Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №153/1304/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 153/1304/24

провадження № 61-8989св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Вовк Евеліна Пилипівна, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 червня 2026 року у складі колегії суддів Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості:

за кредитним договором від 08 вересня 2023 року № 8533735 у розмірі 56 168,20 грн, з яких основний борг - 13 950 грн, відсотки - 40 668,20 грн, комісія - 1 550 грн;

за договором позики від 18 вересня 2023 року № 4665655 у розмірі 42 600 грн, з яких основний борг - 12 000 грн, відсотки - 30 600 грн;

за договором позики від 18 вересня 2023 року № 76279786 у розмірі 36 093,75 грн, з яких основний борг - 10 500 грн, відсотки - 25 593,75 грн.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач має невиконані грошові зобов`язання за кредитним договором № 8533735, договорами позики № № 4665655, 76279786.

Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача за вказаними договорами, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.

З метою захисту своїх прав, позивач змушений звернутися до суду з позовом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ямпільський районний суд Вінницької області рішенням від 22 жовтня 2024 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договорами у загальному розмірі 134 861 грн, з яких: за кредитним договором від 08 вересня 2023 року № 8533735 - 56 168,20 грн; за договором позики від 18 вересня 2023 року № 4665655 - 42 600 грн; за договором позики від 18 вересня 2023 року № 76279786 - 36 093,75 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 11 червня 2026 року через адвокатку Вовк Е. П. надіслав апеляційну скаргу через суд першої інстанції.До апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтовано тим, що копію рішення суду відповідач не отримав, оскільки з 02 серпня 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 посилався на те, що про існування рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2024 року дізнався під час перебування у відпустці (з 15 травня 2026 року до 03 червня 2026 року), коли отримав доступ до кореспонденції за місцем реєстрації.

08 червня 2026 року відповідач уклав договір про надання правничої допомоги з адвокаткою, яка 10 червня 2026 року отримала судове рішення.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 25 червня 2026 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2024 року відмовив на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Ухвалу суду мотивовано тим, що:

оскаржуване рішення суд першої інстанції ухвалив 22 жовтня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 його представник адвокатка Вовк Е. П. подала через суд першої інстанції 11 червня 2026 року, тобто з пропуском встановленого процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення більше ніж на один рік;

пропущений відповідачем річний строк на апеляційне оскарження є присічним;

ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, мав реальну можливість брати участь у розгляді справи особисто або через представника, надавати пояснення та заперечення, а також оскаржити судове рішення у встановлений законом строк, який навіть з урахуванням його особистих обставин не міг перевищувати одного року з дня складення повного тексту рішення;

з 02 серпня 2023 року відповідач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_1 , проте матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість його участі у судовому розгляді (дистанційно чи через представника) чи вчинення процесуальних дій; про зміну місця свого перебування відповідач суд не повідомляв;

згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, місто Черкаси не належить до територій активних бойових дій;

наявні у справі матеріали свідчать про те, що відповідач мав можливість відстежувати перебіг судового провадження та у разі незгоди з ухваленим рішенням - звернутися з апеляційною скаргою у розумний строк.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у липні 2026 року засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Вовк Е. П., просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24.

Посилається на те, що не отримував судових повісток та рішення суду, не брав участі у справі, тому не мав можливості надати свої заперечення щодо суми боргу.

Про існування рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2024 року дізнався під час перебування у відпустці (з 15 травня 2026 року до 03 червня 2026 року), коли отримав доступ до кореспонденції за місцем реєстрації.

Апеляційний суд не урахував, що відповідач з 17 червня 2021 року є військовослужбовцем та виконує бойові завдання, необхідні для забезпечення оборони України, протягом усього часу, що передував зверненню до апеляційного суду.

Інші доводи касаційної скарги стосуються спору по суті.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

У пункті 8 частини першої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.

Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року (заява № 15123/03) зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв`язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року (заява № 32671/02) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Передбачений статтею 358 ЦПК України строк є присічним (преклюзивним), який не підлягає поновленню. З його спливом особа втрачає право на апеляційне оскарження безвідносно до поважності причин його пропуску, за винятком випадків неповідомлення особи про розгляд справи та виникнення обставин непереборної сили.

Під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд має врахувати, оцінити та перевірити наведені заявником виняткові обставини, які зумовили тривалий пропуск строку звернення з касаційною скаргою, тобто ті обставини, які визначені виключно у частині другій статті 358 ЦПК України.

Щодо того, чи є відповідач особою, не повідомленою про розгляд справи

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 сформувала висновок, про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.

Отже, особа, яка була повідомлена принаймні про одне судове засідання не може вважатися такою, що не повідомлена про розгляд справи в розумінні пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України.

Апеляційний суд, перевіряючи наявність обставин, передбачених пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, виснував, що ОСОБА_1 був належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, в якому було ухвалено судове рішення, мав реальну можливість брати участь у розгляді справи особисто або через представника, надавати пояснення та заперечення, а також оскаржити судове рішення у встановлений законом строк, який навіть з урахуванням його особистих обставин не міг перевищувати одного року з дня складення повного тексту рішення.

Так, згідно з матеріалами справи Ямпільський районний суд Вінницької області ухвалою від 14 серпня 2024 року відкрив спрощене позовне провадження у справі, призначив перше судове засідання розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження на 02 жовтня 2024 року о 09 год 00 хв відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України з повідомленням сторін.

Ямпільський районний суд Вінницької області ухвалою від 02 жовтня 2024 року відклав розгляд справи на 22 жовтня 2024 року (дата ухвалення рішення місцевого суду).

Копію зазначеної ухвали ОСОБА_1 отримав 08 жовтня 2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 69).

Копію рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2024 року згідно із супровідним листом від 29 жовтня 2024 року надіслано учасникам справи (а. с. 81).

З урахуванням наведеного, відповідач не може вважатися особою, яка не брала участі у справі.

Щодо обставин непереборної сили

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, пов`язані із дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23).

Обставини непереборної сили (зокрема воєнні дії) можуть бути підставою для поновлення процесуального строку, передбаченого статтею 127 ЦПК України у межах річного строку.

Проте, якщо пропущено річний присічний строк, він є абсолютний, що унеможливлює апеляційний перегляд.

Суд має оцінити, чи діяли ці обставини протягом всього строку оскарження і чи не було у заявника реальної можливості (наприклад, через систему «Електронний суд» або поштою) подати апеляційну скаргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 990/98/25 виснувала, що «лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду».

Отже, сам собою факт військової служби сторони не визнається безумовною поважною причиною для поновлення строку, якщо не доведено відсутність фізичної можливості доручити ведення справи представнику (оплатна / безоплатна правова допомога), причинно-наслідковий зв`язок між військовою службою та пропуском значного строку.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2025 року у справі № 260/651/24.

У справі, що переглядається, апеляційна скарга подана 11 червня 2026 року, тобто більш ніж через один рік і сім місяців після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Відповідач у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначав, що з 02 серпня 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_1 .

До клопотання ОСОБА_1 також додав копії:

витягу з послужного списку;

витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 червня 2024 року № 536-ОС про продовження відповідачу дії контракту;

посвідчення учасника бойових дій від 28 лютого 2025 року;

довідки від 31 травня 2026 року про те, що відповідач з 02 серпня 2023 року дійсно проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Водночас вказані документи не містять відомостей, які б свідчили про об`єктивну неможливість участі відповідача у судовому розгляді (дистанційно чи через представника) чи вчинення процесуальних дій у період з 22 жовтня 2024 року до 11 червня 2026 року.

Інших належних і допустимих доказів того, що проходження військової служби в означений період було пов`язано із перебуванням відповідача у зоні активних бойових дій або виконанням таких бойових завдань, що зумовило триваючу неможливість цікавитися станом розгляду справи та реалізувати своє право на апеляційне оскарження, матеріали справи не містять.

Крім того, відповідач для представлення його інтересів в суді апеляційної інстанції залучив адвоката після завершення його відпустки (після 03 червня 2026 року) під час перебування на військовій службі, а саме 08 червня 2026 року, тобто перебування на військовій службі не перешкодило йому залучити адвоката для представлення його інтересів в суді апеляційної інстанції.

Оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження існування таких обставин непереборної сили, які перешкодили йому під час перебування на військовій службі залучити адвоката для представлення його інтересів в суді апеляційної інстанції до 08 червня 2026 року (в межах присічного строку на оскарження рішення місцевого суду), колегія суддів не має підстав вважати висновки апеляційного суду помилковими.

Верховний Суд з належною увагою ставиться до характеру проходження відповідачем військової служби за контрактом у прикордонному загоні, водночас сам факт проходження такої служби з 02 серпня 2023 року, як правильно виснував апеляційний суд, за встановлених обставин у цій справі не може вважатися обставиною непереборної сили, що безперервно існувала у період з 22 жовтня 2024 року до 11 червня 2026 року.

Посилання відповідача на те, що про рішення місцевого суду він дізнався під час перебування у відпустці (з 15 травня 2026 року до 03 червня 2026 року), а повний текст рішення отримав через свого представника лише 10 червня 2026 року безпосередньо у приміщенні суду, не впливають на правильність висновків апеляційного суду, оскільки наведені обставини не є обставинами непереборної сили, а доводи щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження не підлягають оцінці, оскільки строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі № 752/10182/20, від 16 вересня 2024 року у справі № 761/41237/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18.

Отже, встановивши, що апеляційна скарга подана після спливу більш як одного року з дня виготовлення повного тексту рішення, а також враховуючи відсутність передбачених пунктами 1 і 2 частини другої статті 358 ЦПК України виняткових обставин, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24, колегія суддів не бере до уваги, ураховуючи таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їх оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Так, у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 зазначено: «Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;

2) виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;

3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;

4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;

5) обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.».

Разом із цим, у межах спірних правовідносин відповідач не довів, що він з 22 жовтня 2024 року до 11 червня 2026 року перебував у довготривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях, або у таких місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, чи стан його фізичного або психологічного здоров`я під час несення військової служби не дозволяв йому займатися судовою справою, ініційованою стосовно нього (проходження реабілітації / лікування), тому у цій справі не встановлено підстав вважати перебування відповідача на контрактній військовій службі обставиною непереборної сили.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції приписів процесуального законодавства не підтвердилися, а отже, підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Інші доводи заявника зводяться до власної інтерпретації норм процесуального права, що на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливає.

Незгода заявника з висновками суду першої інстанції не є предметом оцінки у цьому касаційному провадженні.

На думку колегії суддів Верховного Суду ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження є достатньо обґрунтованою та мотивованою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Вовк Евеліна Пилипівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 червня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв