Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №922/1116/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1116/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Базаки А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ГП СХІД-АГРО” (49000, місто Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 37; код ЄДРПОУ: 43115771),

до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “СПЕЦКОМУНМОНТАЖ” (62461, Харківська область, Харківський район, місто Південне, вулиця Соборна, будинок 82 А; код ЄДРПОУ: 41820610),

про стягнення пені в розмірі 1 007 310,94 грн, штрафу у розмірі 517 903,18 грн, збитків у розмірі 556 184,40 грн за договором № 0110/25 від 01.10.2025 року, -

за участю представників учасників процесу:

позивача: Курячого А.М.;

відповідача: Гордейчука В.В.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ГП СХІД-АГРО”, звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “СПЕЦКОМУНМОНТАЖ”, в якій просить суд стягнути грошові кошти за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 0110/25 від 01.10.2025 року у загальному розмірі 2 081 398,52 грн, з них: 1 007 310,94 грн – пеня, 517 903,18 грн – штраф, 556 184,40 грн - збитки.

06.04.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ГП СХІД-АГРО” (вх. № 1116/26 від 02.04.2026) залишено без руху. Встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до Господарського суду Харківської області: уточненого розрахунку ціни позову; документів, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 24903,67 грн; документів що підтверджують направлення (цінним листом з описом вкладеного) відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів; уточнень щодо позовних вимог (розмір заявленої до стягнення пені та штрафу зазначити окремо); пояснень щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; належним чином засвідченої копії платіжного доручення № 230 від 02.10.2025 на суму 1 005 000,00 грн та платіжного доручення № 66 від 26.12.2025 на суму 15 000,00 грн; уточнення щодо розрахунку заявлених до стягнення пені та штрафу (зазначити базу нарахувань (сума заборгованості на яку нараховано пеню та штраф).

20.04.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1116/26. Справу №922/1116/26 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання.

11.06.2026, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи:

- відзив на позов (вх. № 16030 від 01.07.2026) поданий відповідачем. Вирішуючи питання про прийняття відзиву до розгляду, суд заслухав думку позивача, який під час судового засідання зазначив, що не заперечує проти прийняття судом відзиву та вважає це за можливе з метою правильного вирішення спору, водночас позивач звернув увагу, що дійсно відповідачем значно пропущено відповідний строк. З огляду на викладене суд зазначає, що, незважаючи на значний пропуск строку, надання відповідачу можливості висловити свою правову позицію шляхом подання заяви по суті справи та подати докази на спростування тверджень позивача відповідає завданню господарського судочинства, яким згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору, і забезпечує дотримання принципу змагальності сторін, закріпленого у ст. 13 ГПК України.

- відповідь на відзив (вх. № 16469 від 07.07.2026) подана позивачем;

- заперечення (вх. № 20003 від 17.08.2026) подані відповідачем.

За результатами розгляду поданих сторонами заяв по суті справи суд доходить висновку, що сторонами було повною мірою реалізовано надане їм процесуальним законом право на подання заяв по суті справи, а судом, у свою чергу, дотримано принципів рівності сторін та змагальності й створено всі необхідні умови для реалізації сторонами наданих їм процесуальних прав.

Окрім подання заяв по суті справи, сторонами надані наступні документи:

- додаткові пояснення позивача в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України (вх. № 20208 від 18.08.2026);

- додаткові пояснення відповідача в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України (вх. № 20344 від 19.08.2026), а позивач в свою чергу надав заперечення на ці додаткові пояснення (вх. № 20348 від 19.08.2026);

- клопотання відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн. (вх. № 20005 від 17.08.2026);

- клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (вх. № 20345 від 19.08.2026), а позивач в свою чергу подав до суду заперечення щодо цього клопотання (вх. № 20351 від 19.08.2026).

З урахуванням подання сторонами всіх заяв по суті справи, а також надання ними додаткових пояснень з окремих питань, клопотань та заперечень на них, суд констатує, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами на власний розсуд у повному обсязі, спір розглядається за наявними у справі матеріалами, і жодних інших заяв, клопотань чи доказів, які підлягали б розгляду та могли б вплинути на вирішення справи по суті, на час ухвалення рішення до суду не надходило.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

У відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд констатує, що ним дотримані строки розгляду справи, з урахуванням відпустки судді.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, всебічно та повно перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

Як зазначено у позові, між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ» (відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГП СХІД-АГРО» (позивач, покупець) 01.10.2025 року був укладений договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 0110/25 (надалі – «Договір») згідно пункту 1.1. якого Відповідач зобов`язувався у визначений цим Договором строк передати у власність Позивача блоки бетонні (модульні) (далі – Товари), зазначені в специфікації, яка наведена в Додатку 1 до цього Договору (далі – Специфікація), а Позивач зобов`язується прийняти і оплатити такі Товари.

Згідно п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість Товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у Специфікації. На виконання п. 1.2. Договору, сторонами було підписано Специфікацію до Договору, у якій було погоджено найменування (номенклатура, асортимент), кількість Товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, який Відповідач мав поставити Позивачу.

Пунктом 1.5. Договору передбачено, що Товар виготовляється Постачальником за наданими Покупцем формами для виготовлення бетонних блоків (модульних) в кількості 20 (двадцять) штук, які передаються Постачальнику безпосередньо на місці виробництва на підставі акту приймання-передачі за присутності представників Сторін. Передача форм може здійснюватися частинами. Відповідно до пункту 1.6. Договору, після завершення робіт із виготовлення Товарів, Постачальник повертає форми Покупцеві на підставі акту приймання-передачі за присутності представників Сторін у кількості та технічному стані, в якому форми були отримані Постачальником. У разі виявлення під час приймання-передачі невідповідність технічного стану форм, їх пошкодженні та/або втраті, Постачальник повинен усунути такі невідповідності або відшкодувати Покупцеві вартість форм, відповідно до пункту 4.5. цього Договору.

Як зазначає позивач, на виконання пункту 1.5. Договору, ним (Позивачем) було передано Відповідачу форми для виготовлення бетонних блоків (модульних) в кількості 16 (шістнадцять) штук, що підтверджується актом приймання передачі від 01.10.2025 року, який підписаний Сторонами. Крім того, у подальшому Відповідачу було передано ще 6 (шість) форм, однак акт приймання передачі форм між Сторонами підписано не було. Факт передачі форм Відповідачу також підтверджується товаро-транспортними накладними про доставки форм на місце виробництва від 01.10.2025 року № 001-1Х та від 20.10.2025 року № 0000

Відповідно до п. 3.1. Договору його ціна становить 3 907 757,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 781 551,40 грн. Ціна Договору, в тому числі ПДВ, становить 4 689 308,40 грн. з ПДВ. Покупець зобов`язаний здійснити оплату за кожну поставку Товарів, зазначену у Специфікації, у формі авансового платежу у розмірі 21,34 % (1 000 000,00 грн.) від загальної вартості договору. Аванс підлягає сплаті не пізніше ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до запланованої дати відвантаження Товару. Решта 78,66% від загальної вартості договору сплачується окремими платежами протягом 10 днів з дня підписання акту приймання-передачі між Покупцем та Замовником Товару на кожну партію.

Відповідно до Специфікації, строки поставки товарів визначені як: Блоки бетонні модульні, розміри 600х600х600, загальна кількість 111 штук, вартість одиниці 1562,50 грн без ПДВ, строки поставки: Перша партія до 07.11.2025 – 60 шт., Друга партія до 07.11.2025 – 51 шт.; Блоки бетонні модульні, розміри 1200х600х600, загальна кількість 83 штук, вартість одиниці 3125,00 грн без ПДВ, строки поставки: Перша партія до 07.11.2025 – 21 шт., Друга партія до 07.11.2025 – 62 шт.; Блоки бетонні модульні, розміри 180х600х600, загальна кількість 60 штук, вартість одиниці 4687,5 грн без ПДВ, строки поставки: Перша партія до 07.11.2025 – 33 шт., Друга партія до 07.11.2025 – 27 шт.; Блоки бетонні модульні, розміри 2400х600х600, загальна кількість 511 штук, вартість одиниці 6250,00 грн без ПДВ, строки поставки: Перша партія до 07.11.2025 – 60 шт., Друга партія до 07.11.2025 – 451 шт.; Місце поставки: Харківська обл., м. Харків, проспект Героїв Харкова, 283.

На підставі рахунку Відповідача щодо постачання товару від 01.10.2025 року № 13, Позивачем було здійснено оплату вартості партії Товару (авансу) на суму 1 005 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 02.10.2025 № 230. Також, відповідно до рахунку Відповідача від 19.11.2025 № 24 Позивачем було здійснено оплату вартості поставлених Товарів на суму 15 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.12.2025 № 66.

На виконання умов Договору Відповідачем було здійснено поставки Товарів на загальну суму 1 020 000,00 грн. Крім того, між сторонами було підписано Акт приймання-передачі від 17.12.2025 року, відповідно до якого Відповідачем було передано Позивачу блоки бетонні модульні розміром 2400х600х600 в кількості 136 штук, вартістю 1 020 000,00 (один мільйон двадцять тисяч) гривень. Про факт поставки Товару свідчать також складені та зареєстровані Позивачем податкові накладні № 1 від 02.10.2025 року та № 3 від 10.12.2025 року.

Як вказує позивач, у пункті 7.3. Договору передбачено, що Постачальник несе відповідальність за порушення своїх зобов`язань за Договором у таких випадках, зокрема: За порушення строків поставки Товарів або недопоставку Товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,2% (нуля цілих одного десятих відсотка) вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки Товарів понад 20 (двадцять) календарних днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 14% (семи відсотків) вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.

Внаслідок порушення Відповідачем строку поставки товарів, Позивачем нараховано штрафні санкції, відповідно до п. 7.3. Договору, а саме: пеня 0,2% у розмірі 1 007 310,94 грн, а також штраф 14% у розмірі 517 903,18 грн.

При цьому, позивач вказує, що метою укладання Договору з Відповідачем було забезпечення виконання Договору № 4600012409 від 23.09.2025 року про закупівлю товарів (матеріально технічних ресурсів) укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі Договір з ТОВ «ОГТСУ»). Відповідно до Додатку 1 Договору з ТОВ «ОГТСУ» виробником блоків бетонних модульних зазначено ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ».

У Договорі з ТОВ «ОГТСУ» передбачені штрафні санкції за порушення умов договору, зокрема щодо строків поставки Товарів. У зв`язку із тим, що Відповідач порушив умови Договору в частині строків поставки, Позивач не міг у передбачені Договором з ТОВ «ОГТСУ» строки доставити Товари, а тому ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» застосував до Позивача штрафні санкції у розмірі 556 184,40 грн, а Позивач їх оплатив, що підтверджується листами про стягнення коштів із банківської гарантії, SWIFT запитами на зняття коштів із банківської гарантії, вимогами про сплату штрафних санкцій, платіжними дорученнями та повідомленнями про застосування оперативно-господарских санкцій. Як стверджує позивач, зазначені кошти є реальними витратами Позивача, безпосередньо спричиненими порушенням Відповідача.

Крім того, Позивач вважає за доцільне зазначити, що Відповідачу було відомо, що Товари поставляються Позивачем кінцевому замовнику у межах Договору з ТОВ «ОГТСУ», який містить умови про штрафні санкції за прострочення строків та є відкритим договором на майданчику закупівель «Прозоро».

25.03.2026 року Позивачем направлено на адресу Відповідача Вимогу № 50 щодо сплати штрафних санкцій (пеню та штраф), в якій зазначено строк оплати 5 днів з дня отримання Вимоги. Вимога була направлена за допомогою системи електронного документообігу між юридичними особами «ВЧАСНО» та отримана відповідачем 25.03.2026 року про що свідчить відповідна квитанція. Таким чином строк для оплати штрафу встановлений до 31.03.2026 року. Оскільки, Відповідачем не було здійснено оплату за вищезазначеними Вимогами, Позивач вимушений звернутися до суду захистом своїх порушених прав.

01.07.2026 до суду відповідачем подано відзив на позов (вх. № 16030).

Відповідач, окрім визнаних ним обставин зазначив, що між сторонами був укладений ще один документ, а саме акт приймання-передачі від 18 листопада 2025 року, який Позивач не надає до суду і не описує його. З вказаного акту приймання-передачі від 18.11.2025 вбачається, що відповідно до п. 1.6 Договору Постачальник передав, а Покупець прийняв за адресою: м. Харків, проспект Героїв Харкова, 283, форми для виготовлення бетонних блоків (модульних) в кількості 22 (двадцять дві) штуки, вартістю 1 600 000,00 грн з ПДВ. Також, згідно вказаного акту, відповідно до п.1.6 Договору Постачальник передав, а Покупець прийняв за адресою: м. Харків, проспект Героїв Харкова, 283, форми для виготовлення бетонних блоків (модульних) в кількості 15 (п`ятнадцять) штук, які потребують ремонту вартістю 300000,00 грн з ПДВ. У відповідності до п.3 вказаного акту, підписанням цього акту Покупець та Постачальник підтвердили факт повернення форм для виготовлення бетонних блоків (модульних) відповідно до умов договору.

Відповідач звертає увагу суду, що акт приймання-передачі від 18.11.2025 підписувався електронними підписами сторін, як і всі інші документи між сторонами, а тому Позивач не міг не знати про існування подібного акту.

Отже, як зазначає Відповідач, Позивач надав Відповідачу форми для виготовлення бетонних блоків (модульних) для виробництва бетонних блоків (модульних), у відповідності до норм п.1.5 Договору. Відповідач виконав роботи щодо виробництва якісних бетонних блоків (модульних) та передав їх Позивачу, про що останній не заперечує і оплатив їх у повному обсязі. Після виробництва бетонних блоків (модульних) Відповідач повернув Позивачу форми для виготовлення бетонних блоків, а той їх прийняв, що також відповідає п.1.6 Договору.

Але у подальшому, Позивач на виконання п.1.5 Договору більше не надав Відповідачу форми для виготовлення бетонних блоків, а тому останній не міг виконувати будь-яких робіт за вказаним договором №0110/25 від 01.10.2025. На підставі викладеного Відповідач зазначає, що у діях Відповідача немає і не може бути ознак порушення умов договору (невиконання чи неналежного виконання), а тому і застосування до Відповідача будь-яких штрафних санкцій за договором №0110/25 від 01.10.2025 є протиправним.

Пунктом 1.5 Договору визначено обов`язок саме Позивача надати Відповідачу форми для виготовлення бетонних блоків (модульних) в кількості 20 (двадцять) штук на підставі акту приймання-передачі. У даній частині Позивач не виконав свого обов`язку двічі: не передав Відповідачу 20 (двадцять) штук форм для виготовлення бетонних блоків, адже згідно акту приймання-передачі від 01.10.2025 було передано лише 16 (шістнадцять); після 18.11.2025 не надав Відповідачу взагалі ніяких форм для виготовлення бетонних блоків. Строк дії Договору №0110/25 сплинув 28.02.2026, а тому з 18.11.2025 по 28.02.2026 Позивач не звертався до Відповідача щодо виконання умов договору, не надавав форм для виготовлення бетонних блоків для можливості його виконання тощо.

Також, Відповідач просить суд звернути увагу і критично поставитися до доказів Позивача, а саме ТТН від 01.10.2025 року № 001-1Х та від 20.10.2025 року № 0000. Позивач у позовні заяві наполягає, що доказами передання форми для виготовлення бетонних блоків Відповідачу є акт приймання-передачі від 01.10.2025 року та ТТН від 01.10.2025 року № 001-1Х та від 20.10.2025 року № 0000. Разом з тим, сторона Відповідача категорично заперечує подібні твердження та зазначає наступне. Актом приймання-передачі від 01.10.2025 року, який підписано сторонами, дійсно підтверджено передання на адресу Відповідача форм для виготовлення бетонних блоків у кількості 16 (шістнадцять) штук. Однак, ТТН від 01.10.2025 року № 001-1Х та від 20.10.2025 року № 0000 не можуть підтверджувати факту передання будь-яких форм для виготовлення бетонних блоків відповідачу, адже вони складені між ТОВ «КГ СТАЛЬ ПРОМ» та ТОВ «ГП СХІД-АГРО». І попри той факт, що адреса розвантаження збігається із зазначеною адресою в Договорі №0110/25 та інших документах сторін по справі, подібні документи не є підтвердження факту передання будь-яких ТМЦ саме Відповідачу по Договору №0110/25.

Більше того, положеннями п.1.5 Договору №0110/25 передбачено, що форми для виготовлення бетонних блоків передаються саме за актом приймання-передачі. Складання інших документів з цього питання не передбачено.

Отже Відповідач зазначає, що у даному випадку невиконання умов Договору №0110/25 сталося з вини Позивача, а тому Відповідач не вважається таким, що прострочив виконання, поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

07.07.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 16469).

Позивач зазначає, що відповідно до Специфікації до Договору кінцевий строк поставки всіх бетонних блоків був визначений до 07.11.2025 року. Отже, станом на дату підписання акта приймання-передачі форм від 18.11.2025 року Відповідач вже допустив прострочення виконання своїх договірних зобов`язань щодо поставки продукції у повному обсязі. Таким чином, навіть сам факт повернення форм, на який посилається Відповідач, відбувся вже після настання порушення умов Договору та не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за вже допущене прострочення виконання зобов`язань.

Більше того, акт приймання-передачі від 18.11.2025 року не містить жодних положень щодо припинення або розірвання Договору, припинення виробництва продукції, відмови сторін від подальшого виконання договірних зобов`язань чи зміни погоджених строків поставки товару. Єдиною обставиною, яка підтверджується зазначеним актом, є факт повернення Позивачу форм для виготовлення бетонних блоків. Будь-яких інших правових наслідків зазначений документ не встановлює.

Отже, на думку Позивача, твердження Відповідача про те, що підписання акта від 18.11.2025 року нібито припинило його обов`язок щодо виготовлення та поставки продукції або свідчить про відсутність його вини, є виключно власним припущенням Відповідача, яке не підтверджується змістом самого документа.

Навпаки, після спливу встановленого договором строку поставки Відповідач не вжив жодних заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань. Зокрема, ним не направлялися Позивачу повідомлення про неможливість виконання Договору, не заявлялися вимоги щодо продовження строків поставки, не пропонувалося внести зміни до Договору, не порушувалося питання щодо його розірвання та не надсилалися будь-які звернення щодо необхідності повторної передачі форм або інших обставин, які, на думку Відповідача, перешкоджали виконанню Договору.

На переконання Позивача, така поведінка свідчить про те, що Відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх договірних обов`язків, не вчинивши жодних дій, спрямованих на належне врегулювання ситуації або мінімізацію негативних наслідків порушення Договору.

Також Позивач зазначає, що на виконання п. 1.5. Договору передав Відповідачу 16 форм за актом приймання-передачі від 01.10.2025 року, який підписаний обома сторонами без будь яких зауважень. При цьому Відповідач не заперечує, що після отримання зазначених форм він розпочав їх використання за призначенням, організував виробництво бетонних блоків, здійснив їх часткове виготовлення та поставку Позивачу. Отже, власними діями Відповідач фактично підтвердив достатність отриманих форм для виконання умов Договору. Більше того, жодних звернень, листів, претензій чи повідомлень про те, що переданої кількості форм недостатньо для належного виконання Договору або що відсутність певної кількості чи виду форм унеможливлює виготовлення продукції, Відповідачем протягом виконання Договору не направлялося. Так само Відповідач ніколи не звертався до Позивача із вимогою про передачу додаткових форм, не складав актів про неможливість виконання Договору у зв`язку з їх відсутністю та не повідомляв про зупинення виробництва з цих підстав.

Також, Позивач звертає увагу, що загалом Позивачу було повернуто 37 форм, що майже удвічі перевищує кількість форм, прямо передбачену пунктом 1.5 Договору, яким встановлено передачу Постачальнику 20 форм. Наведені обставини свідчать про те, що під час виконання Договору Позивач фактично передав Відповідачу значно більшу кількість форм, ніж була визначена сторонами під час укладення Договору. Зазначені дії Позивача були зумовлені виключно прагненням забезпечити своєчасне та повне виконання Договору.

У відзиві зазначено, що оскільки вже під час виконання Договору стало очевидним, що Відповідач не встигає виготовити погоджений обсяг продукції у встановлений строк, Позивач, діючи добросовісно та будучи зацікавленим у належному виконанні договірних зобов`язань, надав Відповідачу додаткові форми для виготовлення бетонних блоків з метою збільшення виробничих можливостей останнього та прискорення процесу виробництва. Тобто Позивач не лише належним чином виконував власні договірні обов`язки, а й вживав додаткових заходів, які прямо не передбачалися умовами Договору, для сприяння Відповідачу у своєчасному виконанні ним своїх зобов`язань. Попри це, Відповідач так і не виконав Договір у повному обсязі, не поставив усю погоджену продукцію, не звертався із пропозиціями щодо зміни строків поставки, не ініціював розірвання Договору та фактично припинив його виконання в односторонньому порядку. За таких обставин посилання Відповідача на нібито недостатню кількість переданих Позивачем форм є не лише необґрунтованими, а й прямо спростовуються доказами, наданими самим Відповідачем.

Окрім вищевикладеного, Позивач зазначає, що у відзиві Відповідач посилається на положення статті 538 Цивільного кодексу України та стверджує, що у зв`язку з ненаданням Позивачем форм для виготовлення бетонних блоків він був позбавлений можливості виконувати свої договірні зобов`язання. На думку Позивача, у разі якщо Відповідач дійсно вважав, що виконання Договору стало неможливим через ненадання Позивачем необхідної кількості форм, він мав повідомити про це Позивача, звернутися із відповідною вимогою щодо передачі форм, повідомити про зупинення виконання своїх зобов`язань, запропонувати зміну строків поставки або ініціювати внесення змін до Договору чи його розірвання. Однак жодної із зазначених дій Відповідачем вчинено не було.

Також Позивач зазначає, що під час укладення Договору Відповідачу було достеменно відомо, що бетонні блоки виготовляються для подальшого виконання Позивачем договору, укладеного з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». Більше того, саме ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ» було визначене виробником бетонних блоків у документації до зазначеного договору, а тому Відповідач усвідомлював не лише кінцеву мету поставки продукції, а й критичне значення дотримання погоджених строків її виготовлення. За таких обставин Відповідач не міг не розуміти, що порушення ним строків поставки неминуче призведе до порушення Позивачем своїх договірних зобов`язань перед кінцевим замовником та застосування до нього відповідних штрафних санкцій. Саме внаслідок несвоєчасного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань Позивач був позбавлений можливості своєчасно поставити продукцію ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що стало підставою для застосування до Позивача штрафних санкцій у розмірі 556 184,40 грн, які були фактично сплачені Позивачем та підтверджуються належними письмовими доказами, долученими до матеріалів справи.

17.08.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення (вх. № 20003).

Відповідач просить звернути суд увагу на зміст Договору №4600012409 від 23 вересня 2025 року, який укладений між ТОВ «ГП СХІД-АГРО» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». Так, у додатку №1 (Специфікація до Договору) зазначені строки поставки блоків бетонних модульних в залежності від їх розміру до 01.09.2025 або 01.10.2025. В той же час, договір № 0110/25 від 01.10.2025 між сторонами даної справи було укладено 01.10.2025, тобто на момент лише укладення договору між сторонами у ТОВ «ГП СХІД-АГРО» уже існував факт порушення строків поставки по договору №4600012409 від 23 вересня 2025 року. Більше того, строки поставки по договору №0110/25 від 01.10.2025, який укладено між сторонами спору, було визначено 07.11.2025, що явно виходить за строки поставки по договору №4600012409 від 23 вересня 2025 року.

Відповідач звертає увагу, що положення щодо закріплення пені у розмірі 0,2 % вартості товару за кожен день прострочення поставки є незаконним та таким, що порушує положення ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22 листопада 1996 року за №543/96-ВР. Вказаним положенням Закону, який є спеціальною нормою, фактично встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

18.08.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України (вх. № 20208).

Позивач зазначає, що умовами Договору № 4600012409 від 23.09.2025 прямо передбачено, що «застосовується зазначена кінцева дата строку поставки у разі, якщо термін поставки відповідної кількості Товару до зазначеної дати складає не менше 45 календарних днів від дати укладання Договору. У протилежному випадку строк поставки для зазначеної кількості Товару є не пізніше 45 календарних днів від дати укладання Договору» Зазначена примітка міститься у Додатку 1 до Договору № 4600012409 від 23.09.2025. Таким чином, строк у випадку, якщо між датою укладення Договору та визначеною у Специфікації датою поставки залишається менше 45 календарних днів, строк поставки становить 45 календарних днів з моменту укладення Договору. Договір № 4600012409 укладено 23.09.2025, а тому зазначені у Специфікації календарні дати не можуть розглядатися окремо від наведеної умови Договору. Таким чином, на думку Позивача, станом на дату укладення між Позивачем та Відповідачем Договору № 0110/25 від 01.10.2025 прострочення ТОВ «ГП СХІД-АГРО» перед ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» не існувало.

Окремо Позивач звертає увагу, що факт застосування та фактичного понесення Позивачем відповідних майнових втрат підтверджується наявними у матеріалах справи листами про стягнення коштів із банківської гарантії, SWIFT-запитами на списання коштів із банківської гарантії, вимогами про сплату штрафних санкцій, платіжними дорученнями та повідомленнями про застосування оперативно господарських санкцій.

Позивач також повторно зазначає, що на момент повернення форм 18.11.2025 Відповідач уже перебував у простроченні виконання свого зобов`язання. Більше того, документ від 18.11.2025 підтверджує виключно факт повернення форм та не містить будь-яких положень про припинення Договору № 0110/25, звільнення Відповідача від виконання зобов`язань, відмову Позивача від прийняття виконання або погодження сторонами припинення поставки.

Також, Позивач вважає необґрунтованими посилання Відповідача на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» як на підставу для обмеження передбаченої п. 7.3.2 Договору пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Вказаний Закон регулює відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, тобто зобов`язань, предметом яких є сплата грошових коштів. Натомість зобов`язання, порушення якого є предметом розгляду у цій справі, має не грошовий характер та полягає у своєчасній поставці Відповідачем товару.

19.08.2026 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України (вх. № 20344).

Відповідач звернув увагу, що у п. 7.3.2 Договору передбачено, що пеню у розмірі 0,2% хоча у дужках написано «нуль цілих одного десятого відсотка» та штраф у розмірі 14%, хоча у дужках написано «сім відсотків». Відповідач наголошує, що договір готувався ТОВ «ГП СХІД-АГРО», а тому у відповідності до доктрини contra proferentem (слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав), положення п.7.3.2 мають тлумачитися проти Позивача. Факт того, що проєкт договору готувався саме Позивачем підтверджується також тим фактом, що абсолютно ідентичний договір Позивач уклав з іншим підприємством – ТОВ "Торговий будинок "Регіон-Стандарт" та стягує з останнього кошти за ідентичних умов у судовій справі №922/1115/26. Відповідач наполягає, що у даному випадку законним і справедливим є застосування тлумачення умов п.7.3.2 Договору на користь саме Відповідача та вважати таким, що розмір пені встановлено на рівні 0,1% (нуль цілих одного десятого відсотка) та штрафу у розмірі 7% (сім відсотків).

Окремо Відповідач зазначає, що у провадженні Господарського суду Харківської області наявна справа №922/1115/26 в рамках якої ТОВ «ГП СХІД-АГРО» подано позов про стягнення заборгованості з ТОВ "Торговий будинок "Регіон Стандарт", у тому числі збитків у розмірі 556184,40 грн, які є штрафними санкціями. На адвокатський запит представника Відповідача, представником ТОВ "Торговий будинок "Регіон Стандарт" зазначено, що позовні вимоги ТОВ «ГП СХІД-АГРО» до ТОВ «ТБ «РЕГІОН СТАНДАРТ», щодо стягнення збитків у розмірі 556 184,40 грн по справі № 922/1115/26 ідентичні тим, що заявлені ТОВ «ГП СХІД-АГРО» до ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ» у справі №922/1116/26. Тобто, первинні документи надані ТОВ «ГП СХІД-АГРО» в підтвердження наявності збитків по справі № 922/1115/26 ідентичні тим, що заявлені у позові №922/1116/26. У зв`язку із цим, відповідач звертає увагу, що відсутній причино-наслідковий зв`язок між діями ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ» і збитками, якщо абсолютно ідентичні підстави для стягнення і докази надані Позивачем з метою стягнення ідентичної суми збитків з іншого відповідача в рамках справи №922/1115/26.

19.08.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача (вх. № 20348).

Позивач зазначає, що до подання додаткових пояснень сам Відповідач тлумачив відповідне положення Договору саме як таке, що передбачає пеню 0,2 % та штраф 14 %, і лише після подання Позивачем відповідних процесуальних документів змінив власне тлумачення цієї умови. Принцип contra proferentem не може застосовуватися механічно лише внаслідок наявності розбіжності між цифровим та словесним позначенням, без встановлення дійсного змісту відповідної умови договору та волі сторін під час його укладення і виконання. Відтак наведені Відповідачем додаткові доводи не можуть самі по собі бути достатньою підставою для ретроспективної зміни погодженого сторонами розміру відповідальності.

Окремо Позивач зазначає, що первісно для забезпечення виконання Договору № 4600012409 від 23.09.2025 з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» виготовлення відповідної продукції здійснювало саме ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ». Відповідач не забезпечив виготовлення та поставку всього передбаченого Договором № 0110/25 обсягу продукції у встановлений строк та фактично припинив подальше виконання зобов`язання. За таких обставин Позивач, діючи з метою мінімізації негативних наслідків та забезпечення виконання власних зобов`язань перед ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», був вимушений шукати іншого виробника. Саме після припинення виконання зобов`язань ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ» до виготовлення продукції було залучено ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт». Таким чином, ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ» та ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт» не були одночасно та незалежно залучені Позивачем для виконання одного й того самого зобов`язання. Їх залучення мало послідовний характер, а необхідність пошуку наступного виробника виникла після того, як попередній виробник не забезпечив належного виконання взятих на себе зобов`язань.

19.08.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки на 90% (вх. № 20345).

У цьому клопотанні відповідач зазначає, що відповідач категорично заперечує, що прострочення виконання умов договору №0110/25 від 01.10.2025 сталося з його вини і більш детальна позиція викладена у відзиві на позовну заяву, у запереченнях на відзив та письмових поясненнях. Однак, у разі якщо суд не візьме до уваги обґрунтування щодо відсутності прострочення зобов`язання, то Відповідач вважає за необхідне надати дане клопотання.

Відповідач зазначає, що стягнення з нього санкцій у розмірі, який фактично у двічі перевищує вартість передплати і поставленої продукції за договором і майже дорівнює вартості всього договору, суперечило б загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідач просить суд взяти до уваги при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій особливий правовий статус Відповідача. ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ» в установленому законодавством порядку визначено критично важливим підприємством для функціонування економіки в умовах особливого періоду (воєнного стану), що підтверджується розпорядженням начальника обласної військової адміністрації за №723В від 18.08.2025 року. Зазначений статус свідчить про особливе значення діяльності Відповідача для забезпечення потреб національної економіки та безперервності виробничих процесів в умовах воєнного стану. Відповідач є діючим виробничим підприємством, забезпечує робочі місця, сплачує податки та виконує господарські зобов`язання, що має важливе значення для економіки держави, а також критично важливого для забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань. Стягнення штрафних санкцій у повному заявленому позивачем розмірі істотно погіршить фінансовий стан підприємства, обмежить можливість виконання ним функцій, покладених у зв`язку з наданням статусу критично важливого підприємства, та суперечитиме принципу справедливого балансу між інтересами сторін. Також Відповідач виконує договори укладені з Комунальними підприємствами міста Харкова

19.08.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (вх. № 20351 від 19.08.2026).

Позивач вважає подане клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду. Посилаючись на положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, Відповідач фактично залишає поза увагою, що зменшення розміру неустойки є правом суду, реалізація якого передбачає встановлення відповідних обставин у кожному конкретному випадку, а не автоматичним наслідком заявлення боржником відповідного клопотання. Відповідач не довів наявності виняткових обставин, які обґрунтовували б зменшення неустойки на 90 %.

Основними підставами для зменшення штрафних санкцій Відповідач визначає воєнний стан, наявність у нього статусу критично важливого підприємства, виконання договорів для комунальних підприємств та можливе погіршення його фінансового стану. Позивач не ставить під сумнів важливість діяльності підприємств, які забезпечують функціонування економіки та критичної інфраструктури в умовах воєнного стану. Водночас сам по собі статус критично важливого підприємства не свідчить про наявність обставин, які автоматично звільняють суб`єкта господарювання від відповідальності за невиконання взятих на себе договірних зобов`язань або є безумовною підставою для зменшення такої відповідальності на 90%.

Слід зазначити, що порушення Відповідача спричинило для Позивача реальні негативні майнові та репутаційні наслідки. Твердження Відповідача про відсутність негативних наслідків порушення не відповідає обставинам справи. Договір № 0110/25 був укладений Позивачем з метою забезпечення належного виконання своїх зобов`язань за Договором № 4600012409 від 23.09.2025, укладеним із ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». Унаслідок неналежного виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань Позивач не отримав у погоджений строк необхідний обсяг товару та не мав можливості належним чином забезпечити виконання власних договірних зобов`язань. При цьому до Позивача з боку ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» були застосовані майнові санкції, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

На переконання Позивача, зменшення санкцій на 90 % порушить баланс інтересів сторін.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У силу положень ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, за змістом пункту 1.1 Договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 0110/25 від 01.10.2025 відповідач (постачальник) зобов`язався у визначений цим Договором строк передати у власність позивача (покупця) блоки бетонні (модульні), зазначені у Специфікації, а позивач - прийняти та оплатити такі товари. Водночас пунктами 1.5, 1.6 Договору сторони погодили, що товар не передається постачальником з наявних у нього запасів, а виготовляється ним на замовлення покупця із застосуванням форм для виготовлення бетонних блоків (модульних), які надаються постачальнику покупцем на підставі акту приймання-передачі та повертаються останньому після завершення виготовлення.

Суд виходить із того, що правова природа договору визначається його дійсним змістом та характером погоджених сторонами прав і обов`язків, а не назвою договору чи використаною в ньому термінологією. Отже, попри вжите сторонами найменування Договору («про закупівлю товарів») та термінологію «Постачальник» і «Покупець», зобов`язання відповідача полягає не у передачі наперед наявного товару, а у виконанні роботи з виготовлення індивідуально визначеного результату - бетонних блоків (модульних) - за завданням позивача та з використанням наданого ним матеріалу (форм) із подальшою передачею виготовленого результату замовникові.

За наведених ознак спірний Договір за своєю правовою природою є договором підряду, а отже до відносин сторін застосовуються положення глави 61 ЦК України (підряд).

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. За приписами ч. 1, 2 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

У відповідності до п. 1.1. Договору Відповідач зобов`язувався у визначений цим Договором строк передати у власність Позивача блоки бетонні (модульні) (далі – Товари), зазначені в специфікації, яка наведена в Додатку 1 до цього Договору (далі – Специфікація), а Позивач зобов`язується прийняти і оплатити такі Товари. Згідно п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість Товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у Специфікації. На виконання п. 1.2. Договору, сторонами було підписано Специфікацію до Договору, у якій було погоджено найменування (номенклатура, асортимент), кількість Товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, який Відповідач мав поставити Позивачу.

Пунктом 1.5. Договору передбачено, що Товар виготовляється Постачальником за наданими Покупцем формами для виготовлення бетонних блоків (модульних) в кількості 20 (двадцять) штук, які передаються Постачальнику безпосередньо на місці виробництва на підставі акту приймання-передачі за присутності представників Сторін. Передача форм може здійснюватися частинами. Відповідно до пункту 1.6. Договору, після завершення робіт із виготовлення Товарів, Постачальник повертає форми Покупцеві на підставі акту приймання передачі за присутності представників Сторін у кількості та технічному стані, в якому форми були отримані Постачальником. У разі виявлення під час приймання-передачі невідповідність технічного стану форм, їх пошкодженні та/або втраті, Постачальник повинен усунути такі невідповідності або відшкодувати Покупцеві вартість форм, відповідно до пункту 4.5. цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору його ціна становить 3 907 757,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 781 551,40 грн. Ціна Договору, в тому числі ПДВ, становить 4 689 308,40 грн. з ПДВ. Покупець зобов`язаний здійснити оплату за кожну поставку Товарів, зазначену у Специфікації, у формі авансового платежу у розмірі 21,34 % (1 000 000,00 грн.) від загальної вартості договору. Аванс підлягає сплаті не пізніше ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до запланованої дати відвантаження Товару. Решта 78,66% від загальної вартості договору сплачується окремими платежами протягом 10 днів з дня підписання акту приймання передачі між Покупцем та Замовником Товару на кожну партію.

Специфікацією до Договору кінцевий строк поставки товару в повному обсязі визначено сторонами як 07.11.2025 (перша та друга партії - до 07.11.2025), а саме: блоки бетонні модульні, розміри 600х600х600, загальна кількість 111 штук, вартість одиниці 1562,50 грн без ПДВ, строки поставки: перша партія до 07.11.2025 – 60 шт., друга партія до 07.11.2025 – 51 шт.; блоки бетонні модульні, розміри 1200х600х600, загальна кількість 83 штук, вартість одиниці 3125,00 грн без ПДВ, строки поставки: перша партія до 07.11.2025 – 21 шт., друга партія до 07.11.2025 – 62 шт.; блоки бетонні модульні, розміри 180х600х600, загальна кількість 60 штук, вартість одиниці 4687,5 грн без ПДВ, строки поставки: перша партія до 07.11.2025 – 33 шт., друга партія до 07.11.2025 – 27 шт.; блоки бетонні модульні, розміри 2400х600х600, загальна кількість 511 штук, вартість одиниці 6250,00 грн без ПДВ, строки поставки: перша партія до 07.11.2025 – 60 шт., друга партія до 07.11.2025 – 451 шт. Місце поставки: Харківська обл., м. Харків, проспект Героїв Харкова, 283.

На виконання умов Договору Відповідачем було здійснено поставки Товарів на загальну суму 1020000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 17.10.2025 року № 48 на суму 165 000,00 грн. з ПДВ, від 20.10.2025 року № 49 на суму 165 000,00 грн. з ПДВ, від 22.10.2025 року № 50 на суму 82 500,00 грн. з ПДВ, від 24.10.2025 року № 51 на суму 165 000,00 грн. з ПДВ, від 25.10.2025 року, № 52 на суму 165 000,00 грн. з ПДВ, від 27.10.2025 року № 53 на суму 165 000,00 грн. з ПДВ, від 28.10.2025 року № 54 на суму 82 500,00 грн. з ПДВ, від 10.12.2025 № 55 на суму 30 000,00 грн. з ПДВ.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на 07.11.2025 відповідач поставку у повному обсязі не здійснив. Так, за погодженою сторонами Специфікацією відповідач мав виготовити й передати позивачеві блоки бетонні модульні у такій кількості: розміром 600х600х600 - 111 штук, розміром 1200х600х600 - 83 штуки, розміром 180х600х600 - 60 штук та розміром 2400х600х600 - 511 штук. Фактично ж відповідачем передано позивачеві виключно блоки бетонні модульні розміром 2400х600х600 у кількості 136 штук, тоді як блоки розмірами 600х600х600, 1200х600х600 та 180х600х600 не передано взагалі (0 штук за кожною позицією). Таким чином, відповідач передав лише 136 із 765 одиниць товару, погодженого Специфікацією, а решту товару в повному обсязі не виготовив і не передав, чим допустив прострочення виконання зобов`язання. В грошовому еквіваленті Відповідачем поставлено товар на суму 1 020 000,00 грн, тоді як загальний погоджений обсяг та вартість товару є істотно більшими, а саме на суму 4 689 308,40 грн. з ПДВ.

За таких обставин суд констатує, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язання з поставки товару в розумінні ч. 1 ст. 612 ЦК України, оскільки він не виконав зобов`язання у встановлений Договором строк.

Водночас пунктами 1.5, 1.6 Договору сторони врегулювали особливий порядок виконання зобов`язань, за якого виконання Відповідачем свого обов`язку з виготовлення товару об`єктивно зумовлене попереднім виконанням Позивачем свого обов`язку з передачі форм. Такий порядок випливає із самої природи погодженого сторонами зобов`язання, адже за умовами Договору відповідач мав виготовити не будь-який товар зі своїх матеріалів, а індивідуально визначені бетонні блоки (модульні) конкретних розмірів (600х600х600, 1200х600х600, 180х600х600 та 2400х600х600), форму й геометрію яких задають саме надані позивачем форми для виготовлення. За відсутності таких форм виготовлення блоків обумовленої Договором конфігурації є технологічно й об`єктивно неможливим, а отже передача форм позивачем є не факультативною, а необхідною передумовою для початку та здійснення відповідачем виробничого процесу.

Тобто судом встановлено, що погоджений сторонами механізм виконання Договору в цій частині є послідовним і складається з таких взаємопов`язаних етапів: на першому етапі покупець (позивач) на підставі акту приймання-передачі передає постачальнику (відповідачу) форми для виготовлення бетонних блоків; на другому етапі постачальник (відповідач), використовуючи отримані форми, здійснює виготовлення товару та передає виготовлені блоки покупцеві; на третьому, завершальному етапі, після закінчення робіт із виготовлення товару, форми повертаються покупцеві за актом приймання-передачі у тій кількості та в тому технічному стані, в якому вони були отримані постачальником (п. 1.6 Договору). За такої побудови зобов`язань кожен наступний етап є похідним від попереднього, а виконання відповідачем обов`язку з виготовлення товару перебуває у прямій залежності від виконання позивачем обов`язку з передачі форм.

Таким чином, обов`язок відповідача (підрядника) з виготовлення товару є зустрічним у розумінні ч. 1 ст. 538 ЦК України, оскільки його виконання (виготовлення товару) обумовлене попереднім виконанням позивачем (замовником) обов`язку з передачі форм, які визначають розмір і геометрію блоків і без яких відповідач технологічно позбавлений можливості виготовити товар.

Водночас, як установлено судом, позивач передав відповідачеві форми, які останній прийняв та використав за призначенням, розпочавши виготовлення й передачу товару, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними, а тому наведений механізм зустрічності визначає межі відповідальності відповідача за той період, протягом якого форми перебували в його розпорядженні.

Специфікацією до Договору кінцевий строк виготовлення й передачі товару в повному обсязі визначено сторонами до 07.11.2025. Матеріалами справи підтверджено, що станом на цю дату відповідач виготовлення й передачу товару у повному обсязі не здійснив, чим допустив прострочення виконання зобов`язання в розумінні ч. 1 ст. 612 ЦК України.

Водночас, актом приймання-передачі від 18.11.2025 відповідач повернув позивачеві всі форми для виготовлення бетонних блоків - 22 штуки (п. 1 акта) та 15 штук, що потребували ремонту (п. 2 акта), а всього 37 форм.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять листування сторін щодо виконання Договору, у зв`язку з чим при встановленні змісту правовідносин суд виходить із умов Договору та з фактичної поведінки сторін.

Враховуючи вищевикладене, оскільки виготовлення товару без форм є об`єктивно неможливим (пункти 1.5, 1.6 Договору), повернення відповідачем усіх форм і прийняття їх позивачем свідчить про припинення (завершення) виготовлення відповідачем товару за Договором станом на 18.11.2025.

Такий висновок є логічним і прямо випливає зі змісту пункту 1.6 Договору, яким сторони погодили, що повернення форм постачальником покупцеві здійснюється саме після завершення робіт із виготовлення Товарів. При цьому наведений пункт пов`язує повернення форм із завершенням виготовлення товару в цілому і не передбачає поетапного (часткового) повернення форм у міру виготовлення окремих партій товару - тобто за умовами Договору повернення форм є дією, що засвідчує саме завершення, а не проміжний етап виконання робіт із виготовлення. З огляду на це повернення відповідачем позивачеві всіх без винятку форм (37 штук) за актом від 18.11.2025 за своїм договірним значенням може свідчити виключно про те, що роботи з виготовлення товару відповідачем завершено (припинено), а подальше виготовлення блоків за Договором ним не здійснювалося та об`єктивно не могло здійснюватися за відсутності форм.

Наведеного вище висновку не спростовує і та обставина, що вже після повернення форм, тобто після 18.11.2025, між сторонами складено акт приймання-передачі від 17.12.2025, а за видатковою накладною № 55 від 10.12.2025 відповідач передав позивачеві товар на суму 30 000,00 грн. Вирішуючи це питання, суд виходить із того, що виготовлення товару та його передача є двома різними за змістом діями, які не обов`язково збігаються в часі, адже спочатку відповідач виготовляє блоки з використанням форм, і лише згодом передає вже виготовлений товар позивачеві. Оскільки станом на 18.11.2025 всі форми повернуто позивачеві, а доказів надання відповідачеві будь-яких форм після цієї дати матеріали справи не містять, відповідач об`єктивно не мав можливості виготовляти нові блоки після 18.11.2025. Звідси суд доходить висновку, що блоки, передані позивачеві після 18.11.2025 (у тому числі за накладною № 55 від 10.12.2025), були виготовлені відповідачем не пізніше 18.11.2025, тобто ще до повернення форм. Отже, передача товару 10.12.2025 є не виготовленням товару після 18.11.2025, а лише передачею позивачеві раніше виготовленого результату роботи. Аналогічно і підписання сторонами акта приймання-передачі від 17.12.2025 не свідчить про продовження відповідачем виробничого процесу після повернення форм, а лише документально закріплює факт передачі товару, раніше виготовленого й поставленого за видатковими накладними. З огляду на викладене суд вважає встановленим, що виготовлення відповідачем товару за Договором фактично припинилося не пізніше 18.11.2025.

Суд враховує, що у відповіді на відзив позивач підтвердив, що вже під час виконання Договору для нього стало очевидним, що відповідач не встигає виготовити погоджений обсяг товару у строк, а тому позивач звернувся до іншого виробника.

Наведене узгоджується з фактичними обставинами справи та дає суду підстави для висновку, що позивач підписанням акта приймання-передачі від 18.11.2025 фактично реалізував право на відмову від Договору, передбачене ч. 2 ст. 849 ЦК України, у зв`язку з тим, що виконання відповідачем роботи здійснювалося настільки повільно, що завершення її у погоджений строк стало явно неможливим. Наведений висновок підтверджується і самою поведінкою позивача, адже у разі зацікавленості у продовженні виконання Договору та наміру вимагати від відповідача виготовлення й передачі товару, що залишився, незважаючи на сплив погоджених строків, позивач об`єктивно мав би залишити форми у розпорядженні відповідача, оскільки за відсутності форм подальше виготовлення блоків є неможливим. Натомість позивач вчинив протилежні дії, а саме прийняв від відповідача всі форми за актом від 18.11.2025, чим позбавив відповідача технічної можливості продовжувати виготовлення товару. Така поведінка позивача є несумісною з наміром вимагати подальшого виконання Договору та, навпаки, свідчить про відмову позивача від Договору й втрату ним інтересу до його виконання відповідачем.

Суд окремо звертає увагу на те, що за своєю конструкцією ч. 2 ст. 849 ЦК України надає замовникові право відмовитися від договору підряду у зв`язку з надмірно повільним виконанням роботи підрядником до закінчення строку виконання робіт, тобто підставою для такої відмови є фактичні обставини, коли ще в межах строку виконання стає явно неможливим його дотримання. У цій справі строк виконання робіт погоджено сторонами до 07.11.2025, тоді як акт про повернення всіх форм, який суд кваліфікує як відмову позивача від Договору, складено 18.11.2025, тобто після спливу зазначеного строку. Проте наведена обставина не спростовує висновку суду про відмову позивача від Договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України, оскільки визначальним є момент виникнення самої підстави для відмови, а не момент її документального оформлення. Так, у відповіді на відзив (аркуш 5) позивач зазначив, що вже під час виконання Договору стало очевидним, що відповідач не встигає виготовити погоджений обсяг продукції у встановлений строк. Наведене свідчить, що підстава для відмови від Договору (виконання відповідачем роботи настільки повільно, що завершення її у погоджений строк (до 07.11.2025) стало явно неможливим) виникла та була усвідомлена позивачем ще в межах строку виконання робіт, тобто за умов, передбачених ч. 2 ст. 849 ЦК України. За таких обставин акт від 18.11.2025 є не самостійною підставою відмови, а лише юридичним відображенням (зовнішнім оформленням) сформованої на той час волі позивача відмовитися від Договору з наведеної підстави.

Викладені висновки додатково підтверджуються діями позивача із залучення іншого виробника товару. Так, сам позивач у своїх запереченнях на додаткові пояснення (вх. № 20348 від 19.08.2026) зазначив, що ним було укладено тотожний за змістом договір з ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт», при цьому ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ» та ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт» не були одночасно та незалежно залучені позивачем для виконання одного й того самого зобов`язання, їх залучення мало послідовний характер, а необхідність пошуку наступного виробника виникла саме після того, як попередній виробник (відповідач) не забезпечив належного виконання взятих на себе зобов`язань. Зазначений договір з ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт» надано до суду відповідачем, і судом встановлено, що його укладено 18.11.2025, тобто в той самий день, коли відповідач повернув позивачеві форми за актом приймання-передачі. Наведений збіг у часі не є випадковим і додатково підтверджує, що, приймаючи 18.11.2025 форми від відповідача, позивач одночасно вже забезпечував виготовлення необхідного йому товару силами іншого виробника, а отже станом на цю дату остаточно втратив інтерес до подальшого виконання Договору відповідачем і фактично відмовився від нього.

Отже, зовнішнім виявом відмови позивача від Договору є підписаний сторонами акт від 18.11.2025 про повернення всіх форм, оскільки повернення замовникові наданого ним для виготовлення товару матеріалу за своїм змістом унеможливлює подальше виконання підрядником роботи та засвідчує припинення її виконання. При цьому суд виходить із того, що підстава для відмови від Договору виникла в межах строку його дії ще під час виконання робіт, коли надмірно повільне виконання їх відповідачем зробило дотримання погодженого строку явно неможливим, що підтверджено самим позивачем, а її документальне оформлення відбулося згодом, шляхом підписання акта від 18.11.2025. Та обставина, що зазначений акт формально не містить застереження про припинення чи розірвання Договору, не змінює дійсного змісту правовідносин сторін, який полягає у припиненні Договору внаслідок відмови позивача від нього і залучення іншого виробника в цей же день (18.11.2025) до виготовлення та поставки аналогічного товару.

Крім того, приписи ч.ч. 3, 4 ст. 849 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються. Частина 3 зазначеної статті регулює наслідки виконання роботи з недоліками (неналежної якості) та передбачає попереднє надання підрядникові строку для їх усунення, тоді як предметом спору є не якість виготовленого товару (жодних претензій до якості поставлених блоків не заявлено), а не виготовлення й непередача погодженого обсягу у строк. Частина 4 цієї статті регулює відмову замовника від договору до закінчення роботи за відсутності порушень з боку підрядника, однак цей пункт незастосовний оскільки у даному конкретному випадку відмова позивача зумовлена саме простроченням і надмірно повільним виконанням з боку відповідача. Відтак підставою відмови позивача від Договору є виключно ч. 2 ст. 849 ЦК України.

За таких обставин суд доходить висновку, що Договір припинив свою дію внаслідок відмови позивача від нього 18.11.2025, а період, протягом якого відповідач може нести відповідальність за прострочення, обмежується часом до настання цієї відмови.

Вирішуючи питання про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, суд виходить із того, що згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання; при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України), а штрафом - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.3.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків поставки Товарів або недопоставку Товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,2% (нуля цілих одного десятих відсотка) вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки Товарів понад 20 (двадцять) календарних днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 14% (семи відсотків) вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.

Оскільки кінцевий строк виготовлення й передачі товару в повному обсязі визначено Специфікацією як 07.11.2025, прострочення відповідача виникло з 08.11.2025 (наступного дня після спливу цього строку) і тривало до 17.11.2025 включно, тобто до дня, що передував припиненню Договору внаслідок відмови позивача від нього 18.11.2025, а всього 10 календарних днів. Саме за цей період підлягає нарахуванню пеня.

Водночас підстав для стягнення штрафу немає, оскільки за умовами п. 7.3.2. Договору обов`язок сплатити штраф виникає лише за прострочення понад 20 календарних днів, тоді як установлене судом прострочення становить 10 днів, що є меншим за встановлений Договором двадцятиденний строк, з перевищенням якого п. 7.3.2 Договору пов`язує виникнення обов`язку сплатити штраф. За таких обставин у задоволенні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 517 903,18 грн належить відмовити.

Отже, прострочення відповідача у період з 08.11.2025 по 17.11.2025 є неналежним виконанням Договору у вигляді несвоєчасного виготовлення й передачі товару, що становить підставу для застосування передбаченої п. 7.3.2 Договору відповідальності у вигляді пені.

Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість застосування погодженого сторонами розміру пені з посиланням на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» з огляду наступне. За змістом ст.ст. 1, 3 зазначеного Закону встановлене ним обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України стосується виключно відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, тобто зобов`язань, предметом яких є сплата грошових коштів. Натомість зобов`язання відповідача, за порушення якого нараховано пеню, має не грошовий характер і полягає у своєчасній передачі товару.

З огляду на це наведений Закон до спірних правовідносин не застосовується, а розмір пені не обмежується подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Вирішуючи питання про розмір належної до стягнення пені, суд враховує, що умова п. 7.3.2. Договору містить розбіжність між цифровим та словесним позначенням ставки пені, а саме її розмір зазначено цифрами як « 0,2%», однак у дужках словами вказано «нуль цілих одна десята відсотка», тобто 0,1%.

Позивач просить застосувати ставку пені 0,2%, а відповідач наполягає на ставці 0,1%, посилаючись на те, що проєкт Договору розроблявся позивачем і його умови мають тлумачитися проти нього.

За усталеним у судовій практиці підходом (доктрина contra proferentem) у разі неможливості встановити справжню волю сторін умова договору тлумачиться проти сторони, яка її розробила (запропонувала).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище, оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується в тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь у процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов у договорі чи навіть складала проєкт усього договору, або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проєкт договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведено інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Відповідач зазначив, що проєкт Договору розроблявся саме Позивачем, і на підтвердження цього послався на укладення позивачем аналогічного за змістом договору з іншим його (позивача) контрагентом - ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт», умови якого, зокрема щодо відповідальності за порушення строків, є тотожними умовам спірного Договору. Відповідну копію договору з ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт» відповідачем надано до матеріалів справи. Позивач наведеного твердження відповідача не спростував і жодних доказів того, що проєкт Договору розроблявся не ним, суду не надав. За таких обставин суд вважає доведеним, що умови Договору, у тому числі спірна умова п. 7.3.2, були сформульовані та запропоновані саме позивачем.

Разом із тим суд погоджується з доводом позивача про те, що правило contra proferentem не застосовується механічно, лише з огляду на наявність розбіжності між цифровим і словесним позначенням, без встановлення дійсного змісту умови та справжньої волі сторін. Позивач неодноразово наголошував, що Договір укладено на виконання договору № 4600012409 з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». Як встановлено судом, договором № 4600012409 розмір пені погоджено на рівні 0,1%. Хоча зміст договору з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» сам по собі не є підставою для висновків суду щодо змісту Договору в межах цієї справи, водночас у сукупності з наведеними самим позивачем поясненнями та встановленою ідентичністю Договорів ця обставина додатково підтверджує, що дійсна воля сторін відповідала ставці пені 0,1%.

За таких обставин застосування ставки пені у розмірі 0,1% за кожен день прострочення узгоджується як із правилом тлумачення умови проти сторони, що її розробила, так і зі справжнім змістом погодженого сторонами зобов`язання.

Беручи до уваги, що прострочення відповідача обмежується періодом з 08.11.2025 по 17.11.2025 (10 календарних днів), а базою нарахування пені за п. 7.3.2 Договору є вартість товару, виготовлення й передачу якого прострочено, що становить 3 699 308,40 грн, виходячи із застосованої судом ставки 0,1% за кожен день прострочення, встановленого періоду прострочення тривалістю 10 днів, розмір пені становить 36 993,10 грн. За таких обставин вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 36 993,10 грн, а в задоволенні решти вимоги про стягнення пені належить відмовити.

Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що позивач не виконав обов`язку з передачі 20 форм (п. 1.5 Договору), внаслідок чого відповідач нібито був позбавлений можливості виготовити товар. Ці твердження прямо спростовуються наданим самим відповідачем актом приймання-передачі від 18.11.2025, за яким відповідач повернув позивачеві 22 форми (п. 1 акта) та 15 форм, що потребували ремонту (п. 2 акта), а всього 37 форм. Повернення відповідачем 37 форм об`єктивно свідчить про те, що у його розпорядженні перебувала кількість форм, що майже удвічі перевищує передбачену п. 1.5 Договору, а отже посилання відповідача на недостатність форм для виконання зобов`язання є необґрунтованими.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що неможливість виконання ним зобов`язання зумовлена недостатньою кількістю або невідповідним розміром переданих позивачем форм, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів звернення відповідача до позивача з цих підстав. Відповідач не надав доказів того, що впродовж виконання Договору він повідомляв позивача про недостатність переданих форм або невідповідність їх розміру для належного виконання Договору, вимагав передачі додаткових чи інших форм, попереджав про неможливість або зупинення виготовлення товару з цих причин чи відмовлявся від прийняття наданих форм як непридатних. Навпаки, отримавши форми, відповідач розпочав їх використання за призначенням та здійснив часткове виготовлення й передачу товару, чим власними діями підтвердив достатність отриманих форм для виконання Договору. За відсутності будь-яких звернень чи заперечень відповідача щодо переданих форм його посилання на неможливість виконання зобов`язання з наведених підстав не заслуговують на увагу, а відповідальність за прострочення у період, коли форми перебували в його розпорядженні, покладається на відповідача.

Разом із тим суд не може погодитися з доводами позивача про те, що після спливу строку виконання роботи відповідач не вжив заходів до її належного виконання та, зокрема, не звертався до позивача з вимогою про передання форм для продовження виготовлення товару. Оскільки за умовами п. 1.5 Договору обов`язок з передачі форм покладено саме на позивача, ініціатива щодо подальшого виготовлення товару після повернення форм 18.11.2025 мала виходити насамперед від позивача як сторони, зобов`язаної забезпечити відповідача формами для виготовлення бетонних блоків. Позивач не надав доказів того, що після 18.11.2025 він пропонував відповідачеві прийняти форми для продовження виготовлення, а відповідач ухилявся від їх отримання чи в інший спосіб відмовлявся від виконання. З огляду на засаду добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), на якій ґрунтуються цивільні та господарські правовідносини, відсутність таких дій позивача виключає можливість покладення на відповідача відповідальності за період після припинення Договору 18.11.2025. За таких обставин відсутність з боку відповідача звернень про передання форм після 18.11.2025 не може ставитися йому у провину, адже ініціатива у виконанні обов`язку з передачі форм мала виходити насамперед від позивача як сторони, на яку цей обов`язок покладено.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що станом на дату укладення Договору (01.10.2025) у позивача вже існувало прострочення поставки за договором № 4600012409 від 23.09.2025, укладеним із ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». За змістом примітки до Додатка 1 (Специфікації) до договору № 4600012409 зазначена в ній кінцева дата строку поставки застосовується лише за умови, що строк поставки відповідної кількості товару до такої дати становить не менше 45 календарних днів від дати укладення договору; у протилежному випадку строк поставки становить не пізніше 45 календарних днів від дати укладення договору. Оскільки договір № 4600012409 укладено 23.09.2025, наведені у його Специфікації календарні дати не можуть тлумачитися у відриві від цієї примітки, а відповідний строк поставки встановлений до 07.11.2025 (з урахуванням примітки). Отже, станом на дату укладення Договору між сторонами у цій справі прострочення позивача перед ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» не існувало, а строки поставки за договором № 4600012409 та за Договором є узгодженими між собою.

Відносно клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на 90% суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає, що сам по собі статус критично важливого підприємства не звільняє суб`єкта господарювання від відповідальності за порушення взятих на себе договірних зобов`язань і не є безумовною підставою для зменшення такої відповідальності.

Крім того, суд бере до уваги, що з урахуванням установлених у цій справі обставин, розмір пені, що стягується судом (36 993,10 грн), становить лише близько 3,7% від заявленої позивачем до стягнення суми пені (1 007 310,94 грн). Такий розмір відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і є пропорційним характеру та наслідкам допущеного відповідачем порушення.

На переконання суду, зменшення пені за таких обставин порушило б справедливий баланс інтересів сторін на шкоду позивачеві, право якого порушено, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення збитків у розмірі 556 184,40 грн суд виходить із того, що відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для покладення на боржника відповідальності у вигляді відшкодування збитків позивач має довести сукупність елементів складу правопорушення: протиправну поведінку боржника, наявність і розмір збитків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, а також вину боржника (ст.ст. 22, 623, 1166 ЦК України). Недоведеність хоча б одного із цих елементів виключає відшкодування збитків.

Проаналізувавши надані до суду докази, суд зазначає, що не погоджується з доводом відповідача про відсутність причинного зв`язку між його діями та заявленими збитками, який відповідач обґрунтовує тотожністю підстав і доказів стягнення тієї самої суми збитків у справі № 922/1115/26 за позовом позивача до ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт». З наданих позивачем пояснень (заперечень на додаткові пояснення відповідача) вбачається, що залучення ТОВ «Торговий будинок «Регіон-Стандарт» до виготовлення товару мало не паралельний, а послідовний характер. Необхідність пошуку іншого виробника виникла саме внаслідок того, що відповідач не забезпечив виготовлення й передачу погодженого обсягу товару у строк і фактично припинив виконання Договору. За таких обставин сама лише тотожність первинних документів у справах № 922/1116/26 та № 922/1115/26, на що посилається відповідач, не спростовує наявності причинного зв`язку між поведінкою відповідача та несприятливими майновими наслідками для позивача.

Разом із тим позивач не довів належними та допустимими доказами розміру збитків та їх зв`язку саме з встановленим судом періодом простроченням відповідача.

Судом установлено, що прострочення відповідача обмежується періодом з 08.11.2025 по 17.11.2025, тоді як із наданих позивачем документів, які він визначає підставою стягнення збитків (листів про стягнення коштів із банківської гарантії, SWIFT-запитів на списання коштів із банківської гарантії, вимог про сплату штрафних санкцій, платіжних доручень і повідомлень про застосування оперативно-господарських санкцій), неможливо встановити період, за який ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» нарахувало відповідні штрафні санкції позивачеві. Попри те, що в наведених листах містяться посилання на розрахунок штрафних санкцій, сам такий розрахунок до матеріалів справи не надано, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити, за який саме період нараховано санкції та чи охоплюється цей період установленим судом простроченням відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 74 та ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе тягар доведення обставин, на які вона посилається, а суд, зберігаючи об`єктивність і безсторонність, не має права самостійно збирати докази за сторону.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено розміру збитків та їх причинного зв`язку з установленим судом простроченням відповідача, а тому у задоволенні вимоги про стягнення збитків у розмірі 556 184,40 грн слід відмовити.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

При цьому, відповідачем подано клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн. (вх. № 20005 від 17.08.2026). При цьому, під час судового засідання 09.09.2026 позивач зазначив, що його судові витрати складаються із суми судового збору, а отже суд під час вирішення спору по суті розглядає відповідне клопотання відповідача.

Розглянувши вищезазначене клопотання відповідача, суд зазначає наступне.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України). У частині 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У поданому клопотанні відповідач зазначає, що 22.06.2026 між відповідачем та Адвокатським бюро «Віталія Гордейчука» в особі адвоката Гордейчука Віталія Вікторовича укладено договір про надання правової допомоги.

Пунктом 3.4 Договору про надання правової допомоги №б/н від 22.06.2026 передбачено, що Клієнт оплачує послуги та компенсує фактично понесені витрати згідно виставленого рахунку шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок Адвокатського бюро.

На виконання умов Договору між сторонами 02.07.2026 було складено та підписано акт наданих послуг №1, яким узгоджено обсяг наданих послуг та їх вартість. До вказаних послуг увійшли наступні: 1. Аналіз первинних документів та позовної заяви по справі №922/1116/26 та написання і подання відзиву на позовну заяву по справі №922/1116/26 до Господарського суду Харківської області. Загальна тривалість витраченого часу – 14 (чотирнадцять) годин. 2. Запланована участь адвоката при розгляді справи у Господарському суді Харківської області по справі №922/1116/26. Запланована тривалість витраченого часу – 1 (одна) година.

Таким чином загальна тривалість витраченого часу складає 15 (п`ятнадцять) годин, що становить 60 000,00 грн. На підставі акту виставлено рахунок на оплату №1 від 02.07.2026. На виконання умов Договору Клієнтом сплачено усю суму послуг професійної правничої допомоги, що підтверджується платіжними інструкціями №4003 від 06.07.2026 та №4023 від 09.07.2026.

Досліджуючи надані Відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в цій частині, суд прийшов до наступного висновку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Судом також враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України. Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана Палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, відповідачем надано договір про надання правничої допомоги від 22 червня 2026 року, укладений між Адвокатським бюро «Віталія Гордейчука» та ТОВ «СПЕЦКОМУНМОНТАЖ». Предметом цього договору є правнича допомога, що надається Адвокатським бюро в особі адвоката Гордейчука Віталія Вікторовича (п. 1.1.). Згідно із п. 3.11 цього договору факт надання послуг за Договором підтверджується актами наданих послуг, що підписуються повноважними представниками Сторін. В матеріалах справи наявний акт наданих послуг № 1 від 02.07.2026 року у якому вказано, що на виконання умов договору про надання правової допомоги № б/н від 22.06.2026, Виконавець здійснив наступну роботу щодо: аналізу первинних документів та позовної заяви по справі №922/1116/26 та написання і подання відзиву на позовну заяву по справі №922/1116/26 до Господарського суду Харківської області. Загальна тривалість витраченого часу – 14 (чотирнадцять) годин. Запланована участь адвоката при розгляді справи у Господарському суді Харківської області по справі №922/1116/26. Запланована тривалість витраченого часу – 1 (одна) година. На виконання умов Договору Клієнтом сплачено усю суму послуг професійної правничої допомоги, що підтверджується платіжними інструкціями №4003 від 06.07.2026 та №4023 від 09.07.2026.

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача і стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог відповідача (98%) в сумі 58 800,00 грн.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “СПЕЦКОМУНМОНТАЖ” (62461, Харківська область, Харківський район, місто Південне, вулиця Соборна, будинок 82 А; код ЄДРПОУ: 41820610) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ГП СХІД-АГРО” (49000, місто Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 37; код ЄДРПОУ: 43115771) пеню за договором від 01.10.2025 року № 0110/25 в розмірі 36 993,10 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 443,92 грн.

3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ГП СХІД-АГРО” (49000, місто Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 37; код ЄДРПОУ: 43115771) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “СПЕЦКОМУНМОНТАЖ” (62461, Харківська область, Харківський район, місто Південне, вулиця Соборна, будинок 82 А; код ЄДРПОУ: 41820610) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 58 800,00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2026.

СуддяН.А. Новікова