданої Комунальним дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) загального розвитку «Світлячок» Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 14 травня 2018 року ОСОБА_3 проживає разом із мамою та вітчимом. Батьки беруть активну участь у вихованні, житті, дитини та закладу дошкільної освіти, відвідують батьківські збори, відкриті заняття (том 1, а. с. 236).

02 серпня 2018 року Шевченківською районною у місті Дніпрі радою, як органом опіки та піклування затверджено висновок № 13/15-157, згідно з яким орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 54-55).

Відповідно до висновку виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, як органу опіки та піклування, затвердженого рішенням сільського голови Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року № 389, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 2, а. с. 184-186).

У провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває справа № 175/4854/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, Управління-служба у справах дітей адміністрації Центрального районну Дніпровської міськради, про визначення способів участі батька у вихованні дитини (том 1, а. с. 97; 98-102).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Біжко Ю. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України регламентовано, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див.: постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 (провадження № 61-15290св20)та інші).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23) та інших.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Положеннями статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

При вирішенні спору в цій справі суди попередніх інстанцій, на підставі належно оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Верховний Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Судами не було встановлено, а позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

При цьому, позивачкою не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, а тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження № 61-13923св23)).

Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи; суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували висновки органів опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача є безпідставними, оскільки суди надали вищевказаним висновкам належну правову оцінку.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

При цьому у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи висновкам органу опіки та піклування (стаття 19 СК України, стаття 89 ЦПК України), суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що вказані висновки є неповним і необ`єктивним, оскільки вони не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як його батьківських прав відносно дитини. У вказаному висновку органу опіки та піклування не наведено жодних даних намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення батька до сина, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 має стати на користь інтересам дитини.

При цьому висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (див.: постанови Верховного Суду: від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Отже, судами попередніх інстанцій надано правильну правову оцінку висновкам органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача й правильно визнано його необґрунтованим і таким, що не відповідає інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2024 року у справі№ 455/307/22 (провадження № 61-16965св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19).

При цьому, апеляційний суд правильно зазначив, що звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визначення способів участі батька у вихованні дитини свідчить про те, що він не втратив інтересу до участі у вихованні сина та має намір на відновлення відносин з нею, а ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивачка, ані органи опіки та піклування належно не аргументували.

Обставин, які б характеризували ОСОБА_2 як такого, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, у справі не встановлено.

Тобто у справі не встановлено ні винної поведінки батька, ні свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що свідчить про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення відповідача батьківських прав, що спростовує доводи касаційної скарги заявника у цій частині.

Судові рішення щодо відмови у стягненні з ОСОБА_2 додаткових витрат на утримання дитини належно мотивовані, а касаційна скарга заявниці не містить доводів у цій частині.

Зроблені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), чинним на час ухвалення судового рішення законодавством, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. При цьому у кожній справі суд виходить із конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Біжко Юлією Олександрівною, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк