Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №916/3191/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/3191/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Пальонна О. О.,

відповідача - Голубков М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітан плюс"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 (судді: Принцевська Н. М. - головуючий, Діброва Г. І., Ярош А. І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 (суддя Мостепаненко Ю. І.) у справі

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітан плюс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У серпні 2025 року керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітан плюс" (далі - ТОВ "Капітан плюс") про:

- скасування державної реєстрації права приватної власності за ТОВ "Капітан плюс" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 197,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 2071069051101;

- зобов`язання ТОВ "Капітан плюс" усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 202,8 м2 шляхом її звільнення та знесення об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 197,7 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2071069051101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на статті 83, 116, 120 152, 212 Земельного кодексу України, статтю 376 Цивільного кодексу України та положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження" обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво господарської будівлі, яку в подальшому було реконструйовано у нежитлову будівлю зі збільшенням площі, без вихідних даних на проєктування та належно затвердженого проєкту будівництва, відповідних дозвільних документів про початок виконання будівельних робіт, без документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно зайняв земельну ділянку комунальної форми власності, що є порушенням прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

1.3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

1.4. ТОВ "Капітан плюс" 19.02.2026 подало до суду відзив на позовну заяву та клопотання про призначення експертизи, які згідно з ухвалою від 04.03.2026 залишені без розгляду.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 позов задоволено, скасовано державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Капітан плюс" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 197,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язано ТОВ "Капітан плюс" усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою шляхом її звільнення та знесення об`єкту самочинного будівництва.

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 на спірній земельній ділянці здійснено будівництво об`єкта нерухомості за відсутності документів, які надають право на виконання будівельних робіт та документів, які посвідчують прийняття закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації.

Суд першої інстанції вказав на те, що державний реєстратор Великодолинської селищної ради з огляду на відсутність необхідних документів, передбачених законодавством, мав прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1, а рішення реєстратора прийняте з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та норм Порядку "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 та є незаконним.

За висновком суду першої інстанції для ефективного захисту прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради належною позовною вимогою є вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Капітан плюс" на нежитлову будівлю загальною площею 197,7 м2, за адресою: АДРЕСА_1 із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 будь-яких правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, з огляду на відсутність відповідного дозволу на будівництво, введення об`єкту в експлуатацію, документа про присвоєння адреси, об`єкт нерухомості, загальною площею 197,7 м2 є об`єктом самочинного будівництва, а тому оскільки спірний об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності з порушенням вимог земельного законодавства, позовна вимога про усунення перешкод шляхом звільнення земельної ділянки та знесення об`єкта самочинного будівництва є законною та обґрунтованою.

Також суд першої інстанції визнав, що у цьому випадку з урахуванням норм матеріального та процесуального права та судової практики, представництво прокурором інтересів держави в суді в даному випадку є правомірним.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 скасовано частково, позовні вимоги задоволено частково, зобов`язано ТОВ "Капітан плюс" усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради спірною земельною ділянкою шляхом її звільнення та знесення об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 197,7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .Відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Капітан плюс" на об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Капітан плюс" на спірний об`єкт нерухомого майна із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 та рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2026, ТОВ "Капітан плюс" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що на спірній земельній ділянці фактично розташована тимчасова споруда, встановлена ТОВ "Капітан плюс" для здійснення підприємницької діяльності на підставі паспортів прив`язки від 05.05.2020 № 01-08/438, № 01-08/437 виданого Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради та договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 14.12.2020 укладеному з Управлінням споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради.

Існуючий на сьогоднішній день спірний об`єкт, встановлений ТОВ "Капітан плюс" за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, є саме тимчасовою, а не капітальною спорудою, оскільки є одноповерховою спорудою, яка виготовлена з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлена тимчасово, а тому є саме рухомим, а не нерухомим майном.

З посиланням на положення Законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про благоустрій населених пунктів" та Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, заявник касаційної скарги вважає, що зважаючи на предмет та підстави заявленого прокурором позову, визначальним у спорі є з`ясування правового статусу спірного об`єкту, а саме чи є він тимчасовою спорудою чи капітальною будівлею, від цього залежить також порядок реалізації повноважень міської ради щодо їх демонтажу.

Заявник касаційної скарги зазначає, що оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним у касаційній скарзі вимогам чинного законодавства та ухвалені при невірному застосуванні норм матеріального права, зокрема частини 4 статті 41 Конституції України, пункту 42 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 321, 376 Цивільного кодексу України, статті 96 Земельного кодексу України, статей 3, 39 Закону України "Про іпотеку", статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту особи від будь-якого посягання держави на право особи мирно володіти своїм майном, тобто захисту права приватної власності, з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 13, 15, 74, 76, 78, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, а висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи.

Заявник касаційної скарги з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 283/240/18, в якій досліджувалося питання розмежування капітальної споруди та тимчасової споруди, наголошує, що на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту.

Також скаржник вважає, що судами не досліджено обставин справи, які мають важливе значення для правильного вирішення спору.

Так, суди необґрунтовано врахували висновок судової будівельно-технічної та земельно- технічної експертизи від 31.03.2025 № 05/25 у кримінальному провадженні від 15.01.2021, яким наче встановлено, що об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до ІІІ групи капітальності та є об`єктом нерухомого майна.

На переконання скаржника, такі висновки судової експертизи є неповними та необґрунтованими, у зв`язку з чим відповідачем заявлялись клопотання про призначення експертизи.

Проте в порушення права відповідача на доступ до правосуддя та ефективний захист зазначені клопотання судом першої інстанції залишені без розгляду, а судом апеляційної інстанції без задоволення.

Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача, формально поставився до обов`язку дослідження всіх обставин справи та не дослідив усі обставини справи та допустив порушення процесуальних норм, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого порушив принципи рівності учасників судового процесу, змагальності сторін та пропорційності, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, а суд апеляційної інстанції проігнорував наведені порушення.

ТОВ "Капітан плюс" також вказує на те, що висновок експертизи є недопустимим доказом, вказуючи на те, що подана прокурором копія висновку судової експертизи не засвідчена належним чином. Ця копія висновку не була засвідчена експертною установою чи експертом який проводив дослідження ні у письмовому вигляді, ні шляхом накладення кваліфікованого електронного цифрового підпису на електронну копію документа, таким чином даний доказ є недопустимим.

Крім того скаржник вказує на те, що копія ухвали про відкриття провадження від 13.08.2025 була отримана відповідачем 03.02.2026 шляхом надання доступу представнику товариства до електронної справи і 18.02.2026 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву та клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

У той же час, у підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 18.02.2026 та в якому представник відповідача приймав участь вперше, судом було повідомлено що відзив на позовну заяву та клопотання представника відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи залишено без розгляду, у зв`язку з фактом відсутності зареєстрованого електронного кабінету у відповідача ТОВ "Капітан Плюс".

Після закінчення підготовчого судового засідання 18.02.2026 ТОВ "Капітан Плюс" було зареєстровано електронний кабінет та повторно подано відзив і клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Однак ухвалою від 04.03.2026 судом було залишено без розгляду клопотання відповідача про призначення експертизи з посиланням на той факт що воно подане після закриття підготовчого провадження.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін з підстав, наведених у відзиві.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення від 17.04.2020, індексний номер 52005530 (з відкриттям розділу 2071069051101) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - господарську будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 41,8 м2.

Підставою для реєстрації права власності на вказану господарську будівлю у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначені: довідка б/н від 10.04.2020 та технічний паспорт б/н від 10.04.2020, виготовлені фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) Михайленко В. Ф.

Так, відповідно до технічного паспорту серія та номер б/н від 10.04.2020, виготовленого ФОП Михайленком В. Ф. на замовлення ОСОБА_1, об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 складається із господарської будівлі площею 41,8 м2, площа забудови - 47,2 м2. В графі "рік спорудження" будівлі зазначено 1991. У примітці до "схеми розташування будівлі" зазначено, що господарська будівлі літ. "А" побудована до 05.08.1992 та вона не є самочинним будівництвом.

Також згідно з довідкою б/н від 10.04.2020, виготовленою ФОП Михайленко В. Ф. під час проведення технічної інвентаризації за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_1 за вказаною адресою побудовано у 1991 році господарську будівлю літ. "А" загальною площею 41,8 м2. На думку інженера з інвентаризації нерухомого майна Циклінського С. В. у зв`язку з тим, що господарська будівля літ. "А" побудована до 05.08.1992, то відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, що затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 за № 127, вона не є самочинним будівництвом та не підлягає введенню в експлуатацію.

Суди установили, що в матеріалах справи також наявна Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 438709884, зі змісту якої вбачається, що рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким О. С., індексний номер 52722557 від 18.06.2020 внесено зміни до розділу № 2071069051101, а саме: змінено тип об`єкта з господарської будівлі на нежитлову; змінено загальну площу об`єкта з 41,8 м2 на 197,7 м2. Підставою для реєстрації права власності на вказану господарську будівлю у Державному реєстрі прав державним реєстратором зазначені такі документи: висновок серія та номер 01365 від 09.06.2020, виданий ТОВ "Бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна"; технічний паспорт б/н від 06.06.2020, виготовлений ТОВ "Бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна".

Згідно з технічним паспортом б/н від 06.06.2020, який виготовлено ТОВ "Бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" на замовлення ОСОБА_1, об`єкт нерухомого майна складається з 3 (трьох) основних та 3 (трьох) підсобних приміщень загальною площею 197,7 м2, площа забудови - 221,2 м2.

За змістом висновку від 09.06.2020 № 01365 ТОВ "Бюро технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" під час технічної інвентаризації встановлено, що об`єкт нерухомого майна використовується власником - ОСОБА_1 як об`єкт нерухомості у вигляді нежитлової будівлі. Вказана нежитлова будівля на момент технічної інвентаризації складається в цілому з "нежитлової будівлі літ. "А" загальною площею 197,7 м2. Інженером з інвентаризації нерухомого майна Толстікової Н. Г. зазначено, що зміна призначення об`єкту під нежитлову будівлю не передбачає проведення робіт, після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію відповідно до Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406, об 'єкт інвентаризація якого проведена за набором приміщень, площею, наявністю інсоляції в приміщеннях відповідає вимогам, як нежитлова будівля. Загальна площа об`єкту нерухомого майна збільшена до 197,7 м2 за рахунок проведення робіт, що не потребують документів, які дають право на їх виконання відповідно до Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право па їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406. У вказаному висновку зазначено, що об`єкт нерухомого майна, належний на праві приватної власності ОСОБА_1 може використовуватись як об`єкт нежитлової нерухомості у вигляді нежитлової будівлі розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 197,7 м2.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що за наявним у матеріалах справи Протоколом № 1 засновників (учасників) про утворення ТОВ "Капітан плюс" від 09.11.2020 вирішено, зокрема:

1) створити Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітан плюс";

2) встановити статутний капітал Товариства у розмірі 2 000 000,00 (два мільйона) грн 00 коп., що складається з вкладів засновників: ОСОБА_3 вносить до статутного капіталу Товариства грошові кошти на загальну суму 1 000 000 (один мільйон) грн. 00 коп. та ОСОБА_1 вносить до статутного капіталу Товариства грошові кошти на загальну суму 1 000 000 (один мільйон) грн. 00 коп., а саме: нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 197,7 м2, вартістю 1 000 000 (один мільйон) грн. 00 коп. Право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І. 15.04.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2071069051101, номер запису про право власності: 36287502.

Розподілено частки у статутному капіталі таким чином: ОСОБА_3 - 50 відсотків статутного капіталу товариства; ОСОБА_1 - 50 відсотків статутного капіталу товариства.

Засновники Товариства погодили грошову оцінку нерухомого майна, що вносить ОСОБА_1 у загальному розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн. 00 коп.

3) Затвердити Статут Товариства.

11.11.2020 між ОСОБА_1 (учасником ТОВ "Капітан плюс") та Мазніцьким В. І. (директором ТОВ "Капітан плюс") складено та підписано акт прийому-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "Капітан плюс" відповідно до якого учасник ТОВ "Капітал плюс" ОСОБА_1 передає до статутного (складеного) капіталу товариства майно на загальну суму 1 000 000 (один мільйон) грн, а саме нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 197,7 м2, вартістю 1 000 000 (один мільйон) грн. Право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Мельник Т. І. 15.04.2020. Директор товариства Мазніцький В. І. приймає вказане майно для подальшої передачі на баланс товариства після його державної реєстрації.

4.4. Суди установили, що рішенням державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Марінової К. А. від 19.11.2020, індексний номер 55228451, на підставі вказаного акта прийому-передачі майна від 11.11.2020, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В., зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 197,7 м2 за ТОВ "Капітан плюс" шляхом передачі нерухомого майна до статутного капіталу, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.11.2020 № 233211081.

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради про скасування державної реєстрації права приватної власності за ТОВ "Капітан плюс" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 197,7 м2 за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов`язання ТОВ "Капітан плюс" усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою шляхом її звільнення та знесення об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 197,7 м2, з посиланням, зокрема, на статті 83, 116, 120 152, 212 Земельного кодексу України, статтю 376 Цивільного кодексу України у зв`язку із здійсненням відповідачем самочинного будівництва без дозвільних документів на земельній ділянці, яка не виділялася та не надавалася у власність чи користування.

4.6. Суди попередніх інстанцій установили, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, знаходиться в межах міста Одеси та є комунальною власністю.

Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

За змістом положень статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями статті 124 вказаного Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, в оренду громадянам, юридичним особам у випадках, визначених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

Відповідно до частин 1-4 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку із будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 915/1268/23, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження).

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35), від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (пункт 103)).

Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва (постанова Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 904/4338/21).

Обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справах № 320/5880/18, від 19.09.2023 у справі № 911/1406/20).

За усталеними висновками Верховного Суду особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку (постанови від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19, від 04.09.2024 у справі № 904/2077/23).

4.7. Суди попередніх інстанцій установили таке:

- Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради у листі від 29.03.2024 № 01-19/476 на запит Київської окружної прокуратури міста Одеси повідомлено, що Одеською міською радою не приймалося рішень щодо надання у власність (користування) земельної ділянки за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1;

- з відповіді Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 02.05.2024 за вх. № 3199 вбачається, що за інформацією відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відсутні відомості щодо реєстрації правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1;

- з відповіді Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 22.01.2025 № 01-15/14п вбачається, що за інформацією архіву та відділу загального листування відсутні дані щодо надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, а також відсутні відомості про отримання запитів щодо надання можливості розробки проєктів землеустрою;

- у відповіді Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради від 08.05.2024 вх. № 3335-24 зазначено, що станом на 31.12.2012 інформація про зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна ділянку за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, відсутня, як й відсутня інвентаризаційно-реєстраційна справа на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1;

- за інформацією Управління державного архітьектурно-будвельного контролю Одеської міської ради, викладеної у листі від 14.02.2025 № 01-6/17-11Пр, в Реєстрі будівельної діяльності відсутня інформація щодо реєстрації дозвільних документів на будівництво об`єкту за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1. Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, державному реєстратору не подавався та в Державному реєстрі прав, відсутній;

- Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради у листі від 22.01.2025 № 01-15/14п зазначив, що за інформацією архіву та відділу загального листування відсутні дані щодо надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, а також відсутні відомості про отримання запитів щодо надання можливості розробки проектів землеустрою. З листа Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 03.06.2024 за № 1067/01-11 встановлено, що адреса: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 не присвоювалась;

- у листі від 26.07.2024 № 01-15/215п Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради від 26.07.2024 № 01-15/215п зазначив про оформлення двох паспортів прив`язки групи тимчасових споруд, замовником яких є ТОВ "Капітан Плюс" строком до 23.04.2030, а саме: паспорт прив`язки група тимчасових пересувних літніх майданчиків (загальна площа - 82,00 м2 та 82,50 м2) від 05.05.2020 № 01-08/437 та № 01-08/438 за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1;

- Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради у листі від 12.08.2024 № 923/01-16 повідомило, що між Управлінням та ТОВ "Капітан Плюс" укладено два договори на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, загальною площею 82,5 м2 та 82,0 м2, а саме договори від 14.12.2020 № ТС-1244/20 та № ТС-12454/20;

- зі змісту акта обстеження, проведеного Київською районною адміністрацією Одеської міської ради (лист від 03.06.2024 за № 1067/01-11) встановлено, що на момент обстеження будівля експлуатується. Між ТОВ "Капітан Плюс" та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради наявні два договори від 14.12.2020 № ТС-1244/20 та № ТС-12454/20;

- з листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 10.04.2025 за № 01-15/92п вбачається, що Департамент анулював дію паспортів прив`язки група тимчасових пересувних літніх майданчиків від 05.05.2020 № 01-08/437 та № 01-08/438 за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, замовник - ТОВ "Капітан Плюс";

- з документів наданих Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради повідомлено прокуратуру про розірвання Управлінням договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд від 14.12.2025 № ТС-1244/20 та № ТС-12454/20.

4.8. Крім того суди попередніх інстанцій зазначили, що Київською окружною прокуратурою міста Одеси здійснюється нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні від 15.01.2021 № 12021160380000045 за ознаками кримінального правопорушення, в межах якого слідчим 24.02.2025 проведено огляд приміщення за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 із залученням судового експерта, представника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та попередньо встановлено, що тимчасові споруди за вказаною адресою відсутні, а об`єкт нерухомості загальною площею 197,7 м2 має ознаки капітальності. В ході огляду за вказаною адресою на місцях визначених в паспортах прив`язки тимчасових пересувних літніх майданчиків не встановлено. Нежитлова будівля використовується під станцію технічного обслуговування автомобілів. За інформацією Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" Філія "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" від 31.01.2025 № 478-04/427, між ТОВ "Інфокс" та ТОВ "Капітан Плюс" укладено договір на послуги з водопостачання та водовідведення від 28.112.2020 № 04075/3 щодо об`єкта площею 197,7 м2 за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1. З листа Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" від 27.01.2025 № 101/55/03 вбачається, що за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 укладено договір про надання послуг з розподілу електричної енергії від 21.12.2020 № 9424 на нежитлову будівлю з ТОВ "Капітан Плюс".

За результатом проведення у кримінальному провадженні судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 31.03.2025 № 05/25 встановлено, що об`єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, фактично має площу 182,7 м2, площа забудови - 202,8 м2. Нежитлова будівля відноситься до ІІІ групи капітальності та є об`єктом нерухомості.

4.9. Суд апеляційної інстанції щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності за ТОВ "Капітан плюс" на спірний об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з урахуванням усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача, дійшов висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Як свідчить зміст касаційної скарги, постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідача не оскаржується, відповідних доводів не наведено.

4.10. Разом з цим суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов`язання ТОВ "Капітан плюс" усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, площею 202,8 м2 шляхом її звільнення та знесення об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 197,7 м2.

Так, суд апеляційної інстанції з урахуванням всіх доказів в їх сукупності дійшов висновку, що об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідає критеріям самочинного будівництва, визначеним статтею 376 Цивільного кодексу України та роз`ясненим у правових висновках Верховного Суду. При цьому сам по собі факт державної реєстрації такого об`єкта не є та не може бути належною правовою підставою для набуття Відповідачем права власності на нього.

4.11. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ТОВ "Капітан плюс" стосовно того, що спірний об`єкт є тимчасовою спорудою та на його розміщення оформлено відповідні паспорти прив`язки та укладено договори з уповноваженим органом Одеської міської ради з посиланням на таке.

За змістом статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм їх розміщення, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 тимчасова споруда та об`єкт нерухомого майна - це об`єкти з діаметрально протилежними юридичними та технічними характеристиками.

Тимчасова споруда має статус рухомого майна, не пов`язана фундаментом із землею, встановлюється на підставі паспорта-прив`язки, право власності на таку споруду не підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Капітальна споруда набуває статусу нерухомого майна й об`єкта речових прав після завершення будівництва та проведення державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за наявності дозвільних документів на будівництво та введення об`єкта в експлуатацію, має капітальний фундамент і нерозривний зв`язок із землею.

Як вже зазначалося, судами попередніх інстанцій було встановлено обставини щодо оформлення ТОВ "Капітан плюс" паспортів прив`язки груп тимчасових споруд за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 від 005.05.2020 № 01-08/437 та № 01-08/438. А також укладення з Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради договорів від 14.12.2020 № ТС-1244/20 та № ТС-1245/20 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за вказаною адресою.

Водночас відповідно до протоколу огляду приміщення за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 від 24.02.2025 встановлено, що тимчасові споруди за вказаною адресою відсутні, а об`єкт нерухомості загальною площею 197,7 м2 має ознаки капітальності. В ході огляду за вказаною адресою на місцях визначених у паспортах прив`язки тимчасових пересувних літніх майданчиків не встановлено. Нежитлова будівля використовується під станцію технічного обслуговування автомобілів.

Отже, суд апеляційної інстанції установив, що за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 під час проведення огляду були відсутні будь-які тимчасові споруди, натомість за вказаною адресою розташований об`єкт нерухомості загальною площею 197,7 м2, і з урахуванням відсутності будь-яких інших об`єктів, саме оглянутий об`єкт є тим об`єктом, право власності на який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і який не може бути віднесений до категорії тимчасових споруд.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що за інформацією Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (лист від 10.04.2025 № 01-15/92п) дію паспортів прив`язки групи тимчасових пересувних літніх майданчиків від 05.05.2020 № 01-08/437 та № 01-08/438 за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1, замовником яких є ТОВ "Капітан Плюс", анульовано, згідно з інформацією Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради договори на право тимчасового користування місцями для розміщення тимчасових споруд від 14.12.2020 № ТС-1244/20 та № ТС-12454/20 розірвані.

За висновком суду апеляційної інстанції відповідні дозвільні та договірні підстави для розміщення тимчасових споруд за вказаною адресою втратили чинність, отже у відповідача були відсутні правові підстави для розміщення будь-яких об`єктів на спірній земельній ділянці.

Водночас, суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 31.03.2025 № 05/25 у кримінальному провадженні, встановлено, що об`єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 фактично має площу 182,7 м2, площа забудови становить 202,8 м2, а нежитлова будівля відноситься до ІІІ групи капітальності та є об`єктом нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на положення статей 7, 13, 14, 73, 74, 76-78, 86, 91 Господарсько процесуального кодексу України, а також на правові висновки Верховного Суду, дійшов висновку, що вказаний висновок судової експертизи є належним та допустимим доказом у даній справі, містить належне обґрунтування зроблених висновків, ґрунтується на досліджених матеріалах та відповідає вимогам законодавства, що регулює проведення судових експертиз.

Разом з цим судом апеляційної інстанції визнано суперечливими доводи ТОВ "Капітан плюс" щодо недопустимості висновку експерта з підстав його неналежного засвідчення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не ставив під сумнів відповідність поданої копії оригіналу та не скористався правом, передбаченим частиною 6 статті 91 Господарсько процесуального кодексу України. Доводи товариства про неповноту та необґрунтованість експертного висновку суд апеляційної інстанції відхилив як безпідставні, оскільки під час проведення експертного дослідження експертом були досліджені всі обставини та питання, необхідні для надання обґрунтованого висновку щодо належності спірного об`єкта до відповідної категорії об`єктів капітального будівництва.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ "Капітан плюс" не було наведено будь-яких обставин, які б свідчили про недопустимість висновку експерта, порушення порядку проведення експертизи або неналежність наданих експерту матеріалів для дослідження, а доводи товариства фактично зводяться до нових заперечень, які не були предметом розгляду суду першої інстанції.

4.12. Як вже зазначалося, ТОВ "Капітан плюс", оскаржуючи судові рішення у справі посилалося на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним у касаційній скарзі вимогам чинного законодавства та ухвалені при невірному застосуванні норм матеріального права, зокрема частини 4 статті 41 Конституції України, пункту 42 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 321, 376 Цивільного кодексу України, статті 96 Земельного кодексу України, статей 3, 39 Закону України "Про іпотеку", статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту особи від будь-якого посягання держави на право особи мирно володіти своїм майном, тобто захисту права приватної власності.

Заявник касаційної скарги з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 283/240/18, в якій досліджувалося питання розмежування капітальної споруди та тимчасової споруди, наголошує, що на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту.

4.13. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі № 283/240/18 (постанова Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду від 28.09.2020, на неврахування висновків в якій вказано у касаційній скарзі) розглядалися позовні вимоги фізичної особи підприємця про визнання протиправною і скасування постанови Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 11.12.2017 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності та визнання протиправними дії головного інспектора будівельного нагляду Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області щодо проведення позапланової перевірки щодо дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності на підставі направлення на перевірку.

Натомість у справі, яка розглядається, предметом розгляду були позовні вимоги про усунення власнику землі перешкод у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою шляхом її звільнення та знесення об`єкту самочинного будівництва.

Проаналізувавши висновки, які викладені у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене господарськими судами попередніх інстанцій правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження та зроблені відповідні висновки з урахуванням конкретних обставин справи та дослідження доказів в їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанцій у справі з цієї підстави.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.14. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Капітан плюс" вважає, що судами порушено норми процесуального законодавства, а висновок судової експертизи у кримінальному провадженні є недопустимим доказом, оскільки подана прокурором копія висновку судової експертизи не засвідчена належним чином, не засвідчена експертною установою чи експертом який проводив дослідження ні у письмовому вигляді, ні шляхом накладення кваліфікованого електронного цифрового підпису на електронну копію документа, а також судами не досліджено обставин справи, які мають важливе значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Скаржник не обґрунтовує таких тверджень та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій здійснюючи розгляд справи, дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку всім доводам сторін та установили обставини щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку аналогічним доводам ТОВ "Капітан плюс", наведеним ним в апеляційній скарзі та відхилив їх з наведенням належного обґрунтування.

4.15. У касаційній скарзі ТОВ "Капітан плюс" також зазначає, що в порушення права відповідача на доступ до правосуддя та ефективний захист подане ним клопотання про призначення експертизи судом першої інстанції залишені без розгляду, а судом апеляційної інстанції без задоволення.

Як свідчать матеріали справи, представником ТОВ "Капітан плюс" через електронний кабінеті "Електронний суд" подано відзив на позовну заяву та клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, які ухвалою від 18.02.2026 були повернуті без розгляду у зв`язку з порушенням заявником положень частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої незалежно від того чи зареєстрував адвокат, який представляє відповідну юридичну особу свій електронний кабінет в ЄСІТС, така юридична особа зобов`язана зареєструвати свій електронний кабінет в ЄСІТС (аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 910/10537/23, від 23.11.2023 у справі № 911/992/22, від 20.11.2023 у справі № 909/1167/17, від 24.11.2023 у справі № 910/18022/21 (913/882/21).

Суд першої інстанції вказав, що оскільки відзив на позовну заяву та клопотання про призначення експертизи подані особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, останні підлягають поверненню без розгляду.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 відзив та клопотання про призначення експертизи залишено без розгляду, оскільки відповідне клопотання подане вже після закриття підготовчого провадження у справі, тобто поза межами строку для подання вказаного клопотання та без клопотання про його поновлення.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі відкрито 13.08.2025, ТОВ "Капітан плюс" та ОСОБА_1 (третя особа) судом направлялася поштова кореспонденція за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також вчинялися дії з повідомлення учасників справи про її розгляд, що підтверджується витягом з журналу реєстрації, телефонограм, факсограм, електронної пошти, публікації в мережі Інтернет.

Суд апеляційної інстанції надаючи оцінку відповідним доводам ТОВ "Капітан плюс", виходив з положень Господарського процесуального кодексу України та встановив, що процесуальні документи судом направлялися засобами поштового зв`язку, однак поверталися без вручення у зв`язку з відсутністю адресата за адресою.

З посиланням на абзаци 1, 2 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (опублікований 11.08.2023), статті 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, а також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23, суд дійшов висновку, що з 04.11.2023 у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет. Лише фізичні особи (громадяни України, іноземці чи особи без громадянства), які є учасниками справи, не відносяться до вичерпного переліку суб`єктів, які зобов`язані реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (постанова Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 910/5189/24).

Реєстрація електронного кабінету є суб`єктивною дією відповідача та залежить від його волевиявлення, а тому не можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних обставин, що зумовили значний пропуск строку, встановленого на подачу відзиву на позовну заяву та клопотання про призначення експертизи, саме Відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету.

Зі змісту статей 120 та 242 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що особи, які беруть участь у справі вважаються належним чином повідомлені, якщо ухвали, рішення були надіслані за належною адресою. Суд не зобов`язаний розшукувати учасника справи, а керується тільки адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (такий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Отже, суд апеляційної інстанції надаючи оцінку доводам ТОВ "Капітан плюс", викладеним в апеляційній скарзі, виходив з того, що відповідач не зареєстрував електронний кабінет у ЄСІТС, а суд першої інстанції здійснював направлення процесуальних документів засобами поштового зв`язку за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які повернулися у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, тому суд першої інстанції, залишаючи відзив та клопотання про призначення експертизи без розгляду у зв`язку з пропуском встановлених строків, діяв у межах процесуального закону та не допустив порушення права відповідача на доступ до правосуддя.

4.16. Стосовно доводів заявника касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Вирішуючи питання про призначення у справі судової експертизи, суд враховує, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення, лежить на стороні, яка на них посилається, а судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування; якщо наявні в матеріалах справи докази є взаємно суперечливими.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

За результатами розгляду клопотання ТОВ "Капітан плюс" про призначення судової експертизи, суд апеляційної інстанції зазначив, що зі змісту поданого товариством клопотання та переліку питань, які пропонується поставити на вирішення експерта, вбачається, що основною метою призначення відповідного експертного дослідження є встановлення правового та технічного статусу спірного об`єкта нерухомого майна, щодо якого прокурором заявлено позовні вимоги, а саме визначення того, чи є зазначений об`єкт тимчасовою спорудою чи капітальною будівлею.

Водночас матеріали справи вже містять висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 31.03.2025 № 05/25, складений у межах кримінального провадження №12021160380000045, копію якого долучено до матеріалів даної справи, за яким об`єкт, розташований за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1/1 відноситься до ІІІ групи капітальності та є об`єктом нерухомого майна, а доводи ТОВ "Капітан плюс" про неповноту та необґрунтованість цього висновку судом відхилені як безпідставні.

4.17. Доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені судами, фактичних обставин задля ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про відмову у позові. Однак з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду. Незгода скаржника з ухваленими судовими рішеннями у справі або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у них, не свідчить про їх незаконність.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам, наявним у справі, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги скаржника щодо оскаржень судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав - постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітан плюс" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі № 916/3191/25, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітан плюс" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі № 916/3191/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак