Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №644/2440/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 644/2440/24

провадження № 61-5490сво25

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 травня 2024 року в складі судді Клименка А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Маміної О. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

Короткий зміст вимог

У квітні 2024 році ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 був його сусідом і проживав на АДРЕСА_1 , у шлюбі не перебував, дітей не мав. У зв`язку з відсутністю роботи, починаючи з 2015 року, на його прохання виконував за плату господарчі роботи у його домоволодінні, а з 2016 року взагалі перейшов проживати до нього та з цього часу фактично став членом його родини, вони вели спільне господарство.

Зазначав, що його (заявника) сім`я прийняла ОСОБА_2 як члена родини, а мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у свою чергу, склала заповіт на його користь та на користь свого сина.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, він (заявник) займався його похованням.

26 червня 2023 року він звернувся до державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , проте постановою від 22 вересня 2023 року нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину та рекомендував звернутися до суду з заявою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем.

Посилаючись на наведене, просив суд установити факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше як п`ять років до смерті останнього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю понад п`ять років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із доведеності заявником факту спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 із 2016 року до смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги Харківської міської ради, рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 травня 2024 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції, зокрема зазначив, що у цій справі спір між сторонами щодо спадщини відсутній, у заявника наявна потреба лише встановлення факту спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

24 квітня 2025 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Касаційна скарга аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні вимог заяви.

Зазначає, якщо особою для встановлення факту постійного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини подано заяву до суду та під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд згідно з положеннями частини шостої статті 294 ЦПК України залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц вказано, що орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак, у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців, у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовом у порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади у разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право». Відтак, захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова ухвалено 01 травня 2024 року. За таких обставин, Харківська міська ради має свій інтерес щодо визнання спадщини відумерлою, у зв`язку з чим виникає спір про право.

Суди не звернули увагу на те, що з моменту відкриття спадщини відповідно до статті 1277 ЦК України Харківська міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна.

Поданий заявником договір про надання ритуальних послуг від 23 березня 2023 року не свідчить про те, що правочин був вчинений саме ОСОБА_1 . При ухваленні оскаржуваних рішень суди не врахували, що лише договір про надання ритуальних послуг та перелік цих послуг, а також наявність у заявника деяких документів померлого, не є належними доказами, які підтверджують факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. Аргументи заявника свідчать про те, що відносини, що склались між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мають характер не сімейних, а договірних, оскільки останній за ведення домашнього господарства отримував винагороду у вигляді грошових коштів. Заявник указує, що ОСОБА_2 із 2016 року проживав разом із ним, при цьому місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Саме по собі надання позивачем допомоги за життя особи та її поховання не є доказом проживання однією сім`єю з нею за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків. Таким чином, посилання заявника на його проживання з ОСОБА_2 із 2016 року не мають жодного підтвердження.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2025 року поновлено Харківській міській раді строк на касаційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 травня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року.

Відкрито касаційне провадження у справі № 644/2440/24.

Витребувано з Індустріального районного суду міста Харкова цивільну справу № 644/2440/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення.

В ухвалі Верховного Суду від 08 липня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 454/1106/17, від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 753/11869/18, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц).

Справа № 644/2440/24 надійшла до Верховного Суду у липні 2025 року

Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2026 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2026 року справу № 644/2440/24 прийнято до провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що, починаючи з 2015 року, ОСОБА_2 , який проживав по сусідству із заявником, на прохання останнього почав виконувати різноманітні роботи по господарству заявника, за що отримував грошову винагороду. Наприкінці 2015 року - початку 2016 року ОСОБА_2 став проживати у будинку заявника, оскільки його будинок був непридатний для життя, в ньому було відсутнє опалення. З цього часу він фактично став членом родини заявника, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, ОСОБА_2 також періодично працював і вкладав зароблені кошти у бюджет сім`ї.

Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 27 серпня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Панченко І. І. за реєстровим № 595, за яким заповіла належний їй на праві власності житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних частках своєму сину ОСОБА_2 і заявнику ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, заявник прийняв спадщину після її смерті, отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер і сам ОСОБА_2 , заявник ОСОБА_1 прийняв на себе усі витрати, пов`язані з його похованням, що підтверджується договором про надання ритуальних послуг від 23 березня 2023 року та Переліком ритуальних послуг, оформленими на ім`я заявника та ним оплачені. Раніше заявник також поховав матір ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та його рідного брата ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу № 519/2023.

Проте постановою від 22 вересня 2023 року державний нотаріус Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_2 , через відсутність документів, що підтверджують його родинний зв`язок зі спадкодавцем ОСОБА_5 .

Межі касаційного перегляду

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю підстав для відступу від висновку щодо застосування частини четвертої статті 315 ЦПК України, частини першої статті 1277 ЦК України в чинній редакції Закону від 22 вересня 2011 року № 3795-VI (з подальшими змінами) щодо можливості виникнення спору про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою, до моменту визнання судом спадщини відумерлою, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 554/1618/21, від 05 серпня 2025 року у справі № 389/803/24 та від 12 листопада 2025 року у справі № 475/49/25, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року по справі № 641/683/23 та від 22 жовтня 2025 року у справі № 755/1235/24.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на те, що ключовим питанням, на яке має надати відповідь касаційний суд, є: чи може бути спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою, до моменту визнання судом спадщини відумерлою?

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви. Встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем необхідно заявнику ОСОБА_1 для вирішення надалі питання щодо права на спадкове майно.

Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин дійшов правильного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду з огляду на те, що вказана заява не може розглядатися в порядку окремого провадження за наявності спору про право, а саме - спору про право на спадкове майно на підставі статті 1277 ЦК України. Постанова суду апеляційної інстанції відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 477/284/16-ц (провадження № 61-24391св18). Доводи заявника про те, що в даному випадку право на відумерле майно в органу місцевого самоврядування мало з`явитися тільки після відмови в задоволенні її заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2, не заслуговують на увагу, оскільки на момент ухвалення рішення місцевим судом вже сплив один рік з часу відкриття спадщини, у зв`язку з чим Харківська міська рада набула право на подання заяви про визнання спадщини відумерлою. При цьому залишення судом апеляційної інстанції заяви ОСОБА_1 без розгляду не позбавляє її можливості встановити вказаний факт під час розгляду справи в порядку позовного провадження на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням принципу змагальності, тобто з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 554/1618/21 зазначено, що «законом на орган місцевого самоврядування покладено обов`язок подати заяву про визнання відумерлою, зокрема у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом. Полтавська міська рада заперечує проти заявлених ОСОБА_1 вимог та не визнає за ним право на спадкування після смерті ОСОБА_2, отже, існує спір про право на спадкове майно. З урахуванням наведеного, заява ОСОБА_1 про встановлення факту його проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви випливає, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20); від 23 січня 2019 року у справі № 520/13695/17 (провадження № 61-47156св18), від 26 травня 2021 року у справі № 638/282/19 (провадження № 61-13573св20)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 389/803/24 вказано, що «встановивши, що територіальна громада за місцем відкриття спадщини претендує на спірне нерухоме майно, вважаючи його відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4, який з 13 липня 2016 року перебував на безоплатному обслуговуванні відділення соціальної допомоги вдома, як одинока особа, яка потребує сторонньої допомоги, водночас активно заперечує наявність правових підстав для спадкування такого майна у ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про наявність у спірних правовідносинах спору про право. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, який перебував на безоплатному обслуговуванні відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Ленінського району міста Кіровограда, ОСОБА_1 не просто прагне з`ясування певних обставин, які мають юридичне значення, а фактично ініціює вирішення питання щодо права власності на нерухоме майно, яке орган місцевого самоврядування вважає відумерлою спадщиною, що виходить за межі окремого провадження. Законодавство чітко передбачає, що окреме провадження застосовується у випадках, коли відсутній спір про право. Однак у цій справі спір про право наявний, оскільки встановлення факту, на який посилається заявниця, є необхідним для визнання її права власності на нерухоме майно. Це підтверджується також характером заявлених вимог та необхідністю з`ясування де і з ким проживав ОСОБА_4 на час відкриття спадщини та п`ять років до її відкриття, а також хто здійснював його утримання/сторонній догляд. Зазначені обставини можуть бути встановлені у межах позовного провадження, яке передбачає можливість повного, змагального розгляду з викликом усіх заінтересованих осіб, дослідження доказів та надання їм правової оцінки».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 475/49/25 указано, що «визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою, а факт спільного проживання зі спадкодавцем з 2013 року по день відкриття спадщини однією сім`єю є доведеним. Разом із цим судами не враховано, що факт оскарження рішення місцевого суду заінтересованою особою - Одеською міською радою, неодноразові клопотання в суді першої інстанції щодо необхідності залишення заяви без розгляду у зв`язку із наявністю спору про право, доводи її апеляційної скарги свідчать про існування спору про право. При цьому, апеляційний суд, пославшись на те, що від часу відкриття спадщини ще не минув рік, а тому Одеська міська рада не може порушувати питання про визнання спадщини відумерлою, не врахував, що з моменту відкриття спадщини відповідно до статті 1277 ЦК України Одеська міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна. Крім того, колегією суддів враховано, що ОСОБА_2 спадкоємців першої-третьої черги не мала, а ОСОБА_1 набуде статусу спадкоємця четвертої черги лише у разі доведення факту, про встановлення якого вона просить суд ухвалити судове рішення, в протилежному випадку у міської ради з`явиться право звертатися до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою. Таким чином, від встановлення цього факту безпосередньо залежить питання щодо належності права власності на майно спадкодавця. Ураховуючи наведене, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з матеріалів справи встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23 зазначено, що:

«під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

… задовольняючи заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав доведеним факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, строком понад п`ять років, у період з 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до дня його смерті. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з недоведеності заявником своїх вимог. Разом із цим суд не врахував, що факт оскарження рішення місцевого суду заінтересованою особою - Харківською міською радою, доводи її апеляційної скарги, свідчить про існування спору про право. Пославшись на те, що від часу відкриття спадщини ще не минув рік, а тому Харківська міська рада не може порушувати питання про визнання спадщини відумерлою, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні скарги по суті заявлених вимог не звернувши уваги на те, що з моменту відкриття спадщини відповідно до статті 1277 ЦК України Харківська міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна. Ураховуючи наведене, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з матеріалів справи встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження».

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 755/1235/24.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилась із такими висновками та зазначила, що оскільки спір про право на спадщину може існувати між особами, які мають або можуть набути право на спадкування, то до моменту визнання судом спадщини відумерлою не може йтися ні про який спір про право між особою, яка згідно з законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою. Тому, якщо виникнення права на спадкування залежить від наявності певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору з іншими спадкоємцями, розглядається за правилами окремого провадження.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 554/1618/21, від 05 серпня 2025 року у справі № 389/803/24 та від 12 листопада 2025 року у справі № 475/49/25, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23 та від 22 жовтня 2025 року у справі № 755/1235/24.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

За обставинами цієї справи заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження з заявою, в якій просив установити факт його проживання понад п`ять років зі спадкодавцем.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України.

До заінтересованих осіб належать особи, які мають у справі юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь також і заінтересовані особи. Такий інтерес заінтересованих осіб може суперечити інтересам заявника. Схожий висновок наведений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 686/11198/22.

Разом із тим, суб`єктивні цивільні права таких осіб не можуть оспорюватися (припинятись, обмежуватись) внаслідок встановлення судом юридичного факту, який просить встановити заявник в порядку окремого провадження, оскільки таке оспорювання буде свідчити про наявність спору про право, незалежно від наявності чи відсутності заперечень таких осіб.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21).

Ключовим питанням, на яке має надати відповідь касаційний суд, є: чи може бути спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою, до моменту визнання судом спадщини відумерлою?

Так, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1233 ЦК України).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (частини перша-третя статті 1277 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду акцентує увагу, що судова практика щодо можливості виникнення спору про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою, сформувалась з урахуванням положень статті 1277 ЦК України в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-IV, яка не передбачала обов`язку органу місцевого самоврядування звертатися до суду із заявою про визнання спадщину відумерлою, тобто це належало до суб`єктивного права територіальної громади, а вказана норма розміщена у главі 87 ЦК України (здійснення права на спадкування).

Проте Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (далі - Закон від 22 вересня 2011 року № 3795-VI) законодавець кардинально змінив цей підхід, виклавши частину першу статті 1277 ЦК України в діючій редакції з подальшими змінами, якою чітко кваліфікував набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину не як спадкування, а як публічний обов`язок органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням спадкового майна. Тобто за цим правовим регулюванням територіальна громада має виконати публічний обов`язок, а не здійснити цивільне право, яке в неї відсутнє.

Такий публічний обов`язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини). З моменту відкриття спадщини відповідний орган місцевого самоврядування не має та навіть не може мати жодного цивільного права щодо спадщини, який міг би зумовити спір про таке право. Виникнення ж публічного обов`язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів, а його виникнення до моменту визнання судом спадщини відумерлою також не свідчить про можливість виникнення спору про право на спадкування між суб`єктом, який набув публічний обов`язок, з особою, яка має право на спадкування.

Під час розгляду справ окремого провадження орган місцевого самоврядування, як процесуально заінтересована особа, може заперечувати проти встановлення відповідного факту та має достатній обсяг процесуальних прав у таких справах, оскільки справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справа зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (стаття 294 ЦПК України).

Заперечення (невизнання) відповідного юридичного факту органом місцевого самоврядування не свідчить про виникнення спору про право на спадщину, якого територіальна громада до моменту визнання судом цієї спадщини відумерлою не має.

Оскільки спір про право на спадщину може існувати між особами, які мають або можуть набути право на спадкування, то до моменту визнання судом спадщини відумерлою не може йтися ні про який спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року у справі № 638/9040/23, в якій вказано, що:

«відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті.

У справі, що переглядається, Харківська міська рада, яка є заінтересованою особою, посилається на те, що з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, а тому вправі звернутися із заявою у порядку статті 1277 ЦК України. Суди встановили, що заявник ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_5, який у визначений законом строк подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, та що метою звернення ОСОБА_1 до суду є встановлення факту, що має юридичне значення для захисту його прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини в нотаріальній конторі, а не вирішення спору про право на спадщину.

Отже на стадії оформлення спадщини спір про нерухоме майно, яке заявник вважає спадковим, не вирішується, тому немає підстав вважати, що ця заява містить спір про право власності на квартиру із Харківською міською радою. Наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, унеможливлює визнання спадщини відумерлою (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 691/517/23)».

У справі, яка переглядається об`єднаною палатою, заявник звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення факту його спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини має юридичне значення, оскільки від встановлення цього факту залежить вирішення його спадкових прав, як спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій установили, що спір між сторонами щодо спадщини відсутній, у заявника наявна потреба лише встановлення факту спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 та, у зв`язку з цим, зазначили, що в разі, якщо родинні відносини зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю більше п`яти років.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що нотаріус відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії на підставі того, що заявник не надав документів, які підтвердили б факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини, тому заявнику після встановлення судом факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини достатньо подати нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, адже він її прийняв відповідно до норм статей 1268, 1270 ЦК України.

Отже суди виснували, що в цій справі відсутній спір про право, а встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 не менше п`яти років до часу відкриття спадщини має для заявника юридичне значення.

Щодо суті касаційної скарги

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Змістом частини четвертої статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду.

Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження.

Законодавцем визначено, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Необхідною умовою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є доведеність факту спільного проживання заявника та спадкодавця, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період не менше ніж п`ять років.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою, а факт спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 із 2016 року до дня відкриття спадщини однією сім`єю є доведеним.

Суди під час розгляду цієї справи, зокрема встановили, що з 2016 року ОСОБА_2 проживав разом із заявником в одному будинку, фактично був членом родини останнього, сім`я заявника і ОСОБА_2 мали спільний бюджет і вели спільне господарство, періодично ОСОБА_2 працював і вкладав зароблені ним кошти у бюджет сім`ї.

Окрім цього, за життя мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 склала 27 серпня 2019 року заповіт, за яким заповіла належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , в рівних частках своєму сину ОСОБА_2 та заявнику ОСОБА_1 , що підтверджується копією заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Панченко І. І. за реєстровим № 595.

Після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявник звернувся з відповідною заявою до нотаріальної контори та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за вказаною адресою.

Допитані під час розгляду цієї справи свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підтвердили факт спільного проживання заявника ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_2 до часу смерті останнього у березні 2023 року, а також те, що заявник прийняв на себе усі витрати, пов`язані з його похованням, раніше заявник також поховав матір ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та його рідного брата ОСОБА_4 .

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 більше п`яти років до дня його смерті, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи заявника та подані ним докази, дійшов загалом мотивованого висновку про доведеність належними, достатніми та допустимими доказами факту його спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, ведення з ним спільного господарства, спільного побуту, наявності у них взаємних прав та обов`язків більше п`яти років до моменту смерті спадкодавця (у період із з 2016 року до смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується з таким висновком судів та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом, тому доводи касаційної скарги про недоведеність факту постійного проживання заявника і спадкодавця в одному житловому приміщенні на час відкриття спадщини є безпідставними.

Щодо доводів касаційної скарги Харківської міської ради про те, що суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема не залишили заяву ОСОБА_1 без розгляду на підставі статей 294, 315 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає таке.

У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 1277 ЦК України (у чинній редакції) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Визначальне значення під час розгляду заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який оспорював би право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Важливо, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України.

До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються визнанням обставин. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Положення частини першої статті 1277 ЦК України у системному взаємозв`язку з положеннями статей 293, 294 та 315 ЦПК України дають підстави для висновку, що сам факт звернення особи, яка відповідно до закону належить до певної черги спадкоємців або претендує на підтвердження права на спадкування, із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для оформлення спадщини, а також сама лише передбачена законом можливість переходу спадкового майна у власність територіальної громади в порядку статті 1277 ЦК України не є достатніми підставами для висновку про наявність спору про право між такою особою та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою.

Для висновку про наявність спору про право необхідним є встановлення спору щодо конкретного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, а не лише існування передбаченого законом механізму набуття територіальною громадою майна як відумерлої спадщини.

Подання відповідним органом місцевого самоврядування від імені територіальної громади заяви про визнання спадщини відумерлою є реалізацією передбаченого частиною першою статті 1277 ЦК України обов`язку органу місцевого самоврядування щодо ініціювання відповідної судової процедури, однак саме по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про наявність спору про право.

Водночас неподання такої заяви також не може розглядатися як безумовне під твердження відсутності спору про право. Вирішальне значення для застосування частини шостої статті 294 ЦПК України має встановлення наявності або відсутності спору щодо конкретного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, а не факт звернення або незвернення територіальної громади до суду із заявою, передбаченою статтею 1277 ЦК України.

У справі, що переглядається, Харківська міська рада, яка є заінтересованою особою, посилається на те, що з часу відкриття спадщини минуло понад один рік, а тому вправі звернутись із заявою у порядку статті 1277 ЦК України.

Особа, яка звертається до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, просить суд підтвердити юридичний факт, з яким закон пов`язує можливість належності такої особи до відповідної черги спадкоємців за законом. У такій справі суд не вирішує питання про право власності на спадкове майно, не визнає право на спадщину, не визначає остаточно склад спадкоємців і не вирішує питання про визнання спадщини відумepлою.

Встановлення відповідного юридичного факту не є достатньою підставою для висновку про наявність спору про право. Звернення особи до суду із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини не повинно автоматично зумовлювати залишення такої заяви без розгляду.

Територіальна громада до моменту визнання спадщини відумерлою не є спадкоємцем, не набуває права на спадщину і не має права власності на спадкове майно. Її інтерес щодо такого майна має особливу природу: він пов`язаний із покладеним на орган місцевого самоврядування публічним обов`язком звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою за наявності визначених законом умов

У зв`язку з цим до моменту визнання спадщини відумерлою між заявником і територіальною громадою не може існувати спір про вже набуте територіальною громадою право на спадкове майно, оскільки такого права ще немає. Водночас територіальна громада може мати заінтересованість у встановленні або невстановленні юридичного факту, оскільки такий факт може вплинути на можливість подальшого застосування статті 1277 ЦК України.

Заінтересованість територіальної громади не є тотожною спору про право. Територіальна громада як заінтересована особа може брати участь у справі, подавати докази, надавати пояснення, заперечувати проти заяви. Водночас участь територіальної громади у справі, її заперечення проти заяви або посилання на можливість майбутнього визнання спадщини відумерлою не повинні автоматично кваліфікуватися як спір про право.

Таким чином, викладене вище дозволяє сформулювати висновок, що між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.

Подання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має значення для оцінки її заінтересованості і свідчить про виконання органом місцевого самоврядування встановленого законом публічного обов`язку. Подання такої заяви не означає, що територіальна громада набула право на спадщину або право власності на спадкове майно.

Неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою також не має вирішального значення. Воно не усуває заінтересованості територіальної громади, якщо за обставинами справи спадщина потенційно може бути визнана відумерлою. Водночас неподання такої заяви не створює автоматичного висновку ані про наявність, ані про відсутність спору про право.

Наведене свідчить про те, що подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не с самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна.

Встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не є тотожним визнанню права на спадщину або права власності на спадкове майно. У такій справі суд не встановлює остаточно, кому належить спадкове майно, не вирішує питання про видачу свідоцтва про право на спадщину не визнає спадщину відумерлою і не визначає правовий режим спадкового майна. Судове рішення про встановлення юридичного факту лише підтверджує одну з передумов, яка може мати значення для подальшого оформлення спадщини.

Подальше оформлення спадщини здійснюється у нотаріальному порядку, а за наявності спору щодо спадкового права - у позовному провадженні. Саме тому потрібно розрізняти встановлення юридичного факту як передумову реалізації спадкового інтересу та вирішення спору про спадкове право. Перше за загальним правилом може бути предметом окремого провадження, а друге потребує позовного провадження.

Особливість цієї категорії справ полягає у тому, що за відсутності інших спадкоємців встановлення факту проживання заявника зі спадкодавцем однією сім`єю може впливати не лише на інтерес самого заявника, а й на можливість подальшого застосування статті 1277 ЦК України про визнання спадщини відумерлою. Саме ця обставина зумовлює участь територіальної громади як заінтересованої особи та породжує питання про те, чи існує між заявником і територіальною громадою спір про право.

Юридична природа участі територіальної громади у правовідносинах щодо відумерлої спадщини істотно відрізняється від участі спадкоємців у спадкових правовідносинах. Територіальна громада не є спадкоємцем за заповітом або за законом. Вона не закликається до спадкування у певній черзі, не приймає спадщину в порядку, визначеному для спадкоємців, і не набуває спадкове майно з часу відкриття спадщини.

Механізм визнання спадщини відумерлою має іншу юридичну природу. Його призначення полягає у забезпеченні визначеності правового режиму майна, яке залишилося після смерті особи і не було набуте спадкоємцями. За відсутності такого механізму відповідне майно могло б тривалий час перебувати без належного власника, утримання та відповідальності за пов`язані з ним обтяження.

Чинна редакція статті 1277 ЦК України покладає на орган місцевого самоврядування не приватноправову можливість спадкування, а публічний обов`язок звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою за наявності встановлених законом умов. Такими умовами є, зокрема, відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття спадщини або відмова від її прийняття.

Водночас виконання цього публічного обов`язку має майновий наслідок: спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади. Отже інтерес територіальної громади у таких правовідносинах не є абстрактним. Він має юридичне значення, оскільки пов`язаний із можливою майбутньою юридичною долею майна та його переходом у комунальну власність.

Проте із наведеного не випливає, шо територіальна громада набуває право на спадщину вже з моменту відкриття спадщини або зі спливом одного року з часу її відкриття. Сплив одного року є передумовою звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою, але не є підставою виникнення права власності територіальної громади на спадкове майно.

У справі, яка переглядається, заявник ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , який у визначений законом строк подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, та метою звернення ОСОБА_1 до суду є встановлення факту, що має юридичне значення для захисту його прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини в нотаріальній конторі, а не вирішення спору про право на спадщину.

Доказів звернення Харківської міської ради до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою матеріали справи не містять.

Отже на стадії оформлення спадщини спір про нерухоме майно, яке заявник вважає спадковим, не вирішується, тому немає підстав вважати, що ця заява містить спір про право власності на спірний будинок із Харківською міською радою. Наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, унеможливлює визнання спадщини відумерлою.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 554/1618/21, від 05 серпня 2025 року у справі № 389/803/24 та від 12 листопада 2025 року у справі № 475/49/25, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року по справі № 641/683/23 та від 22 жовтня 2025 року у справі № 755/1235/24

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування частини четвертої статті 315 ЦПК України, частини першої статті 1277 ЦК України в чинній редакції Закону від 22 вересня 2011 року № 3795-VI (з подальшими змінами) щодо можливості виникнення спору про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою, до моменту визнання судом спадщини відумерлою, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 554/1618/21, від 05 серпня 2025 року у справі № 389/803/24 та від 12 листопада 2025 року у справі № 475/49/25, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року по справі № 641/683/23 та від 22 жовтня 2025 року у справі № 755/1235/24.

Так, у зазначених постановах за подібних правовідносин колегія суддів вважала, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23) зазначив, що зміст норм права (статті 277 та 334 ЦК України свідчить про те, що «спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).

Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев`ятої розділу IV ЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.

За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак, у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців, у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.».

За таких обставин, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 554/1618/21, від 05 серпня 2025 року у справі № 389/803/24 та від 12 листопада 2025 року у справі № 475/49/25, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року по справі № 641/683/23 та від 22 жовтня 2025 року у справі № 755/1235/24.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не здійснює.

Висновки щодо застосування норми права

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Положення статті 1277 ЦК України в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-IV не передбачали обов`язку органу місцевого самоврядування звертатися до суду із заявою про визнання спадщину відумерлою, тобто це належало до суб`єктивного права територіальної громади, а вказана норма розміщена у главі 87 ЦК України (здійснення права на спадкування).

Проте, Законом від 22 вересня 2011 року № 3795-VI законодавець кардинально змінив цей підхід, виклавши частину першу статті 1277 ЦК України в діючій редакції з подальшими змінами, якою чітко кваліфікував набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину не як спадкування, а як публічний обов`язок органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням спадкового майна. Тобто, за цим правовим регулюванням територіальна громада має виконати публічний обов`язок, а не здійснити цивільне право, яке в неї відсутнє. Такий публічний обов`язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини).

З моменту відкриття спадщини відповідний орган місцевого самоврядування не має та навіть не може мати жодного цивільного права щодо спадщини, який міг би зумовити спір про таке право. Виникнення ж публічного обов`язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів, а його виникнення до моменту визнання судом спадщини відумерлою також не свідчить про можливість виникнення спору про право на спадкування між суб`єктом, який набув публічний обов`язок, з особою, яка має право на спадкування.

Під час розгляду справ окремого провадження орган місцевого самоврядування як процесуально заінтересована особа може заперечувати проти встановлення відповідного факту та має достатній обсяг процесуальних прав у таких справах, оскільки справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справа зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (стаття 294 ЦПК України).

Заперечення (невизнання) відповідного юридичного факту органом місцевого самоврядування не свідчить про виникнення спору про право на спадщину, якого територіальна громада до моменту визнання судом цієї спадщини відумерлою не має.

Оскільки спір про право на спадщину може існувати між особами, які мають або можуть набути право на спадкування, то до моменту визнання судом спадщини відумерлою не може йтися ні про який спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою.

Тому, якщо виникнення права на спадкування залежить від наявності певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору з іншими спадкоємцями, розглядається за правилами окремого провадження.

Між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.

Подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не є самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:А. І. Грушицький

А. Ю. Зайцев

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

І. М. Фаловська