Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №918/914/26 — Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/914/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді Мовчуна А.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів"

до відповідача 1 Фізичної особи-підприємця Сумко Андрія Олександровича

до відповідача 2 ОСОБА_1

про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 193 533,92 грн.

Секретар судового засідання Мельник В.Я.

Представники сторін не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

Акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача-1 Фізичної особи-підприємця Сумко Андрія Олександровича до відповідача 2 ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 940/В/2025 від 28.10.2025 в розмірі 193 533,92 грн., з яких 175 000,01 грн - сума заборгованості за кредитом, 18 533,91 грн - сума заборгованості за відсотками.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 порушено умови кредитного договору від 28.10.2025 №940/В/2025, а саме не виконано зобов`язання щодо повернення заборгованості за кредитом та відсотками. Також між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 28.10.2025 №940/В/2025/Р-1, за яким поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник.

Відповідачі відзиву на позов не подали, вимоги не заперечили.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19 серпня 2026 року.

Ухвалою суду від 19.08.2026 року розгляд справи відкладено на 16.09.2026.

У судове засідання 16.09.2026 представник позивача не з`явився, причини неявки суду не повідомив. До початку судового засідання представник позивача Мочульський Л.Б. через підсистему "Електронний суд" подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідачі в судове засідання повторно не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За наведеного суд дійшов висновку про можливість розгляду справи №918/914/26 без участі відповідачів за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

28.10.2025 між Акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банком "Львів" (банк) та Фізичною особою-підприємцем Сумко Андрієм Олександровичем (позичальник) укладено кредитний договір № 940/В/2025.

Відповідно до розділу 1. кредитного договору банк зобов`язується надати у власність позичальникові грошові кошти (надалі-кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним.

Згідно з п. 2.1. договору банк видає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: в розмірі 200 000,00 грн, з процентною ставкою 26% річних та з датою повернення - 27.10.2027.

Відповідно до п. 2.1.6. кредитного договору, повернення кредиту здійснюється згідно графіку погашення кредиту оформленого додатком №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Банк виконав свої зобов`язання щодо перерахування коштів в сумі 200 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №1452189 від 28.10.2025.

Згідно з п. 2.7. кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених цим договором та/або договорами, якими забезпечується виконання зобов`язань за цим додатковим договором, а також у випадку несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту або його частини.

Відповідно до п. 5.1. кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення кредиту може здійснюватися шляхом безготівкових перерахунків або внесенням готівки в касу банку (п. 5.2. кредитного договору).

Згідно з п.4.2. кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п. 2.1.3. цього договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному в п. 2.1.4. цього договору.

Як зазначає позивач станом на 09.07.2026 заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за період з 01.02.2026 по 02.07.2026 становить 18 533,91 грн. На підтвердження зазначеного розміру заборгованості позивач посилається на розрахунок заборгованості та виписки за рахунками.

При цьому позивач зазначає, що банк припинив нарахування процентів починаючи з 03.07.2026.

Відповідно до п. 5.8. кредитного договору банк у випадках, передбачених п. 2.7. цього договору, вправі вимагати достроково повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника.

Відповідно до п. 5.9. кредитного договору позичальник зобов`язаний протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги банку (п. 5.8.) достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором.

На виконання п. 5.9. кредитного договору, зважаючи на те, що по даному кредитному зобов`язанню є наявна заборгованість і з метою вирішення даного спору у позасудовому порядку, банком було надіслано лист-вимогу №5447/0-05 від 16.06.2025 року, однак вона залишена без відповідного реагування зі сторони позичальника.

З урахуванням того, що позичальник систематично не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором у визначені кредитним договором терміни, позивач, на підставі п. 2.7. кредитного договору, ст. 1050 ЦК України, вправі вимагати дострокового погашення існуючої заборгованості по кредитному договору в судовому порядку.

Станом на 09.07.2026 року заборгованість по кредитному договору №940/В/2025 від 28.10.2025 року становить 193 533,92 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 175 000,01 грн; заборгованість по відсотках - 18 533,91 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено договір поруки №940/В/2025/Р-1 від 28.10.2025 року, поручитель ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.3. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу (повернення кредиту), процентів, неустойки, відшкодування збитків, сплати інших платежів, обумовлених кредитним договором. Поручитель несе солідарну з позичальником відповідальність за належне виконання позичальником основного зобов`язання (п. 1.4.договору поруки).

Згідно з п. 1.6. договору поруки поручитель шляхом підписання цього договору, виражає свою згоду на зміну основного зобов`язання, без необхідності будь-якого додаткового погодження з ним, включаючи випадки збільшення кредитних зобов`язань позичальника, пов`язані зі збільшенням ліміту кредитування, збільшення розміру відсотків за користування кредитом, збільшення кредитування та інших.

Відповідно до п. 2.8. договору поруки поручитель зобов`язаний здійснити погашення суми простроченого основного зобов`язання не пізніше 7 банківських днів з дати надіслання йому вимоги кредитора.

На виконання п. 2.8. договору поруки поручителю було скеровано лист-вимогу №5448/0-05 від 16.06.2025, яка була отримана поручителем 22.06.2026, однак залишилась без відповідного реагування зі сторони поручителя.

Як вбачається з розрахунку, наданого банком, станом на 09.07.2026 заборгованість позичальника за кредитним договором становить 193 533,92 грн, яка складається з :

175 000,01 грн - заборгованість за кредитом;

18 533, 91 грн - заборгованість за відсотками.

Тому позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 193 533,92 грн заборгованості по тілу кредиту та відсотках.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з нормами частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Нормами частини 1 статті 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас нормами частини 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За умовами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За частиною першою статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Факт належного виконання позивачем зобов`язання по наданню кредиту підтверджується меморіальним ордером № 1452189 від 28.10.2025.

Порушення відповідачем - 1 своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів підтверджується виписками по рахунках, на яких обліковується прострочена заборгованість за кредитом, та з яких вбачається відсутність повного погашення боргу, та часткова його наявність на теперішній час (на дату розгляду справи).

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази повної сплати заборгованості відповідачем-1 у сумі 175 00,01 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем 1 Фізичною особою-підприємцем Сумко Андрієм Олександровичем порушено умови кредитного договору № 940/В/2025 від 28.10.2025, а саме, відповідач систематично не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором у визначенні кредитним договором терміни, тому на підставі п. 2.7. кредитного договору вимагає достроково погашення існуючої заборгованості.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2022 у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2022 у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2022 у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за "користування кредитом". Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за "користування кредитом" можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2022 у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Вказані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 Цивільного кодексу України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Таким чином, проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2022 у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2022 у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 Цивільного кодексу України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 Цивільного кодексу України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до п.2.1. кредитного договору банк надав позичальникові грошові кошти у розмір 200 000,00 грн, далі - кредит, а позичальник зобов`язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит та сплатити проценті в розмірі 26 % річних.

Відповідно до п. 4.2. кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п. 2.1.3. цього договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному в п. 2.1.4. цього договору.

Дослідивши умови кредитного договору, суд встановив, що проценти за користування кредитом, які заявлені до стягнення є саме процентами за правомірне користування кредитом.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення нарахованих позивачем відсотків за користування кредитом за період з 01.02.2026 по 02.07.2025 у загальному розмірі 18 533,91 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог до поручителя про солідарне стягнення заборгованості суд зазначає про таке.

Наявність укладеного договору поруки підтверджується власне договором поруки № 940/В/2025/Р-1 від 28.10.2025 року, поручитель ОСОБА_1 .

До істотних умов договору поруки відносяться визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.

Суд проаналізував зміст договору поруки, який міститься у справі, та встановив, що предметом цих договорів є надання поруки поручителем ОСОБА_1 перед кредитором АТ АКБ "Львів" за виконання ФОП Сумко А.О. (боржник) зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до п. 1.3. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу (повернення кредиту), процентів, неустойки, відшкодування збитків, сплати інших платежів, обумовлених кредитним договором. Поручитель несе солідарну з позичальником відповідальність за належне виконання позичальником основного зобов`язання (п. 1.4. договору поруки).

Згідно з п. 1.6. договору поруки поручитель шляхом підписання цього договору, виражає свою згоду на зміну основного зобов`язання, без необхідності будь- якого додаткового погодження з ним, включаючи випадки збільшення кредитних зобов`язань позичальника, пов`язані зі збільшенням ліміту кредитування, збільшення розміру відсотків за користування кредитом, збільшення кредитування та інших.

Згідно з п.п. 1.4. договору поруки поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Відповідно до п. 2.8. договору поруки поручитель зобов`язаний виконати взяті на себе зобов`язання по цьому договору, не пізніше 7 банківських днів з дати надсилання йому вимоги кредитора.

У даній справі банк надав суду докази, що ОСОБА_1 , укладаючи договір поруки від 28.10.2025, погодила у письмовому вигляді та взяла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язанням ФОП Сумко А.О. за кредитним договором № 940/В/2025 від 28.10.2025, у повному обсязі з урахуванням будь яких змін (додаткових угод), що укладені та/або будуть укладені у майбутньому до нього, а також додатків, доповнень, тощо, які є невід`ємними частинами.

Враховуючи умови договору поруки та вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку, що у відповідача 2, як поручителя виник солідарний обов`язок погасити заборгованість з кредитного договору.

За таких обставин, враховуючи, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, позивач набув право вимоги і до відповідача-2 як солідарного боржника щодо погашення заборгованості по кредиту, відповідно про солідарне стягнення 175 000,01 грн - заборгованості за кредитом та 18 533,91 грн - заборгованості за відсотками.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів 175 000,01 грн - заборгованості за кредитом та 18 533,91 грн - заборгованості за відсотками на користь Акціонерного товариства Акціонерно - комерційний банк "Львів" є обґрунтованими, доказів оплати вказаної заборгованості відповідачі суду не надали.

Висновки суду.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 на користь позивача Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" заборгованості за кредитним договором № 940/В/2025 від 28.10.2025 року в розмірі 175 000,01 грн - заборгованості за кредитом та 18 533,91 грн - заборгованість за відсотками.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі позов задоволено. Відтак, судовий збір в сумі 3 328 грн. згідно положень статті 129 ГПК України покладається на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця Сумко Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та з Сумко Олени Юріївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" (79008, м. Львів, вул. Сербська, 1, код ЄДРПОУ 09801546) 193 533 (сто дев`яносто три тисячі п`ятсот тридцять три) грн 92 коп заборгованості за кредитним договором № 940/В/2025 від 28.10.2025 р., з яких: 175 000 (сто сімдесят п`ять тисяч) грн 01 коп. - сума заборгованості за кредитом та 18 533 (вісімнадцять тисяч пятсот тридцять три) грн 91 коп. - сума заборгованості за відсотками.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сумко Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" (79008, м. Львів, вул. Сербська, 1, код ЄДРПОУ 09801546) 1 664 (одну тисячу шістсот шістдесят чотири) грн витрат по оплаті судового збору.

4. Стягнути з Сумко Олени Юріївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" (79008, м. Львів, вул. Сербська, 1, код ЄДРПОУ 09801546) 1 664 (одну тисячу шістсот шістдесят чотири) грн витрат по оплаті судового збору.

5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя А.І.Мовчун