Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №552/672/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

07 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 552/672/23

провадження № 61-4595сво25

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Червинська М. Є. (суддя-доповідач),

судді: Грушицький А. І., Зайцев А. Ю., Крат В. І., Луспеник Д. Д., Фаловська І. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Мирком Романом Олексійовичем, на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2025 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Дряниці Ю. В., Обідіної О. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У лютому 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 13 травня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний», відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 4 800 грн на строк 15 днів та сплатою відсотків за користування цими коштами на умовах, визначених договором кредиту.

01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладений договір факторингу № 1-12, за умовами якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» право грошової вимоги до боржників за договорами кредиту, у тому числі й за договором про надання фінансових послуг від 13 травня 2021 року № 2113342522488 «Стандартний», укладеним між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_2 .

Через неналежне виконання позичальником умов зазначеного договору, у утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на день звернення до суду становить 57 834,72 грн, із яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 4 800,00 грн, заборгованість за процентами - 28 368,00 грн, заборгованість за простроченими процентами - 24 666,72 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 :

57 834,72 грн заборгованості;

2 684 грн сплаченого судового збору;

9 000 грн понесених витрат на правничу допомогу адвоката.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2023 року

клопотання представника ТОВ «Дебт Форс» про залучення правонаступника позивача задоволено;

залучено до участі у справі за позовом ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якості правонаступника позивача - ТОВ «Дебт Форс».

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим що:

12 червня 2023 року від ТОВ «Дебт Форс» надійшло клопотання про залучення товариства як правонаступника позивача, оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» скористалося своїм правом згідно статей 512, 514 ЦК України та відступило ТОВ «Кампсіс Фінанс» згідно договору № 09-03/23 про відступлення прав вимоги від 09 березня 2023 року право грошової вимоги до боржника за кредитним договором № 2113342522488, при цьому ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло статусу кредитора по відношенню до боржника. 08 травня 2023 року між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» укладено договір № 08-05/23 про відступлення прав вимоги від 08 травня 2023 року, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило ТОВ «Дебт Форс», а ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором № 2113342522488, при цьому ТОВ «Дебт Форс» набуло статусу кредитора щодо боржника;

підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд вважав, що для об`єктивного розгляду вказаної справи клопотання ТОВ «Дебт Форс» про залучення правонаступника позивача слід задовольнити.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави у складі судді Миронець-Мельничук О. К. від 19 березня 2024 року:

позовні вимоги ТОВ «Дебт Форс» задоволено частково.

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» суму боргу за договором про надання фінансових послуг від 13 травня 2021 року № 2113342522488 у розмірі 6 240 грн, із яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 4 800 грн, заборгованість за процентами - 1 440 грн;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684 грн, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, а всього - 5 684 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

судом встановлено, що 13 травня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний», відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 4 800 грн, а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк 15 днів з моменту отримання кредиту та сплатити відсотки за користування кредитними коштами на умовах, визначених договором кредиту;

відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору, кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є його невід`ємною частиною; орієнтовний строк повернення кредиту становить 15 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 15 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів. Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на вебсайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Ураховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, суд доходить висновку, що укладення договору про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний» узгоджується зі статей 6, 627 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»;

ТОВ «Дебт Форс» набуло статусу кредитора стосовно боржника;

пунктом 1.4 договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту, у такому розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.а; в) починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.б; г) починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.в; д) тип процентної ставки - фіксована. Водночас у заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є додатком № 1 до кредитного договору, сторони погодили, що відповідач зобов`язується повернути кредит у розмірі 4 800 грн та сплатити проценти у розмірі 1 440 грн.

позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 28 368 грн та заборгованості за простроченими процентами в розмірі 24 666,72 грн. Водночас така позовна вимога є необґрунтованою та несправедливою для відповідача у розумінні пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що сторонами при укладенні договору про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний» було погоджено розмір відсотків, який за домовленістю між сторонами (згідно з додатком № 1 до вказаного договору) не мав перевищувати суму 1 440 грн за весь період кредитування. Таким чином, суд доходить висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача 4 800 грн заборгованості за кредитом (за тілом кредиту), а також 1 440 грн заборгованості за процентами;

суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн. Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 684 грн, сплачений позивачем при зверненні до суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2025 року

апеляційну скаргу ТОВ «Дебт Форс» задоволено;

рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення;

позов ТОВ «Дебт Форс» задоволено повністю;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» заборгованість за процентами за договором про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний» в розмірі 51 594,72 грн;

в іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2024 року залишено без змін;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4 026 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

по справі встановлено, що 13 травня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний», відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит без конкретної споживчої мети на суму 4 800 грн на умовах строковості, зворотності та платності (а. с. 9-13). Вказаний кредитний договір укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та статті 1055 ЦК України, підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором шляхом введення коду підтвердження, що відповідачем по справі не заперечувалось;

при ухваленні рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний» узгоджується з статтями 6, 627 ЦК України та статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», відтак сторони погодили умови надання послуг, зокрема, строк кредитування, плату за кредит, порядок погашення кредиту, відповідальність;

разом з тим, стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1 440 грн, суд першої інстанції не звернув уваги, що такі проценти нараховані протягом орієнтовного строку повернення кредиту, що становить 15 календарних днів з моменту отримання кредиту, та відповідно до пункту 1.4.2. договору у разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 15 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом, граничний строк якого згідно пункту 1.9. договору становить 1 рік;

у справі, що переглядається апеляційним судом, строк, протягом якого відповідач міг правомірно користуватися кредитними коштами - строк кредитування, встановлено тривалістю в 1 рік (пункт 1.9 Договору) і протягом цього строку позивач має право на одержання процентів за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором. Оскільки у зазначений у договорі строк кредитування одержані за кредитним договором кошти відповідачем повернуті не були, відмова суду у стягненні заявлених позивачем процентів за кредитом є необґрунтованою;

за вказаних обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваний частині з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог «Дебт Форс» про стягнення процентів за кредитом у повному обсязі. У частині, що не оскаржується, відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.

Аргументи учасників справи

У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мирко Р. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив:

скасувати постанову апеляційного суду;

залишити в силі рішення суду першої інстанції;

судові витрати покласти на позивача.

Касаційна скарга аргументовані тим, що:

кредитор мав право нараховувати проценти до 27 травня 2021 року, і у такому разі розмір заборгованості мав би складати 6 240 грн, що складалися б з 4 800 грн заборгованості за тілом кредиту та 1 440 грн заборгованості за нарахованими відсотками. Відповідно судом першої інстанції цілком правомірно було задоволено позов частково, стягнувши з відповідача 4 800 грн заборгованості за кредитом (за тілом кредиту), а також 1 440 грн заборгованості за процентами, тоді як інша сума по нарахованих відсотках поза межами строку дії кредитного договору є необґрунтованою;

касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки судом апеляційної інстанції стягнуто з відповідача нараховані відсотки після закінчення строку дії Кредитного договору, стягнувши фактично 28 368 грн заборгованості за нарахованими відсотками ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за період з 13 травня 2021 року по 30 листопада 2021 року та 24 666,72 грн заборгованості за нарахованими відсотками ТОВ «Вердикт Капітал» за період з 1 грудня 2021 року по 5 лютого 2022 року за 67 днів. Тобто вказані відсотки судом апеляційної інстанції стягнуто поза межами строку дії кредитного договору, що фактично є незаконним, і при цьому, виходячи з того, що відповідач взяв усього 4 800 грн кредиту, загальна сума нарахованих відсотків у розмірі 53 034,72 грн є непомірно великою для нього та несправедливою;

стягуючи усю суму нарахованих відсотків, у тому числі нарахованих поза межами строку дії кредитного договору, суд апеляційної інстанції фактично вказав, що суд першої інстанції не звернув уваги, що такі проценти нараховані протягом орієнтовного строку повернення кредиту, що становить 15 календарних днів з моменту отримання кредиту, та відповідно до пункту 1.4.2 договору у разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 15 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом, граничний строк якого згідно з пунктом 1.9 договору становить 1 рік. Однак такі висновки суперечать постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій, а саме в пункті 54, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, після закінчення строку дії кредитного договору 27 травня 2021 року, встановленого договором, кредитор не мав права продовжувати нараховувати відсотки, навіть попри підпункти «б»-«г» пункту 1.4 та пункт 1.4.2 Кредитного договору, оскільки вказані пункти регулюють питання збільшення розміру узгодженої сторонами процентної ставки, а не наслідки порушення строків погашення кредиту, наслідком чого є застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Тобто нарахування процентів поза межами узгодженого строку дії кредитного договору, а саме після 27 травня 2021 року, є незаконним та безпідставним;

у заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є додатком № 1 до Кредитного договору, сторони погодили, що відповідач зобов`язується повернути кредит у розмірі 4 800,00 грн та сплатити проценти у розмірі 1 440 грн. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, пункт 6.28). На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 28 368,00 грн та заборгованості за простроченими процентами в розмірі 24 666,72 грн. Водночас така позовна вимога є необґрунтованою та несправедливою для відповідача у розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що сторонами при укладенні договору про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний» було погоджено розмір відсотків, який за домовленістю між сторонами (згідно з додатком № 1 до вказаного договору) не мав перевищувати суму 1 440,00 грн за весь період кредитування. Проценти у розумінні підпунктів «б»-«г» пункту 1.4 та пункту 1.4.2 Кредитного договору є процентами за порушення грошового зобов`язання згідно зі статтею 625 ЦК України.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується Зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині стягнення заборгованості за процентами в розмірі 51 594,72 грн та розподілу судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У червні 2025 року ТОВ «Дебт Форс» подало відзив, у якому просило:

відмовити у задоволенні касаційної скарги;

оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

викладені в касаційній скарзі доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судом апеляційної інстанції спору, який повно встановив обставини справи та надав оцінку доказам, а заявник, спростовуючи розмір нарахованих відсотків, свого контррозрахунку не надав;

постановою суду було детально проаналізовано розрахунок заборгованості та перевірено розрахунки позивача, у тому числі заявлених (нарахованих) процентів. Встановлені рішенням суду факти не спростовані скаржником, оскільки доказів зворотного він не надав. Таким чином, скаржником не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

судом було встановлено, що відповідно до пункту 1.9 Кредитного договору граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік. У разі неповернення кредиту в орієнтовний строк відповідач зобов`язався повернути вказану суму кредиту та відсотки протягом граничного строку кредитування (365 днів). Зазначені умови договору спростовують доводи представника відповідача про те, що відсотки за користування кредитом не могли бути нараховані, адже згідно з цими погодженими сторонами умовами відсотки нараховуються у встановлений відповідний строк користування кредитом. Сторонами при укладенні договору було досягнуто згоди щодо фіксованого розміру процентної ставки для певного періоду користування кредитними коштами залежно від виконання позичальником умов договору. Враховуючи, що договір було укладено 13 травня 2021 року, граничний строк кредитування закінчився 13 червня 2022 року. Таким чином, період з 13 травня 2021 року по 13 травня 2022 року є періодом правомірного користування позичальником кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, який супроводжувався нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у договорі. Отже, нарахування відсотків здійснювалось у межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами Договору;

відповідно до Постанови Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови при задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача з розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості на підтвердження своїх доводів надати свій «контррозрахунок». Скаржник/відповідач не заперечує факт отримання кредитних коштів, посилається на надвеликий розмір процентів, проте не проводить свій контррозрахунок наявної суми заборгованості за договором відповідно до погоджених умов договору, у тому числі відповідно до пунту 1.9 Договору;

договір є чинним та підлягає виконанню, а відтак рішення про стягнення заборгованості за вказаним договором є законним та обґрунтованим. Договір та його умови в судовому порядку не оспорювалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін;

відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Проте вказані норми застосовуються щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не відсотків за користування кредитом.

як вбачається із заявлених позовних вимог та наданих розрахунків заборгованості, пеня, штрафи за кредитними договорами не були нараховані стягувачем, відтак вказані посилання є безпідставними. Позивач просить суд стягнути заборгованість за тілом кредиту та процентами, які нараховані за користування кредитними коштами. Враховуючи, що відсотки не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено.

У серпні 2026 року ТОВ «Дебт Форс» подало додаткові пояснення, у яких просило:

касаційну скаргу залишити без задоволення;

оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Пояснення мотивовані тим, що:

проценти було нараховано згідно умов кредитного договору, з якими погодився відповідач, уклавши його, а тому підстав для його невиконання немає. Посилаючись на концепцію «слабшої сторони», позичальники нерідко намагаються уникнути належного виконання зобов`язань за кредитним договором, який був укладений ними добровільно та на умовах, з якими вони погодилися. Водночас слід враховувати, що підхід щодо захисту «слабшої сторони» був сформований Верховним Судом переважно у справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними з банківськими установами, за обставин, коли умови кредитування містилися у декількох об`ємних за обсягом документах. За таких умов позичальник, як пересічний споживач фінансових послуг, об`єктивно міг мати труднощі з належним ознайомленням з усіма положеннями договору та усвідомленням його істотних умов;

у цій справі, як і у більшості спорів щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними з небанківськими фінансовими установами, усі істотні умови кредитування викладені безпосередньо в одному документі - кредитному договорі. Таким чином, позичальник мав можливість ознайомитися з його змістом у повному обсязі до моменту укладення договору та, погоджуючись із його умовами, добровільно взяв на себе відповідні договірні зобов`язання. Підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини з товариством, якщо дійсно вважав певні умови договору несправедливими;

відповідач погодився, зі своєї сторони, на такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень та визнаючи його умови, в тому числі щодо розміру процентної ставки, не звертаючись до кредитора щодо умов кредитування протягом тривалого часу. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності Договору № 2113342522488. Зазначений договір недійсним не визнано, у зв`язку з чим підстави для його не виконання відсутні.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій малозначній справі на підставі підпунктів а) в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

29 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2025 року справу № 552/672/23призначено до судового розгляду.

Ухвалою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2026 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року справу № 552/672/23 прийнято до провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 травня 2025 рокузазначено, що:

підставою касаційного оскарження вказано неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована тим, що:

передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24), яка, зокрема вважала, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права;

так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24) дійшов, зокрема таких висновків: «відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права;

під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_3 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усупереч вимогами частини першої статті 382 ЦПК України щодо зазначення мотивів відхилення аргументів відповідача про непропорційно велику суму компенсації, апеляційний суд на ці аргументи заявника не відповів, на зазначив, чи відповідає заявлений до стягнення розмір боргу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права»;

колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилась із такими висновками та зазначила, що для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо. Вважала, що суд не в праві давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України.

Фактичні обставини

13 травня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний», відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 4 800,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк 15 днів з моменту отримання кредиту та сплатити відсотки за користування кредитними коштами на умовах, визначених умовами договору кредиту.

У договорі про надання фінансових послуг № 2113342522488 від 13 травня 2021 року сторони, зокрема, передбачили, що:

кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною, орієнтовний строк повернення кредиту - 15 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 15 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (пункти 1.2, 1.3);

проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у підпункті «а» пункту 1.4; в) починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у підпункті «б» пункту 1.4; г) починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у підпункті «в» пункту 1.4; д) тип процентної ставки - фіксована (пункт 1.4);

граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік (пункт 1.9).

У заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є додатком № 1 до договору про надання фінансових послуг № 2113342522488 від 13 травня 2021 року, сторони погодили, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит у розмірі 4 800,00 грн та сплатити проценти у розмірі 1 440,00 грн.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на вебсайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

1 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ«Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників за договорами кредиту, у тому числі за договором про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний» від 13 травня 2021 року, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 . Тобто ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ТОВ «Служба миттєвого кредитування» втратило такі права.

9 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» скористалося своїм правом згідно зі статтями 512, 514 ЦК України та відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Фінанс» згідно з договором № 09-03/23 про відступлення прав вимоги від 9 березня 2023 року право грошової вимоги до боржника за кредитним договором № 2113342522488, при цьому ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло статусу кредитора щодо боржника.

8 травня 2023 року між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» укладено договір № 08-05/23 про відступлення прав вимоги від 8 травня 2023 року, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило ТОВ «Дебт Форс», а ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 2113342522488, при цьому ТОВ «Дебт Форс» набуло статусу кредитора щодо боржника.

ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги до відповідача за договором про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний».

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Щодо наявності підстав відступу

У цій справі перед Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду судом постало декілька питань:

чи поширюється на договір про надання фінансових послуг № 2113342522488 від 13 травня 2021 року положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки?

які правові засоби коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року?

З урахуванням ухвали про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати, аргументів сторін та встановлених обставин, касаційний суд підкреслює, що в цій справі не вирішується питання щодо строку кредитування та відповідно випливу строку кредитування на нарахування процентів.

Щодо правил Закону № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року:

доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %;

доповнено Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 17 і передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %;

у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Парламент при конструюванні імперативної приватно-правової норми про максимальний розмір денної процентної ставки здійснив еx ante контроль щодо розміру процентів. Тобто сторонам заздалегідь відомо про те, що умову, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, не можна включати в договір.

Умовидоговору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (абзац 1 частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Законодавець для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Оскільки для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки законодавець передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит, то споживач під час розгляду справи може заперечувати про перевищення розміру денної процентної ставки шляхом заперечення ipso iure. Втім, його відсутність не позбавляє суд можливості застосувати нікчемність умови правочину, адже він має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що:

норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure;

за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова;

Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %;

тому якщо договір про споживчий кредит вчинений 13 травня 2021 року, то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит було продовжено після 24 грудня 2023 року;

з урахуванням встановлених обставин у цій справі відсутні підстави для висновку, що сторони продовжили строк кредитування чи строк, на який надається кредит після 24 грудня 2023 року. Як наслідок Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду робить висновок, що правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки не застосовуються при вирішенні цього спору.

Які правові засоби коригування процентів за користування кредитомв договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року?

Традиційно в приватному праві виокремлюються дві групи засобів, за допомогою яких здійснюється контроль за тим як сторони формують договірні умови або навіть використовують конструкцію договору в цілому:

(а) еx ante (з лат. - «заздалегідь», «до події») контроль, спрямований на «коригування» як умов, так і використання конструкції договору, до моменту його укладення. Тобто сторонам заздалегідь відомо про те, які умови не можна включати в договір або/та укладати певні договори. Зазвичай здійснює еx ante контроль законодавець, при конструюванні тих чи інших імперативних приватно-правових норм;

(б) еx post (з лат. - «після події») контроль стосується натомість ретроспективної перевірки як умов, так і використання конструкції договору, і відбувається після укладення договору. Тобто сторонам заздалегідь не відомо про те, що які умови не можна включати в договір або/та укладати певні договори, оскільки норма містить тільки оціночні категорії, чи еx post контроль відбувається за допомогою принципів приватного права.

Втім при виникненні спорів,як еx ante, так і еx post контроль як за договірними умовами, так і використання договору в цілому, хоча й парламент конструює ті чи інші імперативні приватно-правові норми, здійснює суд.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливихумов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорівіз споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:

станом на 13 травня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»);

за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;

суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, як сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24).

Щодо суті касаційної скарги

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції при частковому задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом міркував так, що позовна вимога є необґрунтованою та несправедливою для відповідача у розумінні пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що сторонами при укладенні договору про надання фінансових послуг № 2113342522488 «Стандартний» було погоджено розмір відсотків, який за домовленістю між сторонами (згідно з додатком № 1 до вказаного договору) не мав перевищувати суму 1 440 грн за весь період кредитування. Таким чином, суд вважав, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача 1 440 грн заборгованості за процентами;

апеляційний суд при задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом міркував так, що проценти нараховані протягом орієнтовного строку повернення кредиту, що становить 15 календарних днів з моменту отримання кредиту, та відповідно до пункту 1.4.2. договору у разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 15 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом, граничний строк якого згідно пункту 1.9. договору становить 1 рік; строк, протягом якого відповідач міг правомірно користуватися кредитними коштами - строк кредитування, встановлено тривалістю в 1 рік (пункт 1.9 Договору) і протягом цього строку позивач має право на одержання процентів за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором. Оскільки у зазначений у договорі строк кредитування одержані за кредитним договором кошти відповідачем повернуті не були, відмова суду у стягненні заявлених позивачем процентів за кредитом є необґрунтованою;

апеляційний суд не звернув уваги, що:нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

встановлено, що у договорі про надання фінансових послуг № 2113342522488 від 13 травня 2021 року сторони, зокрема, передбачили: проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у підпункті «а» пункту 1.4; в) починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у підпункті «б» пункту 1.4; г) починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у підпункті «в» пункту 1.4; д) тип процентної ставки - фіксована (пункт 1.4); граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік (пункт 1.9). У заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є додатком № 1 до договору про надання фінансових послуг № 2113342522488 від 13 травня 2021 року, сторони погодили, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит у розмірі 4 800,00 грн та сплатити проценти у розмірі 1 440,00 грн;

тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти за користування кредитом в розмірі 1 440 грн. Тому касаційний суд вважає, що з урахуванням меж касаційного перегляду, постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню;

натомість рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції застосував пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що не підлягав застосуванню, оскільки оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом. Тому рішення суду першої інстанції у відповідній частині належить змінити з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, рішення суду першої інстанції у відповідній частині змінити з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Оскільки постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню, в тому числі й в частині розподілу судових витрат, то на позивача покладаються судові витрати відповідача зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Висновки щодо застосування норми права

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure.

За загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова.

Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %.

Тому якщо договір про споживчий кредит вчинений 13 травня 2021 року, то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит, було продовжено після 24 грудня 2023 року.

Станом на 13 травня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

За відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Мирком Романом Олексійовичем, задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2025 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами 51 594,72 грн та розподілу судових витрат скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2024 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами в розмірі 1 440 грн змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 4 294,40 грн судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту ухвалення постанови касаційного суду постанова Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2025 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. І. Грушицький

А. Ю. Зайцев

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

І. М. Фаловська