Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №361/10280/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 361/10280/24

провадження № 61-185св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Головко Олексій Ігорович, на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у складі колегії суддів Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець за законом прийняла спадщину після її померлого чоловіка - спадкодавця ОСОБА_4 , до складу якої входять зокрема, особисті майнові права спадкодавця, що виникли на підставі договорів позики від 25 травня 2019 року та від 24 грудня 2019 року.

Так, 25 травня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 позику у розмірі 15 000 дол. США, строком на один рік та зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 10 000,00 грн з 20 по 25 число кожного місяця, що підтверджується розпискою. 24 грудня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 позику у розмірі 30 000 дол. США та зобов`язався повернути позику до 01 листопада 2020 року разом з відсотками у розмірі 200 000 грн за 10 місяців.

Позивачка зазначала, що враховуючи, що подружжя несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями, вчиненими в інтересах сім`ї, ОСОБА_3 як дружина ОСОБА_2 є співвідповідачем у цій справі.

Станом на час звернення до суду з позовом ОСОБА_2 позику не повернув. Сума боргу за договором позики від 25 травня 2019 року, оформленого борговою розпискою, станом на день подання позовної заяви становить 618 108 ,00 грн, що є еквівалентом 15 000 дол. США (згідно з курсом валют НБУ 1 дол. США = 41, 2072 грн). Сума боргу за договором позики від 24 грудня 2019 року, оформленого борговою розпискою, станом на день подання позовної заяви становить 1 236 216,00 грн, що є еквівалентом 30 000 дол. США (згідно з курсом валют НБУ 1 дол. США = 41, 2072 грн).

Як вбачається з умов розписки від 25 травня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати проценти в розмірі 10 000,00 грн з 20 по 25 число кожного місяця. Таким чином, розмір процентів за період з 26 травня 2019 року до 14 жовтня 2024 року становить 650 000,00 грн.

За умовами розписки від 24 грудня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати проценти в розмірі 200 000,00 грн за 10 місяців. Тобто розмір процентів за один календарний місяць становить 20 000,00 грн. Таким чином, розмір процентів за період з 25 грудня 2019 року до 14 жовтня 2024 року становить 1 160 000,00 грн.

Позичальник та його дружина як солідарні боржники добровільно не виконали умови договорів позики та всупереч вимог цивільного законодавства не повернули борг за вказаними договорами позики, чим порушили право позивачки як спадкоємця ОСОБА_4 , за захистом якого вона звернулася до суду.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 : суму основної заборгованості за договором позики від 25 травня 2019 року в розмірі 618 108,00 грн; проценти за користування коштами за договором позики від 25 травня 2019 в сумі 650 000,00 грн; суму основної заборгованості за договором позики від 24 грудня 2019 року в розмірі 1 236 216,00 грн; проценти за користування коштами за договором позики від 24 грудня 2019 року в сумі 1 160 000,00 грн, судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 29 травня 2025 року у складі судді Гізатуліної Н. М. позов задовольнив частково.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 травня 2019 року, а саме: суму позики у розмірі 618 108, 00 грн та проценти за користування коштами у розмірі 120 000, 00 грн. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 грудня 2019 року, а саме: суму позики у розмірі 1 236 216, 00 грн та проценти за користування коштами у розмірі 200 000, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 932, 60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 кошти за договорами позики від 25 травня 2019 року та 24 грудня 2019 року, свої зобов`язання не виконав, а право вимоги щодо повернення позики після смерті позикодавця перейшло до його спадкоємця ОСОБА_1 . Вимоги позивачки про стягнення процентів за користування позикою суд визнав обґрунтованими лише у межах строків та розмірів, передбачених розписками, а позовну вимогу про стягнення коштів із ОСОБА_3 суд залишив без задоволення з підстав відсутності доказів укладення договорів позики в інтересах сім`ї та використання коштів у цих інтересах.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 11 грудня 2025 року скасував рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову щодо солідарного стягнення боргу з ОСОБА_3 за договорами позики та в цій частині ухвалив нове судове рішення, яким позов в означеній частині задовольнив.

Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 травня 2019 року, а саме: суму позики у розмірі 618 108,00 грн та проценти за користування коштами у розмірі 120 000,00 грн.

Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 грудня 2019 року, а саме: суму позики у розмірі 1 236 216,00 грн та проценти за користування коштами у розмірі 200 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно поставив під сумнів факт вчинення правочину не в інтересах сім`ї. У цьому випадку саме сторона відповідача повинна довести, що договір було укладено не в інтересах сім`ї, однак відповідачі, будучи належно повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, самоусунулися від участі у судовому розгляді та не надали суду своєї позиції, доказів чи доводів на підтвердження своїх заперечень щодо позовних вимог. Тому суд апеляційної інстанції вважав презумпцію спільного майна подружжя неспростованою. Оскільки презумпцію спільного майна подружжя не було спростовано, апеляційний суд вказав, що договір є укладеним в інтересах сім`ї та виснував про те, що заборгованість підлягає стягненню з обох відповідачів у солідарному порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи сторін

05 січня 2026 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Головко О. І., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року та залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року.

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду

від 11 грудня 2025 року представник заявниці вказує:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму статті 65 СК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 жовтня

2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження № 61-4114св20), від 21 липня

2021 року у справі № 361/5840/19 (провадження № 61-259св21), від 28 серпня

2019 року у справі № 638/20603/16 (провадження № 61-26089св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61 -1843св20), від 31 січня

2023 року у справі № 369/1229/20 (провадження № 61 -19281св21), від 19 березня

2025 року у справі № 462/3243/21 (провадження № 61 -17269св24), від 28 квітня 2025 року у справі № 161/10392/22 (провадження № 61-1775св24), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, а саме: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не встановив, а матеріали справи не містять доказів того, чи отримані ОСОБА_2 у позику грошові кошти були використані в інтересах сім`ї. Апеляційний суд не дослідив чи витрачені грошові кошти в інтересах сім`ї чи підтверджено це відповідними доказами та не з`ясував, чи надавав інший із подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Зазначає, що ОСОБА_3 належним чином не була повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційного суду, призначеного на 11 грудня 2025 року.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2026 року колегією суддів у складі Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 травня 2019 року ОСОБА_2 власноручно написав розписку про отримання у ОСОБА_4 коштів у сумі 15 000 дол. США на один рік. Зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 10 000,00 грн з 20 по 25 число кожного місяця (а. с. 41).

24 грудня 2019 року ОСОБА_2 власноручно написав розписку про отримання у ОСОБА_4 коштів у сумі 30 000 дол. США. Зобов`язався їх повернути до 01 листопада 2020 року разом із відсотками, які за 10 місяців складають 200 000,00 грн (а. с. 42).

Як вбачається із свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , 11 липня 1980 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, актовий запис № 580. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - « ОСОБА_7 » (а. с. 43).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено актовим записом про смерть № 2075, свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 (а. с. 44).

Відповідно до довідки про коло спадкоємців, наданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєніної О. О. 05 січня 2023 року за вих. № 01/01-16, щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 01/2022. Єдиним спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину до майна померлого, є його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , яка на момент смерті чоловіка, була зареєстрована та проживала з ним за однією адресою (а. с. 45).

З огляду на інформацію Дарницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 червня 2023 року № 902/33.2-80 виявлено актовий запис про шлюб № 27 від 01 жовтня 2005 року, складений виконавчим комітетом Калитянської селищної ради Броварського району Київської області на громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с.46).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Постанова апеляційного суду оскаржена в частині задоволених позовних вимог до відповідачки ОСОБА_3 . В іншій частині судове рішення суду апеляційної інстанції не оскаржено, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України касаційному перегляду не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають з огляду на таке.

За вимогами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У справі, яка переглядається, виникли правовідносини позики грошових коштів, на підтвердження яких складені відповідні розписки.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин

за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа,

на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) виснувала, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За вимогами статі 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,

а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів

не встановлений договором або законом.

За правилами статей 60 та 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю подружжя, а дії одного з подружжя, вчинені в інтересах сім`ї, створюють правові наслідки також для іншого з подружжя.

Наведені вище норми встановлюють презумпцію спільності майна та дій у інтересах сім`ї, яка діє, поки сторона, яка прагне заперечити цю спільність, не доведе протилежне. Якщо така презумпція не оскаржується або не спростовується належними доказами, вона вважається чинною і підлягає застосуванню судами.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/1823/15-ц (провадження № 14-712цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають із правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Згідно із статтею 12 ЦПК України змагальність сторін у цивільному процесі полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у пункті 3 частини другої статті 129 Конституції України.

У частинах першій-третій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів передбачено у статті 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо солідарного стягнення з ОСОБА_3 боргу за договорами позики, обґрунтовано виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно самостійно поставив під сумнів факт вчинення правочину не в інтересах сім`ї, оскільки в цьому випадку саме на сторону відповідачів покладається обов`язок доведення того, що спірні договори позики, оформлені борговими розписками, було укладено не в інтересах сім`ї. Разом із тим, відповідачі у справі не надали власної позиції суду по суті спору та не підтвердили таку позицію належними та допустимими доказами під час судового розгляду.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно виснував про те, що презумпція спільного майна подружжя у цій справі не спростована, а тому обґрунтовано вважав договори позики, оформлені борговими розписками, такими, що укладені в інтересах сім`ї, що стало наслідком солідарного стягнення боргу з кожного з відповідачів.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги заявника про відсутність згоди одного з подружжя під час укладення договорів позики, оформлених розписками, колегія суддів зазначає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Частина третя статті 368 ЦК України встановлює, що майно, набуте подружжям

у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором,

або законом.

