Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №910/438/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/438/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 (суддя Гумега О. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 (головуюча суддя Мальченко А. О., судді Скрипка І. М., Шаратов Ю. А.)

у справі № 910/438/26

за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до 1) Верховного Суду і 2) Держави України в особі Державної казначейської служби України

про стягнення коштів,

(представники учасників судового процесу у судове засідання не з`явились)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав заявленого позову

1. Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - позивач, ФГ Бурки В. В.) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Верховного Суду (далі - відповідач-1), Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ФГ Бурки В. В. 3 000 029,00 грн, з яких: 29,00 грн матеріальної шкоди, 3000000,00 грн моральної шкоди.

2. В обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність постановлення Верховним Судом у складі судді Касаційного цивільного суду у справі № 461/5373/22 ухвали від 02.03.2023 про повернення касаційної скарги ФГ Бурки В. В., поданої та підписаної Буркою Валерієм Володимировичем , на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, особі, що її подала. Позивач стверджує, що в результаті таких незаконних дій Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду у справі №461/5373/22, які полягали у незаконному позбавленні позивача прав, гарантованих статтями 8, 40, 55 Конституції України, та доступу до правосуддя, позивачу було завдано матеріальну шкоду, яка полягала в оплаті поштової кореспонденції для повторного направлення до Верховного Суду касаційної скарги на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, і моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації у зв`язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення суду, яке відмовляє в задоволенні вимог фермерського господарства, говорить, що вимоги фермерського господарства незаконні.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень, ухвалених у цій справі

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026, провадження у справі закрито в частині вимог до Верховного Суду.

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

5. Ухвалюючи це рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що Державна казначейська служба України не є учасником спірних відносин, жодних прав та інтересів позивача не порушувала, жодної шкоди позивачеві не завдавала.

6. Місцевий господарський суд виснував, що позивачем недоведено обставин заподіяння йому шкоди діями Верховного Суду у цілому, або ж суддями цього суду поза межами розгляду справ за його участю.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 залишено без змін.

8. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що майнову шкоду визначено позивачем на підставі здійсненої ним оплати поштової кореспонденції у розмірі 29,00 грн (для повторного направлення до Верховного Суду касаційної скарги). Однак, оскільки такі витрати з огляду на вимоги частини третьої статті 133 ЦПК України відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункт 4 частини третьої статті 133 ЦПК України), такі витрати підлягають розподілу між сторонами на підставі статті 141 ЦПК України, а не стягненню з Верховного Суду як майнова шкода.

9. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про порушення судом першої інстанції статей 8, 40, 55, 56 Конституції України, оскільки під час судового розгляду не було встановлено, що Верховним Судом чи суддями Верховного Суду стосовно прав або ж законних інтересів позивача було вчинено якісь дії, крім винесення ухвали суду від 02.03.2023 у справі №461/5373/22. Водночас, винесення Верховним Судом ухвали від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22 не може бути оцінене у контексті завдання шкоди позивачу самим фактом винесення такої ухвали.

Касаційна скарга

10. ФГ Бурки В.В. звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2026, ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в користь ФГ Бурки В.В. коштів в сумі 3 000 029,00 грн.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. У поданій касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

12. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19 щодо застосування норм 1166 ЦК України та не поклав на відповідача обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди; постанові Великої палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18 щодо підсудності справ господарським судам та виконання норм статті 20 ГПК України.

13. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме: статті 8, 40, 50, 55, 56, 129-1, 151-2 Конституції України, статей 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4, 8 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236, 237, 278, 282 ГПК України.

14. Скаржник вважає, що цей спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства і суди попередніх інстанцій, вирішивши його, порушили норми процесуального права.

15. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок щодо застосування норм статей 8, 22, 40, 56, 129-1 Конституції України, статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4, 8 ГК України, статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236, 237, 238, 278, 282 ГПК України у даних правовідносинах.

16. Скаржник зазначає, що у зв`язку порушенням прав, гарантованих статтями 40, 56 Конституції України необхідне формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4, 8 ГК України, статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236, 237, 238, 278, 282 ГПК України у даних правовідносинах для правильного вирішення справи.

17. Крім того, у касаційній скарзі викладене клопотання про звернення до Конституційного Суду України.

Позиція інших учасників справи

18. Відповідач-2 своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, відповідний відзив до Верховного Суду не подав.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

19. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, 11.10.2022 представник ФГ Бурки В. В. - Бурка Валерій Володимирович звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб органу державної влади.

20. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 у справі № 461/5373/22 відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом представника ФГ Бурки В. В. - Бурки Валерія Володимировича до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб органу державної влади.

21. Постановою Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 06.02.2023 у справі №461/5373/22 апеляційну скаргу ФГ Бурки В. В. залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 - без змін.

22. 10.02.2023 Бурка Валерій Володимирович подав до Верховного Суду від імені ФГ Бурки В. В. касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22 повернуто касаційну скаргу ФГ Бурки В. В., подану та підписану Буркою Валерієм Володимировичем на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22.

24. 15.03.2023 до Верховного Суду повторно подана касаційна скарга ФГ Бурки В. В., яка підписана Буркою Валерієм Володимировичем.

25. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В. від 28.03.2023 у справі № 461/5373/22 касаційну скаргу ФГ Бурки В. В., яка підписана Буркою Валерієм Володимировичем, на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ФГ Бурки В. В. до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування майнової (матеріальної) та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб органу державної влади постановлено вважати неподаною та повернути особі, яка подала касаційну скаргу.

26. 07.04.2023 ФГ Бурки В. В. подано касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023. Разом з касаційною скаргою заявником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

27. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2023 у справі № 461/5373/22 поновлено ФГ Бурки В. В. строк на касаційне оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023. Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ Бурки В.В. на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

28. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги ФГ Бурки В. В. наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що подана у цій справі касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

30. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

31. За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

32. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

33. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

34. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

35. Крім того, слід ураховувати, що підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

36. Як вже зазначалось, у поданій у цій справі касаційній скарзі суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму статті 1166 ЦК України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19.

37. Однак, на відміну від справи № 910/438/26, у наведеній скаржником справі № 761/12945/19 розглядався цивільний спір однієї фізичної особи до іншої фізичної особи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття квартири. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, послався на статтею 1166 Цивільного кодексу України і виснував про те, що: «цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди». При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач довела факт залиття її квартири внаслідок неправомірних дій відповідача, розмір завданих збитків, тоді як відповідач не спростувала своєї вини у залитті квартири позивача.

38. Водночас у справі, яка розглядається (910/438/26) і судові рішення у якій є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що позивач не довів факт завдання йому матеріальної та моральної шкоди, а понесені позивачем поштові витрати підлягають розподілу між сторонами на підставі статті 141 ЦПК України, а не стягненню з Верховного Суду у якості майнової шкоди.

39. Разом з тим, ФГ Бурки В. В. залишило поза увагою те, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, за змістом приписів статті 1173 ЦК України є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

40. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій установлюють наявність факту заподіяння позивачу шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

41. Суди попередніх інстанції у справі, що переглядається (910/438/26), виснували, що позивачем не доведено протиправність рішень/дій Верховного Суду, Верховним Судом чи суддями Верховного Суду стосовно прав або ж законних інтересів позивача не було вчинено якісь інші дії, крім винесення ухвали суду від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22, незгода позивача з якою, не може бути покладена в обґрунтування позову в даній справі.

42. Тому правовідносини у справі, яка переглядається, і в зазначеній скаржником у касаційній скарзі справі (№ 761/12945/19) відмінні за матеріально-правовим регулюванням (з огляду на специфіку суб`єктного складу у справі № 910/438/26), за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими у них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведеній до порівняння постанові Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

43. Тому відсутні підстави вважати, що висновки Верховного Суду у справі № 761/12945/19 зроблені з урахуванням однакових фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, і з різним застосуванням одних і тих же норм права.

44. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02.09.2025 у справі № 914/69/25, від 15.01.2026 у справі № 910/4380/25, від 28.01.2026 у справі № 914/2002/25, від 29.07.2026 у справі № 910/13002/25.

45. Отже, аргумент скаржника стосовно неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статті 1166 ЦК України, викладених у постанові від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19, не знайшов підтвердження як підстава касаційного оскарження.

46. У касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 щодо підсудності справ господарським судам та виконання норм статті 20 ГПК України.

47. Однак колегія суддів ураховує, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 закрито провадження у справі № 910/438/26 в частині вимог до Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, отже на розгляді у зазначеній справі залишились заявлені позивачем у позовній заяві вимоги про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ФГ Бурки В.В. 3 000 029,00 грн, з яких: 29,00 грн матеріальної шкоди, 3 000 000,00 грн моральної шкоди.

48. Отже, у цій справі № 910/438/26, в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 3000029,00 грн, сторонами є юридичні особи, а заявлена вимога стосується цивільного права (інтересу) позивача щодо відшкодування шкоди. За таких обставин, з огляду на суб`єктний склад і характер заявлених вимог, спір в зазначеній частині позовних вимог відповідає критеріям, визначеним главою 2 ГПК України, а тому підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

49. Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.09.2025 у справі № 914/69/25, від 28.01.2026 у справі № 914/2002/25, від 29.07.2026 у справі № 910/13002/25 за подібними позовними вимогами Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича.

50. Тому відсутні підстави для закриття провадження у цій справі з наведених скаржником міркувань.

51. Крім того, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд не вбачає суперечності їх висновків із викладеним у рішеннях Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп 2011 (щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України), від 03.10.2001 № 12-рп (що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62)).

52. Також не заслуговують на увагу перелік, зазначений скаржником у тексті касаційної скарги ухвал господарського суду Львівської області від 08.11.2011 у справі № 5015/6903/11, від 23.01.2012 у справі № 5015/253/12, від 18.03.2016 у справі № 914/706/16; господарського суду м. Києва від 10.11.2011 у справі № 05-6-61/415, від 08.04.2016 у справі № 910/6350/16, від 15.07.2016 у справі № 910/12764/16; Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 у справі № 6-1177св12, від 27.09.2017 у справі № 454/815/16; апеляційного суду Львівської області від 23.10.2014 у справі № 454/1872/14, від 25.07.2016 у справі №454/1102/16, від 25.07.2016 у справі № 461/3467/16 як підставності звільнення від доказування, оскільки скаржник не наводить обґрунтування у контексті предмету і підстав спору, встановлених фактичних обставин у зазначених справах, і не конкретизує преюдиційності обставин, установлених зазначеними судовими рішеннями, що свідчить про суто декларативний характер аргументів касаційної скарги в зазначеній частині.

53. Отже, з огляду на все викладене, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження у цьому разі не підтвердилась, з огляду на неспроможність викладених у касаційній скарзі доводі на її обґрунтування.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

54. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

55. Зміст наведеної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

56. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

57. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору, з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

58. У такому випадку з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

59. Верховний суд вбачає, що у даному випадку наведені у касаційній скарзі Департаменту доводи на обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження вищевикладеному не відповідають.

60. У касаційній скарзі ФГ Бурки В. В. хоч і зазначає про відсутність висновку Верховного Суду, проте не зазначає, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права за результатами розгляду касаційної скарги.

61. Тож фактично у касаційній скарзі відповідача відсутнє обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

62. ФГ Бурки В. В. в касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 8, 22, 40, 56, 129-1 Конституції України, статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4, 8 ГК України, статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236-238, 278, 282 ГПК України і просить сформулювати висновок щодо їх застосування.

63. У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

64. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

65. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 цього ж Кодексу).

66. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

67. У справі № 910/438/26, яка переглядається, судам належало з`ясувати питання наявності чи відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі приниженням її ділової репутації протиправними, на думку позивача, діями суду.

68. За загальним правилом, згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

69. У частині другій статті 1167 цього ж Кодексу визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

70. Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

71. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

72. За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

73. Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).

74. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 сформульований висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13).

75. При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non («умова, без якої не може бути») (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №910/10501/19).

76. Вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

77. Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

78. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ФГ Бурки В. В. послалося на неправомірність постановлення Верховним Судом у складі судді Касаційного цивільного суду у справі № 461/5373/22 ухвали від 02.03.2023 про повернення касаційної скарги ФГ Бурки В. В., поданої та підписаної Буркою Валерієм Володимировичем , на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, особі, що її подала. Позивач стверджує, що в результаті таких незаконних дій Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду у справі № 461/5373/22, які полягали у незаконному позбавленні позивача прав, гарантованих статтями 8, 40, 55 Конституції України, та доступу до правосуддя, позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації у зв`язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення суду, яким відмовлено позивачеві в задоволенні вимог фермерського господарства вказує на те, що вимоги фермерського господарства є незаконними.

79. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що ФГ Бурки В. В. не надало доказів на підтвердження своїх доводів про приниження ділової репутації фермерського господарства саме внаслідок повернення йому Верховним Судом касаційної скарги, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22, якою повернуто касаційну скаргу ФГ Бурки В.В. на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, йому завдано моральну шкоду.

80. Більш того суди відзначили, що після повернення позивачу ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22 касаційної скарги ФГ Бурки В.В. на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, позивач скористався наданим йому процесуальним законодавством правом на касаційне оскарження та подав до Верховного Суду разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023.

81. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій конституційних гарантій відшкодування шкоди колегія суддів наголошує, що такі приписи з урахуванням наведеного вище не звільняють позивача від обов`язку доведення усієї сукупності обов`язкових елементів деліктного зобов`язання при вирішенні спору у порядку статей 1174, 1174 ЦК України, зокрема, з урахуванням загальних засад диспозитивності і змагальності господарського процесу. Адже саме за змістом позовних вимог та доведених сторонами належними і допустимими доказами обставин справи господарський суд здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин та визначає, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»).

82. Тому суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що позивач не обґрунтував із посиланням на відповідні докази, яким чином дії/рішення відповідача-1 завдали моральної шкоди, принизили ділову репутацію позивача.

83. За обставин цієї справи колегія суддів вважає, що реалізація особою її права на касаційне оскарження судових рішень у справі № 461/5373/22 становить достатньо справедливу сатисфакцію для позивача, позаяк іншого він не довів.

84. Положення статей 8, 22, 40, 56, 129-1 Конституції України, статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4, 8 ГК України, статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236-238, 278, 282 ГПК України є загальними, тому формування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм має бути зумовлене правовою проблемою у практиці їх застосування та необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики щодо спірного питання. Таких обставин скаржник у касаційній скарзі не навів.

85. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

86. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

87. Подібна правова позиція, викладена Верховним Судом в постанові від 02.09.2025 у справі № 914/69/25, від 15.01.2026 у справі № 910/4380/25.

Щодо клопотання скаржника про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України

88. ФГ Бурки В. В. просить Верховний Суд звернутись до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України, а саме: «Чи ФГ Бурки В. В. має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Верховного Суду при розгляді касаційної скарги. Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких норм Конституції України».

89. Відповідно до статті 151-1 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

90. Згідно з приписами частини шостої статті 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

91. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

92. Верховний Суд зазначає, що заявлене Господарством клопотання за своїм змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, які є загальнообов`язковими для всіх суб`єктів, їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права заявника на відшкодування за рахунок Держави матеріальної та моральної шкоди, а також захисту цього права, тобто на вирішення спору по суті.

93. Отже, немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а відповідне клопотання скаржника задоволенню не підлягає.

94. Інші доводи касаційної скарги позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

95. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

96. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

97. У цій справі скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених ними судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

98. Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

99. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частина друга цієї ж статті).

100. Оскільки при вирішенні спору по суті позивачу відмовлено у позові, а його касаційна скарга залишена без задоволення із залишенням без змін оскаржуваних рішень, то витрати по сплаті судового збору не підлягають розподілу у силу звільнення позивача від сплати судового збору, що передбачено пунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №910/438/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил