Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №908/2910/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/2910/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Запорізької міської ради

на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 (суддя Ярешко О. В.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2026 (Кошля А. О. - головуючий, судді Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.) у справі

за позовом Запорізької міської ради

до 1) Бабенка Володимира Миколайовича ,

2) Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни

про скасування державної реєстрації права власності,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Мироненко Н. О., Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни - Кокін А. Ж.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Запорізька міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою, у якій просила суд:

1. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Бабенка Володимира Миколайовича на нерухоме майно: торговельно-зупинковий комплекс літ. А, загальною площею 20,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

2. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни на нерухоме майно: торговельно-зупинковий комплекс літ. А, загальною площею 20,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:036:0032, площею 0,0067 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір оренди землі від 23.12.2014 № 201404000100697 для розташування зупинкового комплексу, строк дії якого сплинув 10.09.2019. Позивач вважає, що реєстрація права власності на торговельно-зупинковий комплекс здійснена відповідачем-1 без дозвільних документів власника земельної ділянки, що створює перешкоди для реалізації позивачем прав на таку земельну ділянку.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням 50 сесії 6 скликання Запорізької міської ради від 10.09.2014 № 74/115 поновлено ФОП Бабенку В.М. строком на 5 років договір оренди землі (кадастровий номер: 2310100000:04:036:0032) площею 0,0067 га (землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) по АДРЕСА_2 для розташування зупинкового комплексу в межах, раніше затверджених рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.1998 № 649/41 «Про надання в тимчасове користування на умовах оренди, строком на 5 років підприємцю Бабенку Володимиру Миколайовичу земельної ділянки площею 0,0068 га по пр. Леніна, 228а для функціонування зупинкового комплексу» за рахунок земель Запорізької міської ради.

23.12.2014 між Запорізькою міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Бабенком Володимиром Миколайовичем (орендар) було укладено договір оренди землі № 201404000100697, згідно пункту 1 якого орендодавець відповідно до рішення 50 сесії 6 скликання Запорізької міської ради від 10.09.2014 № 74/115 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування зупинкового комплексу, яка знаходиться: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 228а.

Згідно пунктів 3, 5 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0067 га, з кадастровим номером: 2310100000:04:036:0032, разом з зупинковим комплексом орендаря.

На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, розміщені об`єкти, що не відносяться до нерухомого майна: зупинковий комплекс орендаря (п. 4).

Згідно п. 11, договір укладено до 10.09.2019.

Вказана земельна ділянка була передана в оренду ФОП Бабенку В.М. за актом (без номера та дати) приймання-передачі.

Земельна ділянка з кадастровим номером: 2310100000:04:036:0032, цільове призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, належить на праві власності Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

26.12.2016 до договору оренди було укладено додаткову угоду № 201604000400643, якою змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розмір орендної плати.

27.08.1997 розпорядженням Запорізького міського голови № 282р затверджено Акт № 52 державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту - торговельно-зупинкового комплексу, що збудований згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим Інспекцією ДАБК 13.05.1997 (замовник - приватний підприємець Бабенко В.М.). Об`єкт має такі показники: загальна площа - 28,5 кв.м, загальний будівельний об`єм - 75 куб.м, у тому числі надземної частини, жила площа - 28,5 кв.м, кількість поверхів - 1.

Вказаним розпорядженням дозволено введення в експлуатацію зупинкового комплексу по пр. Леніна, 228а.

Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 24.09.2019, виготовленого ТОВ «Регіональне бюро технічної інвентаризації» на замовлення Бабенка В.М., торговельно-зупинковий комплекс літ. А складається з торгового залу загальною площею 6,6 кв.м та торгового залу загальною площею 6,6 кв.м.

27.09.2019, відповідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 434913924 від 10.07.2025, було проведено державну реєстрацію за Бабенком Володимиром Миколайовичем (відповідач-1) права власності на нерухоме майно: торговельно-зупинковий комплекс літ. А, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:04:036:0032.

Згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № ЗП101210506519 від 06.05.2021 Бабенком В.М. було проведено реконструкцію торговельно-зупинкового комплексу по АДРЕСА_1 (реконструкція житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації та функціонального призначення).

