Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №385/619/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 385/619/25

провадження № 61-8265св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Міністерство оборони України,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2025 року у складі судді Венгрина М. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2025 року у складі колегії суддів Карпенка О. Л., Доковського О. Л., Єгорової С. М. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа -Міністерство оборони України, у якій просила встановити факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із вересня 2007 року до дня його смерті.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з вересня 2007 року вони з ОСОБА_2 постійно проживали однією сім`єю у належному їй житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати, спільно набували майно для сімейних потреб, а також за рахунок спільних коштів і спільною працею здійснювали поточні ремонти житлового будинку та господарсько-побутових споруд.

Заявник зазначала, що її син ОСОБА_3 сприймав ОСОБА_2 як свого батька, оскільки останній виховував його з 2007 року.

У липні 2024 року ОСОБА_2 призвали на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України. Попри проходження ним військової служби, вони продовжували підтримувати сімейні стосунки: постійно спілкувалися телефоном, обмінювалися повідомленнями та фотографіями, а заявник разом із сином відвідувала його під час перебування у навчальному центрі. Крім того, ОСОБА_2 неодноразово перераховував грошові кошти на банківський рахунок заявника.

06 грудня 2024 року ОСОБА_1 отримала повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 - сповіщення сім`ї від 06 грудня 2024 року № 156, яким її як дружину було повідомлено про загибель ОСОБА_2 під час виконання військового обов`язку в бою за Україну.

Після його загибелі заявник організувала та здійснила поховання ОСОБА_2 .

Також заявник зазначала, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно, при цьому спадкоємці за законом і за заповітом відсутні. Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідне їй для реалізації прав, що виникли у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, зокрема права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Гайворонський районний суд Кіровоградської області рішенням від 18 червня 2025 рокузаяву ОСОБА_1 задовольнив.

Встановив факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки у період із вересня 2007 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що наданими заявником доказами у їх сукупності підтверджується факт її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки у період із вересня 2007 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд керувався тим, що заявник довела наявність між нею та померлим усталених сімейних відносин, які характеризувалися спільним проживанням, веденням спільного господарства, наявністю спільного бюджету, взаємною турботою, спільними витратами, придбанням майна для сімейних потреб, спільною участю в утриманні житла та вихованні сина заявника. Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, показаннями свідків, фотоматеріалами, електронним листуванням, банківськими документами та іншими доказами, які суд визнав належними, допустимими та достатніми.

Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для залишення заяви без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право. При цьому зазначив, що Міністерство оборони України не є суб`єктом права на отримання одноразової грошової допомоги, а матеріали справи не містять відомостей про наявність спадкоємців ОСОБА_2 , які б оспорювали вимоги заявника або права, для реалізації яких вона звернулася до суду. Тому заява підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Кропивницький апеляційний суд постановою від 27 листопада 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишив без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив зібрані докази та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки у період із вересня 2007 року до дня його смерті. Надані заявником письмові, електронні та інші докази, а також показання свідків у своїй сукупності підтверджують, що сторони тривалий час спільно проживали, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, взаємними правами й обов`язками, підтримували сімейні відносини, а після мобілізації ОСОБА_2 продовжували підтримувати постійний зв`язок, мали намір зареєструвати шлюб, однак не встигли цього зробити у зв`язку з його загибеллю під час виконання військового обов`язку.

Апеляційний суд також відхилив доводи Міністерства оборони України про наявність спору про право та неможливість розгляду справи в порядку окремого провадження. Суд зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу віднесено законом до справ окремого провадження, а між заявником та Міністерством оборони України відсутній спір про право на отримання одноразової грошової допомоги. Крім того, матеріали спадкової справи не підтверджують наявності спадкоємців, а твердження Міністерства оборони України про можливість виникнення спору з ними є припущенням. Встановлення зазначеного факту має самостійне юридичне значення для реалізації заявником права на спадкування та права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2026 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 456/1258/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 02 квітня 2020 року у справі № 357/13948/16, від 12 листопада 2020 року у справі № 822/630/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу Міністерство оборони України обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про доведеність факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. На думку заявника, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували наявність між ними усталених сімейних відносин, зокрема спільного господарства, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Заявник зазначає, що надані ОСОБА_1 документи, фотографії, банківські операції, переписка, а також обставини, пов`язані з похованням загиблого, можуть свідчити лише про наявність близьких особистих стосунків, однак не підтверджують ведення спільного господарства та існування фактичних шлюбних відносин. При цьому показання свідків, на переконання заявника, мають загальний характер і самі собою не можуть бути достатньою підставою для встановлення відповідного юридичного факту.

Крім того, Міністерство оборони України вказує, що довідка органу місцевого самоврядування, надана ОСОБА_1 у цій справі, відрізняється за змістом від довідки, поданої нею в іншій справі, що, на думку заявника, ставить під сумнів достовірність відомостей про характер відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку з викладеним заявник вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали доведеним факт проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, унаслідок чого дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Животовська Г. М., подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Гайворонського районного суду Кіровоградської області.

06 серпня 2026 року матеріали справи № 385/619/25 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , від 06 грудня 2024 року (а. с. 3).

Згідно зі сповіщенням про смерть від 06 грудня 2024 року № 156 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив ОСОБА_1 про загибель її чоловіка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6).

Відповіддю Гайворонського політехнічного фахового коледжу від 07 березня 2025 року № 49 підтверджується, що ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 під час навчання її сина ОСОБА_3 систематично відвідували навчальний заклад, брали участь у його вихованні, відвідували батьківські збори та цікавилися його навчанням (а. с. 7).

З довідки Мощенського старостинського округу Гайворонської міської ради Кіровоградської області від 21 лютого 2025 року № 43 відомо, що ОСОБА_1 з вересня 2007 року проживала разом із ОСОБА_2 , вони вели спільне господарство та виховували дітей за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Матеріали справи містять товарний чек від 17 червня 2024 року про придбання телевізора, копію технічного паспорта на автомобіль «ВАЗ-2121», спільні фотографії заявника та ОСОБА_2 у колі сім`ї та друзів, виписку з банківського рахунку заявника, яка підтверджує отримання грошових переказів від ОСОБА_2 , а також скріншоти їхнього листування в електронних месенджерах (а. с. 9-23).

Згідно з відповіддю відділу надання адміністративних послуг Гайворонської міської ради Кіровоградської області від 16 вересня 2024 року № 06 ОСОБА_1 зверталася щодо державної реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , реєстрацію було призначено на 25 вересня 2024 року (а. с. 24).

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Гайворонський комунальник» від 09 грудня 2024 року № 617 ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_2 , а рахунок офіціанта підтверджує оплату нею поминального обіду (а. с. 25, 26).

Також у матеріалах справи міститься публікація у газеті «Гайворонські вісті», у якій зазначено, що заявнику як дружині загиблого військовослужбовця вручено державну нагороду (а. с. 27).

З копії військового квитка ОСОБА_2 відомо, що його сімейний стан зазначено як «неодружений» (а. с. 30).

Свідоцтвом про розірвання шлюбу та листом Благовіщенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану підтверджується, що шлюб ОСОБА_1 із ОСОБА_4 розірвано у 1982 році, а відомості про державну реєстрацію шлюбу чи народження (усиновлення) дітей ОСОБА_2 у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відсутні (а. с. 32, 42).

Із матеріалів спадкової справи № 113/2025 встановлено, що після смерті ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини, при цьому відомості про заведення інших спадкових справ, а також про наявність заповіту чи спадкового договору відсутні (а. с. 44-56).

Суд першої інстанції також допитав свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які підтвердили, що з 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, разом виховували сина заявника, здійснювали ремонт будинку, придбавали майно для сімейних потреб, працювали по господарству, брали участь у громадському житті села та сприймалися односельцями як подружжя.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині сьомій статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

У частині першій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Із таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя є шлюб (частина перша статті 36 СК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21) зробив висновок, що слід розмежовувати сферу дії статті 74 СК України і статті 1264 ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини (сімейні та спадкові). Якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Зі змісту заявлених ОСОБА_1 у цій справі вимог убачається, що вимога про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 06 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 07 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 07 серпня 2025 року у справі № 466/11802/21.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.

Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Згідно зі статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) зазначила, що одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається та виплачується особам, які мають право на її отримання, а саме: батькам, одному з подружжя, який не одружився вдруге, дітям, які не досягли повноліття, та утриманцям загиблого. З огляду на таке правове регулювання спір щодо права на отримання одноразової грошової допомоги може виникнути лише між особами, які є або вважають себе її отримувачами, оскільки така допомога розподіляється між ними рівними частками.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вересня 2007 року до дня смерті останнього спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, спільно виховували сина заявника, здійснювали витрати на потреби сім`ї, підтримували один одного, мали намір зареєструвати шлюб, а після мобілізації ОСОБА_2 продовжували підтримувати постійний зв`язок, суди попередніх інстанцій, надавши оцінку письмовим доказам, електронним доказам, фотоматеріалам та показанням свідків у їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, дійшли обґрунтованих висновків про доведеність факту проживання заявника зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають положенням статей 3, 21 СК України, статті 1264 ЦК України та сформованій практиці Верховного Суду щодо критеріїв встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Доводи касаційної скарги про відсутність належних доказів ведення спільного господарства фактично зводяться до переоцінки досліджених судами доказів. Водночас закон не встановлює вичерпного переліку доказів, якими може підтверджуватися факт проживання однією сім`єю, а питання їх належності, допустимості, достовірності та достатності вирішується судом у кожній конкретній справі з урахуванням усієї сукупності доказів.

Саме такий підхід був застосований судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі, які не обмежилися оцінкою окремих доказів, а дослідили їх у сукупності, встановивши наявність між заявником та ОСОБА_2 усталених сімейних відносин, характерних для подружжя.

Посилання заявника на те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 456/1258/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 02 квітня 2020 року у справі № 357/13948/16 та від 12 листопада 2020 року у справі № 822/630/17, є безпідставними.

У наведених постановах Верховний Суд керувався тим, що самі собою окремі обставини, зокрема спільне проживання, наявність близьких стосунків, спільний відпочинок, окремі грошові перекази чи показання свідків, не є безумовним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Водночас у цих же рішеннях Верховний Суд наголошував, що такий факт має встановлюватися на підставі оцінки всієї сукупності доказів, які підтверджують наявність спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, спільного господарства, бюджету та інших ознак сімейних відносин.

Саме такий підхід застосували суди першої й апеляційної інстанцій у справі, що переглядається. Вони не обмежилися оцінкою окремих доказів, а дослідили їх у сукупності, зокрема довідку органу місцевого самоврядування, документи щодо спільного проживання, банківські документи, фотоматеріали, листування сторін, документи, пов`язані з наміром зареєструвати шлюб, матеріали щодо поховання загиблого, а також узгоджені між собою показання свідків, які безпосередньо знали заявника та ОСОБА_2 протягом тривалого часу.

За результатами оцінки цих доказів суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понад сімнадцять років проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, спільно виховували сина заявника, здійснювали спільні витрати, разом облаштовували житло, придбавали майно для сімейних потреб, були взаємно пов`язані спільним побутом та сприймалися оточуючими як подружжя. Отже, фактичні обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справ, на які посилається заявник, а тому наведені ним висновки Верховного Суду не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про те, що показання свідків не можуть бути покладені в основу судових рішень. У цій справі показання свідків не були єдиним доказом існування фактичних шлюбних відносин. Вони лише узгоджуються з іншими дослідженими судами письмовими, електронними та речовими доказами, взаємно їх підтверджують і оцінені судами у сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

За своєю суттю наведені у касаційній скарзі доводи спрямовані на переоцінку доказів та встановлених судами фактичних обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції за відсутності порушень правил дослідження та оцінки доказів судами попередніх інстанцій.

Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, чим порушили вимоги процесуального закону.

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку всім поданим учасниками справи доказам, навели мотиви, з яких одні докази поклали в основу своїх висновків, а інші оцінили критично або відхилили, а також встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Така оцінка здійснена відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Саме лише незадоволення заявника результатами оцінки доказів або його незгода з висновками судів не свідчать про недослідження доказів у розумінні пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та не є самостійною підставою для скасування судових рішень.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, має місце лише тоді, коли суд взагалі не дослідив докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин. Натомість якщо суд дослідив докази та надав їм оцінку, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з такою оцінкою, підстави для застосування зазначених норм процесуального права відсутні.

У справі, що переглядається, суди дослідили письмові, електронні та інші докази, допитали свідків, перевірили доводи Міністерства оборони України та навели мотиви їх відхилення. Тому підстави вважати, що судами не досліджено зібрані у справі докази або порушено правила їх оцінки, відсутні.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко