Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №910/3211/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2026Справа № 910/3211/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є. розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАЇНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЙНА ГРУПА” (адреса: 65013, Одеська область, місто Одеса, Миколаївська дорога, будинок 253)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСТОЛ” (адреса: 03057, місто Київ, проспект Берестейський (стара назва Перемоги), будинок 39)

про стягнення 165 000, 00 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “УКРАЇНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЙНА ГРУПА” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСТОЛ” (далі - відповідач) про стягнення 165 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено умови Договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №10022026/1 від 10.02.2026 в частині оплати за надані позивачем послуги перевезення, у зв`язку з чим позивач просить стягнути вищевказану суму з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 відкрито провадження у справі № 910/3211/26, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.03.2026, направлялись судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03057, місто Київ, проспект Берестейський (стара назва Перемоги), будинок 39.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № R067138199271 від 30.03.2026 про відкриття провадження у справі не отримав, у зв`язку з чим конверт було повернуто до Господарського суду міста Києва з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Поміж цим, враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

У постанові від 09.12.2021 у справі №911/3113/20 Верховний Суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 94, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

При цьому, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали суду про відкриття провадження у справі від 30.03.2026, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суду про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «за закінченням терміну зберігання» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.02.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЙНА ГРУПА» (далі – «Експедитор») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОСТОЛ» (далі – «Замовник») було укладено Договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №10022026/1 (далі - Договір), згідно з п. 2.1 якого організація перевезення у міжнародному сполучений виконуються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (конвенція МДП), Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв (надалі ESTR), Європейської угоди про міжнародне дорожно перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), Європейської угоди про переведення вантажів, які швидко псуються (в країнах транзиту, на території яких Сторони повинні їх виконувати). При виконанні перевезень по території України Сторони керуються Статутом автомобільного транспорту Цивільним Кодексом України. Законами України "Про транспорт", "Про транспортно - Перевізницьку діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів" та іншими діючими нормативними актами.

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що на кожне перевезення оформлюється транспортне замовлення (заявка), яка складається в письмовій формі та підписується уповноваженими особами Замовника та Експедитора за допомогою факсимільного зв`язку або електронною поштою, заявка є невід`ємною частиною даного Договору.

Як встановлено п. п. 3.1 – 3.5, п. 3.11 Договору обов`язок замовника: надавати Експедитору заповнену заявку не пізніше ніж 48 годин при міжнародному перевезенні, та не пізніше 24 годин при місцевому перевезенні; інформувати Експедитора про особливості маршруту можливих перепонах, затримках чи інших проблемних ситуаціях та відхиленнях, які можуть виникнути при виконанні перевезення; повідомляти Експедитора про відмову від раніш замовленого автотранспорту не менш ніж за 24 години до строку його надання під завантаження. У іншому випадку штраф 100 Євро по курсу НБУ на день відмови від транспорту; забезпечити своєчасне, повне і правильне оформлення у встановленому порядку товарно - транспортних, товаросупроводжувальних і митних документів і передавати їх Експедитору; забезпечити у будь-яку пору року та доби безперешкодний та безпечний рух до пунктів завантаження та розвантаження, вільне маневрування. Розміри площа) пунктів (чи місць завантаження та розвантаження, а також під`їзди та проїзди до них повинні відповідати габаритам довжина, ширина, висота, радіус повороту) автомобіля Експедитора; своєчасно сплачувати надані Експедитором послуги.

Згідно з п. 3.2.2 Договору сторони зобов`язуються підписати Акт виконаних робіт за умови належного надання послуг відповідно до Заявки. В Акті виконаних роби повинно бути вказано дату підписання такого акту, номер та дата Заявки, відповідно до якої надавались послуги, підписи уповноважених осіб та печатка Сторін. Дата підписання Акту виконаних робіт вважається датою належного та повного надання послуг. Замовник зобов`язується підписати акт виконаних робіт або надати письмові мотивовані заперечення щодо нього протягом 5-ти календарних днів з моменту його отримання від Експедитора. У разі не підписання акту виконаних робіт чи не надання заперечень щодо нього у вказаний вище строк вважається, що послуги надані Експедитором Замовником у повному обсязі і акт прийнятий Замовником без змін та підлягає оплаті в повному об`ємі.

Пунктом 4.1. Договору Експедитор зобов`язується організувати перевезення згідно Правил перевезення вантажів за нормативами Міжнародної Конвенції Автомобільних перевезень та діючого законодавства України.

Відповідно до п. 4.6. Договору Експедитор зобов`язаний не пізніше ніж через 15 (П`ятнадцять) календарних днів з моменту розвантаження передати оригінали документів, що підтверджують виконання послуг у рамках даного Договору, в також оригінали документів, що підтверджують факт оплати додаткових витрат, що виникли у процесі перевезення.

Пунктом 6.2.Договору встановлено, що розрахунок за виконане перевезення здійснюється Замовником під час розвантаження вантажу, шляхом перерахунку коштів на рахунок Експедитора, якщо інше не обумовлено Заявкою.

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом одного року. У разі відсутності письмового звернення будь-якої із сторін за 30 днів до закінчення строку дії. Договір вважається продовженим на наступний строк (п. 9.1 Договору).

На виконання умов Договору сторонами було погоджено Заявку №10.02.2026 від 10.02.2026 на організацію перевезення вантажу, дата та час завантаження: 13.02.2026; маршрут перевезення: Гебзе – Україна; характер вантажу: сировина; місце завантаження: Makine Organize Sanayiciler Bolgesi 5. Cad Demirciler Koyu, DilOvasi, 41455 Dilovasi/Kocaeli, Туреччина – м. Дніпро (Україна).

Вартість транспортно - експедиторських послуг була погоджена у Заявці № 10.02.2026 від 10.02.2026. в розмірі 165 000, 00 грн.

Відповідно до Заявки розрахунок здійснюється у безготівковому перерахунку через 2-3 б.д. днів після отримання оригіналів документів.

Як вбачається з міжнародно товарно - транспортної накладної (CMR) 000048 від 13/02/2026 послуги з організації зазначеного перевезення вантажів за зазначеною заявкою позивач надав в повному обсязі, про що свідчать відмітка вантажоодержувача ABSOLUT STEEL LLC про отримання вантажу без зауважень.

Позивач направляв відповідачу цінним листом з описом вкладення документи АТ «УКРПОШТА» та ТОВ «Нова Пошта»:

1. Претензію (Вимогу) про виконання грошового зобов`язання №10/03-юр від 10.03.2026;

2. Договір №10022026/1 від 10.02.2026;

3. Заявку №10.02.2026 від 10.02.2026;

4. Рахунок на оплату №265 від « 13» лютого 2026;

5. АКТ надання послуг №265 від « 20» лютого 2026;

6. СRM №000048 від 13.02.2026.

Однак, відповідач не отримав документи, відповіді на претензію не надав.

З огляду на те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за Договором в частині оплати наданих йому послуг, позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 165 000, 00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Судом встановлено факт надання позивачем відповідачеві послуг з перевезення вантажу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Акту надання послуг № 265 від 20.02.2026 на суму 165 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.2 Договору розрахунок за виконане перевезення здійснюється Замовником під час розвантаження вантажу, шляхом перерахунку коштів на рахунок Експедитора, якщо інше не обумовлено Заявкою.

В заявці встановлено, що розрахунок здійснюється у безготівковому перерахунку через 2 - 3 б.д. дні після отримання оригіналів документів.

Так, виникнення у відповідача обов`язку оплатити надані послуги, відповідно до умов Договору, безпосередньо пов`язано з отриманням оригіналів документів.

Зі змісту наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивач направляв відповідачу цінним листом з описом вкладення документи АТ «УКРПОШТА» та ТОВ «Нова Пошта»: 1. Претензію (Вимогу) про виконання грошового зобов`язання №10/03-юр від 10.03.2026; 2. Договір №10022026/1 від 10.02.2026; 3. Заявку №10.02.2026 від 10.02.2026; 4. Рахунок на оплату №265 від « 13» лютого 2026; 5. АКТ надання послуг №265 від « 20» лютого 2026; 6. СRM №000048 від 13.02.2026.

Однак, відповідач не отримав документи, заборгованість не оплатив.

Відтак, строк оплати наданих позивачем послуг, відповідно до умов Договору, станом на момент розгляду справи є таким, що настав.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАЇНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЙНА ГРУПА” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСТОЛ” про стягнення 165 000, 00 грн. підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що при розрахунку розміру судового збору, судом врахований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Витрати позивача по сплаті судового збору, з огляду на висновки суду про задоволення позовних вимог, суд покладає на відповідача відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 74, 76 - 80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАЇНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЙНА ГРУПА” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСТОЛ” про стягнення 165 000, 00 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСТОЛ” (адреса: 03057, місто Київ, проспект Берестейський (стара назва Перемоги), будинок 39; код ЄДРПОУ 40380422) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАЇНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЙНА ГРУПА” (адреса: 65013, Одеська область, місто Одеса, Миколаївська дорога, будинок 253; код ЄДРПОУ 40118895) основний борг у розмірі 165 000 (сто шістдесят п`ять тисяч) грн 00 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.09.2026 року.

Суддя М.Є. Літвінова