У вказаному витязі зазначено про відсутність документу на земельну ділянку з підстав реконструкції об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.

Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 01.04.2021, виготовленого ТОВ «Центр проектування та технічної інвентаризації» на замовлення Бабенка В.М. , після проведення реконструкції торговельно-зупинкового комплексу літ. А було змінено розміри торгового залу з 6,6 кв.м на 10,2 кв.м та торгового залу з 6,6 кв.м на 10,3 кв.м, всього загальна площа - 20,5 кв.м.

01.07.2021 між Бабенком Володимиром Миколайовичем (продавець, відповідач-1) та Даневич Сніжаною Вячеславівною (покупець, відповідач-2) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 01.07.2021 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А., за реєстровим № 2882.

Згідно договору, продавець передає у власність покупця (продає) належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, а саме: торговельно-зупинковий комплекс літ. А загальною площею 20,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 2310100000:04:036:0032, а покупець приймає у власність (купує) зазначений об`єкт нерухомості.

Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстрований за Даневич С.В. 01.07.2021, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 264014009 від 01.07.2021.

Як слідує з листа ТОВ «Регіональне бюро технічної інвентаризації» від 24.07.2025 № 1253, наданої у відповідь на запит Запорізької міської ради, у сховищі ТОВ «ЗМБТІ» наявна інвентаризаційна справа на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Правовстановлюючі документи на нерухоме майно за вищевказаною адресою в інвентаризаційній справі не містяться.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Господарський суд Запорізької області рішенням від 22.01.2026, яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 07.04.2026 залишив без змін, у позові відмовив.

Судові рішення аргументовані тим, що Бабенко В.М. , згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим Інспекцією ДАБК 13.05.1997, створив нерухоме майно - торговельно-зупинковий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . Розпорядженням Запорізького міського голови від 27.08.1997 № 282р затверджено Акт № 52 державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та дозволено введення його в експлуатацію. На момент затвердження акта № 52 земельна ділянка, на якій розташований торговельно-зупинковий комплекс, перебувала в оренді у відповідача-1 на підставі договору оренди від 23.12.2014, при цьому земельна ділянка була передана саме для розташування зупинкового комплексу. Проте, на момент державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, строк дії договору оренди землі закінчився.

Станом на час проведення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (27.09.2019) подання документу на підтвердження права власності чи користування на земельну ділянку не вимагалося відповідно до п. 41 Порядку № 1127. Твердження позивача щодо ненадання відповідачем-1 документів державному реєстратору не підтверджено належними та допустимими доказами. Як будівництво комплексу, так і його реконструкція відбувалися за відповідними дозволами та були введені до експлуатації.

Право власності на вказаний торговельно-зупинковий комплекс перейшло від відповідача-1 до Даневич С.В. (відповідача-2) на підставі договору купівлі-продажу від 01.07.2021. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 19266834231901) зареєстровано за Даневич С.В. 01.07.2021 на підставі вказаного договору купівлі-продажу. Доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.07.2021 матеріали справи не містять, а тому в силу вимог ст. 204 ЦК України презюмується правомірність цього Договору в цілому.

Позивач зазначає, що оскаржувані записи у Державному реєстрі створюють йому перешкоди у реалізації прав власника земельної ділянки. Водночас обраний позивачем спосіб захисту не є належним, оскільки позивач не обґрунтовує позовні вимоги порушенням норм ЦК України та ЗК України щодо самочинного будівництва, не заявляє, що торговельно-зупинковий комплекс є самочинним будівництвом та не заявляє відповідних вимог.

Крім того, за наявності чинного акта приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 52 та договору купівлі-продажу нерухомого майна, позивач не заявляє вимог ні про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, ні про його знесення.

Фактично обраний позивачем спосіб захисту - скасування державної реєстрації не спрямований на остаточне вирішення спору та не забезпечує поновлення його порушених прав, оскільки спірний об`єкт нерухомості продовжує існувати та розташований на належній позивачу земельній ділянці, а отже, питання його подальшої правової долі залишається неврегульованим.

Разом з тим, скасування державної реєстрації права власності саме по собі не тягне припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, не вирішує питання його подальшого існування та не призводить до усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Навіть у разі задоволення таких вимог спірний об`єкт нерухомості продовжить існувати та перебувати на земельній ділянці позивача, а отже правове становище сторін фактично не зміниться.

Апеляційний господарський суд також зазначив, що твердження апелянта про те, що спірний торговельно-зупинковий комплекс є тимчасовою спорудою та не підлягав державній реєстрації, спростовуються встановленими у справі обставинами: збудований на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 13.05.1997; прийнятий в експлуатацію актом державної технічної комісії № 52, затвердженим розпорядженням міського голови від 27.08.1997 № 282р; має визначені технічні характеристики (площа, об`єм, поверховість), що підтверджується технічними паспортами. Зазначене свідчить, що об`єкт має ознаки нерухомого майна, а не тимчасової споруди у розумінні ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Сам по собі факт використання у документах формулювання «зупинковий комплекс» або посилання апелянта на відсутність правовстановлюючих документів у матеріалах БТІ не змінює правової природи об`єкта, який був створений як об`єкт будівництва та введений в експлуатацію у встановленому законом порядку. Посилання апелянта на відсутність первинної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт до його реконструкції є безпідставними. Судом встановлено, що об`єкт було створено та введено в експлуатацію у 1997 році у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим право власності на нього виникло з моменту завершення будівництва та прийняття в експлуатацію. Відсутність державної реєстрації у попередній період не свідчить про відсутність такого права, оскільки державна реєстрація має похідний характер.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Запорізька міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, а позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 11.02.2020 у справі № 915/572/17 та Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 та не застосували приписи статті 328 ЦК України та статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На думку позивача, твердження судів про те, що зупинковий комплекс є об`єктом нерухомості і про правомірність набуття Відповідачем 1 права власності на нього є помилковими.

Скаржник зазначає, що дії Відповідача 1 суперечать діючому законодавству та обмежують права Позивача на вільне користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, адже нерухоме майно торгівельно-зупинковий комплекс літ. А не має ознак нерухомого майна, а є тимчасовою спорудою. Наявність незаконного запису про право власності Відповідачів перешкоджає позивачу прийняти відповідне рішення про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту та відновлення порушених прав Позивача-Заявника в позасудовому порядку. Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для Позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної Земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування її іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Відмова в задоволенні законної та обґрунтованої позовної вимоги з посиланням на те, що вона є неефективною не ґрунтується на жодній нормі матеріального чи процесуального права та закладає небезпеку порушення права на справедливий суд.

Позивач вважає належним способом захисту порушених прав скасування реєстрації права власності, оскільки на земельній ділянці відсутнє нерухоме майно, яке необхідно демонтувати в порядку усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. У цьому випадку для захисту порушених прав Запорізької міської ради достатнім буде скасування права власності відповідачів на неіснуюче нерухоме майно.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Даневич С. В. вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

В межах підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 11.02.2020 у справі № 915/572/17 та Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18.

Однак, колегія суддів зауважує, що посилаючись на зазначені справи, скаржник не врахував їх відмінність від справи № 908/2910/25, яка переглядається.

Так, у справі № 910/10987/18 розглядалися вимоги банку-іпотекодержателя до позичальника про звернення стягнення на належне відповідачу нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та визначення способу реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

У справі № 496/1059/18 спір виник щодо визнання недійсним договору іпотеки та вилучення реєстраційних записів щодо нерухомого майна. Позивач вважав, що договір слід визнати недійсним, оскільки відповідач на момент його укладення не мав прав власника на розпорядження земельною ділянкою, а записи необхідно вилучити з Реєстру, адже вони порушують право власності позивача. У постанові від 10.04.2024 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку коли суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на його нерухоме майно за відповідачем, з яким він не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права іпотеки, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права іпотеки відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном. Виходячи з мети позову, який спрямовано на усунення перешкод у здійсненні ним права розпорядження земельною ділянкою, а також наведених у позові обґрунтувань заявлену позивачем вимогу вилучити Записи з Реєстру слід інтерпретувати як вимогу про скасування державної реєстрації права іпотеки Товариства на Земельну ділянку.

У справі № 915/127/18 приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» звернулося з позовом до Врадіївської районної державної адміністрації , в якому просило: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Зі змісту підстав позову слідує, що відповідачем прийнятими рішеннями зареєстровано право оренди за іншою фізичною собою на земельні ділянки, які перебувають в оренді позивача.

Велика Палата Верховного Суду, змінюючи мотиви судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження у справі, зазначила, що такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо судом буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес позивача.

Отже, у справах справі № 910/10987/18, № 915/127/18, № 496/1059/18, зміст спірних правовідносин є відмінним від справи № 908/2910/25, яка переглядається і відповідні висновки Верховного Суду застосовувалися в залежності від інших предмета та підстав позовних вимог.

У свою чергу, у справі № 915/572/17 Миколаївська міська рада звернулась з позовом, в якому просила суд: скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна; скасувати запис про право власності. У цій справі суд апеляційної інстанції змінюючи мотиви суду першої інстанції щодо відмови у позові і з якими погодився Верховний Суд, зазначив, що позивач як орган, через який територіальна громада м. Миколаєва здійснює своє право власності, уповноважений здійснювати функції власника земельної ділянки, зокрема вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Миколаївська міська рада під час розгляду справи судом першої інстанції підставою позову висувала лише скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не обґрунтовуючи при цьому позовні вимоги порушенням відповідачем норм ЦК України та ЗК України щодо проведення самочинного будівництва на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності.

Тобто, у вказаній справі, як і у справі яка переглядається, відмовлено у позові про скасування рішення державного реєстратора у випадку незаявлення вимог на підставі статті 376 ЦК України, 152 ЗК України, які б стосувалися порушеного права позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою у зв`язку із проведенням державної реєстрації права власності на самочинно збудовану будівлю.

Колегія суддів зауважує, що зі змісту позовних вимог та доводів касаційної скарги у справі № 908/2910/25 слідує, що Запорізька міська рада звернулася за захистом речового права територіальної громади на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, підстави набуття якого позивач фактично оспорює. Більше того, позивач стверджує, що спірна будівля є тимчасовою спорудою.

З огляду на ці обставини, колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.

Предметом спору у справі № 914/1785/22 було скасування міською радою державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень з підстав порушення інтересів держави, яке полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності та створенні перешкод законному власнику - територіальній громаді в особі ради у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою (на якій розташовано автостоянку) та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, що використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованою вимогу про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень.

Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності на нежитлові приміщення, як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції в межах доводів позивача встановив, що у цій справі спірний об`єкт має ознаки нерухомого майна, а не тимчасової споруди у розумінні частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Водночас у межах підстави касаційного оскарження скаржник вказаних висновків не спростував, а доводи заявника щодо оцінки доказів у відповідній частині виходять за межі повноважень Верховного Суду, які передбачені статтею 300 ГПК України.

Втім, з огляду на зазначене, колегія суддів звертає увагу, що у пунктах 111- 113 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке:

« 111. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

112. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

113. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».

Верховний Суд звертає увагу, що позивач фактично оспорює законність побудови спірного об`єкта, який зареєстрований за відповідачем, як і заперечує підстави набуття ними права власності.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із мотивами судів попередніх інстанцій, що у цьому випадку скасування державної реєстрації права власності саме по собі не тягне припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, не вирішує питання його подальшого існування та не призводить до усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Навіть у разі задоволення таких вимог спірний об`єкт нерухомості продовжить існувати та перебувати на земельній ділянці позивача, а отже правове становище сторін фактично не зміниться.

Крім того, помилковими є доводи скаржника на те, що заявлена ним позовна вимога є ефективною, а відмова судів не ґрунтується на жодній нормі матеріального чи процесуального права. Як зазначено вище, саме приписами статей 376, 391 ЦК України врегульовано особливості захисту права власності на земельні ділянки на яких розташоване майно (тимчасові споруди або нерухоме майно) там зареєстроване за іншою особою за відсутності установлених законом підстав. Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження не підтвердилася, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2026 у справі № 908/2910/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