Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №914/1287/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 Справа № 914/1287/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі:

позивача-1: Адміністрації Державної прикордонної служби України

позивача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕЛЕКТРО»

про: стягнення 447 300,00 грн.,

представники:

прокурор: Бучко Р.В.,

позивача-1: Шелудько В.А.,

позивача-2: Кривий А.В.,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

30.04.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі: позивача-1: Адміністрації Державної прикордонної служби України, позивача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕЛЕКТРО» про стягнення 447 300,00 грн.

04.05.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 03.06.2026р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

01.06.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача-1 надійшли додаткові пояснення щодо справи (№15510/26).

03.06.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача-2 надійшли додаткові пояснення щодо справи (№15722/26).

03.06.2026р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання: про витребування доказів (№16371/26); про витребування доказів щодо правових підстав нарахування штрафу (№16399/26); про витребування доказів (№16394/26); про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву (№16338/26)..

03.06.2026р. на адресу суд від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№16361/26).

12.06.2026р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх.№16933/26).

12.06.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача-2 надійшла відповідь на відзив (вх.№16843/26).

13.06.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача-1 надійшло заперечення на клопотання відповідача (вх.№16870/26).

17.06.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача-1 надійшла відповідь на відзив (вх.№17217/26).

24.06.2026р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло заперечення на клопотання відповідача (вх.№18111/26).

24.06.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача-2 надійшло заперечення на клопотання відповідача (вх.№18087/26).

25.06.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача-1 надійшло заперечення на клопотання відповідача (вх.№18177/26).

01.07.2026р. суд протокольно ухвалив визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними, поновити строк, долучити відзив до матеріалів справи.

01.07.2026р. суд протокольно ухвалив відмовити у задоволенні клопотань про витребування доказів.

Так, суд виходив з того, що подані клопотання не містять відомостей про вжиття відповідачем будь-яких заходів для самостійного отримання запитуваних документів, не містять доказів направлення відповідних запитів, звернень чи отримання відмов у наданні інформації.

Таким чином, відповідачем не виконано вимог частини другої статті 81 ГПК України щодо належного обґрунтування неможливості самостійного отримання доказів.

Крім того, взято до уваги те, що більшість документів, які просить витребувати відповідач, не стосуються предмета доказування у даній справі та не мають значення для вирішення спору по суті.

19.08.2026р. суд протокольно ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Із змісту позовної заяви чітко вбачається, що прокурор звертається до суду саме в інтересах держави з метою їх захисту, на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. №912/2385/18 та у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 19.02.2019р. у справі № 925/226/18.

При цьому, суд зазначає, що на стадії відкриття провадження у справі, суд лише перевіряє формальне дотримання прокурором зазначених вище норм законодавства. В даній справі прокурором було дотримано формальних вимог щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.

На підставі встановленого в сукупності, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду належить відмовити.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позов обгрунтовано несвоєчасною поставкою (в порушені терміни) відповідачем товару за Договором на закупівлю товарів за державні кошти №208-25 від 18.07.2025р., у зв`язку чим, останньому за порушення строків поставки товару на підставі п.7.2 Договору нараховано штраф.

Позивач-1 позов підтримав.

Позивач-2 позов підтримав.

Відповідач, зокрема, вказує на те, що прострочення виконання зобов`язань за Договором на закупівлю товарів за державні кошти №208-25 від 18.07.2025р. відбулося у зв`язку із наявністю форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовою агресією російської федерації проти України. Вважає, що оскільки ним сплачено пеню, передбачену договором, а товар за договором був поставлений у повному обсязі і несвоєчасна його поставка не призвела до якихось обтяжливих наслідків, вказане є підставою для зменшення штрафних санкцій до 0,01% від вартості договору або символічної суми.

Звертає увагу суду на можливість застосувати у спірних правовідносинах ч.4 ст.17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», як спеціальну норму, що виключає можливість стягнення 7% штрафу.

Прокурор та позивачі, вважають доводи відповідача недоведеними, та такими, що не спростовують законності та обґрунтованості заявлених вимог.

За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін та прокурора, суд встановив наступне:

18.07.2025р. Військовою частиною НОМЕР_1 укладено договір №208-25 з ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО» про закупівлю товарів за державні кошти, а саме модульних збірно-розбірних споруд спеціального призначення (склад) з урахуванням монтажних робіт у кількості 3 штук на суму 6 390 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору, Замовник (військова частина НОМЕР_1 ) закуповує у Постачальника (ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО») товар, а саме модульні збірно-розбірні споруди спеціального призначення (44210000-5 «Конструкції та їх частини» за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника), для виконання заходів із забезпечення національної безпеки та оборони в кількості та за цінами згідно зі специфікацією.

Відповідно до п. 5.2 договору, ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО» зобов`язалося поставити товар у строк до 30.10.2025р.

Відповідно до п.5.8 договору, датою поставки товару є дата, коли товар передано у власність Замовника та змонтовано в місці поставки, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною, а також актом приймання змонтованої споруди, який складається комісією Замовника.

Згідно з п.5.9 договору, зобов`язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними в повному обсязі з моменту передачі товару належної якості у власність Замовника в місці поставки на підставі підписаної сторонами видаткової накладної.

Також, відповідно до п.6.3.1 договору Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.

Відповідно до п.7.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Відповідно до п.7.2 договору, за непоставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару, а також порушення строків заміни неякісного товару на якісний, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості відповідного товару за кожний день прострочення, а у разі прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми.

ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО» здійснило поставку товару з порушенням встановлених строків, що підтверджується відповідною видатковою накладною №1290 від 22.12.2025р.

18.11.2025р. військовою частиною НОМЕР_1 направлено претензію щодо невиконання договірних зобов`язань.

ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО» не надало відповіді.

Як слідує з відповіді ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО» від 16.01.2026р., товариство обґрунтовує неможливість своєчасного виконання умов договору наявністю форс-мажорних обставин, до яких відносить воєнний стан та повітряні тривоги на території України, зокрема, в Житомирській та Львівській областях.

27.01.2026р. у зв`язку з несвоєчасним виконанням договірних зобов`язань, військовою частиною НОМЕР_1 нараховано штрафні санкції на загальну суму 779 580,00 грн та направлено претензію на адресу ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО» щодо їх сплати.

Станом на 13.03.2026р., ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО» частково виконало зобов`язання зі сплати штрафних санкцій, зокрема, сплачено пеню у розмірі 332 280,00 грн, однак штраф у загальній сумі 447 300,00 грн Постачальником не сплачено.

Щодо підстав для захисту порушених інтересів держави прокурором, шляхом представництва в суді.

Відповідно до п. З ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, зазначає визначені законом підстави для звернення до суду, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 ГПК України.

Частиною 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до вимог ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Спори, які виникають внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договорами, укладеними із підрозділами Державної прикордонної служби України призводять до порушення інтересів держави у сфері оборони, економічної безпеки та зачіпають інтереси великого числа громадян, що у відповідності до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» покладає на прокуратуру України здійснення представницьких повноважень в суді.

Згідно із вимогами п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Згідно вимог ст.ст. 6, 10, 27, 28 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» (далі Закон), Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 13 Закону визначено, що органами забезпечення ДПС України є підприємства, установи, а також підрозділи технічного, матеріального, медичного та інших видів забезпечення її діяльності, які функціонують як самостійно, так і в складі відповідно центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, його територіальних органів, Морської охорони, інших органів охорони державного кордону, навчальних закладів ДПС України.

Згідно зі ст. 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України (далі Адміністрація ДПСУ), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. №533 (далі Положення), Адміністрація ДПСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до ст.4 Положення Адміністрація ДПСУ, відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери її управління; організовує забезпечення органів Держприкордонслужби матеріальними та іншими ресурсами, вживає заходів для забезпечення будівництва, реконструкції, експлуатації та ремонту житлового фонду, об`єктів військового призначення.

Адміністрація ДПСУ з метою організації своєї діяльності контролює діяльність органів Держприкордонслужби, підприємств, установ, що належать до сфери її управління (п. 5 Положення).

Разом із цим, військова частина НОМЕР_1 є військовим формуванням у складі Адміністрації ДПСУ і утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Основні фонди, обігові кошти військової частини НОМЕР_1 , перебувають у сфері управління Адміністрації ДПСУ.

Військова частина НОМЕР_1 володіє, користується, розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Таким чином, Адміністрація Державної прикордонної служби України та військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України є суб`єктами, уповноваженими здійснювати функції у даних спірних відносинах та захищати порушені інтереси держави.

На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Львівською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони 23.03.2026р. скеровано листи на адресу військової частини НОМЕР_1 та Адміністрації ДПСУ, проте відповідні заходи ними не вжито.

Враховуючи вищенаведене, у даному випадку наявні правові підстави для захисту порушених інтересів держави прокурором, шляхом представництва в суді.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, Постачальник за вищевказаним договором поставив Замовнику обумовлений сторонами товар у повному обсязі, проте з простроченням терміну поставки.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару, то наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення строків поставки.

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Відповідач у своїх запереченнях, як на підставу для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання посилається на те, що вказане прострочення відбулось не з його вини, а внаслідок форс-мажорних обставин у зв`язку із збройною агресією рф проти України.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Саме така правова позиція висловлена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2022р. № 922/2475/21.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за договором на закупівлю товарів за державні кошти.

Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р. засвідчено, що військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Пунктом 8.1 Договору, зокрема, визначено, що Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін.

Так, за умовами Договору (п.8.3) єдиний належний доказ відповідних обставин є сертифікат ТПП.

Відповідач у відзиві багаторазово посилається на повітряні тривоги, ракетні удари, воєнний стан, мобілізацію працівників, однак сертифіката ТПП України про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме щодо виконання Договору №208-25 не подано.

З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вчасного виконання відповідачем обов`язку поставки Товару за Договором у зв`язку із форс-мажорними обставинами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до п.7.2 договору, за непоставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару, а також порушення строків заміни неякісного товару на якісний, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості відповідного товару за кожний день прострочення, а у разі прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

ТзОВ «АРМ-ЕЛЕКТРО» сплатило пеню за несвоєчасну поставку товару у розмірі 332280,00 грн., тим самим фактично визнало порушення умов договору.

Перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 447 300,00 грн. за прострочення несвоєчасно поставленого товару понад 30 днів, суд дійшов висновку, що відповідний розрахунок є обгрунтованим, відповідає умовам договору та нормам чинного законодавства.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023р. у справі №907/583/22, від 28.11.2023р. у справі №916/1504/22, від 03.12.2024р. у справі №904/872/24, від 03.12.2024р. у справі №909/321/24, тощо.

При цьому, Об`єднана палата у постанові від 19.01.2024р. у справі №911/2269/22 зауважила, що можливість зменшення розміру штрафних санкцій залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

Суд звертає увагу на те, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво. Відтак, невиконання відповідачем своїх зобов`язань є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є не прогнозованою обставиною, тим більше договір укладався після запровадження в Україні воєнного стану, а тому відповідач мав врахувати ймовірне настання таких обставин при укладенні договору, в тому числі, за умов поставки товару.

У даному випадку, відповідачем не доведено наявності форс-мажорних обставин саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Зважаючи на значне прострочення відповідачем зобов`язання з поставки товару, суд виснує про відсутність підстав для зменшення в порядку частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розміру заявленого до стягнення.

Також, Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025р. № 4196-IX введений в дію 28.08.2025р.

Однак, положення вказаного Закону у даному випадку не можуть бути застосованими.

За аргументами відповідача, відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України та Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», у перехідний період 7 % штраф не застосовується до оборонних контрактів, такий висновок є помилковим виходячи з наступного:

Пункт 4 статті 17 згаданого Закону дійсно передбачає спеціальне правило: «Положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України не застосовуються до виконавців державних контрактів з оборонних закупівель на період дії воєнного стану…» проте, зазначена норма стосується виключно абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України; штрафу, встановленого законом - імперативний (законний) штраф 7 % у разі прострочення виконання зобов`язання за державним контрактом, а не договором.

Отже, обмеження, встановлене пунктом 4 статті 17 Закону № 4196-IX, стосується виключно випадків стягнення штрафу, встановленого безпосередньо статтею 231 Господарського кодексу України, коли сторони у договорі не визначили розмір санкцій самостійно, і штраф нараховується в силу закону. Проте, у даному випадку, розмір штрафу 7% та умови його стягнення були безпосередньо погоджені сторонами у пункті 7.2 Договору №208-25 від 18.07.2025 року. Тобто, обов`язок сплатити штраф виник на підставі добровільної договірної домовленості сторін відповідно до принципу свободи договору, зафіксованого у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України, а не автоматично в силу закону. Законодавче обмеження законної неустойки не скасовує дію добровільно погодженої договірної неустойки.

При цьому, погодження відповідної санкції у тексті договору є добровільним взяттям на себе зобов`язань, що відповідає нормам цивільного законодавства.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає про таке.

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України"»у рішенні від 18.07.2006р. та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом встановлено, що відповідач є таким, що порушив договірні зобов`язання з поставки товару у строк, який погоджений у договорі, то прокурор правомірно нарахував на підставі п.7.2 договору та заявив до стягнення з відповідача штраф у сумі 447 300,00 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій є повністю обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена прокурором сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №541 від 27.04.2026р. на суму 5 367,60 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись 13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕЛЕКТРО» (адреса: Україна, 11500, Житомирська обл., місто Коростень, вулиця Кірова, будинок 3, квартира 36 ;ідентифікаційний код 34736163) на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України (адреса: Україна, 01601, місто Київ, вул. Володимирська, будинок 26 ;ідентифікаційний код 00034039) в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) штраф за несвоєчасне виконання договору у сумі 447 300,00 грн.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕЛЕКТРО» (адреса: Україна, 11500, Житомирська обл., місто Коростень, вулиця Кірова, будинок 3, квартира 36 ;ідентифікаційний код 34736163) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (адреса: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код 38326057, р/р IBAN UA238201720343120001000082783, Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172) суму сплаченого судового збору у розмірі 5 367, 60 коп.

3.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 15.09.2026р.

Суддя Король М.Р.