Частинами першою другою статті 73 СК України передбачено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно

і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника) (постанова Верховного Суду від 21 серпня 2025 року у справі № 520/7884/19, провадження № 61-5028св24).

Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду від 22 липня 2026 року у справі № 760/513/24, провадження № 61-939св26).

Крім того, Верховний Суд послідовно зазначав, що стаття 65 СК України визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо. Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (постанови Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 753/17584/21, провадження № 61-4806св24; від 23 грудня 2025 року у справі № 619/2745/21, провадження № 61-2401св25).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не встановив, а матеріали справи не містять доказів того, чи отримані ОСОБА_2 у позику грошові кошти були використані в інтересах сім`ї, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя (частина першої статті 36 СК України). Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2026 року у справі № 757/1863/25 (провадження № 61-859св26) зазначено, що презумпція спільності майна може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

У цій справі презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, стороною відповідачів не спростована, а доказів зворотного матеріали справи не містять.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до загальних засад процесуального права відповідач має бути активним учасником справи, що випливає з фундаментальних принципів змагальності сторін та диспозитивності. Тобто, якщо особа залучена до процесу як відповідач, вона не може залишатися пасивним «формальним» суб`єктом як учасник справи. Оскільки рішення суду безпосередньо може впливати на його права чи обов`язки, статус відповідача вимагає активного захисту або реагування.

Суд першої інстанції надіслав до електронного кабінету ОСОБА_3 ухвалу про відкриття провадження у справі від 16 жовтня 2024 року, яка доставлена адресату 31 жовтня 2024 року (а. с. 72); судову повістку для участі у судовому засіданні 26 листопада 2024 року на 14 год 30 хв, яка доставлена адресату 31 жовтня 2024 року (а. с. 77); ухвалу суду про виправлення описки від 20 листопада 2024 року, яка доставлена адресату 21 листопада 2024 року (а. с. 82); судову повістку для участі у судовому засіданні 24 грудня 2024 року на 15 год 30 хв, яка доставлена адресату 27 листопада 2024 року (а. с. 98); судову повістку для участі у судовому засіданні 04 лютого 2025 року на 15 год, яка доставлена адресату 25 грудня 2024 року (а. с. 110); ухвалу суду про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду на 06 травня 2025 року, яка доставлена адресату 11 квітня 2025 року (а. с. 143); судову повістку для участі у судовому засіданні 04 лютого 2025 року на 15 год, яка доставлена адресату 25 грудня 2024 року (а. с. 146); рішення суду першої інстанції від 29 травня 2025 року, яке доставлено адресату 03 липня 2025 року (а. с. 163).

Всі надіслані судом першої інстанції судові документи до електронного кабінету ОСОБА_3 залишені нею без будь-якого реагування, що свідчить про пасивну поведінку відповідачки під час розгляду цієї справи.

Крім того, судом апеляційної інстанції до електронного кабінету ОСОБА_3 30 вересня 2025 року було надіслано копію апеляційної скарги ОСОБА_1 та ухвалу Київського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі, які доставлені адресату 30 вересня 2025 року о 15:45:33 (а. с. 190).

ОСОБА_3 не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

За таких обставин ОСОБА_3 підтвердила свою пасивну позицію щодо вирішення спору у судах першої та апеляційної інстанцій. З урахуванням принципу змагальності цивільного судочинства особа, яка є учасником справи, розпоряджається своїми правами на власний розсуд, але водночас несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням процесуальних дій.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 належним чином не була повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання апеляційного суду, призначеного на 11 грудня 2025 року, то такі спростовуються матеріалами справи.

Ухвала Київського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження разом із копією апеляційної скарги ОСОБА_1 06 жовтня 2025 року надіслані до електронного кабінету ОСОБА_3 , про що свідчить звіт про доставку вихідної кореспонденції (а. с. 189).

Ухвала Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року про закінчення проведення підготовчих дій та призначення справи до розгляду на 11 грудня 2025 року о 10 год 45 хв у приміщенні Київського апеляційного суду разом із судовою повісткою надіслані 15 жовтня 2025 року до електронного кабінету ОСОБА_3 та доставлені адресату (а. с. 196).

Відповідно до частини п`ятої статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до частини шостої, пункту 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Враховуючи наявність у ОСОБА_3 електронного кабінету, наведене свідчить про належне повідомлення відповідачки про судовий розгляд справи в апеляційному суді, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Крім того, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Отже, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд касаційної інстанції не встановив підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення (частина четверта статті 401 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення,

а постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Головко Олексій Ігорович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